«Академія викладачів журналістики» публікує серію авторських про досвід навчання в американському університеті української журналістки Діани Буцко. Після вивчення журналістики у Московському державному університеті та Києво-Могилянській академії, а також роботи у політичній журналістиці вона вирішила продовжити навчання на магістерській програмі з політології у США. У завершальній колонці цієї серії Діана розповідає про політики американських університетів щодо сексуальних домагань і порівнює їх з українськими реаліями.
У серпні цього року колишні студентки університету імені Карпенка-Карого звинуватили у сексуальних домаганнях актора, викладача Володимира Талашка. Я, завмерши, чекала на реакцію університету. Саме відповідь керівництва навчального закладу мала стати лакмусовим папірцем атмосфери, у якій навчаються студенти. Тут усе просто: або виш турбується про студентів й одразу відсторонює викладача та починає розслідування, або перш за все переймається своїм колегою.Університет для студентів чи університет для викладачів?
В українській системі освіти відповідь майже очевидна. В університеті Карпенка-Карого теж. Там дивним чином не чули жодних нарікань на поведінку Талашка, хоча випускниця стверджує, що з одногрупниками писала заяву, однак у деканаті сказали, що у нього є «криша». Система захищає систему, а на тих, хто посмів заявити про домагання, лягає печать презумпції винуватості.
Така реакція була очікуваною, бо ж не вперше. Не вперше і, мабуть, на жаль не востаннє. Згадайте скандал з викладачкою Інституту міжнародних відносин Валентиною Дайнеко. Після того, як студентки заявили, що вона принижує дівчат, українські політики-випускники Інституту стали на захист викладачки. Університет навіть не став розглядати колективну (!) скаргу.
Студент в українській системі освіти апріорі другорядний і має покірно схилити голову перед будь-якими ударами світил наук чи видатних акторів.
Це неможливо в Америці. Крапка. Американський університет створений для студентів, а не для викладачів. Студент приходить до навчального закладу, аби отримати знання, а університет намагається створити для нього якомога комфортніші умови. Інакше наступного року студентів буде менше, бо репутація у США має значення.
Ця студентоцентрична система передбачає як попередження домагань і тиску з боку викладачів, так і покарання за злочини. Тут ніхто не почує безглуздих зауважень про міні-спідниці. Студенти можуть ходити на пари у шортах, коротких майках чи спідницях – і нікому не спаде на думку назвати це звабленням. Викладачі розуміють, що це не лише етично неприпустимо, адже порушує особисті кордони, а й також загрожує покаранням.
Для початку, усі нові співробітники зобов’язані пройти тренування про запобігання дискримінації і домаганням, а студенти – про надання сексуальної згоди та повагу. Це не примітивні тести, а моделювання ситуацій, які можуть статися у студентському житті. Тренування допомагає зрозуміти, що робити, коли твоя подруга прокинулася після вечірки голою і нічого не пам’ятає; ти зустріла у коридорі гуртожитку перелякану та заплакану дівчину, замотану у простирадло; старші студенти змушують неповнолітнього випити алкоголь під час вечірки, хоча він не хоче. Автори тесту радять у таких ситуаціях бути якомога делікатнішими та позбутися власних упереджень. Наприклад, хлопці теж можуть стати жертвами насильства, але не розповідати про це через стереотипи. Хоча найчастіше зловмисниками є чоловіки, але (звертають увагу розробники курсу) 90% хлопців не є агресорами.
Під час цього тренування студент також може пройти тест, аби з’ясувати, чи перебуває у здорових стосунках, а також заповнити резолюцію, пообіцявши поважати кордони інших, ніколи не займатися сексом без згоди партнера/партнерки або якщо він/вона п’яний/п’яна чи під дією наркотиків і не може висловити згоду, самій давати зрозумілу згоду перед сексом, повідомляти про насильство, навіть якщо його вчинив мій друг.
Звісно, жоден тест не може попередити насильство. На такі випадки у кожного навчального закладу є свій механізм реагування. У нас є спеціальний Офіс, який займається попередженням домагань та дискримінації.
«Південноіллінойський університет прагне підтримувати спільноту, в якій студенти, викладачі та інший персонал можуть працювати та навчатися разом в атмосфері, вільній від будь-яких форм дискримінації, включаючи сексуальні домагання, – йдеться на сайті офісу. – Сексуальні домагання порушують гідність особистості та доброчесність університету як вищого навчального закладу, а отже неприпустимі у Південноіллінойському університеті».
Студент чи співробітник, який зіткнувся з насильством або став його свідком, може зателефонувати до Офісу чи заповнити онлайн-форму. Причому ті, кому стало відомо про насильство (наприклад, студентка розповіла під час розмови), зобов’язані повідомити про це. Те ж саме стосується викладачів, яким студенти розповіли про депресію або якщо припинили відвідувати заняття без пояснення. Якщо ж студент/співробітник не хоче контактувати з університетом, може звернутися у поліцію чи до психологів або спеціального центру для допомоги жертвам насильства. Офіс же супроводжує і підтримує постраждалого/у на всіх етапах розгляду заяви.
Після того, як жертва заявила про насильство, університет має 90 днів, щоб відреагувати. На цей час також може вжити запобіжних заходів до підозрюваного/підозрюваної, як-то заборонити проживати в гуртожитку, виключити зі спортивної команди чи заборонити відвідувати або проводити (для викладачів) заняття.
Сама заява ще не означає, що викладача безпідставно звільнять чи студента виключать з університету. Ні. Це відбувається після ретельного розслідування, а за неправдиве звинувачення можуть оштрафувати – до 5 тисяч доларів. Аби розібратися у ситуації, спочатку університет перевіряє, чи є підстави взагалі реєструвати заяву, потім протягом місяця проводить розслідування, далі комісія з трьох людей збирається на слухання і ухвалює остаточне рішення.
Можливе покарання для студента – це письмове попередження, випробувальний період із забороною очолювати студентські організації чи представляти університет, тимчасове виключення, повне виключення, громадські роботи. Для викладачів – аж до звільнення. У випадку зґвалтування справою займається поліція, адже це кримінальна справа.
Описана процедура стосується не лише сексуального насильства, а й дискримінації.
Американські університети – оазиси з просування рівності і толерантності. У навчальних закладах постійно проводяться місячники, присвячені темношкірим чи іспаномовним студентам, ЛГБТ-спільноті, правам жінок, працюють і захищають права меншин очолювані ними організації. Ще мене здивувало, що є окремі святкування для першого покоління студентів. Бути першою у своїй родині людиною з дипломом – це почесно.
Саме через усю описану систему Талашко просто неможливий у США. Або навіть якщо і можливий, на нього чекатимуть наслідки. Адже американська освіта захищає студентів, бо вона створена для них, а не задля талашків чи дайнеко.
Читайте також інші колонки Діани Буцко з цієї серії:
5 відмінностей між українським й американським університетом
Нічого особистого – просто бізнес, та інші особливості американської освіти