Штучний інтелект та соцмережі трансформують освіту у сфері журналістики та медіа. В Україні вона в кризі через нестачу мотивації у викладачів та студентів. Українські викладачі більше зосереджені на ролі розповсюджувача, а не розслідувача, тоді як майбутнє за «повільною» і розслідувальною журналістикою. Про це та інше говорили 28 травня на круглому столі «Комунікація європейських цінностей через журналістську освіту» в рамках міжнародної конференції у Запорізькому національному університеті. Модерувала обговорення заступниця декана факультету журналістики Запорізького національного університету Катерина Сіріньок-Долгарьова.
У сучасному світі перед ЗМІ постали нові виклики: соціальні мережі, нові джерела інформації, розділення потоків доходів між медіа та блогерами. Медіаосвіті важливо адаптуватися до потреб суспільства, розповів представник Deutsche Welle Akademie Ерік Альбрехт:
«Якщо ми подивимось на журналістську освіту, ми і багато організацій, які працюють на цьому полі, займаються індивідуальним навчанням журналістів, як це було довго в фокусі розвитку журналістики. Дуже рідко ця проблема вирішувалась структурно. Тож ми намагаємося підсилювати медіа та журналістську освіту у систематичний спосіб».
За словами Еріка Альбрехта, в галузі лишається 5 важливих компетенцій, які завжди будуть важливі для студентів: журналістські основи, розуміння ролі журналістики в суспільстві, технології та інновації, підприємницька журналістика («Які бізнес-моделі можуть бути застосовані?»), і тематичний фокус.
Представник European Journalism Training Association Ніко Дрок поділився результатами дослідження, проведеного серед викладачів журналістики у Європі та Україні. Серед українських викладачів в опитуванні взяли участь 225 осіб. Одним із ключових питань дослідження було те, що саме викладачі вважають важливим завданням для журналістів у майбутньому, зазначив Ніко Дрок:
«Українські викладачі вважають важливішим ставитись до громадськості як до споживачів, а не як до громадян, зосереджуються на новинах, що продаватимуться та на розважальній журналістиці, та на останніх подіях. Вони вважають менш важливим забезпечення бекграунду подій, мотивації людей брати участь у суспільних справах, викриття соціальних зловживань і контроль бізнесових організацій».
За його словами, ці результати вказують на різницю між українськими та європейськими викладачами щодо двох журналістських ролей: ролі розповсюджувача та розслідувача.
Роль розповсюджувача зосереджена навколо швидкого поширення новин і пов’язана з так званою «швидкою журналістикою», тоді коли роль розслідувача — це журналістські розслідування і «повільна журналістика».
«Швидка журналістика зосереджена на питаннях: “хто”, “що”, “де”, “коли” і “що ви думаєте”. А “повільна журналістика” – на типових контекстних питаннях “як?” і “чому?”. Вони часто поєднуються із глибшими питаннями: про наслідки новин для громадян, що це означає, що громадяни можуть очікувати в майбутньому», — додав Ніко Дрок. За його словами, майбутнє платної та професійної журналістики лежить у повільніших формах, і студенти повинні про це знати.
В українській та європейській журналістиці все ж таки більше схожого, ніж відмінного, вважає представник німецької Interlink Academy медіатренер Вернер Еггерт. «Але є одна відмінність, — каже він. — Політичний активізм повинен бути відділений від журналістики. Це такий, можливо, традиційний підхід, але він важливий. Порівняно з іншими країнами, які розвиваються як Україна, були різні проєкти, то дійсно, журналісти в Україні починають як політичні активісти, і потім розуміють для себе той факт, що журналістика — це гарний спосіб розвинути свій політичний активізм. Для мене і для моїх колег важливо проводити лінію між журналістикою і активізмом, розрізняти їх, ми наголошуємо на цьому в тому числі і на заняттях, що їх треба розмежовувати».
Керівниця ГО «Український інститут медіа та комунікації», медіатренерка Діана Дуцик наголосила, що від викладачів потребується гнучкість та адаптивність, незважаючи на бюрократичні перепони.
«Я розумію всі обмеження, в яких існують наші кафедри і факультети журналістики з точки зору бюрократії, обмеження акредитаційних програм і так далі. Але насправді сьогодні університети отримують автономію, і вона дає їм багато можливостей робити якісь ініціативи зсередини».
Окрім бюрократичних перепон і консерватизму на факультетах, є ще одна проблема — низькі зарплати, зазначила Діана Дуцик:
«Про цю проблему треба кричати, тому що це теж частина реформи: низька мотивація викладачів через мізерну оплату праці і непропорційно велике навантаження. Ми хочемо, щоб наші викладачі володіли новими методиками, масою онлайн інструментів, добре розбиралися в медіа, писали наукові статті, і так далі, і при тому вони за це не отримують достойну зарплату і страшенно навантажені».
За її словами, ми маємо прийти нарешті до тієї системи, коли в нас буде 2 типи викладачів: одні з яких будуть працювати над проблемами, теорією, робити наукові дослідження, а інші викладачі будуть вести практичні предмети, і вони не обов’язково повинні мати наукові ступені.
Водночас співзасновниця медіагрупи «Накипіло» Наталія Курдюкова наголосила на нестачі мотивації у студентів (і вчитися, і потім іти працювати за спеціальністю):
«Величезна проблема нашої освіти — це не дуже якісний відбір самих студентів, які йдуть вчитися. Ми всі викладачки в “Накипіло” маємо досвід викладання саме на журналістських факультетах. Досвід достатньо сумний. Майже усі перестали це робити. Маємо дисонанси: є багато журналістських кафедр, багато випускається студентів, але дуже мало з них йдуть насправді працювати в журналістику».
Це реальність української регіональної журналістики, яку треба виправляти, вважає Наталія Курдюкова. Саме тому медіагрупа «Накипіло» зараз займається професійною підготовкою редакторів.
Раніше ми публікували виступ на конференції Ієна Гедда «Історія DESTIN: вдосконалення журналістської освіти шляхом запровадження ціннісно-орієнтованого підходу».
Більше текстів із конференції читайте найближчим часом на нашому сайті.