Про свій досвід запису подкастів — спілкування зі спікерами, технічні нюанси, екстремальні умови — розповідають українські медійники та представники громадських організацій.
У 2023-му Суспільне провело дослідження, аби визначити, як українці споживають контент. Згідно з результатами опитування, подкасти щодня слухають 9 % респондентів, щотижня — 24 %, щомісяця — 32 %. Ця частка незначна порівняно з YouTube (його щодня обирають 69 % респондентів), телебаченням, зокрема в інтернеті (53 %), TikTok (35 %) та радіо (31 %), але можливості для розвитку цього формату є, наприклад, у журналістській освіті.
До того ж подкасти дозволяють медіа:
- розширити свою аудиторію, наприклад, начитувати тексти для тих, кому ніколи читати;
- встановлювати зі слухачами глибші зв’язки в епоху швидкого контенту, а отже, вільніше говорити на ті теми, які звично замовчувати у суспільстві.
Про розвиток цього напрямку в Україні свідчать і рішення стрімінг-сервісу Spotify запустити в Україні подкасти, і поява професійної аудіопремії «Слушно» від медіасервісу Megogo Audio, де обирають найкращих в категоріях бізнесу, культури, спорту, науки, саморозвитку та інших. До речі, цього року вона відбувається вже втретє, а серед номінантів є і герої цього матеріалу. Переможців премії оголосять 2 жовтня.
Як англомовні подкасти надихають робити україномовний контент
Журналістка Наталія Бушковська спеціалізується на медичній тематиці, тож постійно вивчає англомовні джерела — від наукових досліджень до подкастів. Саме останні надихнули Наталію у 2019-му створити для УП. Життя подкаст про здоров’я «Температура — нормальна». Її ідею підтримав Федір Попадюк, який вже тоді в «Українській правді» відповідав за розвиток подкастів. «Спершу ми записували у звичайній кімнаті та страшенно переживали, чи не буде там зайвих звуків. Пам’ятаю, там був скрипучий стіл, і ми всім казали не торкатися його», — розповідає Наталія. Згодом, за сприяння редакції, вони почали працювати у студії зі звукоізоляцією.
Під час пандемії подкаст став дуже доречним: аудиторія почала більше цікавитися темою здоров’я, частіше міряти температуру, тому навіть назва здавалася виграшною.
На початку повномасштабного вторгнення запис подкастів призупинили. «Ми всі почувалися розгублено, — говорить Наталія. — А потім побачили, що теми, які стосуються здоров’я, досі хвилюють людей. Оскільки я перебувала в іншому місті, взялися записувати подкасти просто онлайн».
Наталія каже, що зазвичай напередодні запису прописує питання / план бесіди, готує цифри або статистику, яку доречно зацитувати: «Інколи я можу попросити спікера проговорити, які основні меседжі він би хотів прокомунікувати». Власне, і самих спікерів Наталія теж радить вивчати заздалегідь, адже людина може бути цікавою, але водночас говорити антинаукові речі. «Звісно, це не прямий ефір, але все одно неприємно, коли запишеш, а потім розумієш, що випускати таке не можна», — каже вона.
Журналістці «Радіо NV» Валерії Широковій бракувало україномовного жіночого контенту, який би висвітлював не лише «масочки», кулінарію та стосунки. «Я слухала англомовні подкасти. Особливо сподобався той, де інтерв’ювали жінок, які впоралися з якоюсь проблемою. Імпонувало, що героїнями були не суперзірки, у яких дуже багато грошей і помічників, а такі самі люди, як я. Коли цей подкаст закінчився, я почала шукати схожі, але так і не знайшла. Тому започаткувала свій, під назвою «Лєро, коли онуки?», — розповідає вона.
Керівництво дозволило Валерії записувати подкаст у студії. Темами першого сезону стали планування вагітності та любов до себе. У другому журналістка розкривала питання, пов’язані з вагітністю, оскільки сама була при надії. Старт третього сезону — про материнство — припав на перший місяць повномасштабного вторгнення. «Звісно, в студію я не їздила, а потім взагалі виїхала з Києва. Довелося купувати техніку і розбиратися з технічними питаннями», — пригадує вона.
Окрім запису подкастів, Валерія озвучує англомовні ролики, тому її тато зробив для неї домашню студію: «Це була півтораметрова будка, оббита всередині поролоном, який поглинає звуки. Якщо є професійний мікрофон, то це дуже добре працює. Зараз я будкою не користуюся, оскільки вже менше женуся за якістю. Розумію: через перфекціонізм подкаст зачахне. До того ж є спеціальне програмне забезпечення, яке допомагає зберігати дуже гарну якість при записі дистанційно, так, наче людина знімає сама себе на свою камеру і відправляє тобі», — каже Широкова.
Валерія поширює подкаст на всіх можливих платформах, окрім Spotify. Каже, не заглиблюється в аналітику, але в YouTube найпростіше подивитися статистику переглядів.
Проєкт Валерії підтримують понад 60 людей на Patreon. Натомість вони отримують доступ до неоприлюднених фрагментів із подкастів та до епізодів, які Валерія записує з чоловіком або друзями. «Я сприймаю Patreon не як заробіток, а як обмін. У свій проєкт я вкладаю душу, весь вільний час і вважаю його своєю місією. Це просвітництво на тему, насичену стереотипами. Навіть без чиєїсь підтримки я це робитиму, але тоді рано чи пізно вигорю. Тому гроші для мене — це свідчення того, що я займаюся чимось важливим», — каже Валерія. Також вона веде чат для патронес, де ті можуть обговорювати теми подкасту і підтримувати одна одну. Це спілкування Валерія теж вважає обміном: «Один відгук “твій подкаст вчить мене материнству, дякую” мотивує сильніше, ніж 100 доларів. Найгірше — це створювати подкаст в нікуди й не розуміти, хто його слухає і чи слухає взагалі».
На що потрібні гроші подкастерам
Фрилансерка Ольга Ситнік (в минулому — головна редакторка «УП.Життя«) разом з психологинею Наталією Підлісною ведуть на YouTube «Жіночий подкаст». Обговорюють актуальні теми, як-от вагітність, дружба під час війни, вибір гінеколога, та ставлять запитання експертам. За словами Ольги, перші гості, яких вони запрошували на запис, йшли через певний рівень довіри до ведучих, зароблений за попередні роки в журналістиці: «Люди розуміли, що ми не запитуватимемо дурниць, не хайпуватимемо на цьому, але водночас ми не могли обіцяти одразу великих охоплень».
За її спостереженнями, високоякісні подкасти роблять люди, які дотичні до телебачення, звукозапису, кінопроцесів, студій, де вони можуть записувати безплатно. Щоб витримати конкуренцію, треба робити не гірше.
Зробивши на ентузіазмі п’ять випусків, Ольга зі співавторкою вирішили подати проєкт на грант. Однак під час подачі виникли деякі питання. «Як правило, грантодавці не дуже розуміють, що подкаст не може робитися “на колінці” — так, як ми це робили для затравки. У нас в Україні зараз високий рівень подкастів: з дуже хорошим звуком і навіть картинкою. Якщо немає, наприклад, відео, знятого з трьох камер, то намагаються обіграти це, зацікавити чимось іншим. Ми прописали у грантовій заявці випуск двох подкастів на місяць, на що нам відповіли: робіть чотири. Ми пояснили, що тоді фінансування зросте майже вдвічі, оскільки має бути оренда хорошої студії, потрібно оплатити роботу звукорежисера, дизайнера обкладинок, редактора монтажу. Побачивши цю суму, донори відмовили нам у цьому гранті. Тепер ми подалися на інший», — розповідає Ольга.
Гроші потрібні й тоді, якщо автор планує запрошувати на свої подкасти іменитих експертів. «З одного боку, для лікарів чи для експертів у певній темі участь у подкасті — це PR і медійна представленість, а з іншого — це частина їхнього часу. І було б добре за це їм платити. Якщо експерта запрошують на подкаст, який записує, наприклад, “Українська правда”, то вони йдуть на її ім’я, і тут про гроші не йдеться. Якщо на подкаст запрошує ноунейм, то експерта потрібно зацікавити», — каже Ольга.
YouTube вона вважає найзручнішою платформою для слухачів подкасту. «Якщо ви оформили підписку YouTube Premium, то можете слухати записи без реклами, додавати собі які завгодно списки, формувати плейлисти, отримувати вчасно сповіщення. Подкаст не губиться в засиллі соцмереж та й слухати ще щось, окрім того, що є на YouTube, можливості часом немає. Це має бути щось надзвичайно цікаве, аби користувач перейшов на іншу платформу», — говорить Ольга.
На її думку, у подкасти можуть перекочовувати вже знайомі аудиторії формати: «Раніше була так звана “жива книга”, коли приходила людина, а інші ставили їй запитання. Це можна відтворити у подкастах, інша річ, що це потребуватиме хорошого монтажу, попереднього сторітелінгу і, ймовірно, підготовки героя. Адже не кожна людина може зв’язно розповісти свою історію».
Як подкасти спонукають до саморозвитку
Засновниця правничого видання «Lойер» Яна Собко три роки тому запустила подкаст «Lойер’s secrets». Помітила, що інші юридичні медіа не використовують цей формат. З гостями вона обговорює різні правничі лайфхаки та секрети, які, можливо, допоможуть слухачам-юристам щось змінити у своїй роботі.
Яна вчилася робити подкасти самотужки за допомогою навчальних відео та матеріалів. Каже, для неї це була нова зона для дослідження: «Це не просто записати інтерв’ю, а й монтувати його, навчитися працювати з програмами. Вивчення нового дозволяє розвиватися самому й відкривати більше можливостей для аудиторії, адже вона може почути, як звучить герой. Текстові історії не передають стільки емоцій».
Перший подкаст Яна записувала зі своїм другом — юристом-айтішником, і цей випуск був найскладнішим для неї. «Коли почала монтувати, то виявила, що там через кожне слово звучить “екання”. Я витратила годин десять на монтування, а потім вирішила переписати», — пригадує Яна.
У медійниці є професійний мікрофон, а місце для запису щоразу різне — все залежить від того, де вона зустрічається зі спікером. Вона зазвичай не дає героям запитань наперед, бо вважає, що експромт завжди цікавіший. Однак якщо людина просить — а таке трапляється, особливо серед посадовців — тоді ділиться.
Вийшло вже приблизно 60 випусків «Lойер’s secrets». Розміщують подкаст на всіх платформах. За словами Яни, найкраща статистика і глибина прослуховування — на SoundCloud. «На Apple та Google Подкасти я не бачу таких нутрощів, але ми даємо людям вибір, тож і на YouTube заливаємо, і навіть на сайт медіа», — каже Яна.
На що потрібно зважати напередодні, під час та після запису подкасту
Перевіряйте, чи йде запис. Одного разу у Наталії Бушковської не записалася змістовна бесіда з лікарем-дієтологом: «Було так образливо. Добре хоч на телефон записалося, і я змогла з цього зробити текст. Тепер це моя фобія».
Переконайтеся, що все працює справно, аби не додавати собі роботи. Якось Валерія Широкова наважилася записувати подкаст із гостем попри те, що звук їй здався поганим: переймалася, що забере час в експерта технічними клопотами. Згодом виявилося, що була не натиснута «кнопочка під кнопочкою», і запис йшов на диктофон ноутбука. «Я звикла, що приходжу на ефір як журналістка, а тут доводиться бути ще й техніком, перевіряти всі проводки, всі кнопочки», — каже Валерія.
А Яні Собко якось довелося після запису заново записувати й вставляти свої запитання, оскільки її голос звучав надто тихо порівняно з голосом героя.
Розробники програм можуть хитрувати. «Якщо ви користуєтеся Zoom безплатно, то в якусь мить, десь з 20-ї хвилини, він може спеціально робити поганий звук. Це для того, щоб купували платну версію», — ділиться Ольга Ситнік.
Якщо ви не чули, як спікер говорить, то поспілкуйтеся з ним телефоном, перш ніж запрошувати на запис, радить Наталія Бушковська. Людина може бути класним експертом, але не вміти публічно говорити. «Одного разу я зустрілась з людиною, а виявилось, що їй дуже важко доносити свої думки. Я тоді оформила розмову в текст. Але це урок назавжди», — каже Наталія.
Щоб зробити подкаст, необов’язково мати спеціальну техніку та команду. Якщо навіть обмаль коштів на мікрофон, можна спершу записувати на диктофон телефона, каже Яна Собко. Частину роботи може взяти на себе штучний інтелект, додає Валерія Широкова. «Я не наважувалася заводити канал на YouTube через відсутність команди й страх, що моя робота може виявитися нікому не потрібною. Але я його запустила, коли знайшла зручний софт на основі ШІ, який класно знімає й одночасно монтує, — розповідає Валерія. — ШІ одразу розшифровує і перекладає текст на будь-яку мову, монтує, вирівнює, нормалізує. Звісно, він не перевершить найкращого редактора монтажу, який врахує усі побажання подкастера, але щонайменше ці інструменти зроблять прослуховування комфортнішим».
Не варто відкладати запис / публікацію першого подкасту через недостатньо ідеальну картинку, звук чи світло. Інакше все так і залишиться планами або ви вигорите через затяжну підготовку, каже Валерія Широкова: «Так, у вас буде поганий перший випуск, але другий буде кращим, а наступний — ще кращим. Але ви не зробите його ідеальним, поки не припускатиметеся щоразу якоїсь помилки та не виправлятимете її».
На початку може бути мало прослуховувань — і це нормально. «Так, ймовірно, перший подкаст не принесе вам відразу багато прослуховувань. Та якщо ви вирішите продовжувати цю справу, то люди обов’язково повертатимуться потім до першого випуску. Подкаст — такий формат, у якого немає строку давності. Наш перший подкаст, який вийшов 3 роки тому, досі слухають», — ділиться Яна Собко.
З часом стає краще. Наталія Бушковська переживала, як звучить її голос у записі: «Бувало, через хвилювання я могла більше сміятися. Слухачі писали, що їх це дратує. Я намагалася поступово контролювати себе. З кожним записом ставала впевненішою, стриманішою, повільніше, чіткіше говорила», — каже Наталія. Ольга Ситнік додає, що тим, хто до подкастів працював переважно з текстами, доводиться довго звикати до свого голосу у записі. У радійників і телевізійників, у яких зазвичай і голос поставлений, таких труднощів немає.
Подкасти як спосіб розповісти про війну
За допомогою подкастів можна розповідати про порушення прав людини під час війни, переконані в Освітньому домі з прав людини у Чернігові (далі — ОДПЛЧ). Тому цього літа організували курс «Правда через історії». Тренери, серед яких і Яна Собко, знайомили учасників з базовою термінологією щодо прав людини, основами сторітелінгу та розповідали, як створювати подкасти. Але теорією не обмежилися: учасниці курсу, які раніше не мали справи з подкастами, мали записати свій з людьми, які пережили окупацію.
«Ми займаємося документуванням воєнних злочинів. Маємо зберігати правду про ці події, щоб потім вона протидіяла пропаганді, — пояснює мету курсу директор ОДПЛЧ Сергій Буров. — Як колишній учитель історії знаю, наскільки це важливо. Після Другої світової війни досі збирають історії та факти про ті події. Чим далі в часі, тим важче це зробити, тому треба братися за це зараз». На думку Сергія, перевага голосових історій у тому, що свідок розповідає про події своїм голосом: «Так слухачу передається енергетика цієї людини, її відчуття».
Організатори курсу допомогали учасницям знайти героїв, а ті далі мали робити все самі: відшукати приміщення для запису розмови, налаштувати героя, ознайомитися з програмою для монтування, зробити звукову заставку з назвою подкасту. Після запису слід було змонтувати шматочок подкасту, зробити картинку-заставку і презентувати свій проєкт. Дедлайни й необхідність продемонструвати хоч якийсь результат спонукали учасниць викластися на максимум.
Однією з учасниць курсу була комунікаційниця ГО «Молода просвіта Прикарпаття» Тетяна Пігурська. Вона зрозуміла, що подкасти — це ще один інструмент, який може допомагати доносити інформацію, зокрема до молоді: «Наша організація займається неформальною освітою в громадах, ми навчаємо, як взаємодіяти з владою, як шукати кошти на втілення ініціатив, та інтеграцією переселенців. Я сама слухаю подкасти й була впевнена, що записувати їх можуть лише досвідчені, високопрофесійні медійники. Я не очікувала, що на тренінгу буде стільки практики, ще й дуже якісної».
Спогади свого героя — чоловіка, який пережив окупацію Чернігівщини — Тетяна записувала у сільській хатині, фактично «на коліні». «Наш герой говорив суржиком, наближеним до російської мови, до того ж у нього дуже нечітка дикція. Ми вирішили оформити його розповідь в текст і додати запис прямої мови. Але завдяки тому, що перший запис був з такими проблемами, я перестала боятися пробувати. Адже тепер знаю, що треба ретельніше обирати місце, налаштувати героя», — каже Тетяна.
Сергій Буров говорить, що під час першого потоку школи побачили, які зміни слід внести до програми, і планують навчати далі. «Хочеться, аби більше людей навчилося передавати правду про війну та грубі порушення прав людини. Причому у цих людей можуть бути різні професії, не обов’язково журналістська чи юридична. Цим можна навіть займатися у вільний від роботи час», — переконаний він.
Монтаж подкасту: з чого почати
Яна Собко спершу монтувала подкасти самотужки, а зараз їй допомагає спеціаліст. Проте остаточний варіант аудіо готує вона. «Оскільки саме я спілкуюся з героєм і відповідно краще розумію розмову, то все одно прослуховую змонтований матеріал і щось ще дороблюю, наприклад, міняю певні частини місцями. До того ж останні півтора року я виношу найцікавіші, найсмішніші моменти наперед, щоб зацікавити слухача з перших секунд», — каже Яна.
Якщо ви таки вирішили взятися за монтаж аудіо, то експерт із обробки звуку Олександр Решетовський радить почати з безплатної програми Audacity, яка підтримує всі найпопулярніші формати та ефекти. «Audacity відносно проста у використанні, має, хоч і не надто красивий, але інтуїтивно зрозумілий інтерфейс, дозволяє легко обрізати, змішувати, нормалізувати й очищати звукові доріжки», — каже Олександр.
Прогрес, на його думку, залежить від того, наскільки швидко ви засвоюєте нову інформацію і наскільки часто практикуєтеся. «Якщо ви присвятите хоча б годину на день вивченню основних функцій Audacity, подивитеся кілька відео, то орієнтовно через тиждень вже зможете достатньо швидко працювати над подкастами. Але якщо ви хочете досягти професійного рівня, то пропорція зусиль буде зовсім інша. Крім цього, важливо не лише знати, як користуватися програмою та які кнопки натискати, а й розуміти, як структурувати свої подкасти, як побудувати сюжет і динаміку, як покращити якість звуку і зробити його цікавим для слухача», — говорить Олександр.
Під час монтажу експерт радить звертати увагу на:
- зміст (те, що ви хочете сказати своїм слухачам, ваша ідея, думка, історія)
- форма (те, як ви подаєте свій зміст, акценти, емоції)
- якість (як ви звучите, як очищуєте звук від шумів, як вирівнюєте гучність та балансуєте звук)
«Видаляти всі паузи, запинки, “еммм” не потрібно, якщо ви хочете, аби ваш подкаст звучав максимально натурально. До професійних подкастів, звісно, вимог більше. У будь-якому разі вам потрібно прислухатися до інтуїції й бути обережними із надмірною обробкою. Найкращий спосіб перевірити свою роботу — це дати послухати її комусь іншому», — каже Олександр.
Є кілька обовʼязкових правил щодо того, як вирівнювати звук:
- Нормалізація звуку. Треба зробити так, щоб усі доріжки мали приблизно однакову гучність.
- Компресія. Саме за допомогою неї ви зменшуєте різницю між найголоснішим і найтихішим звуком у доріжці. У такому разі один голос не перебиватиме інший, тож слухачу не доведеться постійно регулювати гучність.
- Еквалізація — це процес, коли ви коригуєте тональний баланс у доріжці, щоб прибрати зайві частоти.
Отже, подкасти для журналістів — додатковий інструмент, який варто спробувати, аби хоча б зрозуміти, підходить це вам чи ні.
Фото надані героями матеріалу