У журналістиці щоденні завдання часто супроводжуються сильними емоційними викликами. Це може призвести до професійного вигорання: у журналіста знижується продуктивність, він почувається спустошеним та стає більш цинічним.
Однак емоційний досвід журналістів та його вплив на їхнє життя мало вивчали: емоції в контексті журналістики часто протиставляються нейтральності, а у багатьох культурах можуть сприйматися як непрофесійність.
Дослідити зв’язок між емоційним навантаженням та професійним вигоранням вирішила доцентка Школи комунікацій Небраського університету в Омасі, США Леї Ґуо (Lei Guo). Опитавши 276 журналістів із Пекіна, вона описала результати своєї роботи у науковій статті, яку опублікував журнал Journalism Studies.
Викладаємо її короткий зміст.
Емоційне навантаження у роботі журналіста
Щоби виконувати завдання ефективно та професійно, журналісти можуть контролювати свої справжні емоції під час роботи. Феномен «підміни» емоцій задля відповідності професійним стандартам називається емоційною працею (emotional labor). Для цього людина використовує два механізми:
- Зовнішня регуляція (surface acting) — поведінка, за якої людина пригнічує або приховує свої почуття, а на зміну останнім демонструє ті, які від неї очікують у компанії або вимагають професійні норми (наприклад, працівники сфери послуг мають постійно усміхатися та бути в доброму гуморі, щоб налагодити зв’язок з клієнтом).
- Внутрішня регуляція (deep acting) — свідоме управління своїми почуттями, щоб відповідати соціальним вимогам. Тобто людина не лише виражає потрібні емоції, а й намагається їх собі навіювати.
Результати опитування китайських журналістів свідчать: зовнішня регуляція забирає більше сил і швидше призводить до спустошення та зростання цинічності, аніж внутрішня. Остання хоч і виснажує емоційно, не впливає на професійну ефективність.
До того ж систематичне переживання широкого діапазону емоцій може спонукати частіше використовувати стратегію внутрішньої регуляції у робочій взаємодії.
Особливо стрес вражає журналістів, які їздять на місця подій та часто висвітлюють небезпечні явища, як-от природні катастрофи чи воєнні конфлікти. Деяких ще може напружувати необхідність спілкуватися, щоб отримати доступ до інформації.
Зв’язок між емоційною працею та професійним вигоранням
У 1986 році Крістіна Маслач (Christina Maslach) і Сьюзен Джексон (Susan E. Jackson) визначили професійне вигорання як синдром емоційного виснаження, деперсоналізації та заниження особистих досягнень. У зоні ризику — люди, чия робота пов’язана зі спілкуванням.
Головним чинником, що впливає на інтенсивність емоційної праці, є очікування організації щодо подій на роботі та вираження емоцій. Ці вимоги діють як підказки для поведінки працівників.
У журналістиці емоційна праця вельми поширена: це і налагодження контакту з джерелами інформації, і підтримання стосунків з аудиторією, і взаємодія з героями. Тому навички управління емоціями є одними з основних у журналістській роботі.
Роль у виникненні професійного вигорання можуть зіграти кілька чинників: особисті, організаційні та ті, що пов’язані з робочим процесом. У своєму дослідженні Леї Ґуо з особистих факторів виокремлює демографічні показники, а з організаційних — робочі години, зарплатню та вимоги. Від завдання залежатиме тип комунікації, а також позитивний чи негативний контекст розмови.
За результатами дослідження, чим більше стає вимог щодо емоційної залученості — частоти, інтенсивності та різноманітності завдань — тим сильніше навантаження від емоційної праці.
На блок-схемі нижче зображено попередні фактори, які впливають на емоційну працю, стратегії пристосування та довгострокові наслідки, до яких призводить емоційне перенавантаження.
Модель для розуміння емоційних переживань журналістів та впливу втручання на професійне вигорання (адаптовано з англійської)
Як уникнути професійного вигорання
Техніки емоційної допомоги можна використовувати при професійному вигоранні або для профілактики. Загалом методи боротьби з емоційним перенавантаженням розділяють на техніки контролю та техніки уникнення.
До перших належить контроль емоцій та пошук соціальної підтримки у сім’ї чи друзів. Дослідження Леї Ґуо показало, що журналісти, які активно використовують цю техніку, рідше стикаються з емоційним виснаженням та вигоранням.
До технік уникнення входить ухилення від важких завдань на роботі, чорний гумор, вживання психоактивних речовин. Доведено, що такі методи не усувають проблеми професійної неефективності та інші симптоми вигорання. До того ж стратегія уникання ще більше виснажує журналістів, які до неї вдаються.
Дослідження свідчить: люди, які частіше використовують механізм внутрішньої регуляції, схильні боротися з емоційним перенавантаженням через проблемно-фокусовані техніки, а не техніки уникання.
На думку Леї Ґуо, поки журналістам доводиться самотужки розбиратися у труднощах емоційної праці та шукати способи, як справлятися зі стресом. Та все ж до цього процесу потрібно залучати редакції та школи журналістики, які мають надавати психологічну підтримку для репортерів-початківців, а також проводити для них тренінги щодо емоційної праці.
Головне зображення: Vanilla Bear Films / Unsplash