Припускаю, що людина, яка нині читає ці рядки, точно щось чула про ілюмінатів і рептилоїдів, кепкувала з пласкоземельників та бодай раз задумувалася: «а чи справді американці висаджувалися на Місяці?». А як щодо некрокомуністів, конспірацизму в оточенні Януковича чи постапокаліптичні перспективи «Флінстоунів»? Ні? Ну, бодай про «справжніх авторів Біблії»? Якщо теж ні, але цікаво — тоді легкий та дотепний нонфікшн «Теорії змов. Як (не) стати конспірологом» Максима Яковлєва — для вас. Водночас книга не тільки розважає, а й суттєво прокачує критичне мислення, що в наш час, коли «не все так однозначно» і «усієї правди ніхто не знає», — штука вельми корисна.
Максим Яковлєв. Теорії змов. Як (не) стати конспірологом — Віхола, 2023 — 352 с.
Свою роботу про ґенезу та поступ конспірології дослідник української й міжнародної політики Максим Яковлєв визначає як «змовознавство». Його ж книгу «Теорії змов. Як (не) стати конспірологом» можна назвати таким собі уведенням у «змовознавство».
«Про масонів, ілюмінатів та Більдерберзький клуб ви зможете дізнатися і в цій книжці, хоча таємні спільноти потребують не одного розділу, а окремого висвітлення на кілька томів, тому про збіговиська у Богемському гаї чи потаємні плани Римського клубу тут ви дізнаєтеся небагато. З тих самих причин серед типів змов, можливо, ви не знайдете тут прикладів, які цікавлять вас найбільше, бо я не ставив собі навіть за віддалену мету каталогізувати все», — стверджує Максим Яковлєв у передмові.
Натомість читач хоч і не отримає трактат про «конспірологію від А до Я», проте таки зможе побачити значну кількість «фрагментів великої конспірологічної мозаїки», що їх майстерно та дбайливо назбирав автор.
Книга складається з 14 розділів:
- Конспірологія, конспірацизм, змовознавство та інші труднощі
- У чому винна конспірологія?
- Як ми знаємо, чого не знаємо і чому конспірологічний велосипед ніколи не поїде
- Знати як конспіролог
- Усе пов’язано
- Психологія конспірацизму
- Конспірологи та науковці: витоки любові й недовіри
- Мовні ігри як конспірологічна методологія
- Конспірологічна арифметика і найглибинніший смисл чисел
- Чарівний світ конспірології та невдала спроба його класифікації
- Історичний екскурс у конспірологію
- Конспірологічні обвинувачення, ідеологія та політика
- Таємні товариства і непрозорість політичних рішень
- Садок вишневий та анунаки: українська конспірологія
Кожен розділ закінчується вправою чи тестом, впоравшись із якими читач не лише закріпить пройдений матеріал, а і почасти добряче посміється. Власне, добрий гумор та інтелігентна іронія є однією з основних рис цієї книги. Проте автор кепкує не лише задля творення позитивного емоційного фону. Яковлєв вважає, що, в тому числі засобами гумору, він убезпечує читача від конспірологічних впливів.
«Окрім пошуку відповіді на запитання «cui bono?» (лат. кому на користь?), крізь усю книжку проходить і розмірковування на тему «cui malo?» (лат. кому на шкоду), тобто кому шкодять теорії змови. Незалежно від поверхневості чи глибини окремих теорій змови, попри кумедність деяких конспірологічних гіпотез, сам конспірологічний світогляд багато в чому обумовлений особливостями нашої психіки, становить небезпеку для суспільства. Не беруся давати чітких рецептів щодо боротьби з ним, а лиш намагаюся переважно в жартівливій формі деконструювати його компоненти, демонструючи, як на особистісному рівні не допускати їх проникнення в наші світлі й притомні уми», — переконує автор.
За словами Яковлєва, дослідників конспірології часто порівнюють з такими собі «дослідниками калу» із п’єси «Казка про рєпку» Леся Подерв’янського. Проте сам «змовознавець» не згоден із таким порівнянням. Для нього конспірологія — це певна суспільна патологія, яку він пропонує разом із ним дослідити.
«Швейцарський мислитель Ґі Меттан визначає конспірацизм як соціальну патологію, а ця книжка розглядає історію становлення та складові такої “патології”, хоч і не дає однозначної відповіді на запитання, в чому ж причини поширення теорії змов та їхньої шаленої популярності», — пише Яковлєв.
Як ця книга знадобиться у навчанні та викладанні
Червоною ниткою крізь книгу проходить твердження, що конспірологи буквально ненавидять науковців. Проте самі вони, аргументуючи те чи інше твердження, часто мімікрують під високочолий академічний стиль. Конспірологи, утаємничені й честолюбні, навряд чи б офіційно схвалили прагнення їх вивчати, але книжка Яковлєва наштовхує на думку, що потаємне бажання стати об’єктом дослідження у них таки є. Бо це ж захопливо, коли тобою цікавляться.
Книга буде корисною для студентів і викладачів журналістики, журналістів, аналітиків, політологів, піарників, комунікаційників, медіаменеджерів, рекламістів, маркетологів, продюсерів і сценаристів.
Розбір теорій дає можливість читачам поглибити навички фактчекінгу і верифікації даних. Книга допоможе розвинути також і рівні аргументації, і контраргументації, які медійники використовують як у тексті, так і під час публічних виступів.
І хоча Яковлєв стверджує, що «розчаклувати» адепта теорії змови майже неможливо, сам шлях із добору аргументів і контраргументів, що його проходить студент, готуючись до розвінчання теорії змов, можна порівняти зі шляхом журналіста, який розслідує дії корупціонера.
Натомість, працюючи над конструюванням теорій змов — і такі завдання автор пропонує до виконання — студент отримує змогу покреативити від душі. А розробляючи механізми просування новоствореної теорії в маси, майбутній медійник вчиться працювати із такими важливими для своєї професії речами як групи аудиторій і їхні особливості, канали просування, вордінг (використання спеціально розроблених формулювань, щоб вплинути на сприйняття та емоції аудиторії — прим. ред.), ідеологічний аспект, пропаганда.
Зрештою, «змовознавство» — скарбниця не лише «тексту і сенсу», а візуалу. Тому для тих, хто працює з візуальним образом, тут дуже багато поживи — від обігравання найсмішніших теорій в рекламних роликах до косплею рун і масонських символів для фотоколажів.