Як українські медійниці реагують на онлайн-насильство та чим їм можуть допомогти редакції, громадські організації та правоохоронні органи.
ГО «Жінки в медіа» підготувала дослідження гендерно зумовленого онлайн-насильства щодо українських журналісток, в тому числі:
- провела упродовж серпня 2024-го онлайн-анкетування серед 180 медійниць. За віком найбільша частка учасниць припадає на групу 18–35 років — 40 %. Майже однакова кількість респонденток представляють загальнонаціональні та регіональні медіа — 37 % і 34 % відповідно. Більшість опитаних працює в онлайн-медіа — 56 %. Серед респонденток 46 % віднесли себе до однієї або кількох вразливих груп, найчисельнішими з них є переселенки (34 %) та соло-мами (21 %). Збір відповідей відбувався у медійних спільнотах: ГО «Жінки в медіа», Комісії з журналістської етики, читачів видання «Детектор медіа», Центру прав людини ZMINA та інших;
- розібрала за певною структурою шість випадків онлайн-насильства;
- проаналізувала на цю тему стандарти міжнародного права, пропозиції ЄС та українське законодавство.
Переповідаємо ключові знахідки з цього дослідження.
Наскільки поширене онлайн-насильство щодо українських журналісток
Результати онлайн-анкетування свідчать: хоча б одного або кількох видів онлайн-насильства зазнали 81 % респонденток. Найчастіше опитані стикалися з мізогінією (67 %) та дифамацією з метою професійної дискредитації (65 %) — спробами виставити журналісток непрофесійними, некваліфікованими або пов’язаними з певними політичними чи комерційними інтересами. Як застосовується дифамація, автори дослідження пояснили на прикладі історії Світлани Остапи, голови Наглядової ради Національної суспільної телерадіокомпанії України. У квітні 2024-го народна депутатка Мар’яна Безугла написала на своїй фейсбук-сторінці, що «заробітна плата голови наглядової ради НСТУ становить близько 200 тисяч гривень» та що син Світлани «працює у Суспільному і заброньований». Світлана Остапа спростувала ці твердження, зазначивши, що всі члени Наглядової ради Суспільного працюють на громадських засадах, а її син Олександр Остапа не працює на Суспільному і, отже, не може бути там заброньований.
37 % опитаних погрожували смертю чи іншим фізичним насильством. З цим, зокрема, стикнулися українські воєнні кореспондентки Діана Буцко, Андріана Кучер та Ольга Кириленко після публікації на YouTube їхніх репортажів із міста Суджа, захопленого українською армією / українського наступу на Курщину.
Респондентки також стикалися з різними видами онлайн-насильства та переслідувань, пов’язаних зі статтю:
- За словами 32 % опитаних, їхній досвід роботи або висловлювання в медіа супроводжувалися зловмисними коментарями, у яких журналісток намагалися принизити через їхню стать. У цих випадках йшлося про гендерно обумовлений тролінг.
- 27 % повідомили, що про них поширювали неправдиву або маніпулятивну інформацію з метою дискредитації через гендерні стереотипи. Тобто мова про гендерну дезінформацію. Більше про цей вид насильства можна дізнатися за посиланням.
- 22 % респонденток стикалися з тривалим стеженням в інтернеті (кіберсталкінгом), що змушувало їх непокоїтися за свою особисту безпеку.
- 18 % зазнали розголошення їхньої особистої інформації (доксингу), що піддавало їх ризику підвищеної ворожості та переслідувань.
- 16 % повідомили про онлайн-погрози сексуального характеру.
- 14 % зіштовхнулися з несанкціонованим використанням їхньої особистості онлайн (онлайн-імперсонізацією), що створювало ризик дискредитації та хибного уявлення про них.
- Атаки або погрози стосувалися родичів 14% опитаних, що посилювало тиск на них особисто.
- 12 % повідомили, що їхні фотографії зловмисники спотворювали задля приниження або образи.
- Секстеринг (sextortion)/порнопомста — поширення або погроза поширити інтимні зображення людини без її згоди. З цим видом насильства стикнулися 6% респонденток.
Згідно з результатами опитування, 36 % респонденток зазнавали онлайн-насильства протягом останнього року, ще ж стільки опитаних — протягом двох-трьох років.
Серед 145 медійниць, які ідентифікували згадані типи насильства під час своєї роботи, лише 64 % відповіли ствердно на запитання, чи зазнавали вони онлайн-насильства (решта, припускають автори, або не розпізнають окремі типи загроз як онлайн-насильство, або не хочуть ділитися пережитим, або некоректно зрозуміли запитання). Майже третина з цих 64% зазначила, що онлайн-атаки тривали приблизно тиждень.
З якими наслідками стикаються медійниці
Внаслідок атак медійниці найчастіше відзначають погіршення психологічного стану. На другому місці за частотою наслідків — зниження працездатності, на третьому — самоцензура щодо певних тем.
У 14 % респонденток, які визнають, що зазнавали онлайн-насильства, відбувалося перенесення цих загроз у фізичний вимір: наприклад, фізичне стеження, публічні знущання за наявності дезінформаційних наративів, що циркулюють онлайн тощо. В абсолютній більшості випадків медійниці повідомляли про онлайн-атаки на себе. Лише у 19 % випадків журналістки зверталися по допомогу правоохоронців. Проте належного розслідування та покарання винних, за словами респонденток, не відбулося.
У відповідь на запитання про допомогу, яка б була найбільш доречною, респондентки найчастіше апелювали до підтримки медійної спільноти — солідарності в професійному цеху загалом, а також у власній редакції. Така ж за частотою згадок потреба у фаховій психологічній підтримці чи допомозі. Трохи менше опитаних вказали юридичну допомогу. І третя за популярністю відповідь — освітні кампанії, роз’яснення, рекомендації щодо алгоритму дій у таких ситуаціях, обмін досвідом у професійному колі.
Як можна зупинити онлайн-насильство щодо українських журналісток?
Не варто ігнорувати онлайн-насильство щодо журналісток і вважати, що з цим вони мають впоратися самотужки. Автори дослідження переконані, що редакції мають сформувати процедури та системи для захисту медійниць:
- створити корпоративну культуру гендерної рівності й нульової терпимості до погроз й агресивних дій щодо журналісток та інших працівниць медіа;
- розробити редакційні протоколи для реагування на онлайн-насильство з урахуванням підвищеного ризику для них;
- включати в ці протоколи визначення, моніторинг, запобігання та реагування на онлайн-насильство й регулярно їх оновлювати.
Органи державної влади своєю чергою мають забезпечити, щоб закони та положення, які можуть захищати журналісток офлайн, також застосовувалися онлайн. Також автори радять впровадити правила для обмеження дій тих, хто здійснює гендерно зумовлене онлайн-насильство щодо журналісток, забезпечити покарання та кримінальне переслідування таких людей.
Правоохоронні органи та органи правосуддя мають:
- Визнати зв’язок між онлайн-насильством і офлайн-шкодою для журналісток, які їх зазнають, зокрема ризик ескалації до сексуального насильства та вбивства.
- Брати участь в експертних навчальних програмах для правоохоронців, зокрема поліції, щодо найкращих методів реагування на початкові повідомлення про цілеспрямоване онлайн-насильство щодо журналісток.
- Заохочувати працівників до навчання з цифрової криміналістики, аби ті покращували навички розслідування.
Громадські організації, на думку авторів дослідження, повинні:
- Співпрацювати з журналістами й журналістками, редакціями, дослідниками й дослідницями, які займаються розслідуванням і моніторингом щодо онлайн-насильства й реагування на нього.
- Допомагати роботодавцям із навчанням журналісток, зокрема в питаннях онлайн-безпеки, ефективного використання технологічних інструментів, адвокації й пошуку правової підтримки.
- Підтримувати законодавчі ініціативи, спрямовані на забезпечення відповідальності компаній-власників соцмереж за безпеку журналісток на їхніх сервісах.
Також читайте:
Онлайн-насильство щодо журналісток: як фіксувати та реагувати
Найменша частка топкерівниць у старшій віковій групі: яким є гендерний профіль українських медіа
Як шаблон від ГО «Жінки в медіа» може допомогти українським медіа впроваджувати у себе політику ґендерної рівності
Ми відстежуємо ключові тенденції у світі медіа, публікуємо результати останніх медіадосліджень, розповідаємо, як за кордоном медійники, освітяни та науковці взаємодіють з ШІ, реагують на зміни в політичному середовищі й вивчають суспільства. Інтерв’юємо цікавих і незвичних спікерів — від колишнього головного редактора телебачення Сараєва до медіадослідниці з Австралії, проти якої Кремль висунув персональні санкції. Шукаємо незвичні погляди на освіту, медіа, протидію дезінформації та технології. Даємо голос українським викладачам журналістики й поступово формуємо базу журфаків України. Розвиваємо платформу електронного навчання Е-навчання.
ПІДТРИМАЙТЕ JTA — щоб ми могли й надалі створювати контент, який розширює горизонти.
Це можна зробити, переказавши посильну для Вас суму за такими реквізитами:
РЕКВІЗИТИ:
Одержувач платежу: ГРОМАДСЬКА ОРГАНІЗАЦІЯ «УКРАЇНСЬКИЙ ІНСТИТУТ МЕДІА ТА КОМУНІКАЦІЇ»
Код ЄДРПОУ: 42146919
Рахунок: IBAN: UA253003350000000260052372600 (валюта: UAH) в “Райффайзен Банк” (МФО: 300335)
Призначення платежу: Благодійний внесок на статутну діяльність від… (П.І.Б – для фіз.особи, найменування – для юр.особи)