З початком повномасштабної війни локальна журналістика стала ціннішою: людей з усіх куточків країни цікавить, яка ситуація на фронті й прифронтових територіях, як відновлюються деокуповані містечка й села та й загалом, які настрої в інших. Історії релокації бізнесу та успіхів переселенців теж привертають увагу широкої аудиторії. Особливо коли це ще й у відеоформаті.
Тому для загальнонаціональних телеканалів, офіси яких розташовані переважно в Києві, важливо мати свій регіональний відділ. І у ньому обов’язково має бути регіональний редактор — людина, яка водночас знає, чим живе той чи інший регіон, та розуміє специфіку телеканалу. Які вміння та освіта мають бути у цього фахівця — розповідають регіональні редакторки трьох телеканалів: Тетяна Куликова («Прямий»), Ірина Камінська (програма «Факти», ICTV) та Лариса Суровська («5 канал»).
Цей матеріал продовжує серію публікацій про різні посади в ЗМІ. У попередніх текстах йшлося про те, чим займаються гостьові редактори на радіо та телебаченні, SMM-ник у медіа і дата-журналіст.
Як загалом працює регіональний відділ на телеканалі
Регіональний відділ у телекомпанії — така собі «редакція в редакції»: тут є свій керівник, кілька редакторів, журналісти та оператори. Час від часу — коли потрібно висвітлити подію в невеликому місті — відділ співпрацює з фрилансерами. Також до команди можуть входити водії, хоча подеколи їхні обов’язки бере на себе журналіст або оператор.
За словами Лариси Суровської, на «5 каналі» з основною редакцією взаємодіє керівниця регіонального відділу. Та з шеф-редактором і випусковими узгоджує нагальні теми на кожен випуск новин, також оприлюднює заплановані заздалегідь теми. Потім керівниця дає завдання журналістам та редактору.
Подеколи регіональні відділи практикують спільні сюжети з основними редакціями. Також вони приходять одне одному на виручку. «Інколи потрібно записати коментарі в Києві для сюжету з регіонів, або навпаки, провести опитування в областях. Якщо з Києва їде група у відрядження, то ми допомагаємо на місці. Це спільна робота і тільки так можна досягти успіху», — каже Тетяна Куликова.
Як працює регіональний редактор на телебаченні
Регіональний редактор на телебаченні координує роботу регіональних журналістів, допомагає їм розробляти теми, підштовхує оперативно реагувати на новини та перевіряти у відповідних відомствах, планує зйомки для кожної знімальної групи та пише запити. Регіональний журналіст працює зазвичай в команді з оператором, обов’язок першого — написати текст для сюжету та відправити регіональному редактору. Той потім вичитує текст, обговорює правки з журналістом доти, доки текст не відповідатиме всім вимогам телеканалу.
«Зрідка буває, що й після третього прочитання не можеш зрозуміти, що ж хотів сказати журналіст у своєму тексті, тож просиш переписати. Утім, це теж досвід. Треба з’ясувати, на чому зосередитись у навчанні з журналістом, аби більше не допускати таких ситуацій. А особливо “талановиті»” вислови з текстів я складаю до папочки “Перли”», — розповідає Тетяна Куликова. Іноді регіональний редактор сам пише текст для сюжету, якщо на зйомку виїжджав лише оператор.
«Регіональний редактор на телебаченні — це збірний образ, — говорить Тетяна. — Насамперед він працює як мінівідділ кадрів, адже важливо знайти в кожному куточку країни людину, яка повідомлятиме новини звідти, до того ж грамотно, цікаво, креативно.
А ще він:
- викладач усіх можливих навичок, необхідних для роботи телевізійної групи в регіоні: написання текстів та відеозйомка за вимогами телекомпанії, виходу у прямий ефір (з огляду на різні технічні можливості);
- логопед (виправлення вимови);
- стиліст (підказати, що і коли одягнути на включення, і пояснити чому);
- плече для плачу: всі люди й у всіх бувають різні моменти в житті».
Від регіонального редактора очікують навички відеомонтажу. Або принаймні він має стежити за цим процесом. Однак це не просто, коли треба готувати сюжети про обстріли й втрати, каже Тетяна: «Мені не дуже вдається абстрагуватися від побаченого на екрані. На що не можу дивитися — так це на заплаканих дітей та на скалічених або покинутих тварин. Однак я маю бачити відеоматеріал, який віддаю на монтаж. Адже для глядача треба підготувати відео так, аби не травмувати його. Цього вимагає Закон (зокрема, у статті 42 «Закону про медіа» прописано, яку інформацію не можуть показувати медіа, аби не зашкодити фізичному, психічному або моральному розвитку дітей — прим. ред.)».
Під час перших місяців повномасштабної війни регіональним редакторам довелося забути про нормальний режим дня, оскільки інформації з регіонів було багато. Згодом ситуація більш-менш нормалізувалася. За словами Лариси Суровської, зараз на «5 каналі» матеріали надходять за графіком, якщо немає непередбачуваних новин. Тож графік роботи регіональних редакторів уже сформований — 5/2.
А от графік Ірини Камінської залежить від слотів ICTV у марафоні «Єдині новини». «Загалом через день працюю», — говорить вона.
Тетяна Куликова ж вважає, що у регіонального редактора не було й немає чіткого графіка: «Завжди десь щось стається, що неможливо пропустити. І реакція має бути миттєвою: зв’язатись із журналістом, обговорити можливості, форму матеріалу і бути весь час на зв’язку у разі питання чи непередбачуваних обставин».
Що повинен знати та вміти регіональний редактор
За словами Тетяни Куликової, регіональний редактор на телебаченні має насамперед вміти писати якісні тексти. І навряд чи він зможе це робити без обізнаності у політиці, економіці, сільському господарстві, банківській справі, літературі та без знань з історії України. «А ще важливо знати та відчувати Україну. Для цього я подорожувала країною», — додає Тетяна.
Лариса Суровська переконана, що регіональний редактор має працювати оперативніше, аніж звичайний: «Буває, поки журналіст готується вийти в ефір, деяка інформація змінилася, і він про це не знає. Наприклад, можуть додатися якісь подробиці щодо ракетних ударів. Цей фактаж має перевірити редактор. Крім того, комунікація регіонального редактора з регіональним журналістом ускладнюється відстанню. Адже треба дзвонити або писати, а все це займає час».
Регіональний редактор має бути в курсі поточних новин кожного регіону, зазначає Ірина Камінська. У цьому героїням матеріалу допомагають підписки на всі відомства в регіонах та місцеві медіа, перегляд новин на інших телеканалах, від початку війни — офіційні сторінки бригад та особисті контакти командирів. Стають в пригоді редакторам й журналісти, які можуть віднайти ексклюзив і виступити додатковим джерелом інформації.
Ірина додає, що важливо мати власну базу контактів, аби в разі чого допомогти журналісту домовитися з експертом на місці. А календар важливих дат знадобиться, аби нагадати завчасно журналісту про річницю певної події.
Значущими є і soft skills, як-от вміння працювати в команді та управління своїми емоціями. За словами Ірини, регіональний редактор має знаходити підхід до кожного колеги: «Варто відзначати гарну роботу, адже творчим людям потрібна мотивація». А Тетяна Куликова радить довіряти журналісту: «Ніколи не потрібно применшувати можливості та знання людини, яка живе в Дніпрі, Харкові, Львові, Херсоні. Варто завжди пам’ятати, що їм там ще жити після виходу матеріалу в ефірі».
Освіта та початок кар’єри
Тетяна Куликова та Лариса Суровська вважають, що у їхніх майбутніх колег має бути журналістська освіта. «Перш ніж стати регіональним редактором, людина в ідеалі має спочатку попрацювати звичайним репортером. Аби потім розуміти, які завдання давати регіональному журналісту та за скільки часу той може їх виконати», — пояснює Лариса, у якої дві вищі освіти — філологічна та редакторська (КПІ). Однак, додає Тетяна, треба зважати на те, що якість освіти у вишах, де готують майбутніх журналістів, дуже різниться. Сама вона у свій час закінчила факультет журналістики Київського державного університету (нині — Навчально-науковий інститут журналістики КНУ ім. Тараса Шевченка), про що не шкодує. Проте найкращою освітою вважає життєвий досвід.
На думку Ірини Камінської, яка закінчила НПУ ім. М. Драгоманова (нині — УДУ ім. М. Драгоманова) за спеціальністю «видавнича справа та редагування», більш важливо, щоб людина була грамотною, вміла працювати в команді та планувати роботу. «Знаю гарних редакторів, які за освітою маркетологи або юристи», — зазначає вона.
Майбутньому регіональному редактору треба багато читати новин, формувати власний бекграунд важливих подій й збирати свою базу контактів, каже Ірина. А ще — проситися задля досвіду в редакцію, хай навіть помічником помічника, каже вона.
Щодо важливості роботи «в полях» погоджується і Тетяна Куликова: «Варто самому побігати з мікрофоном, спробувати записати вуличні опитування, попрактикувати прямі включення. Важливо навчитися працювати зі словом, аби на включеннях не звучала фраза “… позаду мене”, а кожна подія — не “проходила”. Якщо втрачається інтерес до спілкування з людьми — нічого не вийде».
На «5 канал» залюбки беруть практикантів, які хочуть чогось навчитися, каже Лариса Суровська. Тимчасом Тетяна Куликова особисто бере на практику студентів-журналістів, оскільки їй цікаво, чим вони зараз живуть. Однак не завжди її тішать результати: «Не читають, не дивляться, не цікавляться [медіа]. Телебачення для більшості — це про зірковість: “я — в екрані, мене, красивого, осипають компліментами та впізнають на вулицях”. І мало хто задумується, що перш ніж сісти на стілець ведучого, потрібна кропітка робота, бо суфлер не завжди світитиметься перед очима».
Фото надані героїнями матеріалу