За останнє десятиліття ворожість до журналістів зросла, і пов’язують це зі зниженням довіри до журналістики як до соціального інституту. Наскільки до цього виклику готові нещодавні випускники американських журналістських програм, вирішив з’ясувати доцент кафедри комунікацій Сент-Луїського університету Келсі Р. Месмер
ГО «Український інститут медіа та комунікації» 2 серпня презентував результати дослідження «Ефективність протидії російській дезінформації в Україні в умовах війни».
«Хто такий журналіст?» — відповісти на це запитання стає все складніше. У 21 столітті, під час переходу до цифрової медіаекономіки, виникли нові види зайнятості та робочих домовленостей: журналісти змушені працювати під тиском економічних та технологічних чинників, тимчасом гарантій стабільного працевлаштування поменшало. Невизначеності додала і пандемія Covid-19.
Хоча прогнози «медійники залишаться без роботи» здаються все менш реалістичними, керівників редакцій непокоять виклики, які виникають внаслідок використання штучного інтелекту.
Незадовго до вторгнення викладач Навчально-наукового інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка Петро Катеринич поцікавився в українських журналістів, чи вважають ті ефективною державну політику щодо протистояння інформаційним загрозам та чи готові долучатися до розроблення такої політики.
У чому полягають виклики навчання професійних журналістів, розбиралися фінські дослідники Мінна Коівула (Minna Koivula) та Мікко Віллі (Mikko Villi) з Університету Ювяскюля, а також Тііна Саарі (Tiina Saari) з Тамперського університету.
Ментальне здоров’я студентів-журналістів виснажують професійні норми, високі вимоги, розмиті межі та проблеми з безпекою. Це неабияк відображається на їхній готовності працювати далі у журналістиці. Чим у цьому разі їм можуть зарадити викладачі та керівництво редакцій, розбиралися працівниці Каліфорнійського університету — фахівчиня з комунікацій Тейлор Оррі та доцентка кафедри комунікацій, докторка філософії Челсі Рейнольдс.
Як викладачі/тренери журналістики оцінюють свою та студентську обізнаність щодо травмувальних подій і як їм долати бар’єри у викладанні цієї теми, розбиралися доктор філософії з Лінкольнського університету Олатунджи Огуньємі (Olatunji Ogunyemi) та старша викладачка журналістики з Шеффілдського університету (Велика Британія), докторка Лада Трифонова Прайс (Dr. Lada Trifonova Price).
Сторітелінг віртуальної реальності використовують дедалі більше у культурній комунікації, зокрема у журналістиці, туризмі, музейно-виставковій справі. Чи ефективна ця комунікація та як змінюються настрої глядачів у імерсивному віртуальному середовищі, розбиралася викладачка Базельського університету Шуран Янг.
Що означає паразитичний стиль комунікації та як його використовують політики? Як впливають паразитичні новини на професійну журналістику? Чи дійсно вони підривають довіру до медіа? Ці та інші питання досліджували вчені зі Стокгольмського університету Матіас Екман і Андреас Відхолм.
Емоційний досвід журналістів та його вплив на їхнє життя мало вивчали: емоції в контексті журналістики часто протиставляються нейтральності, а у багатьох культурах можуть сприйматися як непрофесійність.
Який контент українці шукають в телеграм-каналах, чи толерують вони ненормативну лексику, чому не люблять дивитися відео в телеграмі та спокійно ставляться до «джинси» – про це та ніше в дослідженні Українського інституту медіа та комунікації.