Через стрімкі зміни у медіаландшафті розмилися кордони між виробниками та споживачами новин, між професійними журналістами та аматорами, а також між журналістикою й такими явищами як альтернативні медіа, дезінформація та пропаганда. Цифровізація, що тяжіє до більш відкритих та публічних форм взаємодії, змінила подачу та структуру політичної комунікації.
Чимало досліджень, що стосуються політики та соціальних мереж, висвітлювали, як, наприклад, Twitter, Facebook або Instagram оновили репертуар політичної комунікації. Менше уваги приділялося тому, як політики запозичують та адаптовують журналістські практики.
Тому вчені Стокгольмського університету Матіас Екман (Mattias Ekman) і Андреас Відхолм (Anreas Widholm) вирішили розглянути, як політичні партії та окремі політики (на прикладі Швеції) поводяться на різних цифрових платформах, зокрема як вони поширюють паразитичні новини та впливають на рівень довіри до медіа. Результати дослідження опублікував журнал Journalism.
Де межа паразитичних новин?
Виробники паразитичних новин спираються на усталені журналістські формати та прагнуть використовувати ширшу соціальну та інституційну легітимність професійних медіа, щоб розповсюджувати вигідну собі інформацію. Презентуючи політичний меседж як новину, політики можуть «паразитувати» на журналістських нормах: об’єктивності, автономії, етиці, пріоритеті суспільних інтересів тощо.
Після зменшення обсягів партійної преси в 1970-х роках шведську медіасистему наповнили демократичні корпоративістські медіа: високопрофесійні та з великим накладом газет. Водночас у медіасистемі рівень політичного паралелізму був низьким (держава не дуже втручалася у роботу медіакомпаній — прим. ред.). Через це шведська аудиторія стала більше довіряти медіа. Однак за останні десятиліття поруч із більш традиційними публіцистичними жанрами, як-от передовиця та колонка, виникли нові суб’єктивні форми журналістики.
Паразитичні новини можуть мати типові риси альтернативних ЗМІ. Вони, наприклад поширюють риторику, відмінну від традиційних медіа, еліти або істеблішменту, якщо це відповідає політичним цілям учасника комунікації. Проте паразитичний формат не передбачає критики щодо певного типу ЗМІ чи ідеології. Також його, на відміну від альтернативних медіа, не створюють поза політичними партіями.
Паразитичний стиль дещо схожий на інший псевдожурналістський формат — фейкові новини. В обох випадках, наприклад, вдаються до правомірної медіакритики або маркування фейкових подій, щоб змусити читачів засумніватися у достовірності професійних медіа. Ба більше, саме медіакритику переважно використовують політики правого спрямування у Швеції, щоб поліпшити свою видимість у соціальних мережах. Утім, паразитичні новини необов’язково створюють для того, щоб дезінформувати чи ввести в оману аудиторію.
Намагаючись розмежувати паразитичні новини від інших жанрів, Матіас Екман і Андреас Відхолм визначили виміри для аналізу паразитичного стилю комунікації:
- Ідеологічна прозорість, тобто як саме і наскільки політична позиція виробника новин виходить на перший план у контенті. Наприклад, суб’єкт відкрито визнає власну політичну заангажованість або, навпаки, приховує відповідну інформацію й запевняє, що висвітлює події неупереджено.
- Зв’язок із медіаінституціями: суб’єкти прагнуть або відвертої конфронтації, або критикують ЗМІ, пропонуючи так звану «іншу» точку зору, або подають себе як «альтернативні» джерела інформації.
- Новини та жанри: як політичні діячі запозичують журналістські практики для створення свого контенту та наскільки у цьому разі дотримуються журналістських стандартів.
- Індивідуальні та/або колективні форми виробництва контенту: яким варіантам надають перевагу політичні діячі
- Можливості цифрових платформ.
Орієнтуючись на ці параметри, автори дослідження спробували як загалом оглянути три приклади паразитичних новин, так і продемонструвати, як саме розмивається межа між журналістикою та політичною комунікацією.
Кейс 1. Ультраправі «альтернативні новини» від партії «Шведські демократи»
Сайт Samhallsnytt — це мультимедійна онлайн-платформа у Швеції, яка входить до альтернативного медіасередовища, що дотримується ультраправих/популістських поглядів. Хоча сайт офіційно не пов’язаний з ультраправою/популістською партією «Шведські демократи», він належить організації, адміністративним керівником якої є Кент Екерот (Kent Ekeroth), колишній член парламенту від партії.
Samhallsnytt подає себе як корекцію старих медіа, які нібито нехтують важливими соціальними проблемами. Покладається переважно на дві стратегії виробництва. По-перше, щоб не відставати від величезного потоку онлайн-новин, повторно публікує та розглядає у новому контексті новини, які створили мейнстримні медіакомпанії. Зокрема йдеться про історії, які стосуються іммігрантів, та новини щодо злочинності, масових заворушень тощо. Оригінальні новини редагують, застосовуючи методи (онлайн) медіа: ставлять клікбейтні заголовки, прибирають пояснення, додають спекулятивний контент. Так, вибірково вилучаючи/переформульовуючи певні факти, сайт перетворює нейтральну новину на однобоке повідомлення з антимігрантським і ультраправим обрамленням.
Друга стратегія — це використання контенту, у якому порушуються табу, наприклад вказують імена злочинців та соромлять їх або ж нещадно критикують політичних представників. І зміст, і форма перероблених новин видаються професійними, оскільки дотримана логіка першоджерел. Однак такий контент рідко відповідає журналістським стандартам, а медіапростір наповнюють поверхневі та водночас суперечливі, однобокі новини.
До того ж Samhallsnytt додає до новин мобільні відео та фотографії користувачів, на яких зафіксовано випадки насильства чи соціальних заворушень за участю ймовірних іммігрантів. Такі відео часто поширюються у соціальних мережах, і сайт використовує їх як «доказ» невдалої імміграційної політики. А оскільки провідні видання не публікують подібний контент з етичних міркувань, то для Samhallsnytt це привід звинувачувати ЗМІ у приховуванні «правди» від громадськості.
Кейс 2. Nyheter i Vasterbotten: прихована партійна пропаганда
Nyheter i Vasterbotten (Новини із Західної Ботнії) — це сайт новин, яким керує регіональний відділ правої (ліберально-консервативної) «Поміркованої партії», другої за величиною партії у Швеції. Офіційним видавцем є депутат від партії, але дізнатися щось про власника сайту та політичну приналежність виявилося нелегко: традиційної вкладки «Про нас» немає, а відповідна інформація відображається дрібним шрифтом унизу сторінки та доступна лише після тривалого прокручування.
Сайт був створений як «альтернатива усталеним ЗМІ, як-от регіональним відділенням громадських новин». Статті переважно пропагують діяльність «Поміркованої партії» в регіоні, тому їх можна охарактеризувати як переформатовані пресрелізи. Вони написані як новини та підписані ім’ям «журналіста» (зазвичай члена «Поміркованої партії»). Тож сайт діє як простір для новин від партії та про неї, містить фотографії політиків і, здавалося б, нейтрально подає інформацію.
Nyheter i Vasterbotten імітує безперервний потік онлайн-новин, а його публікації змушують читача сумніватися та реагувати на сенсації. З іншого боку, ресурс мало представлений на інших платформах, в основному покладається на партійну базу (місцевих політиків, членів парламенту тощо) для розповсюдження новин.
Кейс 3. «2022»: Комунікація у стилі телевізійних новин
У січні 2020 року Шведська партія зелених запустила щотижневе онлайн-токшоу новин «2022», яке ведуть двоє їхніх представників у Європейському парламенті, — Еліс Бах Кунке (Alice Bah Kuhnke) та Пар Холмгрен (Par Holmgren). «2022» сприймалося як протидія правим альтернативним медіа в інтернеті, особливо домінуванню партії «Шведські демократи». До того, як криза Covid-19 охопила Європу, програма транслювалася в прямому ефірі з Європейського парламенту у Facebook (на сторінці Бах, де 8 тисяч підписників) та на YouTube (менше тисячі підписників).
Наразі знято приблизно 100 епізодів. Шоу різними способами паразитує на журналістських принципах, оскільки різниця між ролями учасників як політиків і медіафахівців розмита. Програма дотримується типової логіки традиційних випусків новин, де є і короткі новини, й інтерв’ю, й сегмент погоди. В останньому Пар Холмгрен демонструє поточні наслідки глобальних кліматичних змін на інтерактивній мапі світу.
«2022» не завжди зосереджується на політиці чи діяльності Партії зелених. Програма використовує набагато ширший підхід, бажаючи дати, здавалося б, неупереджене «розуміння» того, як працює європейська політика. Особливо звертає увагу на питання довкілля, прав людини, ЛГБТК та расизму. Їхня позиція демонструється через офіційні та іноді критичні інтерв’ю, де запрошені гості пояснюють своє ставлення до актуальних політичних питань.
Чи можна паразитичні новини вважати професійним журналістським контентом?
Подібно до альтернативних медіа, фейкових новин або нативної реклами, паразитичні новини міксують стилі спілкування, які імітують професійну журналістику.
Так звана «альтернативність» створюється через порушення чутливих соціальних питань (імміграція, гендерна рівність, зміна клімату) або критику провідних видань за приховування проблем, як у випадку Samhallsnytt. Усі форми альтернатив незалежно від їхньої ідеологічної позиції відображають постійну боротьбу за статус у публічній сфері. Тому деякі паразитичні суб’єкти прагнуть приховати власну політичну заангажованість, щоб отримати вигоду з інституційної легітимності ЗМІ.
Наприклад, використовуючи стиль бульварної преси та подаючи новини без табу (яких у Швеції дещо бракує), Samhallsnytt посіла «журналістську» нішу, привабливу для онлайн-середовища. Телевізійне шоу, створене Партією зелених, однобоко вплітає у повсякденні розмови політичні або соціальні проблеми. Сайт Nyheter i Vasterbotten подає партійні заяви та думки як новини. Попри те, що паразитичні новинні проєкти спираються на усталені журналістські жанри, вони також змінюють правила гри. Адже дозволяють собі чергувати суб’єктивні та об’єктивні ролі способом, немислимим для шведської медіакомпанії.
Паразитичні новини кидають виклик уявленню про журналістів як єдиних творців новин. Та навіть якщо політики та партійні діячі виконують журналістські ролі, це ше не робить їхній контент журналістським. У сучасній екосистемі онлайн-медіа новини може публікувати будь-яка людина чи організація. Чи є це журналістикою — варто визначати не лише за цілями та термінологією суб’єкта спілкування, а й за чутливістю до журналістських професійних норм і етики.
Головне зображення: Headway / Unsplash