Багатьом студентам-журналістам рецензія видається складним жанром: з одного боку, можна висловлювати власну думку про фільм або книгу, а з іншого — це має бути все-таки аналіз твору, а не набір безапеляційних суджень. Щоб розібратися, яка ж вона, якісна рецензія, попросили українських критиків відповісти на кілька запитань.
Наскільки суб’єктивною може бути рецензія?
Жанр рецензії не претендує на об’єктивність. Однак автор має вміти обґрунтувати свої думки, вважає кіно- і театральний критик Дмитро Десятерик, який дописує для «Детектора Медіа» та Bird in Flight. А також не бути поверхневим, додає літературознавиця, літературна критикиня та редакторка видавничих проєктів видавництва «Темпора» Богдана Романцова: «Якщо людина має сформований, особистий погляд на мистецтво, вміє читати тексти та бачити не тільки сюжет, а й щось більше, то її буде цікаво читати».
За словами Богдани, початківці часто намагаються написати нейтральну статтю без оцінок, як це роблять літературні критики. Однак це мало нагадує рецензію, каже критикиня: «Читач очікує побачити цікавий особистий погляд рецензента на певний твір, а не літературний аналіз із цитатами з академічних видань». Тому використовувати у тексті складну термінологію, аби лише вразити читача своєю ерудованістю, теж не варто, додає Богдана.
Водночас рецензент не має якати, вважає літературна критикиня, літературознавиця та есеїстка Ганна Улюра: «Ваше завдання — показати, що є вартісного у книзі. Тож не вживайте фрази на кшталт “мені сподобалося…” чи “я люблю…”».
Якою завдовжки має бути рецензія?
«Обсяг звичайної рецензії — від трьох до десяти тисяч знаків, в ідеалі — п’ять-шість. «Однак якщо ви пишете на замовлення, то обсяг залежатиме суто від видавництва-замовника», — відповідає Богдана Романцова.
З чого почати рецензію та як закінчити?
«Для початку можна повідомити певні факти про твір. Наприклад, фільм А високо оцінили на такому-то кінофестивалі, або така-то стрічка стала першою у доробку режисера після тривалої творчої перерви», — говорить Дмитро Десятерик.
Можна також, каже він, почати з питань, які зачіпають контекст створення фільму, наприклад, «Яке кіно знімати у країні, що воює?». А ще варто згадати традицію, в яку твір вписується, додає Богдана Романцова.
Далі рецензент коротко розповідає деякі факти про сюжет і режисера (режисерку), а потім вже переходить безпосередньо до аналізу твору.
«Завершити рецензію можна якоюсь парадоксальною чи навіть патетичною думкою — те, що я називаю “пуантом”», — каже Дмитро.
Чи доречний гумор у рецензії?
На думку Богдани Романцової, у хорошій рецензії є місце жартам та іронії. Проте ніколи — сарказму чи прямим образам. «Читач може сприйняти ваш сарказм як бажання помститися авторові твору», — каже вона.
Коли починати писати текст?
На ваш розсуд. Дмитро Десятерик, наприклад, не береться писати рецензію одразу після перегляду твору. «Загалом я чекаю до наступного ранку, аби повністю сформулювати власну думку. Дивитися або читати треба уважно і неодноразово, аби зрозуміти, як твір влаштований, які культурні відсилки до інших творів мистецтва містить. Тоді в автора буде достатньо інформації, а отже, він зможе зосередитися на питанні “як”, а не “що”». — вважає Дмитро.
А от Богдана Романцова чинить інакше: «Я записую свої думки про твір ще під час читання».
Чи треба переказувати сюжет твору?
За спостереженнями Дмитра Десятерика, деякі початківці підміняють аналіз детальним описом сюжету. Однак не цього потребує читач. «Кожна історія ґрунтується на конфлікті, тому треба розповісти, у чому його суть. Ваше завдання — показати вихідні позиції, з яких стартує сюжет, а деталі його розвитку опустити», — каже він.
Ступінь розкриття сюжету залежить від жанру твору, вважає Богдана Романцова. «Якщо, наприклад, йдеться про есеїстичну книжку, то нам важлива тема, а сам сюжет есею, як правило, не є інтригою. Якщо ж мова про пригодницький роман, то, навпаки, не можна здавати основні сюжетні повороти», — каже вона.
Чи варто наводити цитати в рецензії?
За словами Ганни Улюри, в аналітичних рецензіях на 10–15 тисяч знаків можна і треба додавати цитати, але їх має бути не більше трьох-чотирьох відсотків від всього тексту (тобто мова приблизно про 300–600 знаків). Ще вона радить якось виокремлювати цитати в тексті, інакше читач не зверне на них уваги.
За допомогою цитати автор може проілюструвати своє твердження. «Уявімо, що ви оглядаєте якийсь жахливий любовний роман і знайшли показову цитату. Введіть її в текст — і читач це гарно сприйме», — каже Богдана Романцова.
«І нізащо не завершуйте текст цитатою — тільки своїми словами, — додає Ганна Улюра. — Також не звертайтеся до свого читача напряму — це ознака неякісної рецензії».
На які твори мені писати рецензії?
Ганна Улюра радить авторам тверезо оцінювати свої здібності та сили перш ніж визначити, на які твори писати рецензії. «Якщо ви не знаєте наукового методу або як працювати з джерелами — не беріться за нонфікшн. Не знаєте мови оригіналу — не беріться за перекладну літературу. Пишіть тільки про те, що ви спроможні сприйняти на глибокому рівні», — каже вона.
Богдана Романцова додає, що писати рецензії варто на ті твори, які вийшли менш як пів року тому. Загалом треба вкластися у місяць-два від появи твору, адже чим більше авторів до вас напише про нього, тим менш ймовірно, що читач дійде до вашого тексту.
Як запам’ятатися аудиторії?
Аби вирізнятися з-поміж інших авторів, потрібно постійно практикуватися та самовдосконалюватися, вважають критики.
«Ваш стиль формується винятково через досвід. Головне — пропонувати якомога глибший, навіть парадоксальний погляд на твір. Побачити у ньому те, чого не побачили інші, наприклад, несподівані культурні алюзії та паралелі з іншими творами мистецтва», — каже Дмитро Десятерик.
«Щоб написати хорошу рецензію, ти маєш прочитати мільйон рецензій. Прочитав мільйон? Прочитай ще один. Іншими мовами також», — наголошує Ганна Улюра.
Головне зображення: AnnieSpratt / Pixabay
Фото експертів взято з їхніх Facebook-сторінок
Також читайте:
Що треба вміти й знати, аби стати хорошим культурним журналістом. Конспект вебінару Лєни Чиченіної
«Як написати книгу»: курс з письменницької майстерності у друкованому форматі
Як дізнатися, що з текстом усе гаразд: 14 запитань перед публікацією матеріалу