28 травня в Запорізькому національному університеті пройшла міжнародна конференція «Європейські цінності в українській освіті. Виклики і перспективи». «Академія викладачів журналістики» записала тези з виступу керівника секретаріату Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти Михайла Винницького. Він розповів про запровадження в Україні ступеня доктора філософії (PhD) європейського зразка і які, пов’язані із цим, виклики стоять перед українськими університетами.  

У 2011 році ми в Києво-Могилянській академії вперше присудили ступінь PhD. Очевидно, Дмитро Володимирович Табачник не визнавав того, що ми робимо в університеті. Відповідно, як провести вручення першого диплому? Це зробив не український міністр, а Комісар з питань освіти, культури, багатомовності та молоді Європейського Союзу. Міністерство не визнає, а ЄС не лише визнає, а й вручає.

Після Майдану змінилася влада, був шанс взяти напрацювання і вкласти їх у Закон України «Про вищу освіту». Ви пам’ятаєте, що в законі про вищу освіту чітко вказаний кредитний обсяг і згадано, що «наукові установи можуть здійснювати підготовку за власною програмою. Але також можуть це робити разом з університетом».

Я мав честь після 2014 року стати радником першого постмайданного міністра освіти, а потім другого і третього.

Тоді ми заклали ідею 4 складових в аспірантські програми:

  • знання зі спеціальності (не менше 12 кредитів ЄКТС),
  • загальнонаукові (філософські компетентності (4-6 кредитів ЄКТС компетентності), 
  • універсальні навички дослідника (не менше 6 кредитів ЄКТС),
  • мовні компетентності англійською або іншою мовою (6-8 кредитів).

Ми їх заклали у підзаконні акти, аби розуміти, як має виглядати ця структурована програма.

Знову ж таки, свобода — ще європейськаодна цінність .

У 2016 році, вже за сприяння тогочасного міністра Сергія Квіта, з’являється постанова № 261 «Порядок підготовки здобувачів освіти ступеню доктора з філософії». У ній, знову ж таки, є певні дороговкази. Але що найважливіше: ми об’єднуємо науковий і навчальний план і говоримо про те, як ці речі мають бути об’єднані в одній підготовці.

2020 року ми почали перші акредитації – оцінювання якості PhD програм. У 2021 році ми вже маємо перше завершення цього процесу, розуміння, все йде до його узаконення.

Перевірка якості на рівні процесу

Ступінь доктора філософії присуджується закладом освіти або науковою установою у разовій спецраді. Разова рада формується рішенням вченої ради. Диплом видається закладом – це дуже важливо. Для доктора філософії атестаційна колегія перестає бути актуальною.

Кажуть: «Ой, що в нас буде, будуть видавати всім дипломи». Ми маємо до цього прийти. Це певна відповідальність закладу за свою репутацію. Ми, як спільноти з «критичною масою» маємо переживати за свою відповідальність.

Певна перевірка за якістю відбувається, але відбувається на рівні процесу, а не на рівні вихлопу. Якщо ми забезпечуємо якісний процес, в нас, очевидно, буде непоганий вихлоп. А перевіряти кожну дисертацію на виході — це, на жаль, показало свою неефективність в пострадянській моделі. В європейській моделі перевіряється швидше процес.

Процедура утворення разової ради

Разову раду формує заклад вищої освіти, за процедурою, яку встановлює Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти. Власне, про це зараз іде мова. Це останній аргумент, який треба прийняти, аби поставити крапку і завершити цю реформу.

Разова рада формується рішення вченої ради. У великих університетах, як, наприклад Запорізький національний університет, це повноваження — формувати спецраду — може бути делеговане до рівня факультетської вченої ради. Не обов’язково, щоб рішення приймала велика вчена рада. Це вже рішення самого університету, чи будуть вони це делегувати.

Після того, як вчена рада прийняла рішення, на спеціальному сайті працює електронна система подачі інформації: про захист, місце і час, тему дисертації, про опонентів, рецензентів, їхні публікації. Ми хочемо пересвідчитися, що є публікації, які відповідають тематиці дисертації.

У Європі ніхто не знає про шифри. В радянській ері все було нумеровано, в Європі такого немає. Ми говоримо про певну тематику, яка має певну логіку.

Якщо хтось ззовні, будь-хто з наукової громадськості, вважає, що «ця особа за своїми публікаціями не відповідає темі дисертації», через систему можна про це повідомити.

Разова рада формується за тематикою дисертації.

У разі зупинки процесу атестації, має бути подане повідомлення, це повертається на вчену раду, склад ради змінюється, знову нове повідомлення, і знов 45 днів до захисту. 45 днів — це віконце між поданням інформації і тим, коли може відбутися захист.

30 днів — це період «мовчазної згоди». Якщо за 30 днів не зупинено повноваження ради, немає оскаржень — то рада вважається сформованою. І ще 15 днів треба для того, щоб оприлюднити відгуки рецензентів і опонентів. Відповідно, 45 днів від моменту утворення ради до захисту. Черг – як ми зараз в кандидатських радах чекаємо по 6 місяців — вже немає.Все чітко: сформована рада, через 45 днів захист.

Вимоги до захисту і публікацій

Захист відбувається відкрито, обов’язковою є відеотрансляція. Є лінк на дисертацію — кожен може з нею ознайомитись. Сподіваємося, що ми оминаємо таким чином «проблему Ківи».

У Європі дуже сильно рекомендують аспірантам мати публікації, але формальної вимоги немає. У нас склалася інша традиція. Є ця вимога, вона нічим не заперечує європейську практику. Ми залишаємо традицію трьох статей.

Щодо публікацій і вимог до публікацій. Ми дійшли до розумного компромісу: 

1 стаття в Scopus/ WoS/ або в українському журналі категорії А = 2 статті в журналі категорії Б.

Базова вимога — це три статті категорії Б.

Автореферат НЕ ВИМАГАЄТЬСЯ. Автореферати — це зло. Вони з’явилися, тому що члени спецради не читали дисертацію. Це зло. Кожен, хто приймає рішення про присудження, має читати дисертацію.

Пропозиція на обговоренні (взято зі скандинавського досвіду): Можна запропонувати, якщо у вас є три статті Q1-Q2, які пройшли дуже ретельну перевірку і мають високий рівень цитування, то ви додаєте до них вступ і висновок — і це ваша дисертація. Це будуть дуже рідкісні випадки. Але зараз є спротив уже сильний, сприйняття цього таке. Я не обіцяю, що це пройде.

Мінімальний і максимальний обсяг встановлює заклад. Ми намагаємося дебюрократизувати процес.

Кваліфікація рецензентів і опонентів

У рецензентів і опонентів має бути не менше трьох публікацій за останні три роки з тематикою дисертації. З тим самим принципом: 1 стаття в Scopus/ WoS/ або в українському журналі категорії А = 2 статті в журналі категорії Б.

І якщо в освітній програмі немає достатньо кваліфікованих рецензентів, захист може відбутися за принципом один рецензент і 3 опоненти. Тому що ми бачимо, що дуже часто є проблема в критичній масі. Я дуже сподіваюся, що це буде тимчасова норма.

Європейські цінності, закладені в реформу

1. Прозорість процесу на всіх рівнях.

Аспірант у центрі уваги (не лише його дисертація). Ми мислимо, що якщо дисертація якісна, то і аспірантура якісна. Це помилковий принцип. В європейській ідеї мета аспірантури — це підготовка дослідника, а не дослідження. Особа здатна продовжувати науково-педагогічну діяльність впродовж життя. Це освітньо-кваліфікаційний рівень, а не лише науковий.

2. Критична маса (докторські школи).

Нам би варто було вчитися багато від французької моделі докторських шкіл, де наукові установи працюють разом з університетами. Декілька університетів формують свою критичну масу разом, між собою за якоюсь спеціальністю починають співпрацю.

3. Автономія і відповідальність.

Я знаю, що є дуже багато побоювань стосовно нової моделі. Тому що вона справді передає більшу автономію закладам, більшу відповідальність. Заклади будуть мати свою традицію захисту. З автономією приходить і більша відповідальність: всіх членів спецради, вони гласно голосують, це вже не є таємне голосування. Кожен підписується під дисертацією, кажучи, що тут немає порушення доброчесності, тут реально є наукова новизна, реально проведено дослідження, і ми посвідчуємо це дипломом нашого закладу. І це велика трансформація. Ми виходимо з того, що колись був державний диплом. А зараз це буде диплом закладу. Як це є в Європі.

4. Інтернаціоналізація.

Нам треба думати не просто про гасла європейських цінностей, а як їх реально втілити. Європейські цінності — це не завжди речі, які дуже легкі, приємні. Вони часто вимагають від нас зусилля і дискомфорту. Мені здається, так чи інакше, на виході ми матимемо щось більш якісне.

Раніше ми публікували виступ на конференції Ієна Гедда «Історія DESTIN: вдосконалення журналістської освіти шляхом запровадження ціннісно-орієнтованого підходу» та основні тези круглого столу «Комунікація європейських цінностей через журналістську освіту».

Коментарі