Чому українським науковим виданням все ще варто прагнути індексації у Scopus — розповідає Сергій Радіо.
Чи стикалися ви із російськими пропагандистськими наративами у зарубіжних наукових журналах, які індексуються престижними науковими базами даних? Нещодавно, працюючи над статтею, я натрапила на низку наукоподібних текстів англійською, де повномасштабну війну в Україні згадували як «українську кризу», натякаючи, що в цій «кризі» винне НАТО. Практично усі ці статті були з російських журналів, які видають університети, що підтримали війну Росії проти України.
Науковці із Сумського державного університету провели більш масштабне дослідження у базі видавництва Elsevier — власника Scopus, знайшовши як окремі кремлівські наративи, так і 19 журналів, що видаються вишами країни-агресорки. Як ставитися до цих результатів? Відмовитися від публікації там чи ж наполягати на вилученні цих журналів із престижних баз даних?
Аби відповісти на ці питання, а також детальніше познайомити читачів із тим, як працює Scopus, за якими принципами туди потрапляють наукові журнали, ми поговорили із проректором з наукової та навчальної роботи Донецького національного університету імені Василя Стуса Сергієм Радіо. Він тривалий час курує наукову діяльність вишу, заохочуючи колег виходити на міжнародний рівень, зокрема публікуватися у журналах, що індексуються у престижних наукових базах даних. До того ж сам Сергій Радіо має багато публікацій у Scopus за спеціальністю «хімія».
Пане Сергію, як Ви вважаєте, чи українські вчені мають після дослідження Сумського державного університету припинити друкуватися у базі Scopus?
За даними порталу Open Science in Ukraine, станом на червень 2024-го у Scopus та Web of Science індексуються 182 українських наукових видання. Їхні редколегії роками вкладали душу в розвиток своїх журналів, намагалися дотримуватися всіх вимог, які висуваються до індексування видань (організовували якісне рецензування, розвивали культуру взаємодії з авторами). І що, тепер все це перекреслити тільки тому, що сусіди просувають антиукраїнські наративи у своїх журналах і статтях? Так росіяни перші радітимуть, якщо науковці України перестануть публікуватися у виданнях світового рівня. Ба більше, редколегіям українських наукових видань слід і надалі прагнути набуття індексації в Scopus: це свідчитиме про високий рівень як їхньої організаційної роботи, так і виданих статей. Також дослідні матеріали колег із Сумського державного університету має використати Міністерство освіти та науки України (напевно, директорат розвитку науки) як черговий аргумент за вилучення цих російських журналів зі Scopus.
Набагато гірше інше: деякі українські науковці досі публікуються в російських журналах або у співавторстві з науковцями, афілійованими до російських наукових установ і університетів (це можна легко виявити за допомогою ресурсів Scopus), хоча міжнародні договори в галузі освіти та науки з Російською Федерацією припинили діяти у березні 2022-го, а Угода між Урядом України та Урядом Російської Федерації про науково-технічне співробітництво — у червні того ж року.
Як ми в Україні можемо вплинути на видавництво Elsevier, щоб воно виключило зі своєї бази журнали, які просувають пропагандистські наративи або ж видаються російськими університетами, що підтримують війну?
Вагомим аргументом для Elsevier може стати доказова база того, що російські вчені підтримують розпочату Путіном повномасштабну війну проти України, створюють маніпулятивні публікації проти України та демократичних цінностей. Хоча коли «Союз ректоров России» у 2022 році підтримав вторгнення Росії в Україну — для цивілізованого світу це вже мало стати підставою припинити всі міжнародні партнерства із російськими вишами й виключити їхні журнали з міжнародних наукометричних баз даних.
Чи були вже схожі прецеденти, коли вдавалося виключити журнали за подібними зверненнями?
На жаль, Україні не завжди вдавалося досягти виключення журналів із баз. Такі спроби робилися ще до повномасштабної війни. Пригадую, у 2020-му Міністерство освіти та науки України відмовилося укладати з Elsevier Договір на надання доступу українським вишам та науковим установам до ресурсів Scopus. Річ була у тім, що Scopus продовжував індексацію журналу Physical Oceanography, який видається Морським гідрофізичним інститутом РАН (до анексії Криму — Морський гідрофізичний інститут НАН України), що діє на тимчасово окупованій території України, а отже, порушує законодавство України. Цей журнал випадав з баз протягом 2012–2018 років, проте з 2019 року його індексація поновлена й триває зараз, як це не прикро констатувати. Тому роботи щодо виключення російських видань у нас багато. Головне робити її системно — й результат обов’язково буде на користь України. У березні 2022 року Міністерство освіти та науки України закликало компанії Clarivate та Elsevier, яким належать Web of Science та Scopus відповідно, припинити співпрацю з Росією, проте бачимо, що й зараз журнали з цієї країни продовжують індексуватися.
Тут можемо провести паралелі із практиками зі спортивного світу. У 2014 році відбулися Олімпійські Ігри у Сочі, у 2018-му у Росії проводився Чемпіонат світу із футболу. Але де зараз їхні спортсмени? Немає російських футбольних клубів у Єврокубках, немає їхньої футбольної чи хокейної збірної ні в Чемпіонаті Європи, ні в Чемпіонаті світу, немає олімпійської команди, а тільки спортсмени без прапора й гімну. Так і в науці потрібно добиватися ізоляції тих, хто підтримує війну.
Від редакції JTA: нещодавно дослідники, які встановили докази співпраці Elsevier з російськими вченими, добилися того, що видавництво не продовжуватиме контракт на видання російського журналу Mendeleev Communications. Контракт закінчується у 2024 році.
Попри те, що ще з 2015 року МОН рекомендувало українським науковцям видаватися в журналах, що індексуються у Web of Science та Scopus, досі знаходяться скептики, які вважають, що це дуже дорого. Але ж у цих базах є можливість безплатної публікації. Чи можете Ви розповісти науковцям, які ще не до кінця розібралися в тому, як це працює, як саме опублікуватися безплатно?
У більшості журналів міжнародних академічних видавництв можна опублікувати статтю безплатно. Видавництво Elsevier взагалі під час війни дає відкритий доступ (Gold Open Access) до статей з України. Для науковців з інших країн ця функція є платною.
Але тут питання загалом до системи грантового фінансування наукових проєктів. У європейських університетах керівник наукового проєкту або постдок отримують цільові кошти на те, щоб забезпечити відкритий доступ до своїх статей. У цьому зацікавлені самі університети: статті з відкритим доступом мають вищий рівень цитувань серед наукової спільноти й заодно посилюють позиції цих вишів у світових рейтингах. Наші грантодавці й самі університети таких ресурсів, на превеликий жаль, не мають.
У Scopus можна знайти сотні, якщо не тисячі журналів за обраним вами науковим напрямом. У багатьох виданнях або взагалі не буде плати за публікацію (англ. APC — article processing charge), або надаватиметься можливість безплатного опублікування робіт. Насправді [у закидах «це дорого/марно»] частіше йдеться не стільки про небажання публікуватися платно чи безплатно, а про небажання самих науковців слідувати правилам журналу. Адже насамперед потрібно знати іноземну мову на достатньому рівні, використовувати систему електронного подання рукописів, відповідати на непрості запитання «лютих» рецензентів, дотримуватися високих вимог до структури тексту й рисунків, до оформлення переліку посилань (попри наявність електронних ресурсів, у яких ти можеш сам задати необхідний стиль оформлення посилань)… Журнали й видавництва з високою репутацією в академічному середовищі не публікуватимуть те, що не відповідає їхньому рівню. Вам пропонуватимуть вказати потенційних рецензентів — і це вже тест на вашу власну оцінку рівня рукопису. Якщо ви зазначите як рецензентів дослідників зі слабкою репутацією в науковому середовищі, колег з вашої ж країни, то це вказуватиме на те, що вам самим соромно презентувати свій результат визнаним світовим вченим із вашого наукового напряму… І далі може послідувати відмова. Здається, що краще заплатити певну суму (й потім говорити про дороговизну Scopus) журналу, який прийме роботу такою, якою вона є; де рецензування якщо не формальне, то взагалі відсутнє, де може навіть не бути редагування до естетично прийнятного вигляду. Зате немає «лютих» рецензентів, які змушуватимуть щось покращити у рукописі й провести додатковий науковий пошук чи доповнити експеримент.
Варто бути сміливими! На перші свої англомовні статті я отримував зауваження «Your English must be improved and corrected», але це не зупиняло, навпаки — мотивувало до зростання як науковця, спонукало вивчати мову. Був і цікавий досвід спілкування з деякими редколегіями. Особливо запам’яталося подання рукопису в Journal of Coordination Chemistry у 2010 році, коли редколегія, не роблячи зауважень до граматики та мови, самостійно виправила усі мовні неточності.
До речі, деякі журнали, які індексуються в Scopus, навіть виплачують авторам гонорар за опубліковані статті. В Україні таким журналом є, наприклад, «Теоретична та експериментальна хімія» / «Theoretical and Experimental Chemistry», який перевидається видавництвом Springer Nature.
Ще один аргумент проти публікації у цих журналах, який я інколи чую, — нібито якість публікацій в деяких із них є занадто низькою. Мені самій траплялися російські журнали з комунікацій, індексовані у Scopus, але за рівнем їхні статті нагадували студентські курсові. Як таке можливо? І наскільки це масове явище?
І таке буває, але через внутрішню політику перевірки якості видань рано чи пізно ці журнали виключать з бази. Повідомлення про припинення індексації журналів публікуються регулярно й ви завжди маєте змогу бачити, що це за видання й чому так сталося.
Іноді я отримую листи від так званих «хижацьких» журналів, які пропонують швидко опублікувати мою статтю у «престижному» збірнику. Як їх розпізнавати та не потрапити до їхньої пастки? Адже часом вони пропонують публікацію у Scopus за певну платню.
Хижак завжди шукатиме жертву. Щойно ви почнете публікуватися в журналах, які індексуються у Scopus або Web of Science, чи брати участь у міжнародних наукових конференціях, матеріали яких також індексуються, то ви відразу можете стати жертвою «хижацьких» журналів. Це триватиме недовго, оскільки ви швидко навчитесь їх розпізнавати. Класичні ознаки «хижацьких» журналів такі:
- публікують статті лише платно;
- занадто мультидисциплінарні: охоплюють напрямки від філології до медицини, причому в останньому випадку не вимагають висновку комісії з біоетики (зазвичай біохімічні або медичні журнали зобов’язують авторів його надсилати, якщо їхнє дослідження включає експерименти за участю людей або використання людських зразків, експерименти на тваринах);
- обіцяють опублікувати статтю швидко, часом за декілька днів, що ставить під сумнів проведення рецензування рукописів;
- перевіряючи склад їхньої редколегії, ви не зможете знайти реальних вчених;
- сайти цих журналів доступні тільки англійською мовою та, чомусь, російською;
- багато позначень impact-factor — це набір якихось цифр;
- немає належних вимог до оформлення рукопису та переліку цитувань;
- журнал не індексується у Scopus або Web of Science, що, власне, можна перевірити в цих базах даних;
- журнал приймає до публікації надто багато статей.
Якщо вагаєтесь у виборі журналу, порадьтеся з досвідченішими колегами. Але краще не чекати й не розглядати такі запрошення до опублікування, які приходять на електронну пошту, а самим шукати наукове видання, у тому числі у Scopus.
Один із прикладів «хижацького» журналу — International Journal of Scientific and Technology Research, який індексувався у Scopus протягом 2018–2020 років. До 2018-го «редколегія» створювала ім’я журналу та робила все, щоб його індексували. Після того вони почали активно користуватися цим фактом, аби залучити авторів до публікації робіт на комерційній основі. Кількість таких охочих стрімко зростала, що привернуло увагу до активності журналу. Й під час чергового моніторингу його було виключено з бази. Залишається тільки здогадуватися, скільки людей продовжувало оплачувати публікації на наступний рік, не усвідомлюючи, що журналу в Scopus вже не буде. Не виключаю, що цю схему повторять видання з надто схожими назвами, в яких буде видозмінено лише слово Scientific або видалене слово Research.
Як Ви оцінюєте шанси українських наукових журналів потрапити до Web of Science та Scopus? Знаю, що деякі наші видання там є, проте видається, що «фізикам» потрапити туди легше, ніж «лірикам». Чи це правда? Що мають враховувати редактор і редколегія українського наукового збірника, які мають такі амбіції?
Практика показує, що шанси досить високі. І ви можете переконатись, що серед згаданих 182 українських видань, що індексуються у Scopus або Web of Science, є журнали і природничого й медичного напряму, і з галузі суспільних і гуманітарних наук, і технічних наук. Справді може здаватися, що журнали з фізики, хімії або з медицини мають кращі шанси потрапити до бази, ніж журнали з гуманітарних чи суспільних наук, оскільки перші мають більшу увагу з боку міжнародної наукової спільноти.
Проте головним у питанні індексації є дотримання вимог до організації діяльності журналу, які висувають Scopus або Web of Science. Має бути інформативний сайт, у тому числі з англомовною версією, із прозорим представленням візії журналу, його цінностей і політик, інформацією про членів редколегії та їхньою приналежністю до університетів із різних країн. Безумовно, мають бути цифрові ідентифікатори видання (ISSN та DOI (для статей)), англомовні анотації та належно оформлені посилання на цитовану літературу. Редколегія має забезпечувати високий рівень рецензування поданих рукописів, доступність журналу онлайн (бажано через сайт журналу та платформи відкритого доступу), регулярність випусків. Важливо, що від претендентів на індексацію не вимагають видаватися виключно англійською, достатньо належно оформити англомовний блок до кожної статті. Системне удосконалення організації діяльності журналу рано чи пізно завершиться його включенням до міжнародних баз. Тут головне, аби редколегія постійно сприяла розвитку.
В Україні є потужні журнали з великою історією, які мали б вже давно індексуватися. Однак вони зупинилися в розвитку, бо розраховані на вирішення суто локальних питань, насамперед пов’язаних із забезпеченням захисту аспірантів. Їм, мабуть, здається, що журналу категорії Б для цього цілком достатньо і немає сенсу напружуватися для чогось більшого.
Як Ви оцінюєте наявний в Україні Порядок формування Переліку наукових видань? Після змін у 2015 році кількість фахових наукових збірників категорії «Б», зокрема в межах спеціальності «журналістика», стала дуже малою. Але в останні роки усе більше журналів стало потрапляти до категорії «Б». Є певні спеціальності, де цих збірників, здається, забагато. Наприклад, державне управління — 54, економіка — понад 250. Чи це означає, що ми в цій сфері повернулися туди, звідки колись починали — тобто до «мурзилок», де можна друкувати все, що хочеш, головне — заплати за статтю?
Це досить складне питання, яке заслуговує на окреме обговорення. Ключовим аспектом забезпечення відповідності журналу певній категорії є постійний моніторинг роботи редколегії. Міжнародні наукометричні бази даних, такі як Scopus, проводять постійний моніторинг індексованих видань або журналів-кандидатів до індексації. Водночас перебування в Переліку наукових фахових видань України вирішується тільки під час набуття чи підтвердження фаховості раз на п’ять років.
Підходи можуть різнитися через те, що міжнародні наукометричні бази даних є комерційними проєктами, які мають постійно розвиватися, щоб витримувати конкуренцію на ринку наукової інформації. Натомість Перелік наукових фахових видань України формується за формальними критеріями, де не завжди враховується якість наукового наповнення. Аналіз даних Реєстру наукових видань України від «Української наукової періодики» показує, що загалом в Україні налічується 1673 наукових журнали категорій «А» та «Б». Проте визначити, як це число зміниться в майбутньому, складно через поточну війну проти України, яка спричинює відплив інтелектуального капіталу з країни та руйнування наукової інфраструктури. Загалом, важливо не тільки збільшувати кількість журналів за тою чи іншою спеціальністю, а й забезпечувати їхню якість, постійно вдосконалюючи критерії оцінювання й фахової відповідності та забезпечуючи проведення моніторингу наукових видань.
Фото надані Сергієм Радіо