Як викладачі сприйняли перехід на онлайнове навчання, чим воно краще та гірше за офлайнове і як організувати цей процес? Раніше ми писали про враження та досвід українських факультетів журналістики, які мусили переходити на онлайн-навчання. За кордоном викладачі зіштовхнулися з такою самою проблемою. Чим відрізняється їхній досвід і чим може він допомогти в Україні ми запитали Анастасію Гринько та Романа Горбика, які викладають у європейських університетах і також є тренерами проєкту «Академія викладачів журналістики» (JTA).
Перший «ефір»
Перша дистанційна лекція Анастасії Гринько відбулася на початку весни 2020 року для студентів швейцарського Університету прикладних наук Люцерна (Hochschule Luzern). «Проводила я її разом зі своїм колегою. Окрім теорії, ми підготували кілька вправ для студентів та добре потренувалися з демонстрацією відео-кейсів та малюнків», – розказує викладачка.
Та несподіванок уникнути не вдалося. «Під час “ефіру” одне моє ключове відео просто не з’явилося в папці, де мало бути, та, відповідно, на екрані (як би я не намагалася його запустити, одночасно заповнюючи “незручну” паузу словами), – ділиться досвідом Анастасія. – На щастя, колега помітив мій розгублений (і як він потім жартома написав у чаті “дуже злий”) вигляд і оперативно відреагував: знайшов резервну копію відео та вивів його на екран. Відтоді я намагаюся завжди працювати в парі: тоді один може концентруватся на контенті, а інший – підстраховувати з технічною частиною».
Для викладача Седертернського університету (Швеція) Романа Горбика найбільшою проблемою було ізолюватися, щоби провести урок у спокійній атмосфері. Своє перше «карантинне» заняття він провів з ліжка. «Сина-першокласника не пускали до школи, бо він мав легкі симптоми застуди, вдома були родичі, які приїхали в гості до Швеції ще до оголошення карантину і довго не могли повернутися додому через закриття кордонів. Тому для мене основним викликом було усамітнитися, щоб ніхто не заважав», – ділиться своїм досвідом викладач.
Найспокійнішим місцем, яке також найлегше було ізолювати від решти квартири, виявилася спальня. А у спальні найзручнішим місцем виявилося ліжко, і перша двогодинна лекція пройшла саме так. «Я вмостився в ліжку, підпершись подушкою. Поклав ноутбука на коліна. Я не приховував цього факту від аудиторії – навпаки, навіть акцентував на цьому, що усіх розвеселило», – говорить Роман Горбик.
Викладач пригадує, що настрій у студентів та його співвикладачки був пригнічений і хотілося це змінити. «Поруч на ліжку лежала м’яка іграшка мого сина – невеликий котик з IKEA, з яким він любить спати. Вітаючись зі студентами на початку, я взяв цю іграшку і порівняв наше становище з котом Шрьодінґера у відомому уявному експерименті – ні живі ні мертві. Це теж розрядило ситуацію і трохи нам підняло настрій. Я й надалі використовував іграшку під час лекції, вигадуючи кумедні приклади і навіть інколи ведучи з нею збитошний діалог. Таким чином ми час від часу сміялися і відволікалися від негативу», – розказує викладач.
Переваги онлайн порівняно з офлайном
На думку Анастасії Гринько, серед головних переваг онлайну: гнучкість та можливість працювати вдома або у будь-якому затишному і зручному місці. «Це значно економить час та зменшує витрати, наприклад, на транспорт, одяг та обід, і є, зрештою, краще для навколишнього середовища. Це також хороший шанс навчитися організовувати свій час (коли його стає більше та виникає більше свободи), працювати самостійно та опанувати технічні новинки. Ці навички, на мій погляд, знадобляться і студентам (і викладачам) у майбутньому», – говорить Анастасія Гринько.
Для Романа Горбика також головна перевага – це те, що ні студенти, ні викладачі не мають територіально перебувати в одному місці під час заняття. «Я можу викладати звідки завгодно. Цим я скористався нещодавно, коли зміг поєднати невідкладну поїздку до України з викладанням у Стокгольмі. Одне із занять я примудрився провести навіть із летовища в Борисполі! Та й тренінги в рамках “Академії викладачів журналістики” я проводив з відстані в 2000 км, зі Стокгольма. Навіть якщо всі перебувають в одному місті, ми економимо годину-дві на дорозі до університету. Крім того, дистанційне навчання дає змогу залучити цілу низку новітніх цифрових інструментів. Це значний позитив, надто для сучасної студентської аудиторії, для якої часом проблемно сприймати інформацію в традиційних форматах», – говорить Роман Горбик.
Чим онлайн гірший за офлайн?
Основним недоліком Анастасія Гринько вважає «дистанцію» і відсутність звичного контакту з викладачем, колегами та обміну емоціями в групі. «Навіть беручи участь у роботі малих груп онлайн, багато з наших студентів говорили про брак контакту та певне почуття ізоляції. З часом це може призвести до втрати мотивації брати участь у курсі. Для онлайн-навчання важлива хороша самодисципліна та самоорганізація, якої часом бракує», – каже викладачка. Також вона зазначає, що варто враховувати технічні складнощі, які можуть виникнути під час занять, коли, наприклад, не працює звук чи «зависає» відео.
Роман Горбик вважає, що недоліків онлайн-навчання більше, ніж переваг. Головні такі:
По-перше, онлайн-заняття більш виснажливі психологічно, як для викладачів, так і для студентів. «Треба робити більше перерв, пауз і різних перемикань під час заняття. Саме навчання стає менш ефективним, коли аудиторія втомлена».
По-друге, складно контролювати включеність студентів. «Частково це перекриває інтерактивний формат, коли студенти змушені багато працювати самі, але всі проблеми це не знімає».
По-третє, змінюється групова динаміка і стосунки з викладачем. «Ми працюємо в ситуації, коли зовсім не знаємо одне одного і не маємо змоги взаємодіяти в одному просторі. Навіть коли познайомимося в Zoom, взаємини залишаються двовимірними і якимись “ефірно-повітряними”, ефемерними, їм бракує глибини і наповнення. Маю відчуття, що з цих причин цифрове навчання набагато менш зобов’язує студентів. З деякими групами я мав нагоду працювати спершу в Zoom, потім офлайн – так-от, образи тих самих людей у Zoom і в реалі – вельми різні. Це теж дуже впливає на групову динаміку».
По-четверте, деякі практичні навички (наприклад, відеозйомка) просто неможливо відпрацювати в дистанційному форматі.
Цифрові інструменти для організації навчання: що зручніше?
Анастасія Гринько працює з AdobeConnect та іноді з Zoom
Роман Горбик в 99% працює в Zoom, окремі робочі зустрічі з приводу навчального процесу проходили в Skype (версія для підприємств).
Як перехід на онлайн-навчання вплинув на відвідуваність
Анастасія Гринько зазначає, що відвідуваність у деяких групах на початку викладання онлайн стала меншою, тому що більшість, за спостереженнями викладачки, не сприймала такі пари серйозно. «Під час онлайн-пар також легко спостерігати за реакцією групи на матеріал, а також визначити, хто зі студентів боїться брати слово або лінується робити завдання. У мене були випадки, коли кілька студентів зникали геть одразу, як тільки я запрошувала їх представитися, відповісти на питання або ж виконати практичні завдання В офлайні таких реакцій я не спостерігала», – говорить Анастасія Гринько.
«Загалом я не помітив великих змін», – констатує Роман Горбик. Він зазначає, що деякі студенти стали частіше відпрошуватися, посилаючись на справи, і виходити з Zoom на 15-30 хв до кінця лекції. «Дехто набирає багато курсів і бере участь одночасно в двох Zoom-трансляціях. Я не забороняю цього, бо це поки виняткове явище, але певний вплив на якість освіти це теж чинить», – додає викладач.
Іспити онлайн
«Іспити проводив мій колега, я могла лише спостерігати», – говорить Анастасія Гринько. Студенти працювали синхронно, у визначений час отримали творчі завдання – такі, відповіді на які неможливо знайти у Google та швидко скопіювати.
Роман Горбик говорить, що вплив онлайн-формату на хід іспитів був невеликим, оскільки екзамен – це переважно есе, курсова або проєкт.
«Студенти, які мали працювати групами (наприклад, здати на іспит фільм), мали певні проблеми під час роботи у весняному семестрі. До прийняття державних іспитів, які відбуваються усно, я не був залучений, але знаю, що в кілька разів зросла частота зафіксованих випадків списування».
Чи буде онлайн-навчання після пандемії?
Анастасія Гринько вважає онлайн-навчання якісним інструментом для освіти та розвитку. «Я викладаю теми, пов’язані з комунікацією, і навички, які студенти здобувають під час навчання онлайн, на мій погляд, будуть важливі для їхнього професійного життя у майбутньому». Крім того, на думку викладачки, онлайн-освіта, як правило, передбачає менший контроль і більшу свободу, отже, допомагає навчитися самостійно організовувати свій час, планувати та розставляти пріоритети.
На думку Романа Горбика, 10-20% відсотків викладання може відбуватися онлайн. Особливо, якщо викладач територіально віддалений (наприклад, гостьова лекція відомого науковця з іншого університету на іншому континенті) або з інших причин не може фізично перебувати в місті. «Оскільки на Заході більшість викладачів є водночас науковцями, які часто працюють “у полі” або подорожують на конференції, це даватиме змогу уникнути накладок у розкладі». Також, на думку викладача, потенціал мають записані відеолекції та цифрові інструменти, які добре працюють саме в Zoom. Однак, на його переконання, основна частина навчання має відбуватися віч-на-віч.
Роман Горбик також порушує питання про справедливу оплату роботи викладачів, яким довелося витрачати додаткові зусилля на переформатування курсів: «Я хотів би окремо відзначити величезний масив роботи з конвертування традиційних занять і цілих курсів у пристосовані до дистанційного формату, що лягла на плечі викладачів у всьому світі навесні і влітку й так і не була оплачена адекватно, або й узагалі. Для багатьох це просто-таки зірвало їхню дослідницьку роботу, адже весь час та енергія пішли в переробку занять. Цей аспект досі залишається недооціненим».