Порівняно з європейськими колегами, українські викладачі журналістики вважають роль розслідувача менш важливою. Такі результати дослідження European Journalism Training Association презентував на публічній доповіді представник асоціації Ніко Дрок.
28 травня в Запорізькому національному університеті пройшла міжнародна конференція, присвячена українській освіті та європейським цінностям. Головні тези з круглого столу на тему «Комунікація європейських цінностей через журналістську освіту» ми вже наводили в цьому матеріалі. Також «Академія викладачів журналістики» тезово записала виступ Ніко Дрока, який закликав українських викладачів приділяти більше уваги аналітичним навичкам в медіаосвіті. Про що була доповідь — читайте нижче.
Журналістика — одна головних інституцій у сучасному суспільстві. Нам потрібні професійні журналісти, так само як професійні незалежні судді та професійні незалежні члени парламенту.
З соціологічної точки зору, журналістика відіграє важливу роль у підтримці системи цінностей суспільства і основним завданням журналістики є виявлення цих відхилень і нехтувань суспільними цінностями, викриття цих нехтувань. Кожне викриття неправомірних дій, таких, як зловживання владою, корупція, аб’юз чи дискримінація, є водночас визнанням цих цінностей, які порушуються.
Нам не потрібно сприймати європейські цінності як належне. Навпаки: їх слід берегти і піклуватися про них постійно. Вони схожі на сад, який може процвітати, лише якщо його правильно підтримувати.
Журналістика відіграє важливу роль у підвищенні обізнаності суспільства про ці цінності та у підтримці їх шляхом дослідження повідомлень про всі порушення. Крім цього, журналістика має життєво-важливе значення — надавати людям інформацію, необхідну для того, аби бути відповідальними громадянами в демократичній культурі.
Найважливішим елементом є зосередження уваги на пошуку істини, перш за все служіння громадянам, правильне представлення фактів, моніторинг за всіма формами влади, забезпечення публічного діалогу.
Багато обговорень у журналістиці приділяється не цілям та цінностям журналістики, а значенням: фінансовим та технічним. Це стало однією з причин, чому Європейська асоціація викладачів журналістики розпочала дослідження щодо поглядів викладачів журналістики у 28 європейських країнах на тему: «Роль, цінності та кваліфікація журналістів у XXI столітті».
Перша хвиля дослідження проводилася у 2018-2019 роках. Зараз EJTA проводить другу його хвилю і збирає дані з усього світу. Навесні опитування було проведено в Україні: участь взяло 225 респондентів, відповіді яких порівняли з результатами в європейських країнах.
З’ясували, що більшість українських викладачів — жінки. В Україні більше викладачів мають науковий ступінь (68%), ніж у Європі (36%).
Одним з важливих питань дослідження є те, що викладачі вважають важливим завданням для журналістів у майбутньому. Українські викладачі вважають за важливіше бачити в читачах/глядачах споживачів, а не громадян, зосереджуються на новинах, що продаватимуться, на останніх подіях та на розважальній журналістиці.
Вони вважають менш важливим забезпечення: бекграунду подій, мотивації людей брати участь у суспільних справах, викриття соціальних зловживань і контролю бізнесових організацій.
Ці результати вказують на різницю між українськими та європейськими викладачами щодо двох журналістських ролей: ролі розповсюджувача та розслідувача.
Роль розповсюджувача зосереджена навколо швидкого розповсюдження новин, тоді коли роль розслідувача — це журналістські розслідування.
За 5-бальною шкалою важливості у майбутньому, українські викладачі віддали більше балів ролі розслідувача. Це означає, що вони бачать дещо нижчу важливість швидких новин у майбутньому та відзначають зростання ваги розслідувань. Це відповідає головній європейській та світовій тенденціям.
Якщо придивитись, де тут Україна, порівняно з іншими європейськими країнами, то я виділив 6 регіонів, ви бачите їх на мапі. Україна виділена червоним кольором. У порівнянні з європейськими колегами, українські викладачі більш позитивно ставляться до ролі розповсюджувача, ніж більшість інших регіонів, за винятком Південно-Східних регіонів: це Балканські країни (Болгарія, Греція, Туреччина).
І, якщо подивитися на журналіста розслідувача, то це протилежна картина. У порівнянні з європейськими колегами, українські викладачі вважають роль розслідувача менш важливою.
Роль розповсюджувача пов’язана з так званою швидкою журналістикою, а роль розслідувача — з повільною. На практиці нам важливі обидва види журналістики, проте, необхідно зазначити, що вони мають різну орієнтацію і зосереджені на різних наборах питань.
Швидка журналістика зосереджена на питаннях: «хто», «що», «де» і «коли», і «що ви думаєте?». А «повільна журналістика» на типових контекстних питаннях «як?» і «чому?». Вони часто поєднуються з питаннями, які занурюються глибше: про наслідки новин для громадян; що це означає; що громадяни можуть очікувати в майбутньому. Питання про те, що можуть вчинити самі громадяни для покращення ситуації.
Студенти мають навчитися ставити обидва типи питань, однак баланс між двома видами журналістики змінюється на користь повільної журналістики через технологічний, економічний, та соціально-культурний розвиток. Ми бачимо, що викладачі в Україні це визнають, але не так сильно, як більшість європейських колег.
У нашому мережевому суспільстві XXI століття «швидкі новини» домінують через все більшу роль штучного інтелекту, агрегаторів, алгоритмів, і аматорів. Якщо чогось не вистачає — вартість новин знизиться і бізнес-модель журналістики змінюється.
Дослідження показує, що переважна більшість громадськості вважає, що щоденні короткі новини мають бути безкоштовними. Молоді люди розглядають новини, як щось, що приходить на телефон безкоштовно з різних напрямків і джерел.
Професійній журналістиці доведеться зосереджуватись на тій формі, яка все ще дефіцитна — на повільній формі, яка займається складнішими питаннями і потребує досліджень та розслідувань.
Кілька років тому «Асоціація видавців новин» представила так званий потік цінностей новин. Він показує, яка журналістика буде масовою і безкоштовною, а яка буде в дефіциті і оплачуваною. Це підтверджує думку, що майбутнє платної та професійної журналістики лежить у повільніших формах.
Що це означає для журналістської освіти у найближчі десятиліття?
Наші студенти повинні знати про ці зміни, що відбуваються в їхній майбутній професії.
Існує величезна кількість наукової літератури про необхідність переосмислити роль професійної журналістики в суспільстві. Студенти повинні це усвідомлювати, і це допомагає їм дивитися за меж своєї професії, розмірковувати над тим, якою повинна бути журналістика в майбутньому.
Бакалаврські і магістерські програми мають приділити більше уваги повільним навичкам:
- Аналітичні навички – здатність розрізняти основні та додаткові проблеми, бачити відношення, зв’язки між проблемами.
- Дослідницькі навички, а особливо – здатність проводити поглиблені дослідження, виявляти порушення важливих цінностей у суспільстві, викривати зловживання і відкрито показувати процес дослідження і методи.
- Верифікаційні навички – вміння оцінювати джерела, перевіряти факти, розкривати неправдиву шкідливу інформацію, яка йде від урядових структур, бізнес-організацій, організацій громадянського суспільства, інших медіа, включно з соціальними мережами.
- Соціальні навички, а особливо – здатність співпрацювати з різними сторонами суспільства, включаючи інші медіа, спілкуватися, долаючи культурні, соціально-економічні та географічні бар’єри.
- Мовні навички – здатність справді слухати, що часто може бути проблемою для журналістів. Слухати інших, розповідати історії у всіх видах та комбінаціях форм, таких як текст, звук, зображення та віртуальна реальність.
Це не нові навички, але вони є головними пріоритетами.