Перехід від визначення людей як узагальнено вразливих до визначення критеріїв їхньої можливої вразливості може бути продуктивним шляхом роботи в різних програмах, зокрема і з медіаграмотності, вважає Олена Тараненко.
У освітніх програмах з журналістики більше уваги приділятимуть монетизації медіа, штучному інтелекту та роботі з громадами.
ШІ дозволяє поширювати дезінформацію на платформах швидше, дешевше та більш таргетовано, ніж раніше. Варто інформувати аудиторію про ці можливості ШІ через цікаві історії та кейси.
Практики з медіаграмотності не тотожні психотерапії, але можуть давати позитивний психологічний та емоційний ефект.
Платформи мають забезпечувати свободу висловлювання без порушення прав людини. Аби вони це робили, потрібна ціла екосистема зусиль від держав та громадянського суспільства.
Практики з медіаграмотності повертають людині відчуття суб’єктності і підштовхують її ділитися знаннями у своїй спільноті.
Часом викладачеві треба ризикувати та створювати нові курси, навіть якщо він не знає, чи будуть вони тривалими, вважає Туро Ускалі (Turo Uskali).
Штучний інтелект — це поки що лише інструмент. Боротися треба не з ним, а з людським уявленням про нього та вірою в його авторитет, вважають учасники конференції «Journalism Next: освіта, ШІ та нові виклики».
Зараз особливо важливо синхронізувати рівень медіаграмотності медіа та аудиторії, оскільки йдеться про виживання демократичного світу.
Виші мають навчати студентів-журналістів відповідальності за контент, допомагати їм формувати світогляд та відправляти якнайраніше на практику в редакції. Однак і медіа мають бути готовими вкладати зусилля у підготовку кадрів.
Що треба враховувати при навчанні людей старшого віку (60+) — Діана Дуцик, виконавча директорка Українського інституту медіа та комунікації, поділилася результатами експериментального навчання цієї вікової групи в Майстерні інформаційної стійкості під час закритого обговорення 1 жовтня.
Як зараз взаємодіють влада та медіа в США та як на це впливають традиції тамтешньої журналістики.