Авторка та героїня цього матеріалу мало знали про країни одна одної, але одне дослідження це змінило.
У 2022-му Камілі Хартман (Camila Hartmann), тодішній аспірантці Федерального університету Санта-Марії (UFSM), випала нагода позайматися дослідженнями в Седертернському університеті у Швеції. Каміла упродовж року досліджувала висвітлення російсько-української війни на перших шпальтах шведської та бразильської газет, а через деякий час успішно захистила дисертацію.
Тепер Каміла, маючи PhD з комунікації, викладає в Університеті Санта-Крус-ду-Сул (UNISC). Вона мріє колись прилетіти в Україну і зізнається, що на території Бразилії через обмеження інтернету не має доступу до деяких джерел інформації, якими користувалась під час дослідження. В інтерв’ю JTA дослідниця розповідає, чому Бразилія постійно живе в стані війни, чим російсько-українська війна відрізняється від попередніх та що добре вдається Зеленському.
Що спонукало Вас здобути ступінь PhD з комунікації?
Я насамперед журналістка і мені подобається ця професія. Та ще я давно мрію викладати у виші, а для цього потрібен ступінь PhD. Ще під час бакалаврату я почала займатися науковими дослідженнями. Здобувши ступінь магістра з комунікації у Федеральному університеті Санта-Марії у Бразилії, я пішла туди ж в аспірантуру У 2022-му у межах співпраці між моїм вишем та Седертернським університетом я вирушила до останнього за програмою міжнародного обміну. Саме там сформувалося моє дослідницьке запитання. У своїй дисертації я аналізувала медіатизацію російсько-української війни за першими шпальтами бразильської газети Folha de São Paulo та шведського видання Dagens Nyheter, опублікованими впродовж 24 лютого 2022-го – 24 лютого 2023 року.
Що Ви знали про Україну до повномасштабного вторгнення?
До повномасштабного вторгнення я мало знала про Україну. Але як дослідниця я почала більше читати матеріалів про Україну, Росію, інші країни, аби краще зрозуміти контекст. У Бразилії вченим, які ще навчаються на бакалавраті чи магістратурі, видають стипендії на дослідження, які зазвичай пов’язані з Бразилією або регіоном Латинської Америки. Тож ми зосереджуємося на цих темах, а не на Європі чи інших країнах.
Насправді через програму обміну я вперше виїхала за межі Латинської Америки. І саме тоді я збагнула, що мені треба краще пізнати свою країну. Вона величезна, подорож всередині Бразилії може виявитися дорожчою, аніж поїздка до країн, які межують з твоїм штатом. Я як мешканка південного бразильського штату Ріу-Гранді-ду-Сул їздила до Парагваю та Аргентини, які до нас близькі, але ніколи не була в Амазонасі (штат Бразилії на півночі країни — ред.). [За кордоном] мене запитували, як там у Ріо-де-Жанейро, Сан-Паулу. А я відповідала, що ніколи не була в цих містах. Зрозуміла, що треба починати відкладати гроші на подорожі своєю країною.
Мені було приємно прочитати у Вашій дисертації, що обидва медіа, які Ви досліджували, зайняли позицію на підтримку України. Але підозрюю, що російська пропаганда активно діє у всьому світі, зокрема в країнах Латинської Америки. Чи помітили Ви це під час Вашого дослідження? Можливо, не в газетах, а у професійному або особистому житті?
У нас є певні інформаційні кола, думаю, переважно на таких платформах як Telegram і WhatsApp, де люди критично налаштовані щодо України.
Російсько-українська війна насправді стала частиною нашої внутрішньої політичної поляризації. На початку повномасштабного вторгнення президентом у Бразилії ще був Жаїр Болсонару, який мав певні стосунки з Путіним — не те щоб дружні, але точно ближчі, ніж, скажімо, Лула (Луїз Інасіо Лула да Сілва — Президент Бразилії з 2023 року — ред.). Втім, деякі прихильники Болсонару виступали проти Росії, а дехто з прибічників Лули підтримував її. Було дуже важко розібратися у цьому хаосі.
Якою була Ваша гіпотеза на початку дослідження? Чи підтвердилася вона?
Гіпотеза полягала в тому, що російсько-українська війна для Бразилії є зовнішньою та «не нашою». Під час дослідження я перебувала у Швеції й могла відчути, що там усе [війна] дуже близько. Люди говорили про це й намагалися всіляко допомогти Україні. До того ж Швеція не тільки географічно ближче, а й політично, що відображалося у висвітленні питання НАТО в Dagens Nyheter. Бразильські медіа не настільки занепокоєні цією війною, як, наприклад, внутрішніми проблемами, бідністю в тому числі.
Багато першошпальтових матеріалів із Folha de São Paulo, які я аналізувала, були присвячені кризі Яномамі — корінного народу, що живе на півночі Бразилії, в регіоні Амазонії. У січні 2023-го було оголошено надзвичайну медичну ситуацію на території проживання Яномамі після повідомлень про те, що діти помирають від недоїдання (повідомлялося, що за часів президентства Болсонару 570 дітей Яномамі померли від хвороб, які можна було вилікувати — ред.). На одній із перших шпальт Folha de São Paulo опубліковано фотографію, на якій зображено дуже худих дітей — самі кістки та шкіра. На це боляче дивитися.
У підсумку гіпотеза підтвердилася. Одна фраза, яка, можливо, є синтезом усієї моєї дисертації: «Поки Європа та велика частина світу жахаються жорстокості Путіна, Бразилія перебуває в стані переривчастого конфлікту — як завжди було, і, можливо, завжди буде». Це сумно, але, я думаю, це головний висновок моєї дисертації.
У висновках дисертації Ви, говорячи про Бразилію, навели цитату: «Ми звикли жити у В’єтнамі». Я навіть загуглила війну в Бразилії. Тепер розумію, що йдеться не про справжню війну, а про конфлікти. Через що Ви відчули, що ця цитата стосується теми медіатизації російсько-української війни?
Ця цитата з фільму «Cidade de Deus» («Місто Бога», 2002) — другої за популярності неангломовної стрічки у Бразилії. Це не звичайна війна — з бомбами та подібними речами — але у нас є конфлікт у фавелах (нетрях — ред.), на наших кордонах.
Поліція в Бразилії іноді дуже віддалена від населення. Наприклад, коли ми бачимо поліцейського, то сприймаємо його не як людину, що допоможе, а як того, хто хоче тебе якось пригнічувати. Тож у нас існує ця напруга в Ріо-де-Жанейро, Сан-Паулу, у фавелах. Поліція проводить військові операції проти так званих milícias — організацій, пов’язаних з торгівлею наркотиками та зброєю. У їхніх конфліктах з поліцією гинуть невинні люди. У нас були випадки, коли діти йшли до школи — й отримували кулю. У 2014-му у Бразилії щогодини фіксували п’ять смертей через вогнепальну зброю.
Прийшовши до влади у 2019-му, Болсонару спростив доступ до вогнепальної зброї в країні, яка вже мала ці проблеми. В останньому виданні «Атласу насильства» зазначено, що у 2022-му рівень зареєстрованих вбивств на 100 000 жителів становив 21,7, відповідно на все населення Бразилії припадає 46 409 вбивств. З них 72,4 % скоєно із застосуванням вогнепальної зброї. Тож ситуація тут дуже складна. Це як замкнена система, що підживлює саму себе. Є державні заходи, які полегшують людям доступ до зброї. Є недовіра до поліції, яка вбиває. Є проблеми з наркотиками. Ось чому я сказала, що ми, можливо, завжди житимемо в стані війни.
Після кількох місяців інтенсивного висвітлення бразильська газета вже не згадує війну в кожному випуску. Які тенденції Ви спостерігали у цьому контексті, які чинники впливали на повторну появу України на першій шпальті та чим це висвітлення відрізнялося від того, як це було у Швеції?
Так, у бразильській газеті Folha de São Paulo війна представлена з зовнішньої перспективи, у глобальному контексті. Це нагадувало стандартне міжнародне висвітлення за таким собі шаблоном: «ми маємо такі-то наслідки для нашої економіки, це позначиться ось так на виробництві добрив, які використовуються в сільському господарстві».
Але й було дві-три перші шпальти, які, наприклад, показували, як Бразилія приймає українських біженців, особливо у Прудентополісі (штат Парана), де є українська колонія. Я не знала про її існування, поки не стала досліджувати тему дисертації. Хоча маю родичів, які живуть у Толедо — це місто поруч із Прудентополісом, а мій штат межує з Параною.
Деякі мої друзі живуть у Кампіна-дас-Міссойнс, це за 15 кілометрів від мого рідного міста — Кандіду-Годой (штат Ріу-Гранді-ду-Сул), але я не знала, що там найбільша колонія росіян у Бразилії.
Dagens Nyheter теж писав про економічні, політичні, соціальні наслідки війни для країни. Але в перші два місяці повномасштабної війни матеріали були здебільшого про українських біженців, оскільки Швеція багато їх приняла у цей період. А пізніше активно висвітлювалося питання потенційного вступу Швеції до НАТО. Це теж сталося через російсько-українську війну. У Швеції ця війна має щоденні наслідки, тому вона сприймається значно ближче.
Якщо говорити про кількість, то у Dagens Nyheter значно більше перших шпальт, присвячених війні, ніж у бразильській Folha de São Paulo — 70 % проти 40 %. У Швеції ще були вибори у 2022 році, тому там теж була тема впливу війни на внутрішню політику. Було дуже цікаво це аналізувати.
Якщо ми, наприклад, подивимось лише на шведську газету — на початку та в кінці вашого дослідження — чи помітили Ви якусь втому, згасання інтересу до теми війни?
Висвітлення війни в Dagens Nyheter зменшувалося, бо з’явилися інші внутрішні події, особливо пов’язані з виборами, які проходили у вересні. Але війну все одно висвітлювали, просто вже не як щось нове. Це було радше в дусі: «це матиме для нас такі-то наслідки», «там відбудеться зустріч», «а тепер Росія зробила те-то».
А ще Ви згадували фотомонтаж, опублікований у Folha de São Paulo. Можете пояснити, чому Ви його аналізували?
Так, я насправді опублікувала цілу статтю, присвячену лише цій фотографії, бо вона мала величезний вплив. Ви чули про напад 8 січня на державні установи в Бразиліа, нашій федеральній столиці?
Ні, вибачте, нічого про це не знаю.
Це часто описували як своєрідне «повторення Капітолія» — подій у Вашингтоні у 2021 році. 8 січня 2023 року група людей — здебільшого прихильники Болсонару, який програв на виборах Лулу — штурмувала головні урядові будівлі в Бразиліа. Учасники заворушень нищили національні символи, вибивали вікна й вандалізували все на площі Трьох влад, яка символізує законодавчу, виконавчу та судову гілки демократії. Це не просто фізичний простір — він має глибоке символічне значення для Бразилії.
Багато хто вважає, що так прихильники Болсонару спробували влаштувати державний переворот. У нас навіть вийшла двомовна книга під редакцією Лу Каффаньї, Ізабель Лефгрен, Гізель Мартінс і Паоли Сарторетто, присвячена цьому дню.
А 19 січня Folha de São Paulo опублікувала ту скандальну фотографію. На знімку Лула дивиться вниз й поправляє краватку. На передньому плані — тріснуте від пострілу скло. Завдяки багаторазовій експозиції й обробці зображення склалося враження, що Лула буквально за розбитим склом (простіше кажучи, редакція Folha de São Paulo з’єднала два зображення в одне — ред.).
Таке фото, гадаю, ніколи не з’явилося б на першій шпальті Dagens Nyheter. Folha de São Paulo — мейнстримне ЗМІ Бразилії, дуже традиційне видання. То як вони можуть виправдати публікацію такого зображення всього через 11 днів після насильницької атаки, у якій президент фактично був непрямою ціллю? Дослідники, журналісти й широка публіка розкритикували редакційне рішення Folha de São Paulo.
Тож ми знаємо, що ваша гіпотеза підтвердилась. А чи були якісь закономірності, яких Ви не очікували побачити?
Я припускала, що в Бразилії не буде багато перших шпальт, присвячених війні, оскільки добре знаю бразильську журналістику. Однак я очікувала, що в Dagens Nyheter буде більше фокусу і на Швеції, і на самій війні. Наприклад, події в Бучі, геноцид і все, що з цим пов’язано, про які стало відомо у квітні, не отримало такого рівня висвітлення, якого я очікувала, і це мене здивувало.
Чи плануєте Ви продовжувати дослідницьку діяльність і в яких галузях?
Я викладатиму в університеті, чому неймовірно тішуся. Після захисту дисертації в грудні 2024-го я далі стежу за висвітленням російсько-української війни, щоправда, зараз медіа приділяють цій темі набагато менше уваги.
Зараз я займаюся публікацією статей і розділів у книгах на основі мого дослідження. Мені здається, багатьом випускникам PhD кортить поділитися своєю роботою зі світом, розповісти публіці, чим вони займалися. Тому я дуже рада, що ви дали мені можливість поговорити про моє дослідження.
Паралельно я працюю над проєктом про журналістські перші шпальти — це тема, яку я дуже люблю. Нещодавно я досліджувала фейкову обкладинку Time із зображенням Путіна, на якого накладено фрагмент обличчя Гітлера. Її створив вельський графічний дизайнер Патрік Малдер (Patrick Mulder) й опублікував в Twitter (X). Зображення завірусилося в соцмережах, його використовували на фізичних протестах. Тобто воно перейшло у площину реального активізму й навіть зачепило традиційні медіа.
Мені подобається спостерігати за взаємодією журналістики, яка практикується у соцмережах, з традиційною, мейнстримною журналістикою. Власне, це і є суть досліджень медіатизації, якими ми займалися в межах нашого проєкту, коли я була у Швеції.
Ширше я досліджую зміни в журналістиці, особливо в контексті розвитку цифрових платформ і їхньої участі у трансформації самої практики журналістики.
Розкрийте, будь ласка, поняття медіатизації в контексті російсько-української війни.
Ця війна інакше подається та сприймається, ніж попередні, оскільки сучасні медіаносії й технології змінюють саму природу війни. Наприклад, дослідник Роман Горбик вивчав, як українські солдати на фронті використовували мобільні телефони. Цивільні теж використовують телефони, щоб допомогти військовим — і це зовсім інший тип війни. Ця війна відбувається у форматі, який дозволяє нам буквально спостерігати за її перебігом у своїх соцмережах.
Вважаю, що Володимир Зеленський ефективно використовує медіатизацію — зрештою, він актор і добре розуміє, як це працює. Він опирається на попередні знання про виступи й комунікацію й застосовує ці навички на свою користь — і на користь своєї країни. Путін, навпаки, здається, взагалі цього не розуміє. Він мало кому подобається. Тому вважаю, що в певному сенсі медіатизація навіть допомагає Україні.
Обкладинки надані Камілою Хартман
Також читайте:
Ми відстежуємо ключові тенденції у світі медіа, публікуємо результати останніх медіадосліджень, розповідаємо, як за кордоном медійники, освітяни та науковці взаємодіють з ШІ, реагують на зміни в політичному середовищі й вивчають суспільства. Інтерв’юємо цікавих і незвичних спікерів — від колишнього головного редактора телебачення Сараєва до медіадослідниці з Австралії, проти якої Кремль висунув персональні санкції. Шукаємо незвичні погляди на освіту, медіа, протидію дезінформації та технології. Даємо голос українським викладачам журналістики й поступово формуємо базу журфаків України. Розвиваємо платформу електронного навчання Е-навчання.
ПІДТРИМАЙТЕ JTA — щоб ми могли й надалі створювати контент, який розширює горизонти.
Це можна зробити, переказавши посильну для Вас суму за такими реквізитами:
РЕКВІЗИТИ:
Одержувач платежу: ГРОМАДСЬКА ОРГАНІЗАЦІЯ «УКРАЇНСЬКИЙ ІНСТИТУТ МЕДІА ТА КОМУНІКАЦІЇ»
Код ЄДРПОУ: 42146919
Рахунок: IBAN: UA253003350000000260052372600 (валюта: UAH) в “Райффайзен Банк” (МФО: 300335)
Призначення платежу: Благодійний внесок на статутну діяльність від… (П.І.Б – для фіз.особи, найменування – для юр.особи)