Як Росія намагається розмивати фактчекінг та що може перешкоджати поширенню російської дезінформації у соцмережах — пояснює Олена Чуранова.
Олена Чуранова — старша викладачка Могилянської школи журналістики, медіадослідниця, тренерка «Академія викладачів журналістики». З 2016-го працює фактчекеркою та редакторкою проєкту StopFake. JTA Олена розповіла, як змінилася робота StopFake після повномасштабного вторгнення, яка користь і шкода від ШІ для фактчекінгу та чому ні чат-боти, ні Community Notes не можуть замінити професійних фактчекерів у соцмережах.
Віднедавна за кордоном дедалі частіше використовують термін FIMI (Foreign Information Manipulation and Interference / іноземні маніпуляції та втручання в інформаційний простір) замість поняття «дезінформація». На Вашу думку, у чому суть такої зміни?
З терміном FIMI я частіше стикаюся в європейському експертному середовищі. Так, найімовірніше, хочуть виокремити загрози від вороже налаштованих країн, наприклад, Росії, та на законодавчому рівні визначити механізми протидії. Дезінформація — ширше поняття: дезінформувати може, наприклад, кампанія проти конкурента. Загалом я спокійно ставлюся до змін у термінології, нам найголовніше — розуміти сам рівень загрози від використання інформації як зброї та всіляко протидіяти їй.
Наскільки доцільно використовувати цей термін в українському контексті?
Складно сказати, наскільки чіткіше розуміння, виокремлення і формулювання термінології зробить нашу протидію російській дезінформації кращою. Ми і так порівняно з іншими країнами більше і довше стикалися з цією шкідливою інформацією. Не думаю, що зміна термінології матиме сильний вплив, хіба, може, на функціонування державних органів [які займаються протидією дезінформації]. Загалом головне — щоб щось робилося на практиці. Як це називатиметься – вже інша справа. Колись ІПСО, наприклад, вважався нормальним терміном, тепер його вже уникають. Термін fake news теж нормально сприймався, доки Трамп не почав так характеризувати всіх журналістів, які озвучували те, що йому не до вподоби, і, вважай, не спотворив це поняття. Терміни з’являються і зникають, але загроза залишається: різні уряди, різні країни й надалі використовуватимуть інформацію як зброю.
За кордоном фактчекінгові організації спростовують в тому числі неправдиву інформацію про російсько-українську війну. Однак часом до їхніх методів роботи виникають питання. Наприклад, нещодавно Ви зауважили, що фактчекінговий сайт Snopes, намагаючись розібрати відео начебто страти дезертирів в ЗСУ, звернувся до росіян з питанням, чи правдивий цей ролик. Наскільки часто, за Вашими спостереженнями, трапляються подібні випадки проблематичного фактчекінгу?
За моїми спостереженнями, закордонним фактчекерам часто складно осягти глибину й обсяг неправдивої й маніпулятивної інформації, яка на нас, українців, сиплеться. Вони спростовують, як правило, прості фейки, найбільш поширені серед їхньої аудиторії, наприклад, дипфейк із Зеленським, який нібито виконує східний танець. У 2022-му серед вестернів чи не найголовніше спростування було, що Привида Києва не існує, хоча, звісно, для нас це було досить смішно: ми всі розуміли, що цей міф сформували задля моральної підтримки українців. Це свого роду пропаганда, але вона буває різна і не завжди у неї негативна ціль.
Якщо говорити про інформаційну загрозу, яка стосується конкретно бойових дій, наприклад, згаданого розстрілу, часом неможливо щось підтвердити чи спростувати, бо війна напускає інформаційного туману. Тому закордонні фактчекінгові організації не беруться за такі теми. Ними здебільшого займаються західні осінтери, різні аналітичні організації, як-от EUvsDisinfo або Bellingcat: вони проводять дослідження, готують звіти про рівень дезінформації, різні фейки, поширені наративи.
До речі, до нас у StopFake дуже часто закордонні колеги звертаються за коментарем. За кейси, які не можемо ні спростувати, ні підтвердити, ми не беремося. Все, що ми можемо у таких випадках – пояснити колегам контекст.
Як змінилася робота StopFake упродовж війни?
На початку, у 2014-му, це була волонтерська організація, яка займалася спростуваннями. Тепер же це громадська організація «Центр медіареформи», яка проводить велику комплексну роботу: консультує, проводить тренінги, співпрацює з іншими організаціями. Також ми проводимо і наукові дослідження, в тому числі за допомогою Могилянської школи журналістики, на базі якої і було створено StopFake.
Як повномасштабне вторгнення вплинуло на StopFake?
В останні роки перед вторгненням ми акцентували на фейках, пов’язаних з пандемією, оскільки їх було найбільше в інформаційному просторі. Після 24 лютого ми перенесли фокус на інформаційні загрози, що стосуються війни.
Після вторгнення іноземці почали шукати достовірну інформацію про війну, відповідно актуальність нашої діяльності суттєво зросла. У нас досить активні англомовна та іспаномовна версії сайту. Закордонні фактчекери почали посилатися частіше на нас, знову ж таки, пишучи про Україну. Також було і є чимало колаборацій, наприклад, з іспанською фактчекінговою організацією Maldita, коли ми створювали чат-бот в Telegram для перевірки інформації. Ми ділилися своїм досвідом, проводячи тренінги практично в кожній європейській країні.
Нещодавно Росія запустила Глобальну фактчекінгову мережу (GFCN). Які ризики, на Вашу думку, це може нести?
Створювати фіктивні організації — це стандартний інструмент для Росії. Ще до вторгнення росіяни запускали псевдофактчекінгові ініціативи, телеграм-канали, як-от «Война с фейками», де щоденно постили псевдоспростування. Контентом, який мімікрує під фактчекінг, Росія підмиває роботу людей, які працюють за стандартами й цим підтверджують своє право на членство у професійних асоціаціях. GFCN теж прописує якісь стандарти, що нагадують професійні кодекси, але насправді збирає навколо себе людей, які вже працюють на Росію в цій інформаційній війні, зокрема й тих, хто підпав під цей вплив дезінформації. Під ярликом правдивої інформації росіяни отримують ще більше майданчиків для поширення своїх дезінформаційних наративів. Наприклад, Росія була й так активна в Африці, а через цю мережу почала проводити там тренінги з протидії дезінформації.
Дуже важливо, щоб у професійній спільноті чітко визнавали, що GFCN — це не фактчекінг, а чергова російська дезінформаційна структура, щоб професіонали та професійні організації до цієї мережі не приєднувалися й не мали з нею жодних справ. Наприклад, у Міжнародній фактчекінговій мережі (IFCN), вважають, що Росія через GFCN намагається нівелювати роботу професійних фактчекерів.
Як вплинула зміна влади в США на співпрацю фактчекерів та великих платформ?
Найголовніший вплив — це заява Цукерберга про припинення програми з фактчекінгу, яка давала змогу незалежним організаціям маркувати неправдиву інформацію у соцмережах Meta. Наразі скасували лише в США, але під загрозою співпраця і в інших країнах.
Є інший момент: люди не люблять помилятися і негативно сприймають, коли інформацію, в яку вони вірять, маркують як неправдиву. А коли такі люди як Цукерберг і Маск називають маркування інформації цензурою, це лише підсилює вороже ставлення користувачів до фактчекінгу. Закордонні колеги відзначають, що цькування в коментарях наростає. Ми в Україні звикли до хейтспічу з боку росіян, а тому не можна сказати, що його стало більше.
Маркування StopFake і VoxCheck в Facebook знижують поширення російських фейків, тож якщо Meta припинить співпрацю з нашими організаціями, це може мати серйозні наслідки для України.
На початку вторгнення Росія ж взагалі назвала Facebook ворожою платформою і пішла звідти. А після цих заяв Цукерберга почала поволі повертатися у Facebook, Instagram, Threads. До речі, було помітно, що як тільки [влітку 2023-го] запустили Threads, Росія туди зайшла. І відразу ж вийшла, щойно ми отримали змогу маркувати там дезінформацію. Вони зрозуміли, що немає сенсу там щось поширювати. У цій мережі акаунти великих пропагандистських медіа практично не працюють, а якщо співпраця Meta з фактчекерами взагалі припиниться, Threads стане ще одним активним майданчиком для поширення дезінформації, на жаль.
Також Meta думає перейти до community notes — функція, яка дає змогу кожному додавати якийсь свій контекст до посту, якщо у ньому, на думку користувача, щось не відповідає дійсності. Помітно, що в X community notes теж використовують для посилення дезінформаційних наративів. Навіть підключення Grok не показує там позитивних результатів, бо бачимо, як чат-бот, з одного боку, підтримав Україну, а з іншого — вихваляв Гітлера. Все одно мають бути люди, які послуговуватимуться професійними стандартами у фактчекінгу. Так само ми не можемо повністю журналістику віддавати громадянській журналістиці, просто всім людям, у яких є смартфони; все одно мають бути BBC, Радіо Свобода.
На сьогодні, які наративи Росія просуває в різних країнах?
За інформацією наших колег з різних країн, один з найпопулярніших наративів — нацизм в Україні. Тема мобілізації теж почала поширюватися: мовляв, Україна — країна, яка не поважає права своїх громадян. Також, звісно, русофобія і всі ці класичні наративи про те, що в Україні не поважаються права прихожан УПЦ МП, російськомовних.
Що можуть робити медіа, аби російська пропаганда та маніпуляції мали менший ефект на іноземну аудиторію?
Має бути не стільки журналістська робота, скільки робота на міждержавному рівні, адже ми бачимо, як активно Росія працює із Глобальним Півднем, по всьому світу загалом. В Україні, на жаль, немає тих ресурсів, щоб, як Росія, робити за кордоном культурні центри на сотні людей або запускати цілодобове радіомовлення португальською мовою. Та все ж маємо поширювати різними мовами інформацію про Україну. Ми бачимо, наскільки сьогодні є важливою та потрібною робота таких медіа як The Kyiv Independent, і такого контенту, звісно, має бути більше, адже від цього залежатиме, хто контролюватиме інформаційний простір. Якою б не була ця правда — хай ми і розуміємо, що правда та факти за Україною — все одно віритимуть тим, хто більше та частіше поширюватиме наративи. Якщо за кількістю переважатимуть дезінформаційні наративи про «українців-нацистів», люди віритимуть в це. Тому мають бути факти, має бути контекст.
Знову ж таки історія України — це окрема тема, тому що навіть Трамп абсолютно не розуміє ні підґрунтя цієї війни, ні того, чому Путіну недостатньо проміжних результатів якогось перемир’я. Навіть ці речі треба якось популярно пояснювати, поширювати книжки, наприклад, як англомовні праці історика Сергія Плохія. Це така велика робота.
Журналісти своєю чергою можуть створювати якісний іншомовний контент, співпрацювати з різними медіа. Інформації про нас має бути більше, бо вочевидь закордоном всіх цих нюансів, всієї цієї історії, всього цього контексту ніхто не знає краще.
Торік навколо державного іномовлення The Gaze виникли бурхливі обговорення: його перегляди та охоплення аудиторії виявилися неспіврозмірними коштам, виділеним на нього. З огляду на цей кейс, на що б Ви радили звернути увагу при запуску англомовних проєктів за кордоном?
Подібні ініціативи потрібні, але створити контент, який дивитимуться, складно, а особливо з повчальним ефектом. Якщо проєкт не заходить, то, напевно, не треба його продовжувати, а думати, де потрібна нам аудиторія. Маємо дивитися, що люди в інших країнах більше споживають, кого вони слухають в TikTok або в YouTube. Гадаю, варто зустрічатися, давати інтерв’ю різним іноземним блогерам, які вже мають певну популярність. Так чи інакше ми заходимо на аудиторію цих блогерів і отримуємо можливість пояснити їй щось про Україну.
Експерт з цифрової трансформації й впровадження ШІ Василь Задворний каже, що великі мовні моделі не можуть відрізнити правду від брехні. Як тоді фактчекери можуть використовувати ШІ у своїй роботі?
Погоджуюся з Василем. Мовна модель просто обробляє інформацію на основі доступних баз даних. Професійні фактчекери використовують ШІ не для спростувань, а для пошуку, обробки та структурування інформації. Я залюбки застосовую Perplexity: через посилання, які він надає, набагато легше вийти на контекст, додаткову інформацію. Хоча якщо вміти користуватися звичними пошуковими операторами, пошук теж може бути ефективним і швидким. А от перевіряти інформацію лише інструментами ШІ точно не треба, навіть ШІ-детектори працюють 50/50 й іноді відвертий дипфейк можуть назвати реальним відео. Спростування від ШІ треба паралельно підтверджувати ще чимось: пошуком, аналізом першоджерела, каналів поширення та самих поширювачів дифпейків і зображень, згенерованих ШІ.
Сьогодні, на жаль, всі ці інструменти насамперед допомагають якнайшвидше генерувати більше дезінформаційного контенту. Ми побачили зростання кількості генерованих зображень з підписами «Мене ніхто не привітав» як в українському інфопросторі, так і в глобальному. В Україні це ще використовують з деморалізаторською метою, адже нерідко на таких картинках зображують військових з протезами, дітей на фоні могил батьків-військових. За кордоном це має більш лайтовий характер: поширюють, наприклад, зображення із дідусем, який нібито виготовив із воску гігантську скульптуру коня.
Також, згідно з дослідженням NewsGuard, росіяни завантажують в системи мовних моделей контент із мережі так званих ZOV-сайтів, створених ще на початку вторгнення. Це призводить до того, що ворожа неправдива інформація з’являється в базі даних чат-ботів. Оскільки люди використовують чат-боти як пошуковики, то можуть запитувати, чи така то інформація є правдою. Якщо в базі даних буде більшість російської інформації, то чат-бот показуватиме та підтверджуватиме, що ця інформація є правдивою.
У російських медіа активно поширювали фейковий твіт сенаторки з Чехії, яка нібито закликала «повторити блокаду Ленінграда» за допомогою санкцій. На її слова навіть відреагував Медведєв і багато інших російських політиків. Коли я питала контекст про цю інформацію у Perplexity, то він мені писав, що це правда, посилаючись на ТАСС, РБК і низку інших російських ресурсів. Це ще раз доводить, що не можна довіряти всьому, що генерують чат-боти. Також варто враховувати, що дезінформатори розуміють, як цим можна користуватися і використовують це. Наприклад, ми вже чули від колег у США, що американці дедалі більше читають новини вже через ChatGPT. Тому, знаючи, що до нас така тенденція теж, на жаль, може докотитися, ми маємо розуміти всю цю небезпеку.
Ви викладаєте в Могилянській школі журналістики курс із журналістики даних. Як Ви ставитеся до використання студентами інструментів ШІ?
У контексті роботи з даними позитивно. Вже кілька років, як я ввела елемент ШІ у програму курсу: використання ШІ значно спрощує роботу із табличками і з візуалізацією даних.
У нас у школі є окремі курси, які стосуються етики роботи зі ШІ. У вишах мають вчити студентів, тим більше майбутніх журналістів, користуватися ШІ та обговорювати правила його застосування. Моє основне правило для студентів — чесно повідомляти про використання ШІ у своїй роботі. Хоча з цим на моєму курсі проблем не виникає, бо ми й так використовуємо ШІ під час занять.
Існує думка про те, що масова доступність ШІ загострює кризу традиційної системи освіти. Мовляв, через стандартизовані завдання та акцентування на оцінках неможливо визначити точний рівень знань учня/студента. І тепер, коли навіть творчі завдання та відповіді на відкриті запитання можна згенерувати в ChatGPT, значимість балів стає дедалі більш сумнівною. Як, на Вашу думку, можна подолати цю кризу?
Треба сприймати її як знак, що час змінювати підходи: не давати застарілі самостійні роботи, тести, а думати про більш творчі завдання чи влаштовувати перевірки під час занять. Освіта має відповідати сьогоднішній реальності, де ШІ використовують в різних сферах. Я розумію, що викладачам дуже важко відходити від звичних підходів, але, наприклад, ми в JTA (йдеться про Journalism Teachers’ Academy / Академія викладачів журналістики — проєкт Українського інституту медіа та комунікації, спрямований на покращення якості української журналістської освіти. УІМК реалізовує його у співпраці з DW Akademie — ред.) виробили тренінгову програму. Побачили, наскільки наші викладачі журналістики креативні й готові до змін. Все можливо і все залежить від викладача. Студенти теж тільки позитивно сприймають такі зміни, наскільки ми бачимо.
Фото: Оксана Купець