Як студенти-журналісти Метрополійного університету Торонто (Toronto Metropolitan University) готуються до роботи в реальному житті — розповідає канадський викладач Равіндра Мохабір (Ravindra Mohabeer).
Випускники Школи журналістики Метрополійного університету Торонто працюють у CBC, Bloomberg, популярних загальнонаціональних виданнях Канади Globe and Mail та Toronto Star. За останні десять років не було жодної масштабної канадської події, яку б не висвітлював хтось з колишніх студентів школи, каже її очільник Равіндра Мохабір.
До команди Школи журналістики Равіндра приєднався у 2022-му. До цього він 13 років викладав в Університеті Ванкувер Айленд (Vancouver Island University). Равіндра — PhD з комунікації та культури, досліджує соціальну видимість і невидимість (як люди та речі стають пізнаваними та набувають значення), аудиторії та соціальне вираження («створення» та «охоплення» світу за допомогою медіа). В інтерв’ю Альоні Мартинюк викладач розповів про особливості навчання в Школі журналістики, важливість аудиторії та непрості взаємини канадських медіа з великими технологічними компаніями.
Цим матеріалом JTA продовжує серію інтерв’ю з викладачами журналістики іноземних університетів, аби показати, як працюють кафедри, факультети та школи журналістики в різних країнах. Раніше ми розповідали, як в Наваррському університеті (Іспанія) навчають студентів-журналістів працювати зі штучним інтелектом, а в Кардіффському (Велика Британія) — реагують на виклики часу.
Які навчальні програми пропонує ваша Школа журналістики?
У нас є чотирирічна бакалаврська програма з журналістики. На першому курсі студенти дізнаються про місце журналістики у суспільстві та як вона працює з його змінами. Також навчаються журналістського письма, мультимедійних форматів, редакторських навичок, мистецтва ставити запитання та проводити інтерв’ю.
На другому курсі студенти знайомляться з різнобарв’ям форм — від коротких новин до великих матеріалів для журналів чи онлайн-медіа. На третьому вивчають юридичні та етичні стандарти професії та уже можуть самостійно обирати певні модулі — від практичної роботи до вивчення теорій журналістики.
З четвертого курсу студенти починають працювати в університетській редакції, де вже самотужки створюють новини, тексти, подкасти й відео, ведуть відеотрансляції. Також наші молоді журналісти самі видають університетський журнал медіакритики. На цьому етапі у них з’являються курси з масових технологій, один із яких присвячений подкастингу. Деякі студенти вивчають документалістику, документальне виробництво.
Магістерська програма з журналістики у нас триває два роки.
Наша школа зосереджена на тому, аби навчити практичних речей. Наприкінці університетського шляху багато наших студентів уже працюватимуть: деякі з них підуть на стажування, а хтось стане фрилансером та публікуватиметься в авторитетних професійних організаціях або ж у нашому студентському журналі.
У нас є студенти, які створюють подкасти, дослідницькі проєкти, журналістські стартапи чи нові видання, займаються фотожурналістикою. Один наш студент працює у найбільшому виданні Торонто. До початку роботи він вже мав професійне портфоліо на основі фотографій, які зробив впродовж навчання.
Відзначу, що дедалі частіше у нас з’являються студенти, які менше орієнтуються на журналістику [як сферу самореалізації]. Дехто хоче використати свій журналістський бекграунд для роботи в інших галузях, наприклад, у комунікації.
Як вступити на бакалаврат Школи журналістики? Які етапи треба пройти, щоб стати студентом/кою?
Раніше абітурієнтам потрібно було подавати портфоліо, тобто писати статті, виконувати інші журналістські роботи. Але п’ять чи сім років тому цю вимогу прибрали, відтоді значення мають тільки шкільні оцінки вступника та його зацікавленість у програмі.
Аби потрапити до нашої Школи журналістики, потрібно мати дуже високий середній бал — від 80 % до 90 % (у відсотковому діапазоні) і вище за канадською освітньою системою. Тож наша програма є досить конкурентною.
Скільки студентів зазвичай у вас навчається?
Цього року ми прийняли на перший курс приблизно 135 людей. Загалом у нас зараз навчається орієнтовно 574 студенти на бакалавраті та 40 на магістратурі.
Чи можуть студенти отримати стипендію?
Можливі різні варіанти. Є окремі стипендії від Школи журналістики та загалом від університету, також у Канаді можна отримати допомогу від провінції, з якої ти походиш.
Оплата навчання різнитиметься для кожної з цих трьох груп. Всі студенти мають право подавати заявки на отримання стипендій або нагород, які надає безпосередньо наша Школа журналістики — а це більше ніж 200 тисяч канадських доларів на рік (станом на вересень 2024-го один канадський долар дорівнює 30,69 гривні — ред.). Але не всі з них доступні щороку: зазвичай це нагорода для студента, який вже навчається на програмі та добре попрацював минулого року.
Університет також надає деякі вступні пільги та допомоги, проте універсальної вступної стипендії, яку отримують усі, у Канаді немає.
Як змінюється навчання у вашій школі? На чому фокусуються викладачі у своїй роботі зі студентами?
Ми додаємо до навчальних підходів дедалі більше нашарувань, наприклад, вивчаємо, як індустрію змінює штучний інтелект, як реагувати на економічні зміни, безпекові фактори. Також ми почали уважно досліджувати, як журналістська робота впливає на малі спільноти Канади, наприклад, на корінне населення чи темношкірих канадців. Загалом у межах програми ми шукаємо відповідь на питання: як журналістам виконувати свою роботу якнайекологічніше і щоб це приносило якнайбільше користі.
Чи дозволено вашим студентам використовувати інструменти ШІ? Чи впроваджено їх у саму програму?
У нас зараз 14 штатних викладачів, ще кілька десятків фахівців працюють з нами час від часу на умовах неповної зайнятості. Різні люди мають різні погляди на використання ШІ. Деякі мої колеги досліджують використання ШІ в редакціях та у викладанні. Хтось вчить студентів працювати з ШІ як з джерелом підказок, ідей для заголовків, звертають увагу на тип запитань, які генерує ШІ.
Ми розглядаємо ШІ як інструмент зі своїми перевагами та цінністю, а не як абсолютну та надзвичайну загрозу, яка все замінить.
Чи є у вашій школі є курси по роботі з пропагандою, зокрема російською?
Я захоплююсь тим фактом, що ви, українці, перебуваючи в умовах війни, цікавитесь, як ми інформуємо про пропаганду наших громадян. Але наразі ми працюємо з ідеєю пропаганди менш прямолінійно.
У нашій навчальній програмі немає чіткості щодо поняття пропаганди, яка, можливо, існує в інших місцях світу, де вона є більш повсякденним явищем. А втім, у нас є курси з верифікації, цифрової верифікації, розслідувань з відкритих джерел абощо. Ми навчаємо наших студентів розглядати дезінформацію через критичну призму, розрізняти джерела інформації та визначати, чи вона достовірна.
Одним з ваших наукових інтересів є вивчення аудиторії, з якою працюють журналісти. Чому це важливо?
Багато поколінь [журналістів] до певної міри сприймали аудиторію як щось належне. Наші новини, наші матеріали завжди спрямовані на когось і звертаються до когось. Однак розуміння того, хто ці люди і як вони сприймають інформацію, дедалі більше важить.
У деяких наших навчальних програмах ми думаємо про те, як ми можемо показати хороші історії, скажімо, через TikTok. Адже інколи саме там перебуває аудиторія, до якої ми намагаємось достукатися.
Наша аудиторія — це і джерело наших новин, і їхній реципієнт. І якщо наша спільнота реципієнтів, скажімо, з корінних народів, каже: «Журналісти зі мною погано поводились — історично і в принципі», то ці люди навряд чи погодяться стати джерелами для нас у майбутньому.
Ми повинні думати про стосунки з аудиторією і про те, що вона є не лише приймачем, а й активним учасником журналістської роботи. Замало дотримуватися стандартів чи етики. Є частина розмови, контексту, який історично склався. Тому ми маємо розуміти свою аудиторію — які у неї є привілеї чи навпаки, поколіннєві травми.
Журналістика — це не застиглий ідеал. Це жива матерія, яка потребує людей з обох боків — як виробників, так і отримувачів інформації. Тому розуміння між цими двома сторонами є дуже важливим.
На своїх платформах Meta блокує контент канадських медіа. Як це впливає на їхню роботу?
[Влітку 2023-го] у Канаді схвалили законопроєкт C-18, який зобов’язує великі платформи, як-от Meta і Google, вести переговори з видавцями новин та платити їм за посилання на їхній контент. У відповідь Google вирішив обмежити видимість контенту медіа, які базуються в Канаді (Google в тестовому режимі блокував новини для приблизно 3 % канадських користувачів — ред.).
[Наприкінці 2023-го] канадський уряд пішов на мирову угоду з Google. Зійшлися на тому, що щороку Google платитиме сто мільйонів канадських доларів (з урахуванням інфляції — ред.) єдиному фонду. Його контролюватиме група, яка визначить, як розподілятимуться кошти між медіа по всій країні. Тож новини знову доступні [всім канадським користувачам] через Google.
Але через Meta — все ще ні. Компанія замінила журналістський контент [в канадських сегментах Facebook та Instagram] на більш розважально-спортивний. Цю заміну аж ніяк не можна назвати рівноцінною. Канадські медіа почали шукати інші виходи: оживили формат інформаційних дайджестів, який дає більше можливостей напряму контактувати з аудиторією, та долучилися до адвокації, щоби більше впливати на дії уряду та мати змогу лобіювати необхідні для себе рішення.
Деякі «молоді» медіа, які належать представникам корінних народів, робили розсилки на 45 тисяч людей, бо не мали ні фінансових, ні технічних ресурсів для розробки власної платформи. І вони теж використовували Facebook як платформу для поширення своїх новин. Щойно ця можливість зникла, вони втратили все. І тому зараз постійно йдуть переговори між Meta та урядом, а ми слідкуємо за ситуацією.
Як гадаєте, які журналістські тренди варто очікувати в наступні роки?
Переконаний, що світ журналістики дедалі глибше заходить у диджитал. І журналістські матеріали частіше переупаковуватимуть у різні формати, цікаві для аудиторії. Наприклад, New York Times дозволяє своїм читачам обирати як різні види підписок — від денних до тижневих, так і різноманітні види контенту.
Також думаю, що журналістика стане гіперлокальною: люди, які дедалі більше втомлюватимуться від всюдисущості та надміру інформації, хотітимуть мікроновин, мікровпливу на місцях. Громадянська журналістика теж стане набагато важливішою: дедалі більше людей цікавитимуться, що вони можуть тією чи іншою проблемою.
Що Вас як викладача найбільше тішить?
Найдужче радію, коли через чотири, п’ять чи десять років зустрічаю когось зі своїх випускників і чую від них: «Знаєте, я пам’ятаю цю річ і використовую її постійно». Думаю, це і є найбільша гордість викладача — бачити вплив, результати своєї роботи.
І багато моїх колег, мабуть, скажуть те саме. Вони мають можливість допомогти людині трансформувати її ідею у щось надзвичайне та резонансне, використати її як спосіб заявити про себе.
Я завжди хотів бути або журналістом, або перебувати в цьому просторі й робити корисні для журналістики та студентів речі. І я здійснив свою мрію.
Фото надане героєм