На початку 2020-го року українські та й багато світових університетів зіткнулися з необхідністю терміново змінювати процес навчання: переходити в онлайн. Як пройшло перше дистанційне заняття? Чим онлайн кращий за офлайн і навпаки? Як пройшли іспити? Ми запитали українських викладачок факультетів та кафедр журналістики про враження від онлайн-навчання і від самого переходу.
Перехід на онлайн. Перше заняття
«Це була суцільна несподіванка», – говорить викладачка Донецького національного університету Наталя Стеблина. Під час першого ж заняття через велику кількість учасників розмови і їхню активність викладачку «викинуло» з програми Microsoft Teams. «Добре, що у нас на той час уже була група в Telegram. Ми там списалися і домовилися, що я запишу лекцію на відео.А студенти мені запропонували іншу зручну програму для геймерів – Discord, звуковий чат, де можна транслювати екран. Потім вони навчили мене цією програмою користуватися. Одним словом, якби не мої чудові студенти, було б мені непереливки»
Тепер Наталя Стеблина використовує Discord, якщо запрошує колег-журналістів із інших міст/країн на пару. Проводить щось на кшталт радійного ефіру: гість, модератор і запитання від слухачів.
Викладачка Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка Людмила Федорчук навесні 2020-го викладала «Телевиробництво», «Телевізійні жанри», «Прямоефірне телевізійне мовлення», «Журналістика кросс-медіа».
Вона описує схожу проблему з участю студентів. «До карантину Zoom-ом я не користувалася, під час карантину всі пари були в цій програмі. Це означає, що я його освоювала швидко. Ритм збивався, бо мусиш кожні 40 хвилин переривати заняття [безкоштовна версія Zoom дозволяє сеанс 40 хв. – ред.]. У студентів були перебої з інтернетом. Вони вимикали відео не тому що не хотіли, щоб я їх бачила, а через проблеми зі зв’язком. Там хоч би звук тягнув. Часто ти говориш із чорними квадратиками».
Доцентка кафедри реклами і зв’язків з громадськістю Національного авіаційного університету Марія Лашкіна каже, що коли виш зачинився на карантин, ресурсів для онлайн-роботи майже не було: «Ми працювали через месенджери і електронну пошту груп студентів. Потім почали освоювати Google Сlassroom. Я його швидко опанувала, але перші заняття проводити було дуже дивно. Ми виставляли лекції і завдання в класі, а студенти розміщували там же свої роботи. Спілкування відбувалося тільки в переписках на форумах та месенджерах».
Марія Лашкіна викладає на двох кафедрах: реклами і журналістики, має 4 і 5 курси, дві теоретичні дисципліни і дві фахові. Перше заняття по відеозв’язку Марія Лашкіна провела в Google Meet восени. Виклала весь матеріал, який планувала, використала презентацію, але студентів підключилося дуже мало.
«Майже ніхто не хотів включати камери під різними приводами: тому що зв’язок поганий, тому що на роботі, тому що не прокинулися (у мене всі пари починаються о 8.00 ранку), – пригадує викладачка. – Після цього виставила запис лекції в класі, додатково ще створила презентацію, дала список літератури і текст лекції. Не було ніякого зворотного зв’язку, тому мені важко сказати, наскільки ефективним воно було.
Навчання онлайн для викладача більш ресурсозатратне, ніж офлайн. Такого висновку дійшла Дарія Орлова, викладачка Могилянської школи журналістики: «Середина березня. Ми отримали повідомлення що Києво-Могилянська академія переходить на онлайн. Спочатку використовували Skype, потім Zoom, він зручніший. Друга половина мого курсу пройшла успішно». Багато елементів її курсу були доступні онлайн ще до пандемії: матеріали на Google-drive, силлабус курсу у Google-документі. Однак потрібно було ще проводити зустрічі онлайн.
«Труднощі – це забезпечити динаміку процесу, – каже Дарія. – Під час офлайн-зустрічей є атмосфера, можна пожартувати, оживити процес. В онлайн це робити важче. Ти бачиш людей у віконечках, але відчуття дистанції доволі сильне. Коли вимкнені мікрофони, не розумієш, наскільки вони в контексті, наскільки уважні. Я би сказала, що для викладача онлайн більш ресурсозатратний, ніж офлайн».
За її спостереженнями, відсотків 70 студентів працюють із відео: «Звичайно іноді тишком-нишком відео вимикали, мотивуючи це поганим зв’язком. Я не можу перевірити чи це так насправді. Але до речі, восени ситуація з цим краща, ніж була навесні.
Чим онлайн-навчання краще за офлайн
«Онлайн-освіта ефективна частково у тих випадках, коли люди працюють та не можуть фізично бути присутніми в аудиторії», – говорить Марія Лашкіна.
На думку Наталі Стеблини воно є більш організованим: «У всіх є комп’ютер, можна, приміром, разом шукати щось у реєстрі, обмінюватися лінками, використовувати чат. Також класно показувати, як працює якась програма або ж плагін на вордпресі. Іще один плюс – це можливість індивідуальних консультацій».
Людмила Федорчук серед переваг називає кращу відвідуваність пар, ніж офлайн.
Дарія Орлова говорить, що онлайн може бути гарною альтернативою для мотивованих студентів: «Це дає багато гнучкості, звільняє час, який витрачався на доїзд до Академії». Також вона зазначає, що зникла проблема із запізненнями: «У студентів немає об’єктивних причин і пояснень». Водночас онлайн-навчання потребує кращої зосередженості. Адже є більше спокус: наприклад, відкрити Фейсбук паралельно з тим, як викладач щось розказує.
Чим онлайн-навчання гірше за офлайн?
«Людині потрібна людина, – говорить Марія Лашкіна. –Викладач передає не тільки інформацію, він передає досвід, цінності, свою енергію, активність, суть життя, практичні навички та інше. Інструменти онлайн-освіти доступні не всім. В Gool Meet, наприклад, коли показуєш презентацію, не бачиш студентів, а вони просто відключають камери і невідомо чим займаються».
Крім цього, серед основних мінусів вона перераховує такі: відсутність зорового контакту, відчуття аудиторії, зворотного зв’язку; формальний підхід до викладачів з боку студентів – все розраховано на мотивацію студента; більше навантаження на викладача: багато часу біля комп’ютера та гаджетів негативно впливає на здоров’я.
Наталя Стеблина теж говорить про формальний підхід і відсутність зворотного зв’язку: «Важко, якщо аудиторія не дуже зацікавлена, хоче диплом, а не знання. Інколи є і технічні труднощі. Приміром, мікрофон у студентів не працює. Мені це дуже не подобається, бо я люблю зворотній зв´язок».
Людмила Федорчук говорить, щонемає зорового контакту, енергетичної комунікації. Також зазначає, що домашні умови не сприяють навчанню.
«На сприйняття матеріалу впливають не тільки аудіальні чи візуальні способи, але й інші сенсори задіюються, – каже Дарія Орлова. – Коли це безпосередня взаємодія, відчуття контакту інше. Коли на семінарі відбувається дискусія, онлайн не дає можливості проявити себе. І з одного боку дискусія виходить більш керованою, з іншого – немає динаміки, яка є в живій комунікації».
Якою онлайн-системою управлінння навчанням користуєтеся?
Марія Лашкіна: Ми користуємося Google Classroom і всіма його можливостями. Всі інші інструменти потребують оплати, а наш університет, на жаль, не може собі цього дозволити.
Наталя Стеблина: Microsoft Teams, Zoom, Discord. Інколи Hangouts.
Людмила Федорчук: Google Classroom. Для зустрічей Zoom, для оперативної комунікації Telegram.
Дарія Орлова: Потреби у використанні онлайн-системи немає. Студенти все надсилають поштою.
Як змінилася відвідуваність?
«Перехід на онлайн-навчання погано вплинув на відвідування, кількість студентів, які виходять на онлайн-зв’язок менша», – констатує Марія Лашкіна. Вона додає, що письмові роботи стали дуже низької якості, оскільки студенти користуються тільки інтернетом, перестали ходити до бібліотек і брати книжки: «Спочатку студенти взагалі сприйняли це як неочікувані канікули, важко було закінчувати рік. Тільки зараз почали більш активно включатися в навчання».
За словами Наталі Стеблини, змін не відбулося: «А ніяк не вплинув. Ті ж самі обличчя. Але плюс в тому, що ті, хто не відвідував, не могли відкрутитися: мовляв, «конспект кіт погриз». Усі відео з лекцій я завантажувала на Youtube, були презентації та різноманітні завдання, які онлайн треба було виконати. Тож ті, хто не відвідував, наздоганяли».
Людмила Федорчук і Дарія Орлова констатують, що відвідуваність поліпшилася, до того ж студенти стали рідше запізнюватися на пари.
Як пройшли іспити онлайн?
Марія Лашкіна говорить, що все пройшло нормально: «Тести виконували в Google-формах, модульні писали і виставляли в класі. Перевірка зайняла більше часу, ніж зазвичай, розтягнулася в часі, оскільки студенти не дотримувалися дедлайнів».
Наталя Стеблина побачила переваги у такій формі іспиту: «Я трохи переймалася, бо приймала іспит у форматі панельної дискусії. В офлайн вони обирали модератора, експертів і публічно обговорювали якусь тему, аудиторія ставила питання. Але і в онлайн усе чудово спрацювало. Також я робила для них тести через плагін у WordPress, і витратила набагато менше часу на перевірку».
Людмила Федорчук ділиться своїм досвідом: «Іспит складався з практичної частини і тесту. Ми тести робили через Google-форми. Я як викладач не захищена від того, що вони паралельно спілкуються в чатах. Ми зустрічаємося в Zoom. Обов’язкова умова, що вмикається відео. Я надсилаю в чат лінк на Google-форму і спостерігаю, хто як працює»
Дарія Орлова розказує, як вона боролася зі списуванням: «Це був письмовий іспит, де передбачалися відповіді на відкриті запитання. Була ідея, щоб відео і аудіо були ввімкненими. Але разом з тим я розумію, що способів комунікації набагато більше, ніж в реальному часі. Мені здалося, що результати цих іспитів були кращими, ніж у попередні роки. Тому маю підозру, що студенти могли подивитися матеріали або спілкуватися одне з одним. Наступного разу потрібно буде думати над форматом запитань, щоб вони не передбачали можливості швидкого пошуку».
Коли закінчиться пандемія, чи плануєте ви залишити частину онлайн-навчання?
Марія Лашкіна говорить, щоколи закінчиться пандемія, планує зустрітися зі студентами офлайн: «Скучила за духом університетських аудиторій. Знаю, що студенти також скучили. Щодо онлайн-освіти, то частина завдань у мене і так були в онлайні, вони розміщуються в класі, на сайті, відправляються поштою».
За словами Наталі Стеблини, онлайн – це зручний формат. «Лекції і частину практичних цілком можна проводити онлайн. Студентам це також подобається».
Людмила Федорчук: «По-перше, це вирішує не сам викладач. По-друге, у викладачів ніхто не забере досвід, який вони набули за час карантину. І Google Classroom і інтерактивні дошки – все це буде використовуватися. Оскільки у мене практичні курси, пов’язані з роботою в полі і в студії, то у мене вже зараз студенти просять попрацювати в студії. Студію не замінити. Знімаємо на телефон самі себе. Лекції стануть більш інтерактивними». Дарія Орлова розглядає онлайн як можливість, якою можна буде користуватися час від часу за потреби: «Як опція, то думаю, що так. Позитив цього всього досвіду показав, що це робоча можливість. Хай не ідеальна, але робоча. Просто для того, щоб змінити формат і раз на кілька тижнів зробити пару онлайн. Або викладач у відрядженні. Раніше це означало, що треба шукати можливість перенести пару, як її організувати. Тепер зрозуміло, що можна її провести дистанційно, якщо є така необхідність».