«Академія викладачів журналістики» продовжує серію публікацій про досвід навчання в американському університеті української журналістки Діани Буцко. Після вивчення журналістики у Московському державному університеті та Києво-Могилянській академії, а також роботи у політичній журналістиці вона вирішила продовжити навчання на магістерській програмі з політології у США. У новій колонці вона розповідає про студентоцентричний підхід у комунікації викладачів та студентів.
Навесні я шукала місце для літнього стажування. Мені потрібні були рекомендації, і я звернулася до свого професора, завбачливо перепросивши за зайві клопоти і відчуваючи себе тягарем. «Це не клопоти, а частина моєї роботи, – відповів він у листі. – Я радий, що ви знайшли місце для стажування».
Іншим разом він порадив не соромитися просити іншого викладача зі статистики пояснити ще раз тему, яку я не зрозуміла, додавши, що час би мені звільнитися від пострадянських комплексів бути надокучливою. У США з професорами можна і треба говорити. І не лише про навчання.
Те, що викладач зацікавлений у моєму успіху і завжди підтримає, відчуваю з першого дня навчання. Хоча ні – з’явилося це відчуття ще за кілька місяців до початку навчального року, коли все той же професор написав листа з привітанням та опікувався моїм приїздом. Запитував, як я добиратимуся, куди прибуваю, чи отримала візу. Деяких моїх друзів викладачі навіть зустрічали в аеропорту чи селили у себе.
Усе це й не дивно, адже в американській системі освіти найближчим контактом студента є не інший студент, а викладач. Якщо не прийдеш на пару, пишеш професору, а не просиш одногрупника передати. Якщо не знаєш, де проходитиме лекція, як зробити домашнє завдання чи де знайти книжку, знову берешся за емейл до викладача.
Американська система освіти студентоцентрична – усе тут створене для твого комфорту. Тут не страшно сперечатися з викладачем, критикувати його чи захищати свої права.
Викладач в американському університеті – набагато більше, ніж професор (в українському розумінні). Це наставник.
У кожного зі студентів є академічний наставник (academic advisor), який допомагає скласти графік навчання. Студент вільний у виборі більшості предметів, тому, аби допомогти йому з цим, існує академічний радник. Мій, наприклад, радив не лише, які пари можуть бути цікавими, враховуючи мої інтереси, але й трішки (не без критики) розповідав про викладачів. Уявляєте, українського професора, який радить не ходити на певний курс, бо його колега нудний? Отож-бо.
Але наставництво ви можете знайти не лише у свого академічного радника, а й у будь-якого професора. У кожного викладача є офісні години, коли студенти можуть прийти до його кабінету зі своїми запитаннями чи проханнями. Можна попросити ще раз пояснити тему, подискутувати, поговорити про майбутнє України, допомогти з темою фінального проекту або попросити поради, які міста у США варто відвідати, де знайти смачну каву (в Америці з нею геть погано) чи навіть обговорити щось особисте.
Кожен американський (й американізований) студент знає: аби стати успішним у цій країні, треба будувати мережі зв’язків. І починаються вони в університеті. Відправною точкою є викладачі. Шукаєш стажування чи роботу? Спочатку пишеш електронного листа своєму наставнику. І навіть якщо він не знайде тобі місце роботи, ти все рівно відчуваєш: професор спробував і був радий тобі допомогти.
Читайте також інші колонки Діани Буцко з цієї серії:
5 відмінностей між українським й американським університетом
Нічого особистого – просто бізнес, та інші особливості американської освіти