Чому студентам важливо знати історію української журналістики, як заохотити до її вивчення та які сучасні інструменти доречно використовувати? Про це для «Академії викладачів журналістики» написала доцентка кафедри української преси Факультету журналістики Львівського національного університету Галина Яценко.
На одній із конференцій, яка відбулася вже під час повномасштабного вторгнення росії, почула від журналіста-практика, що теоретичні дисципліни (мовні, історичні) – це анахронізм, якого треба позбуватися із навчальних планів факультетів журналістики. Звісно, що зав’язалася палка дискусія, а ці слова насамперед вразили мене як викладачку дисципліни «Історія української журналістики».
Навіщо вивчати історію журналістики?
На жаль, у нашому середовищі – науковому та журналістському – часто немає чіткого розуміння ролі історичних дисциплін у формуванні світоглядних орієнтирів майбутніх журналістів. Досі існує атавістичне уявлення, мабуть, протяжністю з радянських часів, що курс «Історія журналістики» ‒ це магма з назв часописів, їхніх хронологічних рамок, редакторів, застигла на жовтих лекторських папірчиках. Історичні дисципліни рухаються в такт із суспільними процесами. Однак щоби це зрозуміти, потрібні зміни у викладанні цих курсів та трансформація їхнього сприйняття. Варто говорити про них не лише як світоглядний бекграунд (безумовно, це одна з найважливіших ролей), але як і основу для якісного медіапродукту.
Ми часто звинувачуємо іноземних журналістів, що вони не розуміють контексту подій російсько-української війни, але проблема в тому, що інколи й українські журналісти не мають базових знань з історії України, історії української журналістики, якими можуть вільно оперувати при написанні матеріалів. Вивчення курсу «Історії української журналістики» мало б сформувати історичний фундамент розуміння ролі української преси та публіцистики у державотворчих та культурних процесах, її впливу на формування української ідентичності. Йдеться не про запам’ятовування інформації, а його використання через аналіз, синтез, екстраполяцію на сьогодення у журналістській практиці.
Завжди прагну, щоб мій предмет «Історія української журналістики» надавав студентам інтелектуальну автономність, і не лиш їм, а й їхній авдиторії, для якої вони будуть працювати. Це буде протиотрута від пропаганди, маніпуляцій, перекручених фактів, інструмент фактчекінгу, формування реноме України на світовій арені та культурний фільтр для майбутніх поколінь, у пам’яті яких мають зберегтися знакові тексти та постаті. Наприклад, щоби за сто років наші нащадки знали не лише про існування пісні «Батько наш Бандера», а й про глибоку програмну статтю (актуальну й донині) Петра Полтави «Хто такі бандерівці та за що вони борються», чи публіцистичні праці Степана Бандери «Україна не буде спільницею Москви», «З москалями нема спільної мови». Або ж під час дискусії про велич російської культури могли влучно процитувати працю Євгена Маланюка «Толстоєвський».
Саме тому «Історія української журналістики», як і інші гуманітарні предмети, не може залишатися винятково у стінах факультетів журналістики. Вона мусить оприявнювати себе назовні через якісний медіапродукт, що популяризуватиме наш історично-культурний та історично-журналістський розвиток в Україні та світі.
Коли буде усвідомлення цього у співпраці викладач-студент, тоді теоретичний предмет «Історія української журналістики» врешті-решт стане симбіозом теорії та практики, що допоможе підібрати студентам цікавий контент для відповідних форматів (статті, подкасти, міні-фільми, ролики…).
Як зацікавити студентів?
Дуже важлива тут роль викладача, адже студентська авдиторія вимагає задоволення свого «я-запиту», тож під час викладання курсу «Історія української журналістики» також потрібен індивідуальний підхід до кожного студента. Наприклад, у мене був студент, який заявляв, що публіцистику йому читати складно, а любить він тільки сучасну літературу, зокрема поезію Сергія Жадана. У контексті нашого курсу під час вивчення теми «Преса Українських Січових Стрільців» запропонувала прочитати книгу-лібрето Сергія Жадана «Вишиваний. Король України». Після цього він просто поглинув публіцистику Юрія Липи, Юліяна Вассияна, Дмитра Донцова та інших.
Студентці, яка зазвичай приходила на пару з новою добіркою детективів, порадила прочитати книгу Дениса Мандзюка «Право на смерть. Самогубства у Львові часів цісарства», написану на основі аналізу часописів кінця ХІХ – початку ХХ століття. Сьогодні вона студентка активно працює з архівами преси, навіть подалася на стажування у науково-дослідну установу.
Звісно, варто змінити загальні підходи до викладання курсу «Історія української журналістики»: правильно формулювати навчальні цілі, використовувати нові методи навчання та онлайн-платформи. До речі, стажування на навчальній програмі Journalism Teacher’s Academy («Сучасні методи та інструменти у викладанні журналістики»), яка була організована Українським інститутом медіа та комунікації та Deutsche Welle Academie, допомогло розширити мій викладацький інструментарій новими методами та застосунками.
Приклад заняття з історії української журналістики
На прикладі заняття з курсу «Історія української журналістики» на тему «Психологічний портрет українця в західноукраїнській публіцистиці першої половини XX століття» проілюструю використання інтерактивних методів навчання та онлайн-платформ.
Найперше актуалізовуємо анонсовану тему через дискусію. Виокремимо основні питання:
- для чого аналізувати український національний психотип крізь призму праць західноукраїнських публіцистів;
- чим національний характер українця початку XX століття відрізняється від національного характеру українця XXI століття;
- чи актуальне сьогодні питання національної самокритики, зокрема у медійному просторі.
Для фіксації відповідей можна обрати дошку Jamboard або Zoomboard. Потім проводимо мінілекцію «Ідея людини та необхідність виховання «нового українця» у творчості західноукраїнських публіцистів», використовуючи презентації на онлайн-платформі Prezi, або у вигляді відеокасту, який можна створити з допомогою платформ: Shotcut, VidLab, Stayfilm. Відеоматеріал дозволить студентам ще раз прослухати тему після заняття.
Практична вправа на занятті з «Історії української журналістики» полягатиме у груповій роботі. Студентів об’єднуємо у 5 груп, і кожна група створює порівняльну таблицю характеристик національного характеру за обраним публіцистом (Олена Теліга, В’ячеслав Липинський, Юліян Вассиян, Дмитро Донцов, Михайло Грушевський, Іван Франко) та відповідні власні характеристики психологічного портрету українця, які підтверджують, спростовують або доповнюють твердження знакових постатей ХХІ століття, застосовуючи метод «мозкового штурму» у групах.
Для «методу мозкового штурму» найкраще пасуватиме платформа Mentimeter. Для порівняльних таблиць характеристик національного характеру за обраною персоналією можна використати стіну в Padlet, візуалізацію в Sutori. Це допоможе поєднати наративи ідентичності обраного публіциста з акцентами з його біографії, а також пройти опитування щодо відповідності визначення національного характеру його авторові. Також можна скористатися дошкою Miro. Якщо студенти захочуть погрупувати думки публіцистів у часовому контексті, бо інколи з еволюцією світогляду змінювалися і підходи до виховання українця «нового типу», то можуть використовувати також таймлайн на платформах Flourich або Visme.
Синтезувати попередній матеріал, отриманий на парі, а також ілюструвати власні знання та реконструювати погляди західноукраїнських публіцистів крізь призму сучасності студенти мають можливість під час написання сенквейну, п’ятирядкового вірша-рефлексії, на тему «Новий українець у Дмитра Донцова, Івана Франка, Романа Рахманного, Петра Полтави, Олени Теліги». Свою поезію вони зможуть презентувати, записавши коротеньке відео на платформі Flip, яку варто використовувати для проведення асинхронних відеообговорень. Студенти зможуть також створити в програмі мемогенераторів IloveIMG декілька мемів про національний характер українців.
До цієї теми можемо застосувати ще одну практичну вправу – рольова гра «Судовий процес над українським національним характером (обвинувачення, захист, вирок)». Ділимо студентів на три групи у zoom-кімнати для групової роботи та присвоюємо їм роль суддів, роль прокурорів та роль адвокатів. Надаємо студентам інструкцію для рольової гри, де описана почерговість виступу сторін, основні тези для звинувачення та захисту, цитати західноукраїнських публіцистів. Для цієї групової роботи можна паралельно використовувати Jamboard або WhiteboardFox.
Роботу в групах також можна зреалізувати за допомогою методу «Світове кафе»: для викристалізування образу сучасного українця через запитання про негативні та позитивні риси українського національного характеру. Для вправи «Світове кафе» варто також використовувати платформу Wonder.me, віртуальний робочий простір для команд, які на віддалі можуть спілкуватися та співпрацювати, а також легко переміщатися між групами.
Підсумовуємо заняття та надаємо студентам інструкцію до домашнього завдання, скориставшись мінівідео на платформі InShot. Використання онлайн-платформ та онлайн-інструментів допоможе візуалізувати навчальний матеріал, а, отже, полегшити його сприйняття, а також згуртувати студентів над спільним проєктом.
Курс «Історія української журналістики» повинен бути одним з ключових у програмах факультетів та кафедр журналістики наших вишів, хоча довгий час відбувалося поетапне скорочення годин для історичних дисциплін, починаючи з табачниківських часів. Факультет журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка свої години зумів зберегти. Нещодавно мій колишній студент, який нині на передовій, сказав: «Я тут, бо надто старанно читав пресу боротьби й ідеї, яку ви давали: публіцистику Дмитра Донцова, Степана Бандери, Петра Полтави, Романа Рахманного та інших».
Головне зображення: Glenn Carstens-Peters / Unsplash