Фото: Розбомлений корпус Харківського національного університету / Джерело: www.facebook.com/Karazin.University
Станом на 1 травня внаслідок російських обстрілів і бомбардувань в Україні пошкоджено понад 1,5 тисячі навчальних закладів. 111 із них зруйновані повністю. Це дитячі садки, школи, коледжі, університети та інші заклади освіти, які аж ніяк не є військовими об’єктами. Утім, чомусь саме їх російська армія обрала своєю ціллю — це одні із багатьох воєнних злочинів, скоєних військами РФ у цій війні.
У розмовах з представниками п’яти українських університетів ми з’ясували, як зараз працюють журналістські факультети та з якими викликами вони зіткнулися під час війни.
Перші тижні війни
Ранок 24 лютого застав зненацька усіх: жителів східних та західних регіонів, киян, мешканців північних і південних областей, міст та сіл. У той день і ще протягом наступних двох тижнів більшість закладів вищої освіти в Україні не працювали. Виші з відносно безпечних регіонів почали відновлювати навчання вже з середини березня.
Приміром, у Львівському національному університеті імені Івана Франка навчання відновили з 14 березня. Зараз, як і під час пандемії Covid-19, усі заняття проходять у дистанційному режимі.
«З 24 лютого у нас була невелика перерва. Ми не працювали зі студентами, оскільки ніхто не розумів, як узагалі має відбуватися навчальний процес. Адже раніше ніхто не перебував у таких умовах. З 14 березня ми відновили навчання в онлайн-режимі. Крім того, ми почали відпрацьовувати щосуботи ті два тижні, які випали на початку», — розповідає Андрій Яценко, заступник декана факультету журналістики ЛНУ імені І. Франка.
Подібна двотижнева перерва також була в університетах Києва, Чернівців, Вінниці. Натомість у Харкові, мирні квартали якого обстрілювали донедавна із реактивної та ствольної артилерії, національний університет імені В. Каразіна відновив роботу з 28 березня.
«З першого дня почалися обстріли нашого міста й університет тимчасово перервав свою роботу. Наш університет дуже постраждав, декілька корпусів просто зруйновані вщент. Там навчатися зараз неможливо. Ми пережили цей шок і відновили навчання тільки з 28 березня в онлайн-форматі», — каже Лідія Стародубцева, завідувачка кафедри медіакомунікацій ХНУ імені В. Каразіна.
Наразі координаційна рада університету Каразіна знаходиться у Полтаві, а усі засідання вчених рад, факультету та університету проходять у форматі Zoom-конференцій. Одні викладачі працюють з-за кордону (Німеччина, Польща, Туреччина), інші виїхали у західні регіони. Але є й такі, що ще залишаються в Харкові (інтерв’ю з завідувачкою кафедри журналістики ХНУ ім.В.Каразіна Любов Хавкіною читайте тут). Що стосується студентів, то більша частина з них відновили навчання. Але на різних факультетах ситуація різна.
«Я викладаю не тільки на кафедрі медіакомунікацій, але й на інших факультетах. По всіх різні цифри. Скажімо, я працюю і з культурологами. Їх – 26, вони вийшли на зв’язок. У нас із 16 студентів 13 відновили навчання. Це денна форма», — додає пані Лідія.
Водночас деякі виші на заході України, навпаки, стали тимчасовим прихистком для студентів та викладачів із регіонів, де були або досі тривають активні бойові дії. Приміром, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича поселив у своїх гуртожитках близько 1700 осіб. Це студенти-переселенці, члени їхніх родин, викладачі та інші люди, які через збройну агресію РФ були вимушені покинути свої домівки.
Зокрема, розповідає Любов Василик, завідувачка кафедри журналістики ЧНУ ім. Ю. Федьковича, до навчання долучилися студенти із Києва та Харкова.
«На нашій кафедрі було приблизно 12 студентів з інших регіонів. Ці студенти живуть з нами, вони швидко й оперативно змогли включитися у навчальний процес. Зараз Суми, Київ відновили навчання. Тож ті студенти повернулися до своїх університетів», — зазначає пані Любов.
Переміщені університети
У середині квітня стало відомо, що низка університетів зі сходу України переїжджають до Києва та Дніпропетровщини. Зокрема, Дніпропетровська область прихистила вісім вишів та технікумів із Донецької та Луганської областей, а до столиці тимчасово переїхав Маріупольський державний університет — дистанційне навчання у ньому відновили з 17 квітня.
Маріупольський державний університет розмістили на базі Київського національного університету будівництва та архітектури. Співробітникам МДУ дали корпус, місця в гуртожитку та доступ до університетської інфраструктури. Навчальний процес продовжується, хоча й час від часу на сторінці університету з’являються публікації про викладачів та студентів, чиї життя забрала війна. Наразі заклад намагається максимально допомагати землякам в окупованому Маріуполі.
Тут не можна не пригадати переїзди українських вишів зі сходу у 2014 році. Одним із таких став Донецький національний університет імені Василя Стуса, який вже восьмий рік працює у Вінниці. Досвід війни у 2014-му став у нагоді й зараз.
«Я долучилася до університету в 2019 році. Але досвід моїх колег ще з 2014 року дуже зараз допоміг. По-перше, це неймовірна стійкість, адже викладачі з перших днів знали, що і як робити. А по-друге, наші викладачі налаштовані максимально патріотично й не мають жодних сумнівів стосовно війни. Це люди з Україною всередині», — розповідає Наталія Стеблина, доцент кафедри журналістики ДонНУ ім. В. Стуса (повне інтерв’ю з Наталею Стеблиною читайте тут).
Як проходить навчання зараз
Сьогодні більшість український університетів продовжує навчальний процес. Через двохтижневу паузу ЛНУ ім. І. Франка та ДонНУ ім. В. Стуса перейшли на шестиденний робочий тиждень, а в Могилянській школі журналістики вирішили продовжити навчання, аби надолужити втрачений у перші тижні час. Звісно, війна внесла свої корективи. Це стосується і навчального процесу, і системи оцінювання.
Приміром, у Чернівецькому університеті студенти, які беруть активну участь у волонтерських організаціях, підписали індивідуальні графіки навчання — керівництво вишу пішло їм назустріч. Подібне відбувається і у Львові.
«Буває так, що студенти залучені як волонтери або вступили до лав територіальної оборони. Тоді ми йдемо назустріч. І такі студенти, якщо не мають змоги підключитися до пари онлайн, можуть надіслати виконане завдання викладачеві в електронному варіанті», — зазначає Андрій Яценко із університету Франка.
Вже звичним є і те, що під час лекції чи практичного заняття може з’явитися сповіщення про повітряну тривогу. У такому випадку навчальний процес припиняють задля безпеки студентів і викладачів. Усі ховаються в укриття, а після завершення тривоги — повертаються на місця. Тоді пара продовжується або починається вже наступне заняття.
У свою чергу, Донецький національний університет імені Василя Стуса переформатував навчання таким чином, аби студенти без стабільного доступу в інтернет або ті, які працюють з одним лише смартфоном, мали змогу виконувати завдання. Приміром, на кафедрі журналістики ДонНУ ім. В. Стуса роблять акцент на тестах і подібних форматах. На більш практичний нахил змінили завдання і на кафедрі медіакомунікацій ХНУ ім. В. Каразіна.
«Ми вирішили проводити заняття в асинхронному режимі. Тобто ми даємо якісь корисні посилання на лекції, матеріали, практичні завдання, спілкуємося в Telegram-каналах, чатах. Також ми відмінили дедлайни, адже неможливо вимагати, аби студент виконав те чи інше завдання на конкретну дату в таких умовах», — зазначає Лідія Стародубцева із Харкова.
У фокусі навчальних програм – війна
Разом із організацією навчального процесу зазнали змін і програми. У тому ж ХНУ ім. В. Каразіна студентам-журналістам пропонують виконати декілька мультимедійних проєктів, пов’язаних із війною. Перший — це серія відеоесеїв «Поза межами болю», присвячених тому, як студенти переживають війну. Для когось це обстріли підвалів, для когось — волонтерство, а ще для когось — страждання близьких, адже у багатьох студентів університету Каразіна рідні перебувають на захоплених російськими окупантами територіях. Друге завдання — це створення аудіовізуального продукту, в якому відеоряд та звуковий супровід суперечать одне одному, але від цього створюють новий сенс.
«Студенти експериментують, створюють щось нове. Фактично, ті завдання, які вони зараз проходять, — це частина інформаційної війни. Адже учні публікують свої роботи у соцмережах, а фінальні проєкти ми оприлюднимо на наших кафедральних ресурсах. По суті, це не просто якась вправа заради вправи, це частина нашої інформаційної війни з Росією, це ще один маленький крок до нашої перемоги», — зазначає Лідія Стародубцева.
Перефокусування на тему війни відбулося й на кафедрі журналістики ДонНУ ім. В. Стуса. Наталія Стеблина, яка викладає студентам дисципліну про роботу новинних Telegram-каналів, теж враховує умови сьогодення.
«Якщо ми раніше зі студентами аналізували, як міська влада, ЗМІ та інші сторони висвітлюють якісь питання мирного часу в Telegram, то зараз ідеться про те, як влада має комунікувати з населенням, а журналісти — передавати відповідну інформацію. Усе має бути прив’язане до реальності, інакше від навчання немає сенсу», — розповідає вона.
У Чернівецькому університеті особливу увагу студентів-журналістів звертають на роботу з темою внутрішньо переміщених осіб, адже ця область стала прихистком для сотні тисяч людей з інших регіонів України. Зокрема, для учнів організували практичну онлайн-лекцію з Комісією журналістської етики, на якій розглядали журналістику рішень і те, як вона може допомогти переселенцям.
У Львівському національному університеті імені Івана Франка роблять акцент на специфіці висвітлення інформації під час воєнних дій.
«Зараз ми намагалися змінити акцент на те, що можна висвітлювати, а що — ні. Ми намагаємося розповідати студентам, як коректно поводитися в умовах війни, а також збільшили кількість завдань, пов’язаних з аналізом нинішньої ситуації, даємо аналізувати різні сайти й матеріали», — розповідає Андрій Яценко.
У студентів з‘явився запит на вивчення історії та мов
Що стосується запитів від самих студентів, то, як зазначає пан Андрій, вони почали більше цікавитися мовними дисциплінами та історією української журналістики, яку раніше сприймали скептично. Зараз студенти по-новому сприймають українську публіцистику і намагаються проектувати це на сучасні реалії.
Серед схожих, здавалось би неочікуваних, ініціатив студентів — потяг до історії, технологій. Лідія Стародубцева із Харківського національного університету імені Василя Каразіна пояснює, що так студенти намагаються протидіяти нинішнім переживанням, шукають якоїсь опори та втікають від жаху, в якому знаходяться.
У Могилянській школі журналістики з першого дня повномасштабного вторгнення Росії студенти почали робити власний онлайн-проект під назвою War In Ukraine. Це сторінка у Twitter, на якій студенти англійською мовою інформують іноземну аудиторію про те, що відбувається в Україні.
«По-перше, дуже важливо, що студенти самі почали робити цей проект. І, по-друге, у них спрацював журналістський інстинкт. Вони побачили, що якоїсь інформації не вистачає, існує своєрідний вакуум, проаналізували потреби своєї аудиторії й одразу включилися у цей процес, як справжні професіонали. І головне — вони роблять це не в рамках якогось курсу, а самостійно. Бо відчувають, що є потреба у цій інформації», — розповідає директор Могилянської школи журналістики Євген Федченко.
У свою чергу, студенти-журналісти Львівського національного університету створили онлайн-платформу SoloWay, яка є інформаційним ретранслятором новин із України. На платформі учні висвітлюють новини з України 23 мовами, публікують аналітику та діляться історіями українців.
Виклики та перемоги
Звісно, війна — це великий виклик для усіх. Тож цілком зрозумілим є те, що не обійшлося без складнощів. Приміром, у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича виникла проблема у тому, аби збігалися освітні програми для студентів-переселенців, які тимчасово долучилися до навчання у виші.
«Кожен університет має свої освітні програми. А вони не збігаються. Тому дуже важко було вибрати студентам такі предмети, які могли б потім бути перезараховані в іншому виші. Ми намагалися співставити нашу освітню програму з київською, харківською, сумською і приблизно так визначити, що ж ми можемо цим студентам запропонувати», — розповідає Любов Василик.
У Школі журналістики Національного університету «Києво-Могилянська академія» не вдалося повністю реалізувати деякі практичні курси. Зокрема, йдеться про виробництво новин «Епізоди», де студенти знімають сюжети, монтують їх, роблять повноцінні випуски, пробують себе у ролях ведучих, продюсерів, режисерів, журналістів.
«Це був один із таких найбільш цікавих для студентів курс. На жаль, в цих умовах ми не можемо його проводити в повному обсязі, але студенти роблять випуски дистанційно. Вони продовжують знімати, монтувати. Утім, у них немає можливості зібратися разом», — зазначає Євген Федченко, директор Могилянської школи журналістики.
Також змін зазнали і кваліфікаційні роботи студентів. Якщо раніше вони наприкінці другого курсу магістратури могли обрати або написання традиційної кваліфікаційної роботи, або зйомку документального фільму, то зараз другий вид робіт проводити стало значно складніше. У студентів немає можливості повноцінно знімати, тож від цієї форми вирішили тимчасово відмовитися.
Із технічними труднощами зіткнулися і в Харківському університеті. Тут також враховують можливості студентів. Тож замість створення контенту студенти можуть описати концепцію свого матеріалу у деталях: яка музика буде, яка розкадровка, який сценарій тощо.
«Проблема полягає в тому, щоб нікого не образити, не підкреслити ті обставини й умови, в яких ми перебуваємо, не вимагати від студентів того, що вони не можуть зробити зараз. Наприклад, у людини може просто не бути комп’ютера чи необхідних для монтажу програм. Або ж слабкий інтернет, щоб скористатися онлайн-програмами. Цифрова журналістика вимагає, аби у тебе був Photoshop, Adobe Premiere, як мінімум. Це потрібно для того, аби робити якісний аудіовізуальний контент. Якщо такої можливості немає, то ми дозволяємо описати концепцію — після війни студенти зможуть реалізувати ці проекти», — розповідає Лідія Стародубцева.
Також вона зазначає, що змінився підхід до оцінювання студентів. Викладачі зняли критерії, які були жорсткі. Наприклад, скільки балів можна отримати за завдання, активну участь на занятті чи відвідування онлайн-пар. Адже розуміють, що у студентів, які виїхали за кордон, та тих, хто залишився на Харківщині, зовсім різні можливості. Тож у ХНУ ім. В. Каразіна взяли курс на адаптивність та гнучкість навчального процесу.
«Якщо виникає така потреба, ми просто змінюємо на ходу завдання. Не в плані заниження планки, а в плані можливостей, які є у студентів», — зазначає пані Лідія.
Буває так, що складно і психологічно. Під час війни Лідія Стародубцева опублікувала уривки своїх розмов зі студентами, в яких можна зрозуміти, з якими випробуваннями стикаються люди.