Як створюються радіофільми, які переваги у радіоформату та які труднощі долають українські радійники, аби фіксувати правду про війну — розповіли на вебінарі 3 квітня головна редакторка Громадського радіо Вікторія Єрмолаєва та звукорежисерка Громадського радіо Юлія Соганчі. Захід відбувся в межах проєкту «Академія викладачів журналістики», який реалізовує Український інститут медіа та комунікації за підтримки DW Akademie.
На початку повномасштабного вторгнення радіо для багатьох мешканців тимчасово окупованих територій стало чи не єдиним джерелом інформації. Люди намагалися спіймати сигнал Українського або Громадського радіо, щоб дізнатися про ситуацію на фронті та евакуацію, щоб почути, що про них не забули. Своєю чергою українські радійники працювали за будь-яких умов та з будь-яких локацій, аби проінформувати й обнадіяти своїх слухачів. За словами Вікторії Єрмолаєвої, радіофільми, які зараз створює Громадське радіо, ґрунтуються на тих голосах, для яких «наші колись стали рятівними».
До перших роковин від дня, як російський авіаудар знищив Маріупольський драмтеатр (16 березня 2022-го), Вікторія з Юлією створили радіофільм «Зустрінемось на Драмі». Авторка ідеї, звукорежисерка та головна оповідачка аудіофільму — Юлія: вона поїхала з Маріуполя ще задовго до початку війни, але дуже добре пам’ятає Маріупольський драматичний театр, бо працювала там сім років звукорежисеркою.
На прикладі стрічки «Зустрінемось на Драмі» спікерки розповіли про особливості жанру аудіофільму. Публікуємо нотатки із цього вебінару.
(Не)винайдений аудіоформат
Попри всюдисущу популярність коротких вертикальних відео, довгі аудіоформати не відмирають, каже Вікторія Єрмолаєва. Як приклад вона наводить подкасти: «Термін “подкаст” ввели у 2004 році, поєднавши слова “iPod” та “broadcast”. За ці два десятиліття подкастинг перетворився на індустрію із сотнями мільйонами слухачів. Дані досліджень свідчать, що цей ринок росте далі, зокрема ми це бачимо на прикладі України. До подкастингу (у широкому розумінні цього слова) ми можемо й віднести інші види аудіоконтенту, які існували задовго до винайдення терміну “подкаст”. Наприклад, в США зараз надзвичайно популярними є подкасти-детективи, але що це, як не аудіофільм чи аудіосеріал?».
Згідно зі звітом Cumulus Media and Signal Hill за осінь 2023 року, до найпопулярніших тематик для подкастів входять новини, true crime, гумор, розваги / попкультура, здоров’я / фітнес, технології, освіта, спорт, музика, бізнес, сторітелінг, драма, література, подкасти з учасниками / акторами проєктів, які більше не транслюються (rewatch podcasts), діти / родина. Зважаючи на попит аудиторії, за створення подкастів беруться не лише медіа, а й бізнес та державні установи. Найчастіше подають це у форматі інтерв’ю, зауважує Вікторія Єрмолаєва.
Та у радійників є змога робити щось складніше, як-от радіофільми.
Радіофільм — це художньо-публіцистична передача, в основу якої покладені документально-образні матеріали, об’єднані однією темою і розраховані на сприйняття сучасника.
За словами Юлії Соганчі, жанр радіофільму дозволяє автору розповісти будь-яку історію, виписати будь-яку подію чи зафіксувати свідчення людей. До того ж на його створення знадобиться менше ресурсів (часу, коштів, людей), аніж, наприклад, на документальне кіно. Водночас автору радіофільму потрібно продумати, як через звук передати слухачеві окремі деталі та атмосферу, «показати картинку», каже Юлія.
«У цьому жанрі дуже важливо звуком передати настрій самого фільму. Зазвичай для цього ми використовуємо фонові мелодії. Вони можуть лунати на початку фільму або ж супроводжувати текст автора-оповідача та синхрони героїв. Також використовуємо обробки голосів героїв або автора: це може бути хол або ехо. Так ми можемо показати, наприклад, різні відрізки часу: майбутнє і минуле, спогади нашого героя», — пояснює Юлія Соганчі.
Акценти у радіофільмі — наголос на певній думці чи перехід до іншої частини розповіді — розставляються короткими перебивками (для цього підійдуть звукові семпли). Задля «візуалізації» радіофільму часто використовують інтершуми — записи навколишнього середовища, де відбувається розповідь. Таких інтершумів у якісному радіофільмі має бути багато, каже Юлія.
Водночас вона застерігає: зловживати звуковими ефектами не варто та й підбирати треба найбільш органічні з них. «Радіофільм — це документальна розповідь, і якісь неорганічні ефекти руйнують його реальність», — каже Юлія.
Умовні етапи створення радіофільму (на прикладі «Зустрінемося на Драмі»)
Опора на головну ідею
Автор має насамперед визначити головну ідею свого радіофільму, від якої відштовхуватиметься під час виробництва. Однак буває, що у процесі ідея трансформується. Принаймні так сталося в авторок радіофільму «Зустрінемося на Драмі». «Загалом ідея була — показати трагедію й розказати про те, як театр жив до неї. Але коли ми почали записувати інтерв’ю з нашими героями, то виявили додатковий, але дуже важливий спектр: шкідливий вплив російської культури [на театр] задовго до війни (до 2016-го театр мав назву Донецький академічний ордена Пошани обласний російський драматичний театр — прим. ред.)», — розповідає Вікторія Єрмолаєва. Це підштовхнуло авторок переінакшити ідею. «Маріупольський театр був знищений двічі: спершу російською культурою, а вже потім російською бомбою. Ми задумали провести причинно-наслідкові зв’язки між цими подіями», — додає Юлія Соганчі.
Збір інформації, робота з відкритими джерелами, архівними матеріалами, пошук контактів й переговори з героями
Автори, які готують матеріали про воєнні злочини, часом мусять збирати інформацію по крихтах. Адже люди, які виїжджали з окупованих міст й проходили через російські блокпости, задля безпеки заздалегідь видаляли з телефону переписки, фото та відео, що фіксували війну. Дещо вдавалося відновити: наприклад, отримувач, який зберігав «кружечки» (відеоповідомлення в телеграмі) в себе, пересилав все відправнику, коли той опинявся на безпечній території. «Це цінні записи, які ми можемо використовувати у своїх роботах», — зазначає Вікторія Єрмолаєва.
Водночас автори мають подбати, аби матеріал не зашкодив героям, їхнім родичам, друзям або знайомим, які залишилися в окупації. «Не всі люди готові говорити публічно та ділитися пережитим. Одна з наших героїнь — акторка Маріупольського драмтеатру — попросила не називати її імені. Ми погодилися на це. Ми завжди [до повномасштабного вторгнення] намагалися обходитися без анонімних джерел, але війна змушує ті чи інші принципи та стандарти переглядати», — каже Вікторія.
Також вона радить зважати на емоційний стан інтерв’юйованих, особливо якщо ті пережили травмувальні події. Інтерв’ю немає призвести до ретравматизації. «Важливо розуміти етапи формування травми, чинники впливу й запуску емоцій. Це може допомогти вам не лише зрозуміти причини емоцій співрозмовника, а й навчитися самому правильно реагувати на ці емоції», — каже Вікторія. Вона рекомендує журналістам та авторам контенту про війну пройти тренінги чи почитати матеріали про те, як інтерв’ювати людей, які пережили травмувальні події (редакція JTA своєю чергою пропонує прочитати конспект з вебінару Євгенії Подобної на цю тему).
Запис
Юлія Соганчі радить працювати щонайменше з двома записувальними пристроями: на диктофон, наприклад, можна записувати навколишні прикметні звуки, а на петличку — голос спікера.
Найстрашнішою загрозою для запису Юлія називає шум вітру: «При монтажі цього дефекту вже неможливо позбутися. Тому бажано або перенести запис, або знайти приміщення, де буде тихо, або використовувати вітрозахист для мікрофонів».
Оскільки записати інтершуми для «Зустрінемось на Драмі» не було змоги, авторки опиралися лише на технічні засоби та музичний ряд. Шукати мелодії можна у музичних базах, але Юлія радить не користуватися безплатними, а оформити місячну підписку на одну із платних: все ж для радіофільму важливе різноманіття та якість мелодій. До того ж це дозволить вам уникнути проблем з авторським правом, коли ви завантажуватиме готовий продукт на платформи.
А от звукові ефекти в разі необхідності можна брати із безплатних баз, каже Юлія.
Систематизація зібраного матеріалу
З понад шести годин записаних інтерв’ю авторки мали зробити цілісний 35-хвилинний фільм. «Спершу було незрозуміло, з чого варто почати. Однак коли я розшифрувала всі інтерв’ю, виписала і позначила всі вдалі цитати, проставила тайм-коди слів героїв, вдалося побачити цілісну картину і виокремити спільні теми, розбити частини записів на групи. Тоді стало зрозуміло, що буде зав’язкою, а що буде фіналом», — каже Вікторія. Найскладніше, каже вона, було обрати, що саме має увійти у ці 35 хвилин: «Ми різали по живому, бо кожен спогад наших героїв дуже цінний, кожен додавав певні аспекти».
Написання сценарію
Оскільки сюжет радіофільму розгортається навколо драматичного театру, авторки вирішили зробити його за законами драматургії та виділити в ньому основні частини: експозиція, розвиток дії, кульмінація, розв’язка, і відділити їх одну від одної голосом.
Аби радіофільм добре сприймався на слух, вести розповідь потрібно простою і зрозумілою, універсальною мовою, каже Вікторія Єрмолаєва. Бажано відмовитися від складних термінів, а якщо вже без них не обійтися, то пояснити їх простими словами.
Авторський текст важливо начитувати в студії, наголошує Юлія.
Погодження з героями напередодні публікації
Часом герої, прослухавши фінальний варіант матеріалу, можуть відмовлятися від участі в проєкті: мовляв, там помилився, а там сказав щось на емоціях. Однак погодження матеріалу зі спікерами знімає тонну відповідальності з його творців, вважає Вікторія Єрмолаєва. «Дві героїні, прослухавши стрічку, попросили прибрати інформацію про те, що за два дні до знищення драмтеатру з Маріуполя було організовано “зелений коридор” (ми опиралися на офіційні джерела). За їхніми словами, того, що заведено називати “зеленим коридором”, не було: люди самотужки ухвалювали рішення про евакуацію, об’єднувалися в групи й виїжджали на свій страх та ризик. Ми не бачили цього на власні очі, але довіряємо людям, які пережили цей жах. Тому ми цю частину тексту переписали й перемонтували, зрештою, весь фільм», — розповідає Вікторія.
Дистрибуція, просування та подальші плани
Вікторія радить звернутися до професійного дизайнера, аби той допоміг створити красиву обкладинку для вашого радіофільму. Публікувати матеріал можна на Spotify, Apple podcast, Soundcloud, YouTube Music. У соцмережах можна анонсувати радіофільм у форматі shorts. Для людей, які можуть бути зацікавлені в іншому форматі, варто зробити текстову версію радіофільму. Важливо додавати субтитри, особливо якщо хочете, аби з вашим матеріалом ознайомилася іноземна аудиторія. За таких обставин можливе створення навіть кількох доріжок субтитрів або підготовка кількох версій аудіофільму.
Задля більшого охоплення аудиторії можна замовити рекламу для свого радіофільму на великих платформах. Але треба бути готовим, що поширювати контент про війну виявиться складно. «Ми задумали прорекламувати наш матеріал в ютубі та фейсбуці, однак нашу рекламу YouTube заблокував і позначив її як нелегальний продаж квитків, на який ми не маємо права. Ми подавали різні апеляції, але так і не змогли активно просувати цю стрічку в ютубі. У фейсбуці теж нас російська ботоферма закидала скаргами», — каже Вікторія Єрмолаєва.
Від публікації «Зустрінемось на Драмі» минув рік. Як і багатьом медійникам, які переглядають свої старі матеріали, авторкам фільму теж хотілося б щось у ньому змінити. Однак є й нові цілі, каже Юлія Соганчі: «Офіційно Маріупольський театр переїхав до Ужгорода, але акторів з Маріуполя там всього п’ятеро. Інші хто де. Хочемо розповісти, як склалися подальші долі наших героїв, і показати через це, як складно йде відновлення театру».
Також читайте:
Секрети й факапи: навіщо журналістам подкасти і як навчитися їх записувати
Як почати говорити в мікрофон: поради для майбутніх радійників та авторів подкастів
Постійна комунікація та емпатія: як це — працювати гостьовим редактором на радіо