Як реагувати на складні конфліктні історії в соцмережах

Чим сильніша перша емоція після прочитання допису, тим довша пауза потрібна, перш ніж його поширювати або коментувати.   

Ледь не щодня у соцмережах шириться емоційна історія про якусь несправедливість, наприклад, про вилучення дитини з родини або про неналежну поведінку поліцейських під час теракту. Аудиторія реагує швидко: репостить, вимагає звільнення або покарання «поганців», тегає медіа та блогерів, аби ті звернули увагу на історію. Широкий розголос підштовхує відповідні органи висловлюватися щодо ситуації (а часом і виправдовуватися) та ухвалювати рішення. Не завжди вони виявляються ефективними у довгостроковій перспективі, оскільки страх не вгодити публіці заважає посадовцям врахувати всі аспекти ситуації, яка, найімовірніше, є проявом давніх системних проблем. До того ж нерідко згодом розкриваються нові деталі історії, які кардинально змінюють її сприйняття, і героя, якому ще вчора всі співчували, сьогодні хейтять з такою ж силою. У результаті емоції у всіх зашкалюють, друзі банять одне одного через протиріччя, а проблема так і не вирішена. Ба більше, через кілька днів про неї забувають, бо з’являються нові інфоприводи.

Звісно, не потрібно проходити повз несправедливість, особливо якщо у дописі йдеться справді про неї. Але й очевидно, що така бурхлива, дещо бездумна реакція приносить мало користі, зокрема емоційному стану самих користувачів. Чи можна діяти інакше? Так. І тренерки Майстерні інформаційної стійкості — фахівчиня з протидії пропаганді та маніпуляціям Тетяна Матичак та редакторка проєкту StopFake Олена Чуранова — розповідають, що кожен із нас може робити вже зараз.

Чому взагалі та чи інша історія набуває розголосу?

У соцмережах публікуються тисячі дописів, де одна сторона звинувачує іншу в насильстві, неналежній поведінці або несправедливому ставленні, але шаленого розголосу набувають одиниці. Однак резонанс не завжди свідчить про суспільну значущість історії.

За словами Тетяни Матичак, гарно поширюються і викликають багато відгуків історії, де є:

• «хороший» і «поганий» герой;
• зрозуміла суть конфлікту;
• конфлікт стосується багатьох людей;
• емоційні гачки з перших речень;
• одна конкретна жертва, якій хочеться співчувати, а не абстрактна група десятків чи тисяч постраждалих.

«Одна емоційна людська історія проймає нас значно більше, ніж системна суспільна проблема, хай навіть дуже детально описана й аргументована фактами, — каже експертка. — Але навіть важлива та емоційна історія може не завіруситися, якщо збіглася в часі з іншими яскравими новинами (іноді їх поширюють навмисно, аби розпорошити увагу користувачів) або аудиторія в цей момент була інформаційно та емоційно перевантаженою». Водночас, зауважує Олена Чуранова, під час активних обстрілів люди особливо чутливі до всього, що стосується безпеки, поведінки влади, захисту дітей, тому реагують на історії, які в мирний час могли б і не помітити.

На розголос впливає і те, скільки медійних осіб долучилися до поширення історії й наскільки та «сподобалася» алгоритмам платформ. «Пости, які викликають гнів або ніжність — “несправедливість щодо дитини”, “герой-поліцейський” або, навпаки, “поліцейський-зрадник” — алгоритмічно підсилюються, бо люди взаємодіють із ними активніше. Алгоритми соцмереж не оцінюють правдивість — вони оцінюють залученість користувачів, тривалість часу, який вони провели саме із цим постом», — каже Олена.

Експертка відзначає важливість ще одного чинника — наративної відповідності: «Якщо пост підтверджує те, у що люди вже вірять (“поліція нас не захищає”, “органи опіки забирають дітей безпідставно”), він поширюється на порядки краще, ніж пост, який ставить ці переконання під сумнів. Це класичне підтвердження упередженості. І саме цим активно користуються ті, хто навмисно поширює маніпулятивний контент. Тому коли бачите, що якась історія “злетіла” — запитайте себе: вона “злетіла” тому, що важлива, чи тому, що добре сформована під емоцію»?

Запідозрити його у нещирості було складно, оскільки візуальні прояви СМА не зімітуєш. Окрім того, що Назарій вже сам мав певну медійність і позитивний імідж у соцмережах, про нього своїм аудиторіям розповідали відомі журналісти та лідери думок, у тому числі Яніна Соколова, Михайло Ткач, Валерій Маркус (згодом виявиться, що Назарій вміло маніпулював людьми). Зрештою, версія історії, яку подавав Гусаков і у своїх соцмережах, і в інтерв’ю медіа, підтверджувала уявлення багатьох, що в Україні держава/міська влада залишає людей наодинці зі складними захворюваннями або ж її допомога мінімальна.

Як реагувати на емоційні історії?

Якщо допис вас шокував, обурив або розтривожив, ймовірно, так і задумувалося. Сильні емоції вимикають критичне мислення і запускають бажання негайно діяти, наприклад, поширити допис або написати коментар. Тому вони чи не найкраще «просувають» дезінформацію та маніпуляції. Звісно, не виключено, що в автора емоційно зарядженого допису не було шкідливих намірів, але згодом може виявитися, що людина не надала повної інформації.

Тому, каже Тетяна Матичак, чим сильніша перша емоція після прочитання допису, тим повільніше треба діяти: лайкати, репостити, коментувати, закликати до покарання когось тощо. Олена Чуранова ще радить запитати себе: «Чому я хочу поширити цей пост прямо зараз?».

Далі, коли емоції дещо вщухли, експертки радять звернути увагу на такі речі:

• Хто автор допису: учасник/очевидець історії чи людина, яка переказує чиюсь розповідь? Першоджерелу можна більше довіряти, також у нього можна уточнити деталі та факти, якщо таких бракує. Переказ — це не обов’язково брехня, але це неповна картина.
• Де ще про це пишуть?
• Чи є у дописі конкретні факти: хто і що зробив, де і коли це сталося, чим це підтверджується (фото, відео), а чи є лише обурення автора чи авторки?
• Яка мета допису? Мають насторожити заклики до негайних дій без пояснення контексту, тиск на почуття провини чи сорому («лише байдужі/непатріоти зможуть пройти повз»), слова на початку допису на кшталт «жах», «шок», «зрада», «максимальний репост».
• Це однобічна історія, чи є також позиція сторони, яку обвинувачують? Справедливість багатогранна, тому не можна поділити все на «чорне» та «біле».

Олена Чуранова закликає вдумливо репостити дописи: поширюючи певну інформацію, ви надаєте їй кредит довіри, тож ваші друзі сприйматимуть це як особисту рекомендацію. «Перш ніж поширити допис, запитайте себе: “Що буде, якщо це виявиться неправдою? Кому я можу нашкодити: собі, іншій людині, організації, репутації тощо? Я допомагаю розібратися чи просто додаю інформаційного шуму, за яким люди можуть не помітити справді важливу інформацію?”», — додає Тетяна Матичак. Вона радить критично оцінювати навіть пости тих людей, які раніше поширювали лише об’єктивну та перевірену інформацію, адже емоції й поспіх можуть зіграти злий жарт з будь-ким.

Висловлювати свою думку про ситуацію варто тоді, коли ви можете більше її прояснити для інших, каже Тетяна. Наприклад, додати інформації, якої бракує, бо ви були свідком події або маєте експертизу в обговорюваній темі. «Якщо ви перевірили інформацію, знайшли підтвердження, зрозуміли, що сталося на рівні фактів, а не лише емоцій, уточнили, що вам ще не відомо, ви своїм дописом зможете структурувати сумбурні дані, а не підсилити хаос та інформаційний шум. В ідеалі ще додати в пост аналіз тих маніпуляцій, які ви побачили, якщо ви вже навчилися їх розрізняти», — говорить Тетяна.

На її думку, писати власний пост або коментар до інших постів варто тоді, коли ваші емоції вже не такі сильні, ви готові до дискусії та хейту, зможете аргументувати свою точку зору і не боїтеся нашкодити невинним людям.

Кого читати, щоб бачити повну картину ситуації?

По-хорошому, у складних конфліктних історіях аудиторії мають допомагати розбиратися професійні медіа. Однак треба розуміти: чим складніша історія, тим більше часу медіа знадобиться на підготовку матеріалу, тож за оперативністю воно, наймовірніше, поступиться анонімному телеграм-каналу. 

За словами Тетяни, важливо скласти собі підбірку з трьох-п’яти перевірених медіа, яким більш-менш добре вдається висвітлювати складні теми, і читати їх у разі сумнівів.

Експертки радять визначити ці медіа за такими критеріями:

• відокремлюють факти від суб’єктивних оцінок;
• описують контекст історії (що було перед тим, кому це вигідно, чи були подібні випадки раніше тощо);
• подають думку різних сторін, навіть якщо одна з цих сторін здається «поганою» або її звинувачують у чомусь;
• ретельно підбирають слова та вирази: не пишуть про «шок, скандал, сенсацію, зраду» (мовлення формує наше сприйняття не менш, аніж наведені факти);
• пояснюють процедури й законодавство (і бажано простою мовою): якщо йдеться про вилучення дитини з родини, хороший матеріал пояснює, за яких умов це відбувається за законом, а не просто описує емоційну історію;
• не бояться невизначеності, а чесно пишуть: «Нам поки не вдалося це підтвердити», «Версії різняться», «Інформація уточнюється» тощо;
• уникають клікбейту (шокуючих заголовків);
• перевіряють факти, а не просто бездумно передруковують інформацію з інших медіа;
• публікують спростування або уточнення, коли першочергова інформація виявилася неточною.
• не переказують пост із соцмереж без верифікації на кшталт «ось вірусний пост, обговорімо його», а самостійно встановлюють, що насправді сталось;
• маркують рекламні публікації й не видають їх за журналістські матеріали.

«В ідеальному світі при висвітленні таких тем українські редакції мають послуговуватися своїми редакційними кодексами, Кодексом етики українського журналіста, українським законодавством, де все якраз і передбачено, наприклад, коли ми говоримо про тему щодо порушень прав дитини», — каже Олена Чуранова. Але в реальному житті помилятися можуть навіть найпрофесійніші медіа, тому Тетяна Матичак рекомендує звіряти інформацію в різних джерелах. «Особисто я довіряю інформації, яку дає Суспільне, а для перехресної перевірки читаю LB.ua, Liga.net, “Бабель”, BBC», — каже експертка.

Додатково радимо почитати розділи з нашого путівника «Мудрість проти маніпуляцій», які детальніше розкривають питання, згадані у цьому матеріалі:

• Як медіа провокують нас на емоції і як впоратися з ними
• Як не дозволити соцмережам нашкодити вашому психічному здоров’ю
• Усвідомлене створення контенту
• Як поширювати інформацію в соцмережах, не створюючи додаткового шуму

Хоча путівник розрахований насамперед на людей 60+, деякі поради з цих розділів будуть корисні користувачам будь-якого віку.

«Майстерня інформаційної стійкості» створена в межах проєкту з медіаграмотності для людей старшого віку (60+), який реалізує Український інститут медіа та комунікації в партнерстві з DW Akademie за фінансової підтримки Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини (BMZ).

Головне зображення згенероване за допомогою ChatGPT