Чи готові журналісти-початківці до ворожості з боку джерел інформації та аудиторії: результати дослідження

За останнє десятиліття ворожість до журналістів зросла, і пов’язують це зі зниженням довіри до журналістики як до соціального інституту. Наскільки до цього виклику готові нещодавні випускники американських журналістських програм, вирішив з’ясувати доцент кафедри комунікацій Сент-Луїського університету (Міссурі, США) Келсі Р. Месмер (Kelsey R. Mesmer). Упродовж жовтня-листопада 2021 року він провів глибинні інтерв’ю з 28 журналістами-початківцями, чиє навчання частково чи повністю припало на каденцію колишнього президента США Дональда Трампа (саме його правління багато медіадослідників вважають одним із чинників зростання ворожості до медіа). Результати дослідження Месмера опублікував журнал Journalism & Mass Communication Educator.

Як проявляється ворожість

У широкому сенсі ворожість означає «небажану образливу поведінку», яка включає погрози, фізичні напади, сексуальні домагання та насильство, сексистські, расистські висловлювання, а також іншу поведінку, яка пригнічує журналістів.

Фізичні погрози, напади й сексуальні домагання, особливо щодо жінок у професії, завше непокоїли журналістів. Однак зараз від медійників часто вимагають підтримувати зв’язок з аудиторією онлайн і бути активними у соціальних мережах, що відкриває нові можливості для агресії проти них. Так, в одному глобальному дослідженні, проведеному ЮНЕСКО та Міжнародним центром для журналістів (International Center for Journalists), 73 % медійниць зазначили, що їх утискали в інтернеті. А 20 % респонденток сказали, що з ними жорстоко поводилися офлайн у зв’язку з онлайн-насильством, яке вони пережили до того.

До онлайн-домагань відносять:

наклепницькі кампанії в інтернеті та скоординовані онлайн-атаки (у цьому разі група людей та/або ботів заповнюють електронну скриньку журналіста та сторінки у соціальних мереж ненависницькими повідомленнями);
доксінг — публікацію та поширення особистої інформації журналістів, як-от номер телефону та/або адреса, що уможливлює переслідування у реальності;
сексуальні домагання через коментарі та повідомлення, надсилання порнографічних зображень.

Офлайн-домагання можуть включати переслідування, фізичні погрози та напади, а також сексуальні домагання.

Хоча сформувалося уявлення, що з ворожістю зазвичай стикаються політичні журналісти, автори матеріалів на поляризовані теми, а також жінки, які працюють у «чоловічих» напрямках, як-от спорт, насправді недоброзичливе ставлення не оминає навіть тих, хто пише для рубрики «Лайфстайл» чи проводить опитування на безтурботних громадських зібраннях.

Багато журналістів сприймають ворожість, особливо ту, що онлайн, як ще одну частину своєї роботи. Деякі навіть вважають ненависть, яку вони отримують у відповідь на матеріали, «знаком честі» та ознакою добре виконаної роботи. Наслідки, до яких може призвести ця ворожість, ігноруються. А дарма: багато журналістів були травмовані сексуальними домаганнями, насильством та іншими ворожими зіткненнями, що змусило їх залишити професію. В одному опитуванні 25 % жінок і 24 % чоловіків, які працюють у журналістиці, розглядали можливість залишити професію через пережите вороже ставлення.

Недостатня підтримка у редакціях

Очікується, що в журналістських школах привчають студентів звертатися за допомогою до керівництва редакції, якщо аудиторія чи джерело інформації ставиться вороже. Однак насправді журналістам, особливо молодим жінкам, важко знайти підтримку в редакції, де маскулінні цінності спонукають придушувати емоції, а посібники давно проповідують стоїцизм при загрозі травми. Зокрема дослідження того, як журналісти справляються з професійною травмою (а домагання і ворожість — це одна із її форм), виявили: репортери мало підтримують своїх колег, оскільки прояв емоцій у редакціях часто вважається ознакою слабкості та суб’єктивності.

Журналісти часто не розповідають своїм редакторам про онлайн-домагання, зокрема погрози, оскільки не вважають це серйозним й вартим згадки. Щобільше, керівництво редакцій часто не підтримує або недостатньо підтримує підлеглих у питанні онлайн-утисків, а політика соціальних мереж щодо того, як взаємодіяти з вороже налаштованою онлайн-аудиторією, розпливчаста або відсутня. Журналістам доводиться самотужки боротися з ворожістю та шукати підтримку поза своїми редакціями: на онлайн-ресурсах, у професійних організаціях і групах у соціальних мережах.

Брак знань про ворожість

Жоден із 28 учасників опитування Келсі Р. Месмера не підтвердив, що їхні викладачі обговорювали з ними загрозу ворожого ставлення у професії. Тому їм бракувало знань, як справлятися з ворожістю, і вони часто не знали, чого очікувати під час журналістської роботи. Попри такий досвід, було помітно, що вони вагаються, чи варто шукати підтримку в редакціях.

«… Я отримувала неприємні електронні листи та телефонні дзвінки, у яких йшлося, що я погано пишу тексти, що я погано справляюся зі своєю роботою, “Як ти смієш” і таке інше. Думаю, що університет міг би краще підготувати студентів, як справлятися з цими ситуаціями», — розповіла одна з учасниць опитування, яка працює репортером у газеті.

Ще до першого працевлаштування багато респондентів розуміли, що декого вони можуть розлютити своєю роботою, але очікували, що їх ненавидітимуть переважно урядовці та інші представники влади, які не цінують функцію «сторожового пса» преси. Натомість вони отримували неприємні електронні листи від звичайних членів спільноти незалежно від типу висвітленої історії. Однак особливо неприязнь проявлялася після репортажів на політизовані теми. Іноді недоброзичливці писали та телефонували журналістам на особисті номери й сторінки в соціальних мережах, навіть якщо ті мали окремі робочі облікові записи та вважали, що добре захистили свої персональні дані.

Окрім цього, респонденти часто стикалися з ворожістю на протестах та мітингах, під час висвітлення невеликих громадських подій та вуличних опитувань. Іноді їм грозили насиллям, особливо під час висвітлення екстрених подій. Так, поки один із респондентів знімав пожежу в будинку, очевидець наставив на нього пістолет, сказавши, що пожежа «це не новина».

Опитувані швидко усвідомили, що ворожість є звичайною частиною журналістики, але перед входом у професію вони не пройшли жодного офіційного інструктажу, як справлятися з домаганнями та погрозами.

Небажання звертатися до керівництва

Хоча багато респондентів сказали, що їм було легко обговорювати ворожість та інші стресові фактори з колегами, лише деякі з них почувалися комфортно, коли говорили про ці ж проблеми зі своїми керівниками. На думку більшості медійників, їхні редактори погоджуються з ідеєю, що журналісти мають стати товстошкірими та працювати далі попри вербальні напади й погрози.

Придушення страхів і емоцій доти, доки їх уже не можна буде уникнути, — поширене явище серед медійниць. Репортерка Ліббі, яка робила матеріал про злочин, сказала, що у неї почалися панічні атаки та депресія після того, як джерела та працівники поліції регулярно проявляли до неї ворожість. Попри погіршення ментального здоров’я, вона не зверталася до своїх редакторів. Вважала, що це свідчитиме про її слабкість. Після однієї надзвичайно сильної панічної атаки Ліббі таки звернулася до свого редактора, і він, на її подив, негайно перевів її на інший ритм роботи.

Інші медійниці-респондентки сказали, що спочатку почувалися «ніяково» і «непрофесійно», коли обговорювали своє ментальне здоров’я з редакторами. Редактори зі свого боку не сприймали їхні проблеми серйозно, оскільки журналістки применшували критичність їхніх ситуацій. У результаті цього на роботі часто вибухали емоції, і це привертало увагу редактора та спонукало його надавати більше підтримки підлеглим.

Підготовка студентів до ворожості

Викладачі журналістики мають врахувати питання ворожості до медіа при підготовці освітніх програм та курсів. Однак потрібно робити це обережно, аби не відлякати студентів від професії.

Обговорити ворожість до журналістів потрібно завчасно — до виконання практичного завдання викладача чи роботи в університетському медіа. Викладачі можуть проводити невеликі лекції або дискусії, які можна додати до занять на різних курсах:

На вступному занятті з репортажу доречно розповісти про стан журналістики та недовіру до медіа. Лекцію можна доповнити практичними порадами щодо роботи з антимедійною риторикою, яку озвучують члени спільнот, потенційні джерела інформації та онлайн-аудиторії. Студенти можуть розробляти та відпрацьовувати відповідні «сценарії», щоб не розгубитися, коли у їхньому авторитеті як журналістів засумніваються, звинуватять в упередженості. Так вони навчаться пояснювати свої робочі процеси та поширювати аспекти новинної грамотності.
Щоразу, коли студенти мають поділитися своїми матеріалами в інтернеті (через соцмережі, блогерські платформи, студентські медіа), слід обговорити ворожість, яка може виникнути в онлайн-просторі. Студентів мають вміти взаємодіяти з аудиторією в інтернеті, а також знати, як приховати свою особисту інформацію, щоб захистити себе від тролів.
Оскільки старшокурсникам доводиться виконувати професійні завдання за межами кампусу, їх слід навчити ставити пріоритетом свою фізичну безпеку, а не жертвувати нею заради ексклюзиву та успіху у майбутній кар’єрі. Особливо це важливо під час курсів радіо- і телемовлення й виробництва, оскільки обладнання, яке носять репортери, робить їх більш впізнаваними та вразливими.
Розбір кейсів з досвіду журналістів-практиків може стати хорошим початком для обговорення зі студентами ворожості у їхній професії. Викладачі можуть шукати приклади ворожості в мережі чи у тематичних медіадослідженнях або розробляти власні кейс-стаді, щоб показати студентам реалії журналістики.