Як знаходити та перевіряти джерела інформації: конспект вебінару Марини Сингаївської

post-image
Міла Мороз
Український інститут медіа та комунікації спільно з IREX проводять серію вебінарів для викладачів журналістики.  26 січня відбувся перший із них. Заступниця гендиректора Українського національного інформагентства «Укрінформ» Марина Сингаївська поспілкувалася з освітянами про пошук та перевірку джерел інформації, а також про свій досвід викладання та співпраці зі студентами. Публікуємо тези її розповіді.

Достовірність і суспільний інтерес

Посилання на джерела — одна з передумов достовірності, до них треба ставитися прискіпливо. Достовірність — це чітке зазначення джерел кожного поданого факту, авторизація кожної наведеної думки. Джерело має бути компетентне, фахівцем у своїй сфері. Інформацію бажано підтвердити більше, ніж з двох джерел.

Ми подаємо ті новини, в основі яких лежить соціально важлива інформація. 

Стаття 29 Закону «Про інформацію» визначає, що предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов’язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності фізичних або юридичних осіб тощо.

У журналістиці соціально важлива інформація охоплює значно ширшу тематику. Вона стосується подій, у яких беруть участь посадові особи, подій за участі ГО та партій, акцій протесту, подій, де збираються великі групи людей.

Експерти як джерела інформації

Ми намагаємося робити унікальний контент. Для цього йдемо в місця, де народжується контент.

Види джерел: офіційні (законодавство, архіви, статистика, відповіді на інформаційні запити), неофіційні (листи, електронна пошта, щоденники, особисті архіви, розписки).

Як ми шукаємо експертів:

  • основні пропозиції — від наших профільних журналістів
  • користуємося загальнодоступними електронними базами експертів
  • питаємо про експертів у професійних групах журналістів
  • намагаємося звертати увагу на гендерний баланс експертів та експерток, для цього користуємося базою «Поваги».

Ми беремо інформацію закордонних ЗМІ, якщо там чітко вказане джерело. Якщо там чітко вказано: «Голова ЦРУ заявляє, що відбувається якийсь рух на кордоні Росії» — ми цю інформацію дамо. Але, якщо це буде надрукована в Bild карта нападу Росії на Україну — з посиланнями на їхні джерела, ми цього не дамо. Її неможливо перевірити, я не впевнена, що вона правдива.

Соцмережі як джерела інформації

Можуть бути джерелом інформації, якщо це верифіковані акаунти посадових осіб чи відомств.

Процес верифікації у соцмережах полягає у завантаженні офіційного фотодокумента, що підтверджує особу (посвідчення з фотокарткою) — і після проходження верифікації його буде відразу видалено. Верифікація дає змогу відрізняти відомих публічних осіб від їхніх тезок чи навмисно створених «клонів».

Будьте обережні в Telegram. Це те джерело, на яке нікому не раджу посилатися. До прикладу, раніше там було три сторінки прем’єр-міністра Дениса Шмигаля.

Треба уважно дивитися, навіть, якщо канал чи акаунт посадової особи верифікований — чи та посадова особа має стосунок до теми, про яку пише:

  • Кейс, коли у 2018 році Георгій Тука та Ігор Мосійчук заявили про отримання Томосу, хоча це просто було перше засідання в Стамбулі, на якому робилися перші кроки.
  • Кейс, коли ЗМІ опублікували про «смерть» Людмили Янукович, з посиланням на телеграм Володимира Петрова, який не є ані родичем Януковича, ані людиною з близького оточення.

Анонімні джерела

Є випадки, коли ми не можемо вказати джерело інформації. Часто мова про кримінальні правопорушення і часто джерела в правоохоронних органах не називаються. Але, оскільки ми знаємо для себе їхню надійність, то захищаємо їх. Просто пишемо «обізнане джерело». Рішення приймається з огляду на важливість теми.

Так само в судах — джерела анонімні, вони дають нам великі ексклюзиви. Але ми маємо бути переконані, що ця людина так само абсолютно в темі.

Щоб прийняти усвідомлене і відповідальне рішення про публікацію інформації без посилання на джерело, необхідно дати відповіді на питання, запропоновані Доном Фраєм з Інституту Пойнтера:

  • Що це за ситуація і проблема? Суспільний інтерес переважає над усіма іншими.
  • Чи настільки вона важлива? Те, що ми даємо інформацію з анонімних джерел – важливо. Вона може бути про корупцію в вищих щаблях влади, стосуватися рішень КС з дуже важливих питань.
  • Чи підтверджується інформація іншим, більш надійним джерелом?
  • Чи можу я пояснити читачам, чому не називаю джерело?
  • Яка мета журналістського репортажу, який не розкриває джерело?

Журналіст і керівний редактор, звісно, знають, хто це. Якщо йдеться про анонімне джерело, то хтось з керівників має прийняти рішення про публікацію.

Про викладання та студентську практику

Коли мене покликали викладати в університет Грінченка, я недовго думала, і одразу погодилася. Навіть не спитала, скільки будуть платити, бо було просто цікаво. Досвід зі студентами дуже цінний. Вони хочуть чомусь навчитися. Спочатку плачуть, стогнуть (бо по дві письмові роботи на тиждень, як я практикую з першого курсу на агенційній журналістиці — це складно). Якщо ти не виконуєш всі завдання вчасно, то потім в червні виконувати за 4 місяці десь 32 новинні замітки — це досить складно. Особливо, якщо ти пропускав заняття і не знаєш, як правильно їх писати). 

У понеділок ми прийняли на стажування чотрирьох другокурсників з університету Шевченка. 7 лютого до нас заходять четверо студентів четвертого курсу з Університету Грінченка. Ми працюємо з ними. Однак, попереджаємо: або вони працюють, або ніякого відгуку не отримують і можуть залишитися з поганою оцінкою. Перше, що запитую: «Чи будете ви працювати під час цієї практики? Чи ми не будемо витрачати час?».

Якщо хочете потрапити до нас зі студентами, треба заздалегідь домовлятися. У нас є пул людей, які працюють зі студентами. Зараз у нас буде 8 студентів. Якщо ви попроситеся завтра, то вже не зможу вам допомогти, тому що в нас до травня записані люди.

«Чомусь сучасні студенти бояться висловлювати свої думки»

Ти виконуєш зі студентами завдання, кажеш, що буде семінар, вони готуються. Але коли ти ставиш питання, трошки відмінне від озвученого напередодні — важко отримати відповідь. «Ви нам цього не задавали, ми не знаємо, ми не можемо», – кажуть студенти. Це мене трошки засмучує, тому що хотілося, щоб журналісти швидко перемикалися, вміли говорити, ставити питання, орієнтуватися…

Маю побажання до викладачів: все-таки журналістів треба навчати не тільки інструментарію, не лише алгоритмам написання новини, публікації, репортажу. Не тільки тому, як знімати фото-відео – але і дивитися ширшим поглядом.

Торік був період, коли відбулося кілька міжнародних зіткнень (між Вірменією з Азербайджаном, Киргизією з Узбекистаном). Коли я давала завдання проаналізувати джерела і зробити огляд (йшлося про журналістів-міжнародників), то тексти базувалися на російських джерелах.

З іншого боку, вони тільки вчаться. Доводилося їм пояснювати, що є політичні союзи, і хто на чиєму боці. Тому інформація про Вірменію та Азербайджан, подана тільки з російських джерел, без подачі другої точки зори — викривлена. 

Журналістів треба навчати теорії держави і права, взаємодіям між гілками влади, хто за що відповідає, хто має будувати дороги, а хто — приймати міжнародні законодавчі акти. Вони мусять в цьому орієнтуватися, це дуже важливо. Але, на жаль, навіть на іспитах на четвертому курсі цього не видно. Коли вони приходять на практику, крім президента, не знають нікого з політиків. Ні прем’єр-міністра, ні імені Генпрокурора, навіть скандальних депутатів не знають.

Коментарі