Як студенти-журналісти Кардіффського університету проходять стажування та як їх готують до викликів медіасередовища — розповідає британський викладач Гевін Аллен (Gavin Allen).
Досвід Гевіна Аллена в журналістиці складає понад 15 років, зокрема він працював у таких британських медіа як The Daily Mirror та MailOnline (сайт видання The Daily Mail). Останні п’ять років Аллен викладає цифрову журналістику магістрантам в Школі журналістики, медіа та культури Кардіффського університету (School of Journalism, Media and Culture, Cardiff University).
У міжнародному рейтингу QS World University Rankings 2024 цей виш посідає 40 місце серед 250 університетів за напрямком «Комунікації та медіа». Чимало випускників журналістської школи працюють на BBC, а у нинішніх студентів є змога проходити там стажування. Де ще стажуються майбутні журналісти, що вивчають та чи можуть поєднувати навчання з роботою — про це Гевін Аллен розповів Анастасії Плис.
Цим матеріалом JTA продовжує серію інтерв’ю з викладачами журналістики іноземних університетів, аби показати, як працюють кафедри, факультети та школи журналістики в різних країнах. Раніше ми розповідали, як в Наваррському університеті (Іспанія) навчають студентів-журналістів працювати зі штучним інтелектом.
Як влаштоване навчання
Які навчальні програми ваша школа пропонує майбутнім журналістам?
У нас є трирічні бакалаврські програми з журналістики, медіа та комунікацій. Вони складаються з академічних і практичних модулів. У перший рік студенти вивчають п’ять-шість обов’язкових модулів, на другому додаються факультативні за спеціалізацією, а структура третього року передбачає ще й написання дисертації (у Великій Британії так називають дослідницький проєкт, який можуть виконувати як студенти бакалаврату, так і магістратури — ред.).
Магістерські програми тривають рік і є практикоорієнтованими. З-поміж них студенти дуже шанують курси з новинної, телевізійної, журнальної й міжнародної журналістики.
Як ваш університет залучає експертів-практиків до викладання?
Бакалаврські програми більш академічні й теоретичні, і тамтешні викладачі, як правило, не мають практичного журналістського досвіду. Вони дослідники, пишуть книги та вивчають журналістику. Водночас на магістерських курсах викладають люди, які працювали або й досі працюють у медіа.
Ми залучаємо якнайбільше експертів із кожної сфери журналістики. Навчання у практиків допомагає актуалізовувати знання та навички. Наприклад, п’ять років тому я перестав бути повноцінним журналістом і перейшов до викладання. За ці роки мої знання та досвід застаріли, тож я запрошую чинних журналістів на майстер-класи для студентів.
Експертів залучають на постійній основі чи частково?
Наведу приклад нашого курсу з новинної журналістики. Ми втрьох — я, керівниця курсу Кеті Дункан (Catherine Duncan) та наша колега Сандра Лой (Sandra Loy) — викладаємо багато різних предметів і працюємо повний робочий день. Але ми також використовуємо свої контакти, друзів, мережу журналістів, аби залучати експертів на гостьовій основі. Це може бути одна година на рік для кожного запрошеного спікера, і ми залучаємо 10–20 таких гостей на різноманітних модулях.
Часто запрошені гості — наші колишні студенти. Після закінчення навчання їхній рівень працевлаштування складає 95–98 %.
Щодо працевлаштування, то йдеться винятково про журналістику, чи й про суміжні сфери, як-от PR?
Усе залежить від студентів. Ми завжди намагаємося залучати людей до роботи в журналістиці, адже саме для цього їх навчаємо. Та наш курс [з новинної журналістики] дуже спеціалізований, інтенсивний і складний, тож дехто може вирішити, що не хоче цим займатися. Ці люди можуть досить легко перейти в іншу сферу, бо ми навчаємо їх навичок, які знадобляться не лише в журналістиці: критичного мислення, аналізу, письму. До того ж університет має добру репутацію і багато компаній знають, що ми готуємо високоякісних випускників.
Я б сказав так: якщо у нас є 20 студентів на курсі, то 17 із них працюватимуть у журналістиці, двоє — в комунікаціях чи суміжних сферах. І, можливо, одна людина не знатиме, чим хоче займатися.
Навчальна програма передбачає проходження практики чи стажування у медіа?
На бакалавраті немає офіційної практики. Звісно, якщо студенти хочуть бути кращими журналістами, ми рекомендуємо їм спробувати отримати досвід роботи в редакції. А от на магістратурі практика — обов’язкова частина курсу. У студентів є місяць, упродовж якого вони мають пропрацювати в редакції щонайменше два тижні. Але якщо хочуть, можуть використати для цього і п’ять тижнів.
Нам дуже пощастило, бо поруч з нами офіси BBC та великий сайт Wales Online. Також ми близькі географічно до медіакомпанії ITV Wales та багатьох інших великих редакцій. Однак вони можуть поїхати на практику до Лондона, Манчестера, Ліверпуля чи будь-якого іншого великого міста, де хочуть спробувати себе у професії.
Тобто студенти можуть самостійно обирати, де проходити стажування?
Так. Вони можуть обрати роботу в політиці, охороні довкілля, спорті чи будь-якій іншій сфері, в якій хочуть розвивати свою кар’єру. Наприклад, зараз чимало спортивних клубів мають власні відділи комунікацій із журналістами, які створюють контент. Водночас є багато студентів, які не знають, що хочуть робити. Тому вони можуть [умовно] щотижнево пробувати себе в різних редакціях.
Як ви визначаєте успішність проходження стажування?
Після повернення зі стажування студенти мають написати текст на тисячу слів про свій досвід роботи. Вони можуть дати посилання на опубліковані статті, аби показати результати своєї роботи. Також ми часто спілкуємося з керівниками редакцій або людьми, які відповідали за студентів, — ті пишуть невеликий звіт про роботу стажерів.
Тобто ми маємо погляд стажера, редактора й опубліковані матеріали. Це важливо, бо, по-перше, ми прагнемо, щоб студенти мали хороший досвід роботи. Ми не хочемо, щоб їх просто залишили в кутку і не давали нічого робити. А по-друге, роботодавці шукають найкращих студентів, яких ми можемо їм дати, бо це їхні потенційні співробітники. Інколи студенти повертаються зі стажування з пропозицією роботи.
Студенти можуть поєднувати одночасно навчання і роботу в медіа?
Ні. Наш курс із новинної журналістики дуже спеціалізований і не схожий на звичайні університетські модулі. Ми працюємо щодня з 9-ї до 17-ї години. Фактично для студентів це як перша робота. У нас є свій сайт з оригінальними матеріалами. Тож студенти часто працюють вечорами: шукають історії, висвітлюють події. Тому поєднувати роботу з навчанням важко.
Але після місячного стажування, яке припадає на квітень, студенти складають іспити та заліки. Ми кажемо людям, які справили гарне враження й отримали пропозицію роботи, зачекати місяць-два. Так, іноді це буває важко, бо студенти хочуть працювати вже. Але ми намагаємося це збалансувати, щоб переконатися: люди закінчать навчання та здобудуть кваліфікацію. Більшість роботодавців це розуміє і готова зачекати.
Хто і звідки вступає на навчання
Скільки студентів-журналістів навчається у Школі журналістики, медіа та культури Кардіффського університету?
У нас є шість основних програм з журналістики на магістратурі: новинна, журнальна, телевізійна, міжнародна, журналістика даних і документалістика. На кожній вчиться різна кількість студентів. Але якщо сильно узагальнити, то десь по 20 людей на програму — це 120 студентів загалом. Крім того, є багато курсів, присвячених комунікаціям або іншим сферам.
Який середній вік вступників на бакалаврат і магістратуру?
Як правило, на бакалаврські програми вступають 18-річні люди. Вони навчаються упродовж трьох років, тож на магістратурі їм вже 21–22. Але бувало, коли на магістратуру вступали 25–26-річні, а кілька разів — і тридцятирічні.
Звідки до вас вступають: із Кардіффа, інших міст чи з-за кордону?
Кардіфф, можливо, є найкращою школою журналістики в країні, тому до нас приїжджають звідусіль: із Шотландії, Ірландії, Англії. У нас багато студентів з Кардіффа та Уельсу, тому що ми приділяємо особливу увагу студентам, які навчалися у нас на бакалавраті й хочуть перейти на магістратуру. Час від часу вступають і американські студенти — їх небагато, та все ж вони є.
Цього року в нас [на програмі із новинної журналістики] десь такий баланс: шість студентів із Кардіффа та Уельсу, а решта (10-11) — з інших міст. Приблизно таке саме співвідношення на програмах з телевізійної та журнальної журналістики. А от на програмі з міжнародної журналістики навчаються, як правило, студенти з Китаю, Індії, Пакистану. Це більш міжнародна група, тому що ці люди хочуть здобути освіту в Великій Британії й повернутися до своїх країн.
Ви пропонуєте гранти чи стипендії для студентів?
Розкажу більше про магістратуру, бо з цим я частіше стикаюся. На магістерських програмах є кілька грантів. Вартість навчання становить приблизно 12 тисяч фунтів стерлінгів за рік (орієнтовно 639 тисяч гривень станом на липень 2024-го). Є три-чотири грантові схеми, які покривають витрати повністю або частково. Це може бути грант, направлений на економічну чи етнічну різноманітність, наприклад.
Одна з проблем, яку ми маємо у Великій Британії, полягає в тому, що багато журналістів — багаті білошкірі чоловіки старшого віку. Наша журналістика стала трохи елітарною, тому зараз британські редакції намагаються бути більш різноманітними й залучати людей різного походження та класу. Ось чому в нас є такі грантові схеми.
Виклики та тренди
Сьогодні стрімко розвивається штучний інтелект. Чи вплинуло це на ваш курс з новинної журналістики?
ШІ впливає на все усіляко. Для нас як університету одна із проблем полягає в тому, щоб завадити студентам використовувати ШІ для обману на іспитах і під час виконання завдань. Але все-таки до нас приходять розумні люди, які хочуть вчитися. Який сенс витрачати 12 тисяч фунтів стерлінгів, щоб навчитися обманювати? Більшість студентів це розуміє.
Чи впроваджуєте ви вивчення ШІ-інструментів у своєму курсі?
Наразі ми несильно вивчаємо ШІ. Аби зрозуміти, як та чи інша технологія впливає на журналістику, я йду до Times, Financial Times, Daily Mail, Daily Mirror чи будь-якої з великих британських медіакомпаній і запитую, як вони це використовують у роботі. Я прошу показати, що вони роблять, щоб розуміти, чого потрібно навчити наших студентів. А потім повертаюся до класу і вирішую: потрібно це викладати чи ні.
ШІ зараз використовують у медіа для впровадження великих систематичних технологічних змін. Медіакомпанії створюють нові продукти та платформи, які допомагають покращити ІТ-процеси. Але в щоденній журналістиці ШІ використовують не так часто, бо він ненадійний: вигадує факти, цитує неправильні джерела. Журналісти витрачають більше часу на виправлення помилок, ніж на самостійне виконання роботи.
Які, на Вашу думку, існують виклики зараз для журналістики у Великій Британії?
Виклик номер один — виживання. Для цього журналістиці потрібно заробляти. Наприклад, BBC фінансується переважно через ліцензійний збір, але грошей стає дедалі менше. Про журналістів приватних медіа піклуються медіамагнати на кшталт Руперта Мердока. Але є багато редакцій, які повинні заробляти гроші, щоб вижити. Способів це зробити дедалі менше і вони значно складніші [ніж раніше].
Проблема номер два — брак видимості. ШІ може згенерувати 50 статей про вибори у Великій Британії, а хороший журналіст напише одну. Людям стає важче виокремити якісний контент з-поміж усього сміття, бо баланс спотворений.
І третій виклик — актуальність. Журналісти повинні виробляти контент, який люди захочуть читати, який буде корисним для аудиторії. Це стосується і каналів поширення інформації. Сьогодні багато молодих людей дізнаються новини із соцмереж. Тож ви повинні з’ясувати, як використовувати соціальні мережі та інтернет так, щоб це допомогало вашому бізнесу, але водночас ви не мали віддавати усе технологічним компаніям. Адже коли ви, наприклад, створюєте контент у TikTok, отримує гроші він.
Як ваша навчальна програма реагує на ці виклики?
Ми щороку оновлюємо та вдосконалюємо курси. Інколи зміни невеликі, іноді — досить суттєві. Наприклад, коли я прийшов викладати в Кардіффський університет, ми не приділяли достатньо уваги соціальним мережам і великим технологічним платформам. Тож перш за все я створив модуль із цифрової журналістики. Він охоплює роботу з Google, соцмережами, сайтами, а також бізнес-моделі та заробіток на журналістиці.
Окрім цього, ми розповідаємо студентам, як можна заробляти через продаж створених фотографій та відео. Люди мають розуміти, що є проблема заробітку і є шляхи її вирішення, частина яких залежить від них самих.
Зараз я намагаюся зрозуміти, як ШІ змінює журналістику і як його можна використовувати в роботі. Досліджую, що є важливим та корисним, перш ніж впровадити це у навчання. Думаю, через рік чи два у програму доведеться вносити великі зміни.
Які тренди в журналістиці Ви очікуєте на найближчі роки?
Ми повертаємося до пункту про виживання. Сьогодні через Facebook і Google журналісти не можуть заробити на рекламі так, як раніше. Тож вони повертаються до підписок і просять платити за доступ до сайтів. Це дуже непопулярно серед аудиторії: люди звикли користуватися сайтом BBC безплатно й не розуміють, чому повинні платити за інформацію, яку вільно можуть отримати деінде. До того ж наскільки справедливо позбавляти інформації людей, які не можуть платити за новини?
Думаю, медіа дедалі частіше переходитимуть до таких моделей. Декому це вже вдається добре. Наприклад, The Guardian каже читачам: «Ви можете заплатити, якщо хочете. Але це не обов’язково». Люди можуть обирати й, думаю, редакція на цьому непогано заробляє. Або є Financial Times, де аудиторія — переважно ділові люди з грошима. У цього видання немає вільного доступу до контенту (підписка коштує від 39 доларів на місяць — ред.). Тобто бізнес-модель у кожного різна. Але ми повинні переконатися, що люди все ще мають доступ до якісних новин, інакше буде більше дезінформації.
Ще один тренд я називаю пакетною підпискою. Наприклад, New York Times купила гру Wordle і спортивний сайт The Athletic. Я платив за The Athletic, бо люблю спорт. А мій друг — ні, однак платив за Wordle. Тепер, якщо ви купуєте підписку на New York Times, це все включено у ваш пакет. Така модель довго діяла у друкованих виданнях, які додавали безплатно якісь вкладення. Але з розвитком інтернету цей показник зменшився, частково тому, що випуск додаткових продуктів коштував новинним організаціям грошей, тимчасом як доходи від реклами та продажів падали. Тепер, думаю, ми повертаємося до пакетних підписок. Редакції пропонують аудиторії багато різного контенту, щоб переконати їх підписатися.
Фото надане Гевіном Алленом