Щоб успішно протистояти російській дезінформації, яка діє на різних рівнях, державі, ГО та медіа потрібно об’єднати ресурси. Як це реалізувати, розповіли учасники обговорення, присвяченого ефективності протидії російській дезінформації в умовах повномасштабної війни.
Захід провів Український інститут медіа та комунікації за підтримки Американської асоціації юристів Ініціативи з верховенства права (ABA ROLI) в межах програми «Сприяння Інтернет свободі в Україні».
У рамках події Український інститут медіа та комунікації презентував результати дослідження «Ефективність протидії російській дезінформації в Україні в умовах війни» (детальніше можна почитати тут). УІМК зібрав медіаекспертів, представників урядових інституцій та міжнародних донорських організацій, аби обговорити отримані дані й заодно привернути увагу до тих викликів, які є в системі протидії дезінформації та пропаганді.
Пропонуємо ознайомитися із головними тезами експертів, які долучилися до дискусії.
Протидія російському інформаційному впливу: звершення та виклики
У 2014 році російська пропагандистська машина на повну запрацювала проти України, взявши за основу наратив про «відродження в Україні нацистської ідеології, яку потрібно спинити». Фейки, які тоді поширювалися на російському телебаченні, були надто відірваними від реальності (як-от новина, що у запорізькій школі нібито вчать знищувати снігурів, оскільки у тих «непатріотичне» забарвлення), однак їхня мета була в іншому — сягнути емоцій російської аудиторії. Так Росія створювала інформаційний фон, де її ще не оголошена агресія проти України — анексія Криму та проникнення російських озброєних формувань на територію Донеччини та Луганщини — була б виправданою.
Україна натомість почала очищати свій інформаційний простір від російського інформаційного впливу, нагадує керівник Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки Ігор Соловей. Спершу на вимогу Національної ради з питань телебачення і радіомовлення провайдери стали вимикати з кабельних мереж російські пропагандистські телеканали. Згодом в Україні заблокували російські соцмережі та сервіси, які збирали персональні дані українців. Зрештою, у лютому 2021-му Рада національної безпеки та оборони закрила пул телеканалів Віктора Медведчука. Паралельно з цим українці стали більше створювати україномовного контенту, зокрема в YouTube. Але річ не лише у цьому, відзначає Ігор Соловей: «Аби зрозуміти важливість цих кроків, уявіть, що б було, якби ці ресурси ще працювали 24 лютого?».
На початку повномасштабного вторгнення у 2022 році, за словами спікера, спостерігалася єдність громадянського суспільства та держави: всі заховали свої протиріччя до кращих часів. Не відставали й медіа, які долучилися до телемарафону «Єдині новини». «Звісно, зараз дещо критикують цей формат, але доки немає готової альтернативи, порушувати питання про закриття марафону зарано», — вважає Ігор Соловей.
Зараз, на його думку, суспільство повертається до політичного порядку денного: обговорення боротьби з корупцією, економічних та соціальних проблем. Тож російська пропаганда грає на внутрішніх протиріччях українців, намагаючись поглибити ці розколи й заодно відвернути партнерів України від неї. До того ж у медіапростір поступово повертається та частина експертів та журналістів, яка понад рік мовчала, аби не привертати увагу до свого нещодавнього проросійського минулого.
За словами представник NDI Ukraine Віталія Рибака, у Росії розуміють, що у відверту брехню люди вже не вірять. Тому зараз вона використовує так звані сірі наративи, в яких правда та неправда переплітаються. Ба більше, поширює їх через анонімні телеграм-канали та вайберчати, аби приховати російське походження цієї дезінформації. «Такі наративи неможливо спростувати одним фактчекінгом. Як, наприклад, перевірити на достовірність тезу “НАТО ніколи не прийме Україну” або “Україна ніколи не стане членом ЄС”? Ніяк. Багато в чому це питання віри та надії», — зазначає Віталій.
Що потрібно доопрацювати у системі протидії дезінформації
В України немає Стратегії протидії дезінформації. Чи можна вважати це прогалиною? Заступник Міністра культури та інформаційної політики з питань європейської інтеграції Тарас Шевченко переконаний, що ні: «Чи потрібна стратегія на кожну маленьку дію, якщо у нас є Стратегія інформаційної безпеки (була затверджена восени 2021 року на заміну Доктрини інформаційної безпеки України — прим. ред.), де протидія дезінформації прописана окремою стратегічною ціллю? Інформаційна безпека — ширше поняття, що включає і захищеність журналістів, і свободу слова, і відкритість органів державної влади. На мою думку, цієї стратегії достатньо. Однак ми готові слухати критику, поради та пропозиції».
Також Тарас Шевченко вважає, що Росія не досягає в Україні запланованих цілей: внести хаос в українське суспільство, сіяти розбрат, недовіру до Президента, органів державної влади. І це, на його думку, може бути критерієм ефективності зусиль, спрямованих на протидію російській дезінформації. У своїх висновках Шевченко покладається на соціологічні показники: рівень віри в перемогу України, яку «пропаганда рф намагалася зламати», і рівень довіри до ЗСУ та Президента, який залишається на високих позиціях. «Саме з цих міркувань вже можемо зробити висновки, що спільна робота держави та громадянського суспільства є успішною як в контексті протидії дезінформації, так і в контексті інформаційної безпеки загалом», — каже він.
Член Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення Олександр Бурмагін звертає увагу, що в українському законодавстві немає поняття «дезінформації», через що його плутають з іншими, хоча і дещо схожими, явищами. Визначення дезінформації зафіксоване на рівні документів Ради Європи, і деякі країни вже починають його імплементувати в національне законодавство, як і відповідні механізми боротьби з нею. Україна теж має рухатися в цьому напрямі. Але оскільки це — складне і системне питання, перед тим, як вносити зміни до законодавства, необхідна серйозна послідовна дискусія, вважає Олександр.
На думку в.о. керівника Центру протидії дезінформації Андрія Шаповалова, найбільша прогалина у системі протидії дезінформації — непритягнення до відповідальності розповсюджувачів дезінформації, яка привела до геноцидного типу війни в Україні. «Йдеться вже не про пропагандистів, а про інформаційних терористів. Завдяки сучасним інформаційним технологіям вони навмисно занурюють людину у таку інформаційну бульбашку, яка пригнічує та спонукає діяти в інтересах терористів. Інформаційні терористи — а це усі російські засоби масової комунікації, які підпорядковані державі — мають нести таку ж відповідальність, як і ті, хто приходив вбивати в Україну, слухаючи та транслюючи їхні наративи», — вважає він.
Аби ефективно протистояти російській дезінформації, замало аналізувати лише новини з росмедіа, вважає Андрій Шаповалов. Потрібно працювати з усіма напрямками: наукою, кіно, музикою, мистецтвом і т.д., оскільки «уся Росія просякнута дезінформацією». З цим погоджується юрисконсультантка Лабораторії цифрової безпеки Тетяна Авдєєва. Як приклад вона наводить роботу громадських організацій з соціальними мережами: «Соцмережі звикли протидіяти явно нелегальним типам контенту, як-от мова ворожнечі, заклики до тероризму. З дезінформацією ситуація інакша: треба перевірити, чи є якісь фактичні дані, чи це вигадка, чи це, що ще гірше, маніпуляції? До того ж соціальним мережам складно орієнтуватися в українському контексті, а команди модераторів не настільки великі, щоб все охопити. До нас зараз звертаються багато громадських організацій, правозахисників і медіа через те, що їхні акаунти блокують з тієї чи іншої причини. Це перешкоджає їм легітимно вести свою діяльність, тож нам потрібно конкретно співпрацювати зі стейкхолдерами, які власне координують певний інформаційний простір».
Внесок держави в протидії дезінформації
На початку повномасштабної війни Нацрада почала активно співпрацювати з європейськими медіарегуляторами, завдяки чому вдалося частково припинити російське мовлення на супутниках, розповідає Олександр Бурмагін. Однак, як зауважує його колега з Нацради — керівник відділу аналізу контенту програм, проведення досліджень у сфері медіа Дмитро Швидченко, моніторинг європейських супутників наприкінці минулого року показав, що російські канали є доступними. Щоб розібратися, у чому річ, через РНБО ініціювали відповідну дискусію. У Європі відреагували на цю ситуацію, зокрема, у червні цього року у французькому парламенті представники французького медіарегулятора Arcom, супутникового оператора Eutelsat, «Репортерів без кордонів» та Комітету ім. Дені Дідро (неформальною мережею у сфері супутникового телебачення, створена у березні 2022-го для сприяння вільному обігу новин та інформації) обговорили ефективність європейських санкцій, порушивши головне питання — поширення російської пропаганди й дезінформації у світі.
«Оскільки російські пропагандистські канали збільшили свою присутність на окупованих територіях України та в інших частинах світу, а впливати на поширення цієї дезінформації та російської пропаганди можливостей немає, ЄС зараз обговорює потенційну заборону на надання послуг супутникового телебачення російським телеканалам та іншим медіа, які користуються цими послугами та поширюють російську пропаганду та дезінформацію», — каже Дмитро.
Щодо внутрішньої роботи, то Нацрада записує ефіри провідних російських телеканалів, аналізує наративи, які вони ретранслюють, і передає ці матеріали в офіс Генпрокуратури. «Сподіваємось, вони увійдуть до доказової бази в міжнародному кримінальному суді», — зазначає Олександр Бурмагін.
Також він наголошує, що 9-й розділ Закону України «Про медіа», який набрав чинності 31 березня 2023-го, стосується протидії інформаційній агресії. Так, на основі статті 120 «Обмеження щодо структури власності та фінансування медіа під час збройної агресії» Нацрада на своїх останніх засіданнях вже заблокувала кілька піратських онлайн-платформ, які поширюють російський аудіовізуальний контент, який теж, по суті, є частиною дезінформаційної кампанії.
Роль громадських організацій та медіа у системі протидії російській дезінформації
На думку заступника директора Центру демократії та верховенства права Ігоря Розкладая, певні проєкти громадські організації розробляють та тестують швидше, аніж держава, якій заважає бюрократія. Однак це не виключає взаємодію: «Спільно з аналітиками Центру стратегічних комунікацій ми відслідковуємо наративи, які Росія розганяє по тому ж фейсбуку, й обмінюємося цією інформацією, аби, зокрема, заблокувати ці повідомлення. У результаті, Facebook зараз здебільшого блокує самостійно цю дезінформацію, тож нам не доводиться писати величезні скарги з лінками, як раніше», — каже Ігор Розкладай.
Своїм досвідом співпраці з державою ділиться і заступниця керівниці Центру досліджень «Детектора медіа» Леся Бідочко: «Спільно з британською дослідницькою компанією Centre for Information Resilience ми зараз працюємо над проєктом дослідження комунікації російських окупантів і їхнього впливу на мешканців тимчасово окупованих територій. Напередодні старту проєкту ми запропонували представникам РНБО, Представництву Президента України в Криму обмінятися напрацюваннями з цієї тематики та поділитися очікуваннями від проєкту. Завдяки цьому вдалося відрегулювати очікувані результати».
Ігор Розкладай вважає, що далі громадському сектору треба глибше аналізувати ті теми, які були не дуже популярними. Як приклад він наводить Інститут демократії ім. Пилипа Орлика, який взявся за десакралізацію «хороших русских», зокрема в контексті медіа. «Ми давно говоримо, що не можна довіряти ні “Дождю”, ні “Медузі”, ні іншим подібним ресурсам, але це потрібно підкріплювати сильними аргументами. На жаль, на Заході є і буде запит на пошук якоїсь альтернативної Росії, тож Україні доведеться довго і спільними зусиллями доказувати, що Росія — це країна 404 в усіх сенсах. Що, власне, дезінформація в Росії — це не лише її продукти; це сама Росія як така, починаючи з краденої назви, присвоєних людей та винаходів», — каже Ігор Розкладай.
Важливим напрямом виконавча директорка Інститут демократії ім. Пилипа Орлика Світлана Єременко вважає медіаграмотність. За її спостереженнями, рівень освіти не дуже корелює з вмінням критично оцінювати інформацію та її джерела, тож працювати є над чим. Взяти на себе це можуть як громадські організації, так і телебачення. Світлана переконана, що має бути якнайбільше різних форм подачі інформації, аби охопити різні аудиторії: «Раніше ми проводили тренінги з медіаграмотності лише для журналістів (попри професію, багатьом треба ще розвивати цю компетенцію). Зараз ситуація інакша: оскільки групи невеликі (до 35 людей), намагаємося набирати таких учасників, які у силу своєї професії, як-от вчителі, бібліотекарі, зможуть провести мінітренінги для інших».
На активності з медіаграмотності витрачається приблизно третина ресурсів Медійної програми України, яку фінансує Агентство США з міжнародного розвитку (USAID), каже заступниця директорки Internews в Україні Оксана Майдан.
Перш ніж почати чи продовжити проєкт реципієнта (громадської організації), в Internews звертають увагу, на яку аудиторію розрахована активність. Чим більше, тим краще, зазначає Оксана. І додає: «Щороку ми аналізуємо медіаспоживання за допомогою українських дослідницьких компаній й зараз бачимо, що охопити одноразово велику аудиторію не вдається і вже навряд чи колись вдасться. Канали комунікації надзвичайно різні й у кожного з них своя аудиторія. Треба багато продуктів, щоб охопити кожний сегмент».
Одна із проблем громадських організацій у тому, що їхні дослідження не доходять до широких верств населення, а залишаються на рівні вузькопрофільних обговорень. Щоб змінити це, до цього процесу варто долучити медіа, які вміють упаковувати продукт, вважає керівник 1+1 Production.Originals Акім Галімов. Який це вигляд може мати, він пояснює на прикладі 1+1 Media: «Зараз у співпраці з ЄС ми працюємо над інформаційно-просвітницькою кампанією, що містить понад 25 медійних продуктів, як-от лекції, документальні стрічки, для різних майданчиків. Процес менеджерує благодійна організація Smart Angel».
Загалом у проєкт, про який розповів Акім Галімов, залучені медійні ресурси двох груп — 1+1 Media та Starlight Media, а також низка громадських організацій, які працюють у сфері протидії дезінформації, у тому числі й Український інститут медіа та комунікації.
Координація між тими, хто протидіє дезінформації
Спікери відзначають, що Росія тривалий час працює дуже активно на аудиторії різних країн та витрачає на це величезні кошти. Вона намагається тиснути на больові точки, унікальні для кожного регіону світу. «Для країн Латинської Америки, де багато лівих урядів, Росія казатиме, що бореться в Україні з фашистською хунтою. Країнам Африки розповідатиме, що виступає проти імперіалізму, білого американського неоколоніалізму. На Балканах російська пропаганда транслюватиме через RT Balkan, який, до речі, відкрився в листопаді 2022 року, що бореться з НАТО», — каже Леся Бідочко.
Світлана Єременко переконана, що Україні потрібне іномовлення, аби донести іншим країнам, що тут відбувається: «З мого досвіду, іноземці досі не розуміють та не знають історії цього багатовікового конфлікту. Треба це виправляти: робити якнайбільше англомовних відео для того ж Центру протидії інформації, розміщувати їх на різних платформах. Адже війна може затягнутися, і нам буде потрібна допомога від інших країн. Хоча ці рішення приймають політики, але вони залежать від точки зору своїх громадян».
Дезінформація постійно пристосовується до нового інструментарію, якщо закривають певний канал її поширення, додає Олександр Бурмагін. Так вона доходить на локальний і гіперлокальний рівень. З огляду на це і є важливим створення такої єдиної платформи задля ефективного об’єднання зусиль і ресурсів.
Олександр пропонує спершу оцінити те, що в Україні вже є: які державні органи, з якими повноваженнями, які є громадські організації, з якою експертизою, що вони можуть робити, як це можливо більш ефективно об’єднати.
На думку Акіма Галімова, держава чи певна державна структура могла б формувати напрямки, з якими виробникам контенту потрібно працювати надалі. Однак ці орієнтири мають грунтуватися на результатах досліджень, які стосуються протидії пропаганди. Це б також знадобилося у співпраці з донорами, додає Акім.
Оксана Майдан переконана: щоб досягти довготривалих результатів у протидії дезінформації, потрібна сильна державна інституція, яка не залежатиме від зміни політичної кон’юнктури.
Що має бути в основі роботи з людьми на деокупованих територіях
Остання сесія експертного обговорення була присвячена деокупації інформаційного простору на територіях, які звільняє і звільнятиме Україна. Учасники поділилися своїм баченням, як Україні працювати з людьми, які жили в окупації тривалий час, та що держава може зробити вже зараз. Водночас спікери радять враховувати, які наративи Росія поширювала на тимчасово окупованих територіях, як вона працювала з гіперлокальним контекстом. Це дозволить зрозуміти, які контрнаративи Україні потрібно поширювати.
- Крим
Для Криму російська пропаганда просувала ідею так званого повернення до історичної батьківщини. «Півострів затягували у правове, інформаційне і гуманітарне поле Росії», — зазначає Постійна представниця Президента України в Криму Таміла Ташева. Ще там доносили меседжі про загрозу від Революції гідності та так звані переслідування російськомовних.
Після повномасштабного вторгнення Крим «зі споконвічно російської землі, якій нічого не загрожує» (саме такий наратив російські пропагандисти поширювали раніше — прим. ред.), став територією, яку Росія «захищатиме», зазначає Таміла Ташева. Роль у цьому зіграли прильоти на аеродроми поблизу міста Саки й по різних військових об’єктах, розташованих на півострові. Росія зі свого боку посилила наратив про недругів — «ждунів» (людей, які очікують прихід українських збройних сил, повернення Криму під контроль України) та відповідно репресивний апарат. Сприяє російській дезінформації відсутність незалежних медіа, які залишили Крим ще у 2014-му.
- Території Донеччини й Луганщини, окуповані у 2014-му
Тут Росія поширювала наратив про так звану незалежність республік, також переконувала, що українська армія чинить воєнні злочини на території Донбасу. Останній наратив, каже аналітикиня «Internews Україна» Дзвенислава Щерба, передував іншому великому російському наративу про те, що Україна нібито здійснювала геноцид на Донбасі протягом 8 років.
Голова Правління «Донецького пресклубу» Тетяна Строй, спираючись на дослідження медіа окупантів та дописи місцевих груп і колишніх донецьких журналістів, які у 2014 році стали російськими пропагандистами, відзначає, що зараз там вороже ставляться до тих, хто поїхав і «зрадив» свої міста як 9 років тому, так і нещодавно.
Також, припускає Тетяна, є певні розколи усередині регіону: «У Донецьку, наприклад, можуть вважати, що до Маріуполя незаслужено підвищена увага як медійна, так і фінансова, хоча це “нас обстрілюють вже 9-й рік”. У групах часто трапляються меседжі, що “у Росії не розуміють реалій, за яких ми тут щодня героїчно виживаємо і намагаємося жити попри відсутність води, ліків, нормальної логістики”. Але також помітила, що люди досі слухають українську музику, принаймні ту, що створена до повномасштабного вторгнення, і згадують якісь спільні моменти, що сталися до 2014-го, наприклад, спортивні, розважальні події».
Старша дослідниця Центру дослідження медіації й діалогу, НаУКМА Ірина Ейгельсон припускає, що за 9 років окупації у людей суттєво змінилося бачення, як світ загалом влаштований. «До лютого 22-го мала змогу спілкуватися з нашими громадянами з окупованих територій Донеччини й Луганщини. У тамтешніх людей поступово зникало відчуття, що вони здатні на щось впливати. Тим часом реформа з децентралізації, яка діяла на неокупованих територіях, посилювала у людей агентність (здатність людини до рефлексій та дій, щоб впливати на зміни у своєму житті — прим. ред.), відчуття суб’єктності. Ця різниця мені була дуже помітна», — каже Ірина.
- Території, окуповані після 24 лютого 2022-го
На думку Дзвенислави Щерби, Росія, з одного боку, намагається тут створити свій позитивний образ, апелюючи нібито до історичного коріння, а, з іншого, старається дискредитувати українську владу, поширюючи наратив, що Україна нібито відмовилася від людей з цих регіонів.
Таміла Ташева наголошує, що з розумом людей на тимчасово окупованих територіях потрібно працювати вже зараз. Тому на базі Представництва створили міжсекторну робочу групу — Раду з питань когнітивної деокупації Криму. «Зараз важливо уможливити хоч якось передачу інформацію на території півострова, а згодом повертати в Крим українські медіа», — каже Таміла.
На думку Дзвенислави Щерби, в контексті інформаційної відбудови потрібно, по-перше, повторювати, що Україна цінує своїх людей і чекає всіх своїх громадян вдома. По-друге, важливо популяризувати позитивний образ України: показувати, які процеси відбулися в країні з 2014-го, аби розбити наратив про «бідну, корумповану країну 404». «Напевно, ще треба розповідати про воєнні злочини росіян, спираючись на факти, і відповідно руйнувати наратив, що ці злочини чинила Україна», — додає Дзвенислава.
Тетяна Строй вважає, що треба відбудовувати культуру та інші сфери, які можуть формувати світогляд. Найскладніше, припускає вона, може бути з молоддю та дітьми, які за 9 років окупації забули або взагалі не знають, що таке Україна.
Ірину Ейгельсон цікавить, наскільки інформаційний простір в умовному Івано-Франківську чи Кропивницькому готовий до повернення територій: «Це не одностороння історія: від того, як громадяни сприйматимуть тих, хто пережив травму окупації, теж залежить, що відбуватиметься з останніми».
Після деокупації, каже Тетяна Строй, важливо, щоб робота української влади була відкритою та зрозумілою. «Можливо, не було б стільки зараз маніпуляцій та фейків, якби люди краще розуміли, як працюють органи влади, що таке європейські цінності й права людини, як це реалізовується у повсякденні, що таке громадський сектор і чому його робота важлива абощо. Думаю, чим більше буде пояснень і відкритості за цими та іншими пунктами, тим швидше порозуміємося».
Щойно Крим повернеться під юрисдикцію України, доведеться ухвалювати спеціальний закон про відновлення інформаційного і медійного законодавства на півострові, каже Ігор Розкладай. «З 2014-го в українському інформаційному законодавстві багато чого змінилося, зокрема було прийнято закони про декомунізацію та про медіа. Встановити, наприклад, мовні квоти у Криму, який 9 років був відірваний від українського контексту? Буде шквал обурення. Спочатку створюємо умови та можливості, а потім вже вводимо санкції за порушення», — зазначає він.
Також у майбутньому Україні доведеться вирішувати, як вона забезпечуватиме функціонування національних органів кримськотатарського народу. «З одного боку, державна всеукраїнська політика має бути певною мірою однакова що у Івано-Франківську, що в Луганську, що в Криму, з іншого — ми так само маємо паралельно забезпечувати культурні, інформаційні та всі інші права корінних народів», — каже Ігор Розкладай.
Потрібно готуватися до того, що когнітивна деокупація триватиме не пів року після перемоги, а значно довше, зазначає Ірина Ейгельсон: «Важливо діяти тонко. Адже російська пропаганда працює значно ширше, ніж Європа та США, і на те, як ми взаємодіятимемо з громадянами у звільненому Криму чи Донецьку, дивитиметься весь світ, у якого теж будуть свої очікування щодо цього. Це не означає, що ми маємо їх всіх виправдати, але це точно буде ширше за нашу власну історію».
Повний відеозапис конференції можна переглянути тут: www.facebook.com/umci.ngo/videos/244931505097942/