Чому варто експериментувати з подачею наукової інформації й не давати експертам на вичитку сирий матеріал — розповідає Наталя Шевченко.
На природничу тематику у нас пишуть не часто: вона вимагає специфічних знань, і зацікавити нею важче, ніж політикою чи соціальною сферою. Відповідно «напрацьованих м’язів» у нас фактично немає, а якість тих матеріалів, що таки виходять, залишає бажати кращого. На запрошення «Академії викладачів журналістики» Наталя Шевченко, фотографка дикої природи, журналістка, бакалавр екології та в минулому — авторка локальних видань National Geographic, розповідає, як писати на природничу тематику. Наша редакція переконана, що ці поради стануть в пригоді як журналістам, студентам журналістики, так і викладачам.
Обережно з термінами
Це вічна проблема, камінь спотикання журналістів та науковців. Перші прагнуть вразити й зачепити аудиторію. Другі ж найбільше переймаються достовірністю своїх слів. У царині природничих наук і природоохоронній діяльності помилки в означеннях бувають дуже грубими. З нещодавнього:
- на 2+2 палеонтологів (фахівців, які досліджують історію життя на Землі) назвали археологами (фахівцями, які вивчають людську цивілізацію);
- журналісти видання «Новое время», перекладаючи матеріал про БАДи, віднесли їх до лікарських препаратів, хоча ці сполуки такими не є. Та й в оригіналі не було такого твердження.
Ретельно добирайте та перевіряйте експертів
Коли медіа добирає політиків для коментарів, то одразу зрозуміло, на чиєму воно боці. За такими речами зазвичай стежать, особливо під час виборів. Коли ж йдеться про природничу тематику, легко натрапити на «псевдоекспертів», якщо немає розуміння теми й потрібно швидко зробити матеріал. Який вихід? Раджу шукати групи в соцмережах за інтересами. Наприклад, у фейсбук-групах «Рослинний світ України», «Павуки України» люди просять визначити той чи інший вид живих істот. Ці пости часом коментують наукові співробітники різних інститутів.
Варто заходити і на сайти наукових установ. Там зазвичай є списки працівників. Їх потім можна шукати у соцмережах для подальшого контакту. Важливо: наукова інституція повинна мати стосунок до Національної академії наук України, а освітня установа — бути відомим університетом. Буває, псевдоексперти приписують собі наукові ступені на основі створених ними ж громадських організацій. Чим менш відомий експерт і чим специфічніша тема, тим більше доведеться докласти зусиль, аби знайти згадки про людину та її роботи. Проте вони повинні бути. Якщо ви нічого не знаходите, і в адміністрації десятого профільного інституту вам повідомляють, що такої людини у них немає, подякуйте собі, що ви не полінувалися провести фактчекінг.
Краще дати матеріал на вичитку експерту, ніж не дати
Звісно, політика редакції визначає, як діяти з готовим матеріалом. Деякі ніколи не дають на вичитки, деякі дозволяють, деякі передають цю відповідальність журналістам. Проте, як показує мій досвід, навіть зі знаннями теми можна припуститися помилок під час підготовки матеріалу. Особливо там, де треба щось узагальнити чи підібрати синонім, або ж пояснити короткими словами попередні 100 серій розлогого коментаря експерта. Те, що журналісту здається простим епітетом, може виявитися грубою помилкою. Так само неправильним може бути скорочення, яке вестиме до помилкового прочитання поняття. Наприклад, скорочувати статус природоохоронної території «національний природний парк» варто як «нацпарк», натомість поширене у журналістських матеріалах скорочення «природний парк» є хибним.
Не давайте на вичитку експерту сирий матеріал
Начебто очевидне правило, але не завжди. Науковці, як і всі люди, мають дуже різний характер, різну зайнятість. Не варто навантажувати експертів текстом із граматичними помилками, неоковирними зворотами, сирими думками й недоробленими абзацами. Мені особисто, на жаль, довелося вислухати деякі дуже нестримані зауваження про себе, після чого я усвідомила це правило.
Пам’ятайте, що науковці — це такі самі люди, які добре знаються на певній темі
З цього усвідомлення випливає декілька речей. Під час спілкування з науковцями навички взаємодії нікуди не діваються. Не варто очікувати від людини чогось надзвичайного, наприклад, пояснення явищ і процесів, на яких вона не знається (навіть якщо журналісту здається, що він питає про дотичні теми). Яскравим жартом над схильністю людей до узагальнення є меми «ти ж біолог», «ти ж лікар» і т.д.
Знаходьте час для розширення знань
Читайте науково-популярну літературу. Зараз є декілька видавництв, які як перекладають переважно англомовний наукпоп, так і видають українських вчених (авторів цих наукпопів можна записувати в базу для подальших коментарів). Є активна група у фейсбуці «Нехудожні враження», де обговорюється науково-популярна література, яка є на українському ринку. Загалом, якщо ввести у пошук по цій соцмережі варіації на слово «наука», можна виявити багато пізнавальних сторінок, які також представлені на інших платформах, зокрема на Youtube.
Не бійтеся експериментувати з подачею матеріалу на природничу тематику
Нестандартний підхід до подачі наукової інформації має великий шанс на провал, проте це не привід ігнорувати його. Прикладом вдалого експерименту є матеріал Дмитра Сімонова про мертву деревину й старі дерева. Він зробив його у вигляді інтерв’ю, героєм якого став… дуб.
Звісно, такі матеріали вдаються журналістам зі значним стажем в науковій тематиці й хорошими знаннями теми, а також навичкою говорити просто про складне, яка напрацьовується роками. Саме тому для хороших матеріалів нам потрібні спеціалізовані ЗМІ, де журналісти зможуть відточувати свою майстерність.
Поважайте освіту
Ніколи не кажіть, що вивчення природничих і технічних наук у школі вам нічого не дало, що це зайві предмети, які мають бути на вибір. Може так статися, що це будуть єдині знання, які ви отримаєте з природничо-технічної тематики перед тим, як вам доведеться писати про навалу змій, павуків-людожерів, зміну клімату, нову вакцину, пандемію чи запуск українського супутника на Плутон.
Фото: unsplash.com