Як говорити з аудиторією про шкідливі звички та які рекомендації залишилися незмінними з часів пандемії — розповідає Наталія Бушковська, авторка подкасту про здоров’я «Температура — нормальна» та фіналістка цьогорічного конкурсу «Честь професії» у номінації «Журналістський внесок у ментальний розвиток українського суспільства».
У 2020 році я готувала колонку про те, як писати про медицину в часи пандемії. Тоді здавалося, що складнішого періоду не знайти. Хто ж знав, що на нас чекає надалі.
Однак в пандемію все якраз було просто. Так, теж була певна невизначеність, але вона тривала не так і довго (як змінилося наше розуміння слова «недовго», еге ж?)
Ось рекомендації знаних медичних асоціацій, центрів, установ: Всесвітньої організації охорони здоров’я, Міністерства охорони здоров’я, Центру громадського здоров’я України, Центру США з контролю та профілактики захворювань (Centers for Disease Control and Prevention), Національної служби охорони здоров’я (National Health Service).
Ось сторінка Гарвардської медичної школи (Harvard Medical School), а ось — університету Джона Хопкінса (Johns Hopkins University).
Ось чіткі рекомендації, як знизити ризики зараження.
Ось експерти.
Ось дослідження.
Whatever! Або, як кажуть у нас, любе-голубе.
На початку повномасштабного вторгнення, тільки виїхавши з Києва з дітьми на захід країни, я писала тексти в укритті. Я і мої колеги мали зрозуміти:
- що робити, якщо жінка народжує вдома?
- що робити, якщо дитина на суміші, а суміш дістати неможливо?
- як збити температуру без жарознижувального?
Кількість американських та європейських джерел, які могли б розповісти, як діяти в умовах повномасштабної війни, руйнування лікарень та масової евакуації населення, різко скоротилася.
Ми встояли завдяки ЗСУ, медикам, волонтерам, бізнесу, який почав безоплатно надавати допомогу там, де це було можливо. Вижили й просто завдяки активним, розумним, сміливим та добрим людям.
Проте правила висвітлення теми здоров’я, на мою думку, все ж таки змінились після повномасштабного вторгнення. І змінилися надовго. Ми знову можемо знайти багато корисної інформації на всіх вищезгаданих сайтах, однак під час підготовки матеріалу маємо запитати себе: наскільки це можливо та доречно в наших реаліях?
Що б я порадила тримати в голові та на які теми звернути увагу.
Уникайте вимогливого та занадто повчального тону. Особливо якщо йдеться про поради щодо здорового способу життя. Так, все ще важливо здорово харчуватися, більше рухатися, кинути курити та не вживати алкоголю. Та зараз у людей набагато менше ресурсів це робити.
Фраза «киньте курити, бо помрете від раку легенів через 20 років» викличе лише усмішку, бо багато людей перестали дивитися в майбутнє так далеко і це не безпідставно А от порада зменшити кількість цигарок, щоб без задишки підійматися сходами під час відключень світла, — вже ближча до реалій.
Деякі теми взагалі недоречні для деяких груп людей, наприклад, для військових. Так, курити шкідливо всім. Але намагання втокмачувати піхотинцю, що курити — погано, віддає знущанням. І це не лише моя думка. Одного разу я брала інтерв’ю в очільниці Секретаріату Рамкової конвенції ВООЗ з боротьби проти тютюну Адріани Бланко Маркізо (Adriana Blanco Marquizo). Ми говорили про приховані стратегії, які використовують тютюнові компанії, щоб ми з вами більше курили. Про те, що війна — це завжди золотий час для таких компаній. І Андріана сказала дуже цікаву річ: кинути курити може бути зовсім не нагальною проблемою для ветеранів на початку відновлення після бойових дій. Так, це проблема громадського здоров’я і вона потребує вирішення. Але солдат в окопі чи солдат відразу після окопів має серйозніші проблеми, ніж куріння. І це теж треба враховувати в текстах.
Щеплення важливе як ніколи. Високий рівень вакцинації — це низькі ризики епідемій. Відсутність епідемій — це розвантаження медичної системи, що критично в часи війни. Тому писати якісні тексти про вакцинацію, а також просувати важливі зміни, які збільшують можливості захисту проти вакцинокерованих хвороб, — благодатна тема для журналістів.
Відчепіться від постравматичного стресового розладу (ПТСР) і зверніть увагу на інші проблеми психічного здоров’я. Зрозумійте мене правильно, ПТСР — це серйозна проблема не лише військових, але й цивільних. Проте справдилися мої побоювання: ця тема стала попсовою. Тепер до ПТСР відносять і гострий стрес, і депресію, і тривожність, і ще купу станів, які не мають з ПТСР нічого спільного, окрім деяких симптомів. І це важливо доносити людям. Важливо донести, що якщо людина тільки повернулася з фронту і поводиться роздратовано, то це не ПТСР, а цілком можливо — звичайне недосипання.
Особливої уваги потребує тема реабілітації. Це одна зі сфер, яка має стати в нас найкращою, а навколо неї досі багато мракобісся. Наприклад, за реабілітацію видають сеанси електрофорезу, купання в ваннах тощо. Щоб зануритися в контекст, раджу підписатися на сторінку проєкту «Реабілітація травм війни» та прослухати мій подкаст з керівницею проєкту.
А так з пандемії мало що змінилося. Знов-таки треба читати джерела, які надають адекватну медичну інформацію. Тішусь визнати це, але більшість медіа, які я читаю, так і роблять, насамперед мова про УП. Життя, LB.ua («Лівий Берег»), «Український тиждень», «Куншт», медіа проєкту Inscience «Бережи Себе».
У вас може виникнути питання: а як визначити «адекватність інформації»? Для початку варто самим зануритись в тему. Можливо, в цьому допоможе текст «Як писати про медицину та не нашкодити». Але якщо коротко: адекватні медіа посилаються на авторитетні організації, асоціації та надійні дослідження, а в тексті експерт коментує саме те питання, в якому він і має експертність. Якщо дуже спрощено, проблему поширення кашлюка в Україні повинен коментувати педіатр/ка, інфекціоніст/ка, сімейні лікарі, а не остеопат. Звісно, і інфекціоніст або інфекціоністка з регаліями може бути профнепридатн(им/ою). У світі взагалі криза експертності. Тому перед тим, як когось запрошувати на інтерв’ю чи подкаст — ознайомтесь з людиною: що вона пише у мережах, де публікувалася, що публікувала, на яких каналах давала інтерв’ю і що протягом цих інтерв’ю говорила.
Також не бійтеся визнавати помилки. У цьому турбулентному світі їх не уникнути.
Також читайте:
Не нашкодь: як працювати з людьми, які пережили травму. Конспект семінару Євгенії Подобної
Популяризатори науки: кого читати і дивитися, щоби дізнатися більше
Як знаходити та перевіряти джерела інформації: конспект вебінару Марини Сингаївської