«Академія викладачів журналістики» продовжує серію публікацій про досвід навчання в американському університеті української журналістки Діани Буцко. Після вивчення журналістики у Московському державному університеті та Києво-Могилянській академії, а також роботи у політичній журналістиці вона вирішила продовжити навчання на магістерській програмі з політології у США. У новій колонці вона розповідає про студентоцентричність та бізнесоорієнтованість американських університетів.
Коли я вперше побачила свій Південноіллінойський університет, то блукала територією як зачарована. Гектари доглянутих газонів і квітників, дерева висаджені точнісінько у бордовий колір будівель. А скільки уже самих будівель: ледь не кожен адміністративний відділ має своє приміщення (і це я вже мовчу про самі кафедри, де відбувається навчання і де кожен студент магістратури та аспірантури має власний кабінет). Фінансовий відділ розмістився у чотириповерховому будинку, трохи віддалік – центр для міжнародних студентів, окреме приміщення – у величезної бібліотеки з кафе і читальним залом.
Першого дня я заворожено оглядала навчальний заклад, де мала провести два наступні роки, думаючи: «Вау! Скільки ж усього може дозволити собі американський університет». Коли я прилетіла до США, то приземлилася в аеропорту за 160 км від мого університету і звідти мене забрав автобус. Так, заради мене однієї автобус їхав 320 км. Чи коли почалася пандемія, мій університет роздавав усім студентам маски та санітайзери.
Усе це може дозволити собі університет у США, бо працює не на залишкові кошти, які виділили з бюджету на освіту в останню чергу, а як бізнес. Американська вища освіта побудована за принципом ринку: навчальний заклад мусить запропонувати якомога кращі послуги, аби привабити потенційного замовника – майбутнього студента. І стосується це не лише приватних університетів: на ринок виходять усі (я навчаюся у публічному, себто державному, університеті). Така бізнес-орієнтована модель має як свої переваги, так і недоліки.
Переваги
Аби привабити абітурієнтів, університет має запропонувати найкращі послуги: якомога цікавіші програми, найкращих викладачів (найвисокооплачуваніший професор Америки Девід Н. Сільверс – директор лабораторії дерматопатології Колумбійського університету – заробляє понад 4 мільйони доларів щорічно), гарні гуртожитки чи навіть мальовниче місце розташування. Така конкуренція мотивує університи постійно розвиватися, шукати фінансування (у вигляді приватних пожертв, грантів від місцевої влади чи спонсорування досліджень бізнесом або урядом), покращувати умови навчання, створювати комфортну атмосферу для студентів. За такої системи студент, приходячи до університету, відчуває, що все тут створено для нього.
Приватна освіта позначається і на мотивації студентів. Якщо ти за семестр платиш 20 тисяч доларів, то, звісно, хочеш отримати якісні знання, а не пустити гроші на вітер. Знання стають товаром. З мого досвіду, студенти у США більш відповідально ставляться до освіти. Диплом – це не про документ, а про отримані навички і знання. Тому не дивно, коли чуєш від одногрупника: «Чому такі погані пари? Я ж йому гроші плачу!».
Американський університет орієнтований на ринок, тобто готує спеціалістів для ринку. Студенти, обираючи програму, перш за все зважують, ким і де можуть працювати та скільки грошей зароблятимуть. У соцмережах мого університету минулого семестру рекламували програму з поховальної справи. Для приваблення абітурієнтів додали: «Середня заробітна плата працівників ритуальних послуг становить 56 850 доларів, а менеджерів – 78 040 доларів». Я подумала: «Це ж так по-американськи! Заохочувати абітурієнтів потенційними зарплатами. Чим же ще?».
Недоліки
Бізнесоцентричність має і зворотній бік, адже, намагаючись задовольнити побажання студентів, можна почати виконувати їхні примхи. Перед початком навчального року університети зіштовхнулися з питанням: чи запроваджувати обов’язкову вакцинацію та вимагати носіння масок. Мій університет, наприклад, провів голосування серед студентів, за результатами якого не став вимагати вакцинації. Воно і зрозуміло: американці з сільської місцевості частіше заперечують користь вакцин, тому університет міг втратити потенційних студентів. А коли у соцмережах поширили повідомлення про те, що у приміщеннях потрібно знову носити маски, то у коментарях обурювалися: «Чи можемо ми повністю відшкодувати вартість навчання, оскільки це НЕ те, за що ми платимо?». Студенти вважають, що можуть вимагати будь-чого. Як-то кажуть, хто замовляє музику, той і танцює.
Та найголовніший недолік цієї освіти – її вартість. В Америці не існує безкоштовної освіти у нашому розумінні. Студент чи студентка можуть претендувати на стипендію, але навіть якщо її отримають, то вона необов’язково покриває все навчання. Більшість же для того, щоб оплатити навчання, бере кредити або позики в уряду чи банків, які починають виплачувати разом з відсотками після закінчення навчання. І ці борги можуть висіти над студентами десятки років.
Першу колонку Діани Буцко «5 відмінностей між українським й американським університетом» із цієї серії читайте тут.