Як розглядати поняття інноваційності у контексті журналістської освіти та якими будуть в майбутньому журналістські професії — своїми міркуваннями виконавча директорка Українського інституту медіа та комунікації Діана Дуцик поділилася на міжнародній конференції «Журналістська освіта та інновації. Які можливості існують?». Публікуємо текст промови Діани.
Як ви думаєте, що означає загалом бути освіченим дорослим? Які головні компетенції мають найбільше значення в роботі, навчанні та громадському житті у XXI столітті? Це важливі питання, на які нам варто знайти відповіді, оскільки вони дадуть нам тверду основу, на яку можна опиратися і йти далі в нашій з вами нелегкій роботі підготовки сучасного покоління журналістів.
Тоні Вагнер, резидент Інноваційної лабораторії при Гарвардському університеті, та Тед Дінтерсміт, почесний партнер однієї з компаній, яка займається венчурними капіталовкладеннями у сфері програмного забезпечення та інформаційних технологій, у своїй книзі «Мистецтво навчати» стверджують, що сьогодні потрібно розвивати навички чотирьох «К»:
- Критичне мислення
- Комунікації
- Командна праця
- Креативність у розв’язанні проблем
А тепер запитаємо себе: хіба ці компетенції не потрібні сучасному журналісту? Відповідь зрозуміла, чи не так?
Проте сучасний журналіст має вміти усе це і ЩЕ ЗНАЧНО БІЛЬШЕ.
Як зрозуміти, що саме?
Для цього ми постійно маємо відстежувати та аналізувати:
- Як розвиток нових технологій змінює редакційні ньюзруми?
- Як глобальні зміни (як політичні, так і технологічні) у світі змінюють правила: йдеться про ставлення до базових демократичних прав та свобод, зокрема, до свободи слова та свободи самовираження, а також до права на приватність?
- Де місце журналіста та журналістики серед постійних глобальних, навіть тектонічних змін останнього часу, і ким є журналіст сьогодні?
- Як змінюються нові молоді покоління в питаннях сприйняття інформації та засвоєння нових знань?
Відповіді на ці запитання дадуть нам розуміння, як має змінитися система журналістської освіти.
Я категорично проти того, щоб поняття інноваційності зводити лише до нових технічних інструментів. Ми маємо поглянути на це питання набагато ширше і різнобічно.
Пропоную поглянути хоча б в розрізі трьох аспектів:
- Методологічному (тобто як ми навчаємо?)
- Змістовному (чого ми навчаємо?)
- Етичному (на яких принципах та цінностях ґрунтується і навчання, і професія журналіста в сучасному світі)
Далі детальніше про кожен аспект.
Як ми навчаємо?
Останні роки активно ведуться дискусії про шкоду чи користь дистанційного навчання, онлайн-навчання. Багато хто в системі освіти вважає, що таке навчання менш якісне. Дозволю собі дещо не погодитися. Так, коли ми говоримо про школу, особливо про молодшу школу, навчання в класі важливе не лише з точки зору кращого засвоєння нових знань, а й з точки зору соціалізації дитини. Але коли ми говоримо про дорослих людей (а наші студенти вже сформовані дорослі люди), то тут все інакше. Якщо ми не можемо втримати увагу аудиторії онлайн, це означає, що ми обрали неправильні інструменти.
Гейміфікація — один із таких інструментів утримання уваги студентів та їхньої активної включеності в навчальний процес. Цій темі присвячена одна із дискусій нашої конференції.
Розвиток нових технологій, поява онлайн-систем управління навчанням та величезної кількості найрізноманітніших онлайн-інструментів дозволяє нам вдосконалювати методику викладання та обирати найкращі та найефективніші онлайн-інструменти, щоб досягти поставленої навчальної мети.
Але для цього треба самому постійно вчитися. Ми дуже багато приділяємо уваги методиці онлайн-навчання в нашій Академії викладачів журналістики. Хто пройшов у нас навчання, той знає. Але ми розуміємо, що ці підходи потребують постійного вдосконалення.
Чого ми навчаємо?
Як я вже зазначала, технології змінюють роботу ньюзрумів в усьому світі. У журналістиці розвиваються нові напрямки, про які ми ще років десять тому навіть не думали: журналістика даних, розслідувальна журналістика (із використанням OSINT-інструментів).
А чого лише вартує проблематика використання редакціями штучного інтелекту, як для виконання різних технічних завдань (як-от розшифровка інтерв’ю), так і для створення контенту і навіть цілих видань (один зі спікерів нашої третьої дискусії — редактор видання, повністю створеного за допомогою штучного інтелекту).
Ще кілька років тому на одній із найбільших хакерських конференцій (Chaos Communication Congress) було названо три журналістські професії майбутнього:
- журналіст-хакер (hacker journalist), який використовуватиме усі можливі програми під час журналістських розслідувань;
- репортер з обробки даних (data-mining reporter), який аналізуватиме великі обсяги даних, щоб дослідити складні питання;
- інженер спільнот (crowd engineer), який створюватиме програми та алгоритми, які допомагатимуть людям обмінюватися інформацією.
І це далеко не повний перелік трансформацій у сфері медіа.
Чи готові до такого майбутнього, яке вже тут стоїть на порозі, наші факультети та кафедри журналістики? Кожен із вас знає відповідь на це питання.
На яких цінностях та принципах?
Це питання, без перебільшення, екзистенційне. Воно екзистенційне не лише для українських журналістів, а й для всього українського суспільства в умовах війни з точки зору наслідків роботи журналістів для цього суспільства.
Сьогодні журналіст не має права не розуміти, що таке дезінформація та пропаганда, як їх змінює та посилює штучний інтелект, як перевіряти інформацію та виявляти фейки та маніпуляції, чому гіперважливий контекст, чому стерильний баланс не працює в умовах війни. І… цей перелік навряд чи можна вмістити в коротку доповідь.
Якщо система журналістської освіти не відповідатиме усім згаданим змінам, вона приречена.