Студенти можуть ставати амбасадорами медіаграмотності для своїх рідних та громад, вважають деякі викладачі.
5 березня Український інститут медіа та комунікації провів міжнародну конференцію «Медіаграмотність у журналістській освіті: українська та світова практика». Подія відбулася у межах проєкту «Інтеграція медіаграмотності в освітні програми з журналістики», що реалізується ГО «Український інститут медіа та комунікації» за підтримки Програми розвитку ООН та за фінансування уряду Японії.
На одній із панелей викладачі зі Львова, Києва, Запоріжжя, Чернівців та Острогу поділилися своїм баченням щодо місця медіаграмотності у журналістській освіті та розповіли, яких результатів вже досягли у своїх вишах.
Публікуємо нотатки з панелі.
Чому медіаграмотність потрібна не лише аудиторії
Важливо, щоб журналісти були медіаграмотними, оскільки саме вони формують інформаційний простір, у якому живе суспільство. Якщо журналісти розумітимуть, як правильно це робити, вони зможуть сприяти розвитку аудиторії, вважає Наталія Войтович, доцентка кафедри теорії та практики журналістики Львівського національного університету ім. І. Франка.
«За моїми спостереженнями, коли студенти готують якийсь проєкт, то їм часом складно відповісти, на яку аудиторію буде орієнтований їхній продукт і як його подати так, аби аудиторія зрозуміла, про що йдеться, і зацікавилася цим, — каже Павло Мірошниченко, доцент кафедри журналістики Запорізького національного університету (ЗНУ). — Тому медіаграмотність потрібна журналістам не просто як низка компетенцій, а й для розуміння аудиторії: як вона зчитує та інтерпретує повідомлення, що робити, аби вона належно розуміла й адекватно сприймала інформацію».
Який підхід до навчання медіаграмотності більш дієвий
Павло Мірошниченко дещо критично ставиться до впровадження окремої дисципліни під назвою «Медіаграмотність» у журналістські програми. «Нещодавно ми обговорювали з колегами, що начебто людей вже стільки вчать бути медіаграмотними, що часто-густо вони відчувають втому від цього терміну і не мають особливого бажання поліпшувати свою медіаграмотність і відповідно виховувати її в собі. Тому, як на мене, краще прошивати нею практико-орієнтовані журналістські курси, не наголошуючи на тому, що саме медіаграмотність ми якраз і вивчатимемо. А зважаючи на зміни, які відбуваються в глобальному та українському комунікаційно-інформаційному просторах, гадаю, доведеться перепрошивати повсякчас. Мені здається, так ми зможемо підготувати студентів журналістики гідно реагувати на виклики, з якими вони стикатимуться як професіонали», — каже Павло.
Роман Шулик, завідувач кафедри журналістики та PR-менеджменту «Острозької академії», не впевнений, що якусь журналістську фахову дисципліну можна викладати, не заклавши в неї основи медіаграмотності. Каже, що він з колегами насамперед спонукають студентів до осмисленого медіаспоживання, тож постійно обговорюють зі ними, що ті читають та дивляться.
На думку Романа, викладач журналістики на кожному занятті має показувати, що правду завжди можна знайти та що є конкретні джерела, де цієї правди більше, ніж в інших. «Будь-яке своє заняття, перш ніж перейти до його теми, я починаю з обговорення того, що сталося у світі: наприклад, вийшло таке-то дослідження, стався такий-то скандал у медіа. Журналістська освіта не обмежується технічними аспектами, це питання про особистісний розвиток студентів, з чим ми й працюємо», — каже Роман Шулик.
Він вважає, що студенти-журналісти мають не тільки самі бути медіаграмотними, а й вміти пояснити людям довкола, як фільтрувати інформацію, як уникати дезінформації абощо. Тобто ставати такими собі амбасадорами медіаграмотності у своїх спільнотах, громадах, місцях роботи. У такому разі, можливо, є сенс в окремому курсі з медіаграмотності, припускає Роман. Наталія Войтович поділяє цю думку, вважає, що студентам складно буде поділитися з іншими знаннями з медіаграмотності, якщо вони будуть лише розпорошені по різних дисциплінах. «Одна моя студентка розповіла своїй бабусі про медіавласників, яких ми обговорювали під час заняття. Та сказала, що онука їй відкрила очі. Це і є донесення медіаграмотності до суспільства», — каже Наталія.
Загалом викладачка виступає за поєднання двох підходів: викладати основи медіаграмотності окремим предметом та забезпечувати їхнє повторення у тих предметах, де це можливо. Сама Наталія вже ввела елементи медіаграмотності у свої дисципліни, як-от «Організація роботи пресслужби», «Політичний імідж в структурі комунікаційного простору». Те ж зробила її колега Галина Яценко щодо курсу «Історія української журналістики».
Викладачі кафедри журналістики Чернівецького національно університету ім. Ю. Федьковича також інтегрують освітні компетенції медіаграмотності в різні предмети, каже завідувачка кафедри Любов Василик. Окремий курс з медіаграмотності для студентів-журналістів поки немає можливості ввести. «Торік наша кафедра розробляла нову освітню програму [«Журналістика та кросмедійність»], на тиждень дається лише 27 годин, частина з яких відводиться обов’язковим предметам на рівні університету. Пропонувати студентам-журналістам вибірковий курс з медіаграмотності? Тоді ми б не змогли охопити всіх», — зазначає Любов.
За словами Вікторії Романюк, директорки Могилянської школи журналістики (МШЖ), у журналістські програми мають бути включені такі компоненти, пов’язані з медіаграмотністю, як критичне мислення, взаємодія з аудиторіями, якісний контент, усвідомлене споживання, робота з технологіями та найголовніший — здатність вчитись та бути гнучким у мінливому середовищі.
Вікторія відзначає, що у магістерській програмі МШЖ кожен згаданий компонент врахований. «У нас потужна практична складова: блок дисциплін, присвячений виробництву текстів, відео, аудіо, та низка курсів з аналітичним ухилом («Фактчекінг та верифікація інформації», «OSINT: практикум», «Дезінформація, пропаганда та стратегічні комунікації», «Журналістика даних»). Є світоглядні курси, пов’язані з вмінням читати тексти, і мені здається, такі дисципліни потрібно вводити в журналістські програми, аби студенти мали можливість рефлексувати та глибше розуміти підгрунтя процесів, що відбуваються. Наприклад, після повномасштабного вторгнення ми ввели політологічний курс «Збройні конфлікти сучасності й шляхи їхнього вирішення», аби люди, які через рік щось писатимуть про війну, розуміли ситуацію в контексті сучасних війн й політики. Це вибіркова дисципліна, і у нас великі запити на неї», — розповідає Вікторія.
На її думку, немає сенсу рекомендувати всім кафедрам журналістики вводити окремий курс з медіаграмотності. «Кожна журналістська програма має свою структуру, архітектуру, завдання, і на це ще впливає загальний підхід конкретного університету й факультету. Можливо, подекуди на першому-другому курсі бакалаврату медіаграмотність можна викладати як основну дисципліну. Але тут немає ідеального рішення», — каже Вікторія.
Як працювати зі студентами інших спеціальностей
У 2019-му Наталія Войтович запровадила у ЛНУ ім. І. Франка вибірковий курс з медіаграмотності для студентів з інших факультетів. У перший рік долучилося 50 людей, а зараз слухачів 200: більше не дозволено. За словами Наталії, на курс записуються і фізики, і математики, і історики. Але цією можливістю студенти не обмежуються. «До нас звертаються зі студради з проханням проводити тренінги для студентів та пропонують теми. Зараз для них актуальні теми політики й майбутніх виборів. Ймовірно, вони хочуть з’ясувати, як зробити так, аби їхньою думкою не зманіпулювали», — каже Наталія.
Вже три роки як подібний курс пропонує і кафедра журналістики ЧНУ ім. Ю. Федьковича. «На початках ми хвилювалися, чи будуть охочі записатися на цю дисципліну. Але з кожним роком у нас збільшується кількість слухачів. Серед них — соціологи, фізики, хіміки, математики. Але щоб зібрати ці аудиторії разом, ми змушені вести цей курс дистанційно», — розповідає Любов Василик.
Павло Мірошниченко вже п’ять років читає вибіркову міжфакультетську проблемно-орієнтовану дисципліну «Права людини в медіа» в ЗНУ. Пишається тим, що на курс записалися 285 студентів і студенток. «За моїми спостереженнями, мало хто з цих студентів розуміє, що таке критичне мислення, які інструменти ми повинні застосовувати, аби не перебувати в полоні ілюзії й адекватніше сприймати ту інформацію, яку нам подають медіа в тому числі. У цьому курсі ми намагаємося аналізувати медійні матеріали крізь призму дотримання професійних журналістських стандартів і етичних норм, і здебільшого студентам складно їх зчитувати. Якщо баланс думок ще більш-менш розуміють, то, наприклад, відокремлення фактів від коментарів і думок — це ще той виклик. У чому річ? На факультетах цих студентів немає жодного курсу, пов’язаного із медіаграмотністю, а самі вони перебувають в якихось чітко сформованих інформаційних бульбашках. Дуже часто люди навіть не знають про існування і медійних організацій, і аналітичних центрів, які поширюють інформацію, пов’язану з медіаграмотним підходом до споживання медіапродукту», — каже Павло.
Є й інші способи для студентів-нежурналістів навчатися медіаграмотності. Наприклад, кафедра журналістики ЧНУ ім. Ю. Федьковича завдяки грантовій підтримці розробила курси з медіаграмотності. По завершенню навчання можна отримати сертифікат. Також кафедра проводила Літні школи журналістики, до яких долучалися подеколи студенти з інших спеціальностей. «Був цікавий випадок, коли дівчина з медичного училища, яка пройшла Літню школу, прийшла до нас на журналістику», — каже Любов Василик.
За її словами, кафедра тричі проводила Літню школу журналістики саме в контексті медіаграмотності. «Під час останнього набору ми навчали вчителів шкіл і лідерів місцевих громад. Після навчання ці учасники провели аналогічні школи з медіаграмотності у своїх школах та бібліотеках», — каже Любов.
У яких форматах викладати медіаграмотність
Наталія Войтович переконана, що медіаграмотність доцільно викладати у форматі тренінгів: спершу давати теоретичну частину, а потім закріплювати її вправами. Якими вони будуть — інтерактивними / з використанням інтернету / інший варіант — викладачі мають вирішувати самі.
Окрім викладання, Любов Василик працює медіаексперткою Інституту демократії імені Пилипа Орлика, який, зокрема, моніторить, як медіа в різних областях України дотримуються стандартів. Приклади невдалих публікацій, виявлених під час моніторингу, Любов потім розбирає на заняттях зі студентами. Ті потім дивуються, як подібні матеріали виходять у світ. «Роблю це, аби студенти все-таки розуміли, що без стандартів журналістики інформаційний продукт не буде якісним», — зазначає Любов.
Вона додає, що гейміфіковані матеріали теж помічні у викладанні медіаграмотності та навіть її поширенні: «Мої студенти довго не могли пройти онлайн-гру “Медіазнайко” від Академії української преси, а потім показували своїм батькам та родичам».
За словами Павла Мірошниченка, він прихильник проєктно-орієнтованого навчання, зокрема коли йдеться про медіаграмотність. «У Запоріжжі нестабільний медійний ландшафт: незаповнена ніша локальних медіа, бракує погляду на проблему з ракурсу “думай глобально, дій локально”. Тому я підштовхую студентів та студенток готувати якісні матеріали про Запоріжжя. Ми шукаємо ініціативи, громадські організації, які дадуть нам змогу цей продукт поширювати та нарощувати аудиторію. Роблячи це, студенти розумітимуть, що вони можуть теорію використовувати на практиці, та усвідомлювати важливість своїх знань та навичок. Навіть якщо після випуску вони не працюватимуть у журналістиці, у них все одно формується медіагігієна, яку вони можуть поширювати на горизонтальному рівні, наприклад, своїм дітям», — вважає Павло.
МШЖ дуже пов’язана з фактчекінговою організації StopFake, і це дає змогу використовувати її ресурси у навчанні, каже Вікторія Романюк. Мова як про інтелектуальні ресурси, так і про зв’язки (StopFake має партнерство з Meta, Google, міжнародними організаціями, які займаються аналізом журналістики та працюють з даними). «У нас модель навчання наближена до умов справжньої редакції. Зараз ми також намагаємося у низці курсів впроваджувати моделі певного аналітичного центру, де студент не тільки слухає лекції, а й дивиться, як професіонали працюють над певною аналітичною роботою, застосовує різні інструменти. Ми розуміємо, що динамічний розвиток медіа має бути настільки ж динамічно відображений в освітніх програмах. Адже ми у війні, це є частиною нашої боротьби — дуже швидко підготувати сильного критично мислячого інтелектуального випускника, який вже виконуватиме серйозні реальні завдання не тільки в просторі журналістики, а й в контексті інформаційної війни», — каже Вікторія.
Фото викладачів взяті із сайтів університетів