Більша частина студентів, які вчаться на факультеті журналістики ЗНУ— із Запорізької, Херсонської та Дніпропетровської областей. Після повномасштабного вторгнення російських військ більшість студентів опинилися в евакуації, а частина — на окупованих територіях. З декількома студентами заочної форми й досі немає зв’язку.
Незважаючи на це, на факультеті вважають, що ставили бали «просто так» не можна — це нівелюватиме цінність освіти. Як у ЗНУ перелаштували процес навчання майбутніх медійників, розповів кандидат педагогічних наук, доцент, декан факультету журналістики Віктор Костюк.
Вікторе Володимировичу, розкажіть, як ваші студенти відреагували на новину про відновлення навчання з 28 березня?
Складно та неоднозначно, на цю тему було багато дискусій. Деякі говорили «я всю ніч провів у бомбосховищі, як я зможу в такому стані прийти на пари?». Ми аргументували по-різному: говорили, що життя не зупиняється, освіта дуже важлива, особливо для журналістів. Пройшов буквально тиждень навчання, і всі зрозуміли, наскільки це було правильне рішення.
У якому форматі ви відновили навчання?
Загалом у нас на денному відділенні вчаться 385 студентів. Ми зібрали дані, хто з них у якій ситуації перебуває, і поділили на три умовні групи.
Перша — ті, хто мають постійний зв’язок, таких десь 40%. Вони вчаться у стандартному дистанційному режимі, як це було до війни.
Друга (приблизно 50%) — ті, хто не мають можливості постійно відвідувати пари через відсутність стабільного зв’язку, або повноцінно працюють в ЗМІ, чи вступили до тероборони, або активно волонтерять. Вони вчаться асинхронно.
І третя група (ще 10%, а саме 34 студенти) — ті, які фактично не мають можливості вчитися, бо перебувають на окупованих територіях — в Токмаку, Енергодарі, Мелітополі, Херсонській області. Майже з кожним із них ми тримаємо контакт, але у них немає інтернету, доступу до джерел інформації. Хоча серед тих, хто опинився в окупації, є й такі, які вчаться асинхронно — все залежить від ситуації в конкретному селі чи місті.
Кожен викладач опікується студентами своєї дисципліни і тримає з ними зв’язок. Ситуація у багатьох дуже складна. Якось я зателефонував одному зі студентів і спитав, де він знаходиться. Він назвав село в Запорізькій області, а я про такий населений пункт навіть і не чув. Через півгодини передзвонює і каже: «Вибачте, я сказав вам неправду. Бо ми вже помітили, що коли по телефону називаємо наше село, у нас починається бомбардування»…
Один зі студентів був на проукраїнському мітингу в Херсоні і отримав поранення, коли рашисти кинули гранату. Але він тримається і продовжує вчитися.
Що буде з тими студентами, які мали цього року випускатися, але перебувають на окупованій території?
Ми з ними тримаємо контакт, але не з усіма. Є четверо людей, які не відповідають ані через соцмережі, ані по телефону — це студенти заочної форми здобуття освіти.
Незабаром буде підсумкова атестація у заочників, а наприкінці червня — у денників. Для здобувачів освіти з окупованих територій ми підготувати спеціальні підсумкові тести і просимо їх, за можливості, пройти тестування або із заочним, або з денним відділенням. Якщо лишаться такі, хто не зможе пройти тестування навіть у червні — думаю, по них будуть додаткові розпорядження. Питання стоїть так, щоб жодну людину не кинути напризволяще. Ми хочемо, щоб успішно випустилися усі, хто мав це зробити в цьому році.
Чи є проблеми з оплатою у контрактників?
Так, бо у багатьох погіршилася фінансова ситуація. Якщо йдеться про здобувачів заочників, у яких незабаром підсумкова атестація, — ми їх заспокоюємо і пропонуємо оплатити пізніше, разом зі студентами денної форми навчання. На денному відділенні також є такі питання. Але це проблема не тільки нашого факультету, а загальноуніверситетська, тому й вирішуватися вона буде централізовано. Зрештою університет не може відмінити або перенести оплату, зокрема випускників, на потім, бо це зафіксовано в контракті. Наш ректор звернувся письмово до кожного студента – контрактника, з проханням оплатити за навчання хоча б частково. І, варто сказати, що наші здобувачі поступово вносять оплату.
Якщо говорити про заочну форму здобуття освіти, усі, з ким є зв’язок, обіцяють встигнути оплатити до підсумкової атестації. Як буде з тими, хто не відповідає на дзвінки та листи, — поки невідомо.
Як ви змінювали навчальну програму через війну?
По-перше, на більшості дисциплін ввели аналіз матеріалів про війну — щоб студенти читали, що пишуть їх колеги, і вчилися на цих текстах. Окрім того, характерна особливість нашого факультету — значна кількість практики. За 4 роки наші студенти мають їх аж сім. Як це не парадоксально, але війна — це час, сприятливий для написання власне журналістських робіт. Матеріалами для медіатекстів є історії із життя періоду війни друзів, рідних, знайомих. Важливо навчитись це бачити і описувати.
Наприклад, свою студентку з Токмака, яка зараз на окупованій території, я попросив написати про те, що вона бачить довкола. Про дещо вона не наважується писати, і це зрозуміло, але, знаходячись саме там, є свідком, наприклад, абсолютно іншої поведінки декого зі знайомих. Усе це є матеріалом для журналістських публікацій. Такі тексти потім оприлюднюються в ЗМІ, інколи вони виходять без прізвищ авторів із міркувань безпеки.
Наприклад, недавно на «Радіо свобода» вийшов матеріал «Ми — це Україна. Як живе Новотроїцьке в умовах російської окупації». Там теж немає прізвища автора з міркувань безпеки, але його підготувала наша студентка. Це і є показник навчання журналістів в умовах війни..
А для тих, хто може відвідувати пари, ми організовуємо вебінари з журналістами-практиками про те, як працювати під час війни. Наприклад, проводили зустріч з випускниками нашого факультету, зокрема Федором Попадюком з «Української правди», Катериною Майбородою, авторкою проєкту «Неначасі».
Звісно, говоримо про місію журналістики під час війни, аналізуємо військову лексику, журналістську етику. Деякі теми народжуються на очах. Наприклад, наша доцентка кафедри видавничої справи Наталія Романюк розповідала про новації медіамови під час війни.
Як ви даєте собі раду зі зниженою концентрацією у студентів? Чи пом’якшили вимоги через те, що їм важко зараз фокусуватися на навчанні?
Втрата концентрації — це нині типове явище. Деякі студенти взагалі думали взяти академічну відпустку або забрати документи. Але ми переконали їх не робити цього. У когось загинули близькі, хтось втратив житло — це все дуже важко. Як бути? Як вчити і вчитись? Були навіть пропозиції типу «А давайте просто так бали поставимо». Але я категоричний противник цього, бо це нівелювання журналістської освіти. Якщо наші студенти побачать, що бали можна отримати «просто так», вони навіть після перемоги не зможуть серйозно ставитися до навчання.
Дехто зі студентів із нині окупованих територій пропонували: «А можна я просто виконаю екзаменаційну роботу і ви на основі цього поставите мені оцінку?». Але я їм кажу: «Я не маю права вас примушувати писати екзаменаційну роботу, бо я вас ще цьому не навчив». Тому спільно працюємо, щоб опанувати певну тему, створити відповідний матеріал.
Наприклад, з деякими із таких студентів працюємо телефоном. Я прошу прочитати певні матеріали, а потім їх обговорюємо. Не хочу, щоб у них була думка, що освіта — це так просто, і її можна отримати без праці. Навіть в умовах війни треба цінувати важливість освіти.
Як ви аргументуєте студентам, що потрібно продовжувати вчитися?
По-перше, я кажу, що у кожної людини є декілька ролей і обов’язків. Навіть у період війни ми не припиняємо бути, наприклад, батьками, дітьми, співробітниками, друзями і т.п. — і зазвичай встигаємо все це поєднувати. Тому коли молода людина волонтерить, вона не перестає бути студентом. Саме тому науково-педагогічні працівники факультету готові працювати (і працюють) із кожним здобувачем / здобувачкою освіти.
Життя не зупиняється. І якщо ми розслабимося — буде тільки гірше. Не дивлячись на різного роду труднощі, ми повинні бути гідні наших доблесних воїнів, які нищать ворога вдень і вночі. Продовжуючи жити, працювати і вчитися, ми протистоїмо окупантам на своєму фронті. Якщо ти не в ЗСУ, то активна діяльність на своєму робочому місці (а для студентів це навчання) — це теж внесок в перемогу. І вони це розуміють.
Так, вони можуть бути шокованими, розгубленими, наляканими — це нормальна реакція людей на війну. Але для цього є ми, викладачі, щоб скерувати молодих людей, надихати їх вчитися і не знецінювати освіту. Бо інакше «гріш нам ціна» як педагогам.
Чи є вже розуміння, що буде зі вступною кампанією?
Всередині травня в нашому університеті провели засідання вченої ради, на якому затвердили правила вступу в 2022 році. Міністерство освіти і науки ніби і дало вищим навчальним закладам більше самостійності, однак є ще цілий ряд питань, які потребують вирішення саме вищими органами влади країни. Сьогодні виші перебувають у вкрай складній ситуації.
Нині ми проводимо зустрічі з абітурієнтами і розповідаємо про особливості вступу до вишу. Вступна кампанія буде непроста, бо наші потенційні абітурієнти знаходяться здебільшого на окупованих територіях. Чи матимуть вони змогу пройти мультипредметний тест, навіть маючи три спроби? Це те, що викликає тривогу. Але ми намагаємося переконати школярів, що не варто падати духом, після завершення навчання в школі здобуваємо фахову освіту. Демократичне суспільство неможливо уявити без правдивої і об’єктивної інформації. Журналістика – це той соціальний інститут, який покликаний забезпечувати нею людей.
Можливо, вас також зацікавлять тексти:
- Як працюють факультети й кафедри журналістики в Україні в умовах війни
- «Навчання допомагає психологічно триматися»: як під час війни працює кафедра журналістики ХНУ ім. В.Н. Каразіна
- «Освіта повинна розвиватися ще активніше, ніж у мирний час»: як працює факультет журналістики Львівського університету Франка під час війни
- «Ми не зупиняли навчання ані на день»: як під час війни працює кафедра журналістики ДонНУ імені Василя Стуса
- «Головне — створити довірливі стосунки між викладачами та студентами»: як працює під час війни кафедра журналістики ТНПУ