Не кожне злісне висловлювання в медіа вважається закликом до геноциду з юридичної точки зору, та все ж треба це документувати для подальшого поповнення доказової бази й пошуку інших шляхів притягнення пропагандистів до відповідальності.
У 2024-му «Кримська правозахисна група» провела дослідження, щоб з’ясувати, наскільки в російських медіа поширені заклики до геноциду українців та наскільки українське й міжнародне законодавство на сьогодні дозволяє притягати до відповідальності за них. Своїми спостереженнями та висновками авторки дослідження поділилися з викладачами журналістики під час вебінару 15 вересня. Захід відбувся в межах проєкту «Академія викладачів журналістики», який реалізовує Український інститут медіа та комунікації за підтримки DW Akademie.
Публікуємо нотатки з цього вебінару.
Методологія дослідження
Кримська правозахисна група (КПГ) з 2014-го проводить моніторинг висловлювань ворожнечі в російському медіапросторі. До 2022-го дослідники шукали ці дані здебільшого через гугл та опрацьовували за допомогою боту, розповідає Ірина Сєдова, журналістка-розслідувачка, правозахисниця, дослідниця КПГ. Після початку повномасштабного вторгнення стало зрозуміло, що ці висловлювання набули безумовних ознак мови ворожнечі через прямі та публічні заклики до скоєння тяжких злочинів. Тоді ж, після звільнення частини українських територій й оприлюднення фото наслідків воєнних злочинів росіян, в українському медіапросторі почали говорити про притягнення російських пропагандистів до кримінальної відповідальності за розпалювання війни. І часто у цьому контексті згадувалися заклики до геноциду.
У КПГ зрозуміли, що потенційні заклики до тяжких злочинів варто шукати не лише в текстах, а й у відео. Однак це величезний пласт контенту, тож опрацювати все вручну не вдасться. Скористалися аналітичним сервісом ГО «Змінюємось разом», де завантажені всі ефіри російських державних каналів з 2008 року та транскрибовані в текст. Також до моніторингового переліку КПГ додала відеоканали російських медіа й спікерів, що мають більш ніж 50 000 підписників у телеграмі або на каналах Youtube та Rutube. Період, який охоплював аналіз,— з 24 лютого 2022 року до 31 липня 2024 року.
Контент для аналізу відбирали за ключовими словами, визначеними емпіричним шляхом під час попередніх моніторингів висловлювань ворожнечі, наприклад, «уничтожить бандеровцев», «антихрист». В ефірах, які вже містили ці слова, КПГ шукала і виділяла ключові слова, які могли відображати заклики до тяжких злочинів або жорстоку мову ворожнечі. Ці висловлювання опрацьовувала Юлія Крилова-Грек, кандидатка психологічних наук, доцентка Києво-Могилянської академії: визначала, що з цього можна вважати закликом до геноциду або інших тяжких злочинів, а що — мовою ворожнечі. Далі вже документаторів КПГ вчили за методологією Юлії розрізняти заклики та шукати їх в контенті російських медіа.
Що каже психолінгвістична експертиза
Команді КПГ вдалося виявити 600 висловлювань, які містять в собі ознаки кримінальних злочинів, як-от закликів до геноциду або закликів до ведення агресивної війни та/або жорсткої мови ворожнечі до українців. Ці висловлювання розсортовані у публічній базі. «За нашими підрахунками, із 600 висловлювань лише 97 можна вважати закликами до геноциду. Але якщо візьметься це читати фахівчиня з міжнародного кримінального права, то забракує ще більшість, — каже Ірина Сєдова. — Однак ми вирішили, що маємо максимально зібрати підходящий контент, відсортувати його, аби потім інші дослідники могли цією базою користуватися. Вона потрібна й нам самим для співпраці з правоохоронними органами: важливо зрозуміти, що з відібраного ми можемо оформити не просто в журналістський матеріал, а в доказ».
Юлія Крилова-Грек відзначає, що прямих підбурювань до злочинів (граматичних форм наказового способу та модальних слів) в контенті російських медіа виявилося не так багато. «Російські журналісти не кричать “треба вбити українців”, а говорять про знищення “політичної нації”, “політичного українства”. Зрозуміло, що це заклики до знищення, асиміляції нації. Але як це довести? Я взяла російські словники та Стратегію державної національної політики РФ до 2025 року й прочитала, що там вкладають у поняття “нація”. Опираючись на цей аналіз, можу зробити висновок, що заклики до знищення політичної нації, політичних українців — це таки заклики до знищення національної групи», — каже Юлія.
У контенті, де було виявлено мову ворожнечі, лише у 2,68 % випадках йдеться про пряму її форму. Майже 61 % припадає на непряму мову ворожнечі, а 36 % — на маніпулятивну, зауважує Юлія. За її словами, у таких випадках треба обґрунтувати, що це справді мова ворожнечі, а не свобода слова. У багатьох країнах мова ворожнечі не прописана у законодавстві й за неї немає жодної юридичної відповідальності. Так намагаються уникнути зловживань, зокрема в політичному середовищі.
| Прояви непрямої мови ворожнечі | Прояви маніпулятивної мови ворожнечі |
| Маргіналізація членів етнічних груп | Спотворення і суб’єктивне тлумачення історичних фактів |
| Прояв зневаги до цих груп, до їхньої культури або релігії | Цитування упереджених експертів, тобто спеціальне запрошення на ефір тих, хто дає потрібну оцінку |
| Сарказм і приниження («свидомые», «херои»), образливі етноніми (наприклад, українську мову називають «рагульською» і відповідно тих, хто нею спілкується, — «рагулями») | Використання штучно створених негативних тверджень (фейків) або тверджень, наданих третьою стороною, як фактів, на основі яких будується повідомлення, що створює негативні асоціації та негативний імідж |
| Відокремлення «своїх» від «чужих» (у російському просторі «своїми» вважаються ті, хто вливається в російське середовище, підтримує російські ідеї, «чужі» — ті, хто, наприклад, був на Майдані, демонструє українську ідентичність) | Виправдання агресії або насильства проти певної групи на основі спекулятивних висновків про те, що вони становлять небезпеку, а отже, агресія видається превентивною мірою |
| Узагальнення негативних стереотипів як типової риси всієї групи | Підсилення інформації немовними засобами |
| Застосування негативних архетипів («фашисти», «нацисти») | |
Створення нових слів з негативним відтінком для членів етнічних груп, наприклад, «бандерлоги», «угропи». «Ці слова не зрозуміють неносії мови, ті, хто не перебувають в нашому мовному контексті. Ми навіть зробили спеціальний словник для іноземців, щоб вони розуміли, чому те чи інше слово є образливим, — каже Юлія. — За юридичною процедурою судовий лінгвіст при аналізі тексту має послатися на словники. Якщо слова в словнику немає, то юридично лінгвісту важче добрати якусь доказову базу». Також російські медіа ставлять в лапки українські слова, аби надати їм непрямого переносного значення, наприклад, «перемога» |
«Внісши всі ці висловлювання до бази, ми помітили певну закономірність. Спікери закликають щось робити: страчувати військовополонених / бомбити інфраструктуру / захопити Україну / знищувати українців, але щоразу при цьому намагаються додати якийсь наратив, який виправдовує ці дії. Ми визначили 22 таких основних наративи, їх використовують в усіх аналізованих медіа різні спікери», — додає Ірина Сєдова.
Також вона зауважує зміну російських наративів про українців за останні кілька років: «Якщо на початку повномасштабного вторгнення спікери говорили про “нацистів та фашистів в Україні”, то після теракту в Підмосков’ї [у березні 2024-го] (відповідальність за терористичний акт взяло на себе афганське відділення міжнародної терористичної організації «Ісламська Держава “Вілаят Хорасан”», та це не завадило російській владі заявити про “український слід” — ред.) почали казати, що “українці всі терористи”. Зараз у Росії виносять незаконні вироки військовополоненим та й цивільним саме за тероризм і таким чином підкріплюють згаданий наратив. Отже, це цілеспрямована державна політика».
Заклики до геноциду та інших злочинів: що каже законодавство
Масова пропаганда дегуманізує цілу групу людей, легітимізує насильство, дозволяє окупантам скоювати злочини — від катувань до культурного знищення, каже Яна Салахова, правозахисниця, незалежна експертка й тренерка з питань дискримінації, мови ворожнечі та злочинів на ґрунті ненависті. Геноцид — лише один із багатьох злочинів, які виникають у цьому контексті.
До дій, які можуть становити геноцид, належать:
– вбивство членів національної, етнічної, расової або релігійної групи;
– заподіяння тяжких тілесних ушкоджень або психічного розладу членам такої групи;
– умисне створення умов життя, які ведуть до повного або часткового фізичного знищення групи;
– заходи, спрямовані на запобігання народженню дітей у групі;
– примусове переміщення дітей такої групи до іншої групи.
Умови визнання геноциду: дії мають бути здійснені з умислом знищити повністю або частково захищену групу, а саме будь-яку національну, етнічну, расову або релігійну групу.
Довести в правовій площині спільний умисл між поширювачем контенту, який підбурює до злочину, і його виконавцем — дуже складно. «Деякі наші правоохоронці вважають, що неможливо кваліфікувати окремий злочин за заклики до геноциду, поки не буде доведено, що в Україні росіяни вчиняють або намагаються вчинити геноцид. Нам треба проявляти новаторство в юридичному плані й намагатися довести, що заклики без вчинення геноциду — це теж злочин. У міжнародному кримінальному праві це прописано як окремий злочин і ми можемо вимагати, аби пропагандистів засудили саме за заклики, і не доводити їхню співучасть у геноциді. Це необов’язково у цьому випадку, однак необхідно, коли йдеться про інші злочини, наприклад, коли йдеться про заклики бомбардувати цивільну інфраструктуру», — додає Ірина Сєдова.
Коли інформаційні операції чи інші дії набувають форми закликів до геноциду, слід згадати Статтю 3 Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього, що забороняє «прямі та публічні заклики до вчинення геноциду». Аналогічна заборона міститься у статті 25 Римського статуту, яким керується Міжнародний кримінальний суд у своєму розслідуванні ситуації в Україні.
Щоб певні висловлювання були визнані закликом до геноциду, вони мають бути:
– прямими та публічними;
– однозначно зрозумілими в конкретному контексті;
– сприйнятими цільовою аудиторією як заклик до геноцидальних дій.
Важливо розрізняти такі заклики від загальної мови ненависті чи непрямих натяків. На кваліфікацію злочину також впливають культурні, мовні чинники, політична та громадська приналежність автора таких закликів, тип аудиторії, до якої звернене повідомлення, масовість його поширення. Ці критерії засновані на наявній, але обмеженій міжнародній судовій практиці.
Інші виклики притягнення до відповідальності на міжнародному рівні:
- Обмежена практика Міжнародного кримінального суду. Історичні кейси — Друга світова війна, Югославія, Руанда — є поодинокими й датуються десятиліттями тому.
- Нові форми поширення. Більшість закликів сьогодні поширюються через соцмережі, телеграм-канали, онлайн-платформи, а ці канали не враховані в попередній судовій практиці. Їхню правову оцінку потрібно формувати з нуля.
- Невизначеність форм пропаганди. Наразі немає чіткого міжнародного консенсусу щодо того, які саме заяви слід кваліфікувати як публічні заклики до геноциду.
- Відсутність критеріїв. Через обмежену кількість прецедентів складно сформулювати універсальні критерії для правової оцінки таких висловлювань.
У міжнародному й українському національному законодавствах немає чіткого визначення поняття «пропаганда війни», це може перешкодити чи навіть унеможливити здійснення правосуддя щодо тих, хто поширює заклики до агресивної війни Росії проти України. До речі, в Україні пропаганда війни (стаття 436 Кримінального кодексу України) вважається нетяжким злочином, а строк давності притягнення винуватців до кримінальної відповідальності не перевищує п’яти років. Відтак, покарання осіб без громадянства та іноземців, які скоїли зазначений злочин за межами території України через інтернет, може бути ускладненим, оскільки юрисдикційні питання інтернету недостатньо урегульовані.
Аналогічна проблема виникала щодо публічних закликів до геноциду, виготовлення та/або розповсюдження матеріалів із закликами до геноциду (частина 2 статті 442 ККУ). Цей злочин вважався нетяжким, доки в Україні не було ратифіковано Римський статут Міжнародного кримінального суду й внесено відповідні зміни до Кримінального кодексу України. З 24 жовтня 2024 року за заклики до геноциду, публічно поширювані з-за меж України, можуть навіть притягати осіб без громадянства та іноземців, які не живуть постійно в Україні.
«Популярна думка, що справами [про геноцид та заклики до геноциду] має займатися лише Міжнародний кримінальний суд. Та все починається зі справедливості, яку як правову оцінку дає наша держава, тому насамперед наше законодавство має бути належним чином прописане, аби мати можливість притягати до відповідальності за ці злочини. А міжнародний рівень — це вже вища ланка», — каже Яна Салахова.
«Зараз головне — збирати доказову базу. Документувати все, що відбувається. А як це буде кваліфіковано в суді — питання майбутнього. Завдання журналістів і викладачів журналістики — зафіксувати явище, показати його масштаби, створити основу для подальшого аналізу, тому що ці всі так звані мовні злочини дуже витіюваті. Пропаганда часто маскується під метафори, натяки, риторичні фігури. Наприклад, заклики “очистити Україну від сволочі” — кого саме мають на увазі? Всіх українців чи окремих осіб? — каже Ірина Сєдова. — Документувати все одно треба, адже рано чи пізно, коли почнеться розмова про притягнення до відповідальності російських пропагандистів, вони почнуть їздити за кордоном, називати себе “хорошими русскими”. У нас мають бути докази, що це неправда».
Фото надані спікерками
Головне зображення: Nabil Saleh / Unsplash