Частині студентів надто важко постійно говорити та слухати про війну, а інші — наразі не сприймають жодних інших тем, окрім воєнних. Тож у навчальній програмі потрібно знайти баланс. З такою задачею зіткнулися на кафедрі журналістики Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна наприкінці березня, коли вирішили відновити навчання.
Майже всі корпуси університету (у тому числі той, де знаходиться кафедра журналістики) тією чи іншою мірою постраждали від обстрілів, але в ХНУ імені В.Н. Каразіна продовжують навчати студентів у комбінованому режимі. Хтось присутній на заняттях онлайн, хтось асинхронно бере участь у навчальному процесі, а деякі перебувають на окупованих територіях і часто не можуть вийти на зв’язок.
Чи можна це назвати повноцінним навчанням, що буде з тими, хто опинився без інтернету, і як довелося змінити програму — розповіла Любов Хавкіна, завкафедри журналістики Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна.
Пані Любове, розкажіть, будь ласка, скільки тривала пауза в навчанні у вашому університеті?
Близько місяця — ми припинили навчання в перший день війни, а відновили 28 березня. У лютому продовжувати навчальний процес було неможливо, бо всі були дезорієнтовані та піклувалися про свою безпеку. Тому ми комунікували зі студентами тільки з організаційних питань і питань безпеки — особливо з тими, хто залишився в гуртожитках.
18 березня нам повідомили про відновлення навчання, у нас було півтора тижні, щоб визначитися, в якому форматі воно буде відбуватися. Ми провели засідання кафедри, щоб обговорити, які проблеми можуть виникнути. Проаналізували, хто з викладачів де знаходиться і чи є у них зв’язок — виявилося, що половина викладачів виїхали з Харкова та області, але усі залишилися в Україні.
Студентські деканати зібрали від студентів питання, пов’язані з продовженням навчання, та обговорили їх з пані ректоркою. Питання були дуже різні — від режиму оплати для контрактників і до того, чи можна перенести частину навчального процесу на наступний семестр. В результаті цих обговорень в університеті обрали систему навчання — дистанційна асинхронна, в межах якої кожен викладач приймав рішення, виходячи зі своїх можливостей та можливостей студентів. Зараз ми визначаємо форму навчання, оптимальну для кожного окремого студента.
Які є варіанти?
Для тих, хто може і хоче, проводимо заняття у Zoom, Google Meet тощо — так само, як це було раніше, коли ми вчилися дистанційно під час епідемії COVID-19. Але й тут більше гнучкості — перед кожною парою я опитую студентів, о котрій ми зустрічаємося — наприклад, о 10:10 чи о 12:00, і уточнюю, хто саме зможе бути. За потреби переносимо заняття і змінюємо розклад. Для тих, хто не може доєднатися, вся інформація дублюється в месенджерах — завдання, лекційні матеріали, як отримати бали тощо. Я роблю запис своїх занять і можу надіслати відео тим, хто не зміг підключитися, але може прослухати їх в інший час.
Так само лояльно університет зараз ставиться до затримок в оплаті контракту. Повністю скасувати оплату ми не можемо, бо це незаконно, тому надсилаємо листи з проханням хоча б частково сплатити за навчання, але йдемо назустріч усім, у кого немає такої можливості.
Скільки студентів відвідують лекції онлайн?
Кількість сильно відрізняється по курсах і групах. Але в середньому, на кожній лекції присутні 60-70% студентів. Наприклад, з 15 студентів під’єднуються від 6 до 10. Або з п’яти магістрів на лекції можуть бути двоє або троє. Але загалом десь 80-90% студентів я час від часу бачу на лекціях — просто хтось приєднується постійно, а хтось раз на тиждень або два тижні.
Наші старшокурсники здебільшого жили і працювали в Харкові і більшість із них виїхали у безпечніші міста. А серед молодших курсів більше таких, які жили з батьками у різних містах, зокрема на Сході, і швидко опинилися на окупованих територіях. Наприклад, у нас є студенти з Маріуполя, які виїхали на початку повномасштабної війни, а є і такі, які тільки нещодавно змогли звідти вибратися. Є студенти, які залишилися на окупованих територіях Донецької області, за які ведуться активні бої, і не можуть звідти виїхати — вони виходять на зв’язок раз на тиждень і не можуть вчитися синхронно з групою. Одна з таких студенток лише вчора вперше за час війни змогла вийти в Zoom.
Що буде далі зі студентами, які зараз пропускають заняття через те, що фізично не можуть вчитися?
Це справді важливе питання, яке ми ставили ректорці ще до поновлення навчання. Вирішили, що для студентів, які до кінця сесії (у червні чи липні) зможуть з’явитися та виконати завдання хоча б у мінімальному обсязі, зробимо все, щоб перевести їх на наступний курс, або випустити, якщо це випускний курс.
Якщо це студенти, які зовсім не мають змоги завершити навчальний рік, ми готові надати їм академічну відпустку без усіх бюрократичних процедур, тобто за письмовою чи усною заявою, будь-яким чином переданою через куратора або самим студентом.
Загалом багато залежить від того, що буде далі на фронті — наприклад, в червні. Але ми плануємо, що бакалаври випустяться, як і планувалося, а пропущений місяць навчання ми надолужимо, наскільки це можливо. Усі інші вчитимуться до середини липня. Але все буде залежати від ситуації в місті та країні, і від відповідних розпоряджень Міністерства освіти і науки.
Чи можна назвати асинхронне навчання повноцінним і достатнім, чи це скоріше формальне навчання?
Це індивідуальне питання, треба розглядати кожного студента окремо. Студенти старших курсів вже звикли до того, що велику частину роботи треба виконувати самостійно. З молодшими курсами складніше. Але з розповідей наших викладачів, студенти, які мають таку технічну можливість, максимально намагаються виконувати завдання і надсилати роботи.
Є такі, що присутні на парах, але чесно попереджають, що психологічно їм зараз важко бути активними і виконувати завдання. Вони самі для себе визначають, на коли вони перенесуть виконання. Буває, що ми домовляємося про виконання завдання зі студентом, а він підключається наступний раз і говорить, що за ці дні переїхав у інше місто — наприклад, з Краматорська у Полтавську область. Звісно, про виконання завдання тут не йдеться.
Якщо підсумувати, то не можу сказати, що навчання залишилося таким, яким воно було до війни. Але воно й не стало формальним. Це повноцінне навчання, але гнучкіше, в іншому форматі та з більш лояльними вимогами.
Чи вдається студентам сконцентруватися?
В цьому плані ситуація покращується. В кінці березня вони напружено поставилися до ідеї відновлення навчання. Деяким із них здавалося, що вони не зможуть — ані психологічно, ані технічно — включитися в цей процес. Але на другий-третій тиждень ми побачили, що студенти, навпаки, готові виходити навіть на додаткові пари, щоб надолужити пропущений місяць. Більшість із них долучаються до лекцій за найменшої технічної можливості, бо їм від цього психологічно легше.
Головне тут — щоб навчання було не стресовим, а комфортним. Тобто не лаяти за невиконані завдання або за пропущену лекцію. Не наполягати на включенні камери. Відчувати їхню ситуацію та проблеми кожного. Якщо студенти психологічно неспроможні говорити — значить, більше говоритиме викладач. Якщо не можуть виконувати домашні завдання — робити це одразу на занятті, або навпаки.
Студенти побачили, що зміст навчального процесу зараз наближений до того, в чому вони зараз живуть. І оцей аналіз інформаційного поля дозволяє їм краще справлятися з дійсністю. Динаміка з кожним тижнем показує, що все більше студентів активно долучаються до занять, — це видно на всіх курсах та всіх дисциплінах.
Як ви адаптували програму навчання?
Це перше питання, яке у нас виникло — лишати стандартні робочі програми, чи максимально наблизити зміст занять до поточної ситуації в країні? Ми з колегами не змогли вирішити це самі, тому спитали у студентів, чого вони хочуть. Є ті, які зазначили, що психологічно не готові весь час говорити про війну. А були студенти, які говорили, що всі думки зараз тільки про війну, і вони не можуть думати про щось інше. Відповідно, ми зрозуміли, що оптимальний варіант — поєднувати одне з іншим. Наприклад, коли я викладаю основи рекламної діяльності, я не говорю лише про соціальну рекламу військової тематики, але й не буду і говорити про особливості креативів у комерційній рекламі мирного часу. Я шукаю нові форми, тенденції — наприклад, про політику брендів, які виходять з російського ринку. Або про форми апелювання до військової діяльності у рекламі — коректні й некоректні, етичні й маніпулятивні. Це обережне поєднання тем, без наголошення, що сьогодні ми говоримо про війну, а завтра про «мирну» журналістику. Це врівноваження одного з іншим, щоб базові знання і теми залишалися, але проектувалися на актуальний медіапростір.
Трохи проблемніше з дисциплінами, які пов’язані з використанням техніки. Наприклад, це дисципліни телевізійної тематики, які пов’язані з відеомонтажем та зйомками, перебуванням у кадрі, мовленням. Там викладачі шукають варіанти, як створювати студентські роботи наявною технікою, а роботи викладають в Instagram та Facebook. На цих предметах відбуваються скоріше технологічні, ніж змістовні трансформації.
Чи є серед ваших студентів такі, які пішли в тероборону, або активно волонтерять?
Звісно, один студент взагалі підключається до мене на пари о 10:10 з волонтерського автомобіля, яким вони розводять гуманітарну допомогу. Багато таких, хто волонтерить у тій чи іншій формі — від опікування людьми старшого віку до допомоги тваринам та розвезення продуктів по найнебезпечніших місцях Харківщини й Харкова. Але знаю, що багатьох студентів відмовляються брати в тероборону чи ЗСУ, бо зараз їхня головна робота — здобувати освіту. Особливо для журналістів старших курсів. І я із цим згодна.
Чи багато студентів і викладачів лишаються в Харкові?
Є курси, з яких в Харкові не залишилося жодної людини. А є студенти, які до останнього лишалися під обстрілами у Харківській області — наприклад, у Лозовій, де дуже напружена ситуація. У самому Харкові лишається четверо викладачів нашої кафедри, в області — ще двоє. У когось це необхідність, бо вони доглядають за літніми батьками, а хтось принципово не хоче виїжджати.
Яка ситуація з корпусами університету?
Обстріляли майже всі корпуси ХНУ, але пошкодження різні — від вибитих вікон до серйозних руйнувань. Постраждали корпуси на Майдані Свободи, Головний корпус та Північний корпус, який був навпроти. Дуже постраждав корпус у П’ятихатках, де розташовано ННІ «Фізико-технічний факультет», корпус економічного факультету, корпус ННІ «Інститут державного управління» тощо. Обстріляні багато гуртожитків, студентський центр та спорткомплекс.
Якщо говорити про нашу кафедру, вона знаходиться на 11-му поверсі центрального корпусу, який також обстріляли. З того, що ми бачимо на фотографіях, — начебто наші приміщення постраждали мінімально, але точної інформації немає, нам не рекомендують туди їхати. Чи все в порядку з навчальною телестудією і обладнанням у ній, наразі сказати не можу.
Знадобиться багато ресурсів — і людських, і фінансових — щоб це все відновлювати. Але зараз головне, щоб закінчилася війна. Всі ми налаштовані продовжувати роботу і навчання в Харкові, без переміщення університету. Усі питання з відновлення можна вирішити, головне, щоб вціліли студенти й викладачі та всі працівники.