До списку увійшло дев’ять книжок українських та іноземних авторів.
На запрошення нашої редакції тренери Майстерні інформаційної стійкості поділилися своїми книжковими рекомендаціями. Оскільки сфера медіаграмотності багатогранна, у цьому списку буде приділена увага і штучному інтелекту, і маніпуляціям, і навіть економіці.
Про штучний інтелект
Олена Чуранова, медіадослідниця, редакторка проєкту StopFake, рекомендує до прочитання дві книги про ШІ. Першу — «Підробка. Штучний інтелект у світі людей» — написав британський професор та дослідник ШІ Тобі Волш у 2023 році. Через два роки її видали українською у видавництві «Фабула».
«Головна теза книги проста й дуже потрібна фактчекерам: те, що ми називаємо “штучним інтелектом”, насправді не інтелект, а вправна імітація — “фейк”, який добре продається завдяки хайпу венчурних інвесторів і техкорпорацій. Мені сподобалося, як автор розбирає конкретні трюки розробників і фейкові “досягнення” ШІ, які видають за прориви, — це дуже корисно для нашої роботи з детекції маніпулятивних наративів про технології. Волш не панікує щодо апокаліпсиса суперінтелекту, натомість чесно показує реальні небезпеки — від дезінформації до підміни довіри до джерел, — і саме це, на мою думку, найцінніше для медіаграмотності», — розповідає Олена.
Друга книга — «Як спілкуватися з ШІ (і як цього не робити)» / How to Talk to AI (and How Not To) від британського техножурналіста Джеймі Барлетта — вийшла цьогоріч і вже встигла стати бестселером The Sunday Times. Також вона увійшла до рекомендаційного списку BBC на 2026 рік. Як зазначає його укладачка, книга «подеколи моторошна, але обов’язкова для прочитання». Українською цю працю ще не видавали, але можна придбати електронну версію на Amazon, Google Play чи інших ресурсах.
«Це практичний, але водночас критично осмислений гід про те, як говорити з великими мовними моделями на кшталт ChatGPT, не втрачаючи контролю над власним мисленням. Автор акцентує на тому, що ChatGPT та подібні системи здатні на маніпуляцію і навіть імітацію в тестових симуляціях, а творці самих моделей не завжди розуміють, чому система відповідає саме так, а не інакше. Бартлетт наполягає, що в епоху ШІ ключовим є вміння ставити правильні запитання і загалом краще знання мови, адже ті, хто вміє формулювати думки, отримують від ШІ значно якісніші відповіді. Книга дуже прикладна (є конкретні прийоми, як краще формулювати промпти), але водночас вона порушує серйозні питання про антропоморфізацію ШІ, емоційну прив’язаність до чатботів і ризики покладатися на них у сферах, де потрібна критична перевірка фактів», — каже Олена.
Про інформаційну гігієну
Павло Мірошниченко, доцент кафедри журналістики Запорізького національного університету, радить прочитати дві книжки Оксани Мороз — «Нація овочів? Як інформація змінює мислення і поведінку українців» і «Боротьба за правду: як мій дядько переміг брехню». Обидві видані у 2020 році в Yakaboo Publishing. Сама авторка 20 років працювала в комунікаціях — корпораціях, агенціях, стартапах та власному бізнесі. Знає, як працює індустрія маніпуляцій зсередини. Тепер в межах своєї ініціативи «Як не стати овочем» навчає людей розпізнавати дії маніпуляторів у інфопросторі.
«У текстах довіряєш досвіду професійної роботи авторки з громадською думкою чи над нею, особливо тішить, що вона відмовилася-таки від вірусмейкерства і щиро ділиться досвідом, — каже Павло. — У “Боротьбі…” мене зачаровує, як авторка через промовисту статистику доносить до читачів важливі речі, і, що важливо, цій “магії чисел” можна довіряти. Так, я, наприклад, дізнався, що 34 % працівників великих компаній публікують у фейсбуці покликання на сайти-сміттярки. Або що 66 % українців вірять у фейки, маніпуляції, конспірологію. Раніше я припускав, що ці цифри менші».
«Націю овочів…» рекомендує і Оксана Почапська, доцентка кафедри журналістики Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка.
«Це книга, яка не відповідає на всі запитання, не дає рецептів, але трошки привідкриває, як інформація впливає на різні вікові категорії. Не зі всім погоджуюсь. Зокрема, дуже спірними залишились для мене тези “совєцька людина — найбільш освічена і культурна…” та “ті, хто народився у дев’яностих, міркують точково і несистемно”. Проте ця книга дає можливість побачити тенденції, накреслити фронт робіт із власного розвитку в межах цієї теми і спробувати покопати глибше, оскільки інформаційна гігієна — це постійна і системна робота, а не разова акція», — вважає тренерка.
Ще одна рекомендація від Оксани Почапської — «Новини і як їх використовувати: У що вірити у світі фейкових новин» / News and How to Use It: What to Believe in a Fake News World. Книгу написав колишній редактор провідного британського видання The Guardian Алан Расбріджер у 2020 році. Українською її не видавали. Електронну версію можна придбати на Amazon.
«Книга допомагає сформувати і напрацювати чіткі орієнтири: як відрізнити фейкові новини від тих, які варті довіри; що таке інфосміттярки, чому не варто звідти черпати інформацію, де з’являється слабка ланка у ланцюжку від фактів об’єктивної дійсності до інформації, яка доноситься аудиторії…», — розповідає Оксана.
Про інформаційну війну та пропаганду
Цьогоріч у видавництві «Наш Формат» вийшла книга українського науковця, викладача Навчально-наукового інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка Артема Захарченка «Наративи масового ураження. Тактики і стратегії інформаційної війни». І її порекомендували прочитати відразу троє тренерів Майстерні: медіадослідниця Юлія Любченко, Оксана Почапська та Павло Мірошниченко.
Спираючись на реальні кейси й досвід України у повномасштабній війні, автор пояснює стратегії й тактики медіавпливу через чотири рівні — від фактів і меседжів до порядку денного та наративів. За словами Оксани Почапської, праця читається легко і підійде для нефахової аудиторії: «Книга пояснює, як окремий факт чи заголовок підганяється під конкретну рамку, і допомагає впорядкувати весь той інформаційний хаос, що нас оточує, у якусь більш-менш структуровану схему інформаційного сприйняття».
«Для читача цей матеріал несе практичну цінність, бо розповідає про реалії, у яких ми всі живемо. На основі актуальних прикладів автор вчить більш прискіпливо ставитись до інформації», — додає Юлія Любченко.
Ще Юлія відзначає книгу «Це не пропаганда. Подорож на війну проти реальності», яку написав британський журналіст з українським корінням Пітер Померанцев.
«Це есеїстична, філософська книга, що поєднує журналістику, розслідування і власну сімейну історію. Хоч книга вийшла ще у 2019 році, явища, описані в ній, актуальні і зараз: засмічення інформаційного простору, пропаганда хаосу, “усі брешуть” тощо. Автор на прикладі різних країн демонструє, як подібні технології адаптуються до різного політичного середовища, як надлишок інформації може стати цензурою. Ця книга не про систематизацію теорії, вона про заглиблення і роздуми», — каже Юлія.
Книжку видало українською Yakaboo Publishing у 2020 році.
Про наративи в медіа
Тетяна Матичак, фахівчиня з протидії пропаганді та маніпуляціям й економістка за першою освітою, радить книжку нобелівського лауреата з економіки Роберта Шиллера «Наративна економіка. Як історії стають вірусними й зумовлюють важливі економічні події». На думку Тетяни, теми медіаграмотності й економіки більше пов’язані між собою, ніж здається на перший погляд. Наприклад, через місінформацію або дезінформацію на економічну тематику люди можуть ухвалювати ризиковані фінансові рішення або потерпати від шахраїв.
Книжка Шиллера висвітлює вплив медіа на економічні процеси на рівні суспільств. Зі слів Тетяни, ця праця — «ґрунтовне мультидисциплінарне дослідження на стику економіки, психології, соціології, маркетингу, нейронаук, мовознавства, культурної антропології та релігієзнавства, яке написано дуже просто й цікаво».
«Автор пояснює, як поширюються наративи у медіа і як вони можуть змінювати поведінку великих груп людей, провокуючи банкрутства банків, стрибки курсів валют і навіть загальний обвал економіки країни. Концепція вірусності наративів Шиллера демонструє, чому саме ця історія стала популярною, хто її підхоплює, які емоції вона активує і яку поведінку стимулює. Прочитавши цю книгу, журналісти та медіадослідники побачать, чому повторення певного наративу в медіа може мати масштабні наслідки, створюючи своєрідні петлі зворотного зв’язку — навіть тоді, коли журналіст лише інформує про те, що говорять люди», — каже Тетяна Матичак.
Книжка вперше побачила світ у 2019 році. У 2026-му її видало українською видавництво Vivat.
Про теорії змови
Завершує список рекомендацій книга політолога-міжнародника Максима Яковлєва «Теорії змов: як (не) стати конспірологом», яка вийшла у 2023 році у видавництві «Віхола». Автор розповідає про змови у спорті та на Євробаченні, про загибель принцеси Діани, перемогу Обами на виборах за допомогою маніпуляцій погодою, а також про те, що Римську імперію нібито придумала іспанська Інквізиція, а Україну — масони. Наприкінці кожного розділу читачу пропонують виконати вправу чи пройти тест.
«Як на мене, вправи, за допомогою яких кожен і кожна може перевірити міць власної віри до конспірологічних теорій, — це крута ідея, — ділиться враженнями Павло Мірошниченко. — Спойлер: попри всю силу власного тверезого медіакритичного мислення, все одно на чомусь схибите. Наприклад, для мене як викладача особливо цікавою та непростою видалася така вправа: “Треба поширити теорію про те, що грошей, які не тримаєш у руках у вигляді готівки, не існує, а банки та фінансові установи — частина великої змови. Чого людей не варто вчити у школі чи в університеті, щоб вони стали прихильниками цієї теорії?”».
Наша редакція теж задумалася над цим питанням, але віримо, що ті, хто прочитає цю книгу, обов’язково знайдуть розв’язання.
До речі, на нашому сайті можна ознайомитися з детальнішим оглядом цієї книги від викладача Навчально-наукового інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка Ігоря Дармостука.
«Майстерня інформаційної стійкості» створена в межах проєкту з медіаграмотності для людей старшого віку (60+), який реалізує Український інститут медіа та комунікації в партнерстві з DW Akademie за фінансової підтримки Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини (BMZ).
Головне зображення: Joel Muniz / Unsplash