Відтік аудиторії традиційних медіа в телеграм-канали, закриття великої кількості регіональних ЗМІ, вихід з ринку одного із найбільших медійних холдингів, руйнування рекламного ринку, цензура воєнного стану – про ці трансформації говорила у своїй лекції Діана Дуцик.
Захід організований Науковим товариством ім.Т.Г.Шевченка в Канаді для українців з діаспори. Діана Дуцик – засновниця та виконавча директорка Українського інституту медіа і комунікації, викладачка Могилянської школи журналістики, членкиня Комісії з журналістської етики. Публікуємо тези її лекції.
Трансформація як головна характеристика стану української медіасистеми в умовах війни
Якби мене запитали, яким словом я б позначила те, що відбувається в українському інформаційному полі зараз, після 24 лютого, я б назвала слово «ТРАНСФОРМАЦІЯ». Все, що було до 24 лютого, зараз плавиться у вогні війни. Ця трансформація відбувається на різних рівнях. У першу чергу на особистому, бо кожен журналіст переживає суттєві особисті зміни, переосмислює професію і себе в професії. По-друге, зміни відбуваються на рівні системи.
Сьогодні я буду говорити більшою мірою про системні зміни в медійному полі. Хоча, безперечно, ці системні зміни рухають окремі люди. Але разом з тим ці драматичні зміни визначають і долі конкретних журналістів.
Перш ніж говорити про зміни. Варто кілька слів сказати, а що ж було до того. 30 років незалежності – це 30 років олігархічної системи медіа (від її зародження та формування в середині 90-х і аж до сьогодні, коли вона почала руйнуватися). І усі ці 30 років усі зміни в медіасистемі нерозривно пов’язані зі змінами в політиці. Олігархічна медіасистема була породженням фінансово-політичних груп, які накопичували свій капітал не зовсім у легальний спосіб, часто й кримінальний.
У цій системі існувало кілька великих медійних холдингів з великими власниками. Йдеться про групу «Інтер» (власники Дмитро Фірташ та Сергій Льовочкін), група «1+1» (власник Ігор Коломойський, а також невелику частку мав ще Ігор Суркіс), StarLiteMedia (власники Віктор та Олена Пінчуки, дочка та зять колишнього президента України Леоніда Кучми), Медіа Група Україна (власник Рінат Ахметов), Прямий та 5 канал (належали Петру Порошенку, хоча формально він передав акції колективам каналів). І ще варто згадати Віктора Медведчука, кума путіна, в орбіту впливу якого входив холдинг із низки каналів, таких як «112 Україна», NewsOne, ZIK. Незадовго до повномасштабного вторгнення ці телеканали Медведчука потрапили під санкції РНБОУ і були закриті. І хоча в той момент лунала критика щодо того, що це рішення було проведено без належного дотримання усіх правових механізмів, тим не менше, на мою думку, це рішення було виправданим. І події після 24 лютого показали, що рішення було правильним, оскільки це дозволило зменшити кількість проросійських наративів в українському інформаційному полі. Це дуже важливо в умовах агресивної інформаційної війни.
Нещодавно Френсіс Фукуяма, міркуючи про майбутнє України після війни, сказав, що «однією з великих довоєнних проблем було те, що кожен великий медіаканал перебував під контролем якогось олігарха та використовувався для захисту його інтересів. Коли ми закінчимо війну, цю систему потрібно буде змінити».
Але я хочу сказати, що зміна системи відбувається прямо зараз, під тиском нових обставин. З ринку йдуть великі олігархічні холдинги, але про це згодом.
Ключові трансформації на сьогодні, на мою думку, відбуваються в трьох напрямках:
- радикально змінюється медіаспоживання;
- фактично зруйновано ринок реклами (потрібен час на його відновлення);
- повністю змінюється медіаландшафт, оскільки зникає велика кількість традиційних медіа.
Telegram замість телебачення: як війна змінила медіаспоживання
Після 24 лютого 2022 року суттєво зросло користування соціальними мережами, і в першу чергу Telegram. За результатами опитування КМІС, яке проводилось на замовлення ОПОРИ у травні цього року, більшість громадян, зокрема 76,6%, у перші два місяці повномасштабного російського вторгнення використовували саме соцмережі як джерела інформації для отримання новин. Тоді як телебачення – 66,7%, а інтернет-сайти (без соцмереж) – 61,2%. Серед соцмереж лідирує Telegram (65,7%), на другому місці YouTube – 61,2%, на третьому – Facebook (57,8%).
До 24 лютого також була тенденція до зростання користування соціальними мережами. За результатами опитування InMind, яке проводилось на замовлення міжнародної організації Internews, що реалізує «Медійну програму в Україні» за фінансової підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID), у 2021 році 63% українців читали новини в соцмережах, 48% – дізнавалися новини з інтернет-сайтів, 46% – з телебачення. Але ще кілька років тому на першому місці було телебачення.
Тобто медіаспоживання змінилося радикально. І це не може не впливати на зміну медіаландшафту. В умовах війни традиційні медіа змушені переходити у соцмережі та розвивати свої канали там.
Ринок реклами зруйновано, але він потроху відновлюється
Суттєво і негативно на роботу редакцій вплинула фактична зупинка рекламного ринку після 24 лютого. У березні це виглядало доволі катастрофічно, оскільки багато редакцій загальнонаціональних ЗМІ заявляли, що їм вистачить фінансового запасу міцності на місяць-два. Регіональні медіа опинилися ще в гіршій ситуації і змушені були закриватися або призупиняти свою діяльність не лише з питань безпеки, але й через брак фінансування.
Як показало дослідження IAB Ukraine Барометр стану рекламно-комунікаційного ринку у період бойових дій з 24 лютого 2022 р., 59% рекламодавців не проводили рекламні активності в березні 2022 року. Більшість рекламодавців (59%) не змогли відповісти, коли відбудеться відновлення активності хоча б на рівні 75%, частина з них орієнтувалася на третій-четвертий квартал цього року. І справді, можна сказати, що зараз спостерігається деяке відновлення рекламної активності, але в першу чергу в інтернеті. Проте телебачення з точки зору наявності реклами в глибокій кризі.
Закриття медіа та злочини проти журналістів
Безперечно і зміна медіаспоживання, і руйнація рекламного ринку прямо впливають на структуру українського медіаландшафту.
Вперше в історії припинив роботу один із найбільших телевізійних медіахолдингів – холдинг Рината Ахметова «Медіа Група Україна». Це 4 тисячі співробітників, які залишились без роботи. І це певною мірою зменшує поле оцього плюралізму по-українськи, коли між собою конкурували олігархічні медіа, забезпечуючи в інформаційному полі певний баланс і унеможливлюючи тотальну цензуру. Офіційно причинами закриття називали деолігархічний закон. Проте, припускаю, що все-таки ключовою причиною була втрата Ахметовим важливих промислових активів, зосереджених на Сході України, в Маріуполі та інших розбомлених та окупованих містах. Саме за рахунок цих бізнесі Ахметов фінансував свої медіа, які не були прибутковими, як і інші медійні холдинги.
Ще більш драматичною є ситуація в регіонах. За даними Національної ради з питань телебачення та радіомовлення, 15% телерадіокомпаній припинили мовлення через російську агресію. До 24 лютого в Україні діяла 751 телерадіокомпанія, а на середину чи червня їх кількість зменшилася до 642. В тимчасовій окупації перебувають 13 регіональних і 51 місцева телекомпанія, а також 16 регіональних і 45 місцевих радіомовників. Закрилося чимало друкованих видань, але статистика відсутня.
Також не можна не сказати про ті злочини, які коїть росія проти журналістів. За даними організацій, які фіксують ці злочини, зокрема Інститут масової інформації, після 24 лютого вбито 38 журналістів, 18 захоплено або викрадено, 14 зникли безвіси (і доля 2-х досі невідома).
Особливої уваги потребують злочини на окупованих росією територіях. Тут ідеться і про вимкнення українського мовлення в окупованих регіонах, блокування інтернет-доступу до медіа в окупованих регіонах, дезінформація та поширення мови війни, викладення журналістів тощо.
Попри воєнну цензуру та самоцензуру журналістів плюралізм існує
Усі ці події, а також введення воєнного стану після 24 лютого безпосередньо впливають на стан свободи слова в країні. Але наявні обмеження мають об’єктивне підґрунтя і щодо них існує певний консенсус в середовищі журналістів.
На початку повномасштабного вторгнення Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний видав наказ, який регулює порядок акредитації представників ЗМІ під час воєнного стану, визначає перелік інформації, яку не можна розголошувати, та встановлює порядок роботи журналістів в зоні ведення бойових дій.
І хоча окремі питання викликали дискусію, наприклад, щодо висвітлення «прильотів». Проте згодом встановився консенсус в медіасередовищі, і загалом журналісти дотримуються встановлених правил роботи під час війни, оскільки їх порушення може вартувати комусь життя.
Проте варто говорити і про етичні обмеження та самоцензуру. Бо ніхто з нас до цього не висвітлював смерті та звірства в таких обсягах, як ми бачимо зараз. Як це показувати так, щоб розповісти світові правду, але разом з тим не завдати додаткової травми суспільству та людям, які пережили жахіття війни? Тому тут часто журналісти вдаються до самоцензури, висвітлюючи складні теми. Певною мірою це стосується й критики дій влади. Зараз навіть опозиційні журналісти її мінімізували.
Україні потрібен єдиний голос, бо це важливо в умовах агресивної інформаційної війни, яку веде росія на рівні з воєнними діями.
Власне для цього був створений пулом каналів марафон «Єдині новини». Він відіграв дуже важливу об’єднавчу для суспільства роль у перші місяці повномасштабного вторгнення. Але на сьогодні, на мою думку, він потребує серйозної трансформації.
Звичайно, ми війна має негативний вплив на свободу слова, це об’єктивна реальність. Міжнародна організація «Репортери без кордонів» у своєму щорічному Індексі свободи слова відзначила, що війна, яку росія веде проти України, має руйнівні наслідки для свободи преси у регіоні. Окрім фізичних розправ журналістами, організація звертає увагу на «небачений з часів радянського періоду рівень цензури в Росії та масову дезінформацію». В Індексі зазначається, що Росія атакує джерела новин на окупованих російськими військами територіях і намагається змусити місцеві ЗМІ до співпраці.
Але тим не менше, якщо говорити про українське інформаційне поле, то навіть попри воєнну цензуру, воно зберігає плюралізм. Цей плюралізм досягається за рахунок існування доволі великої і розмаїтої кількості онлайн-медіа. Але також завдяки створенню фактично величезної кількості нових медіа каналів у різних соцмережах, у тому числі й в Telegram, які перебирають на себе ролі традиційних медіа.
Свідченням політичного плюралізму також є гарячі дебати довкола закону «Про медіа», які тривають у тому числі й в публічній площині. Закон прийнятий у першому читанні, але ми не знаємо, як він пройде друге читання і в яком вигляді буде прийнятий. Адже депутати уже до нього подали більше 2 тисяч правок.
Хоч я завжди кажу, що закон «Про медіа» потрібно приймати, бо все медійне законодавство застаріло, а також у нас є зобов’язання перед європейськими партнерами. Проте, на мою думку, він може втрати актуальність ще до того, як його приймуть. Адже трансформації, які відбуваються зараз в медійній сфері, суттєво випереджають законодавців. Закон практично не враховує нову медіареальність (де домінують соцмережі і де телебачення втрачає вплив), яка формується зараз на наших очах. Він жодним чином не зачіпає питання соціальних медіа, куди зараз швидкими темпами перетікає українська аудиторія. Він фіксує стару реальність, яка була до 24 лютого. Тому, мені здається, навіть якщо його приймуть зараз, він потребуватиме суттєвих змін уже в недалекому майбутньому.
Якщо ви мене запитаєте, чи зможемо ми зберегти свободу слова попри обмеження воєнного стану та всі жахіття війни, я буду оптимісткою. І для цього я маю чотири причини:
по-перше, у нас вже є покоління, які виросли в умовах свободи;
по-друге, існує плюралізм нових медіа, які виникають на уламках олігархічних ЗМІ;
по-третє, ця війна принесла величезну кількість жертв та страждань, і ті хто зараз воюють фактично за Свободу, не пробачать, якщо ми її втратимо після війни;
по-четверте, величезна увага світу до подій в Україні.
Про переосмислення свободи слова у світі та про відповідальність російських пропагандистів
Я починала свою лекцію зі слова «ТРАНСФОРМАЦІЯ» і хочу завершити словом «ТРАНСФОРМАЦІЯ». Вона триває і ще буде тривати.
Про цю трансформацію варто говорити і в міжнародному контексті. Україна багато років була самотня, коли говорила, що потрібно обмежити вплив російської пропаганди. Демократичні країни казали, що це буде обмеженням свободи слова. Але це таке хибне розуміння свободи слова. Бо слово брехуна не може важити стільки, скільки слово того, хто говорить правду. Країни Європи тільки зараз почали розуміти, що таке російська пропаганда.
Переосмислення питання свободи слова має відбутися не лише в Україні, але й у світі, на рівні міжнародних журналістських організацій та великих світових медіа. Пропагандистам нема місця в цивілізованому світі. В цьому має полягати велика трансформація.
І тут важливо на завершення сказати про відповідальність російських пропагандистів, тих, хто поширював мову ненависті та мову війни, що призвело до вбивств, звірств та ненависті одного народу до іншого. Руандійський кейс показує нам, що до відповідальності можуть бути притягнені не лише ті, хто скоює воєнні злочини фізично (тобто вбиває, застосовує тортури, ґвалтує і так далі). Але й ті, хто закликає до вбивств, як це сталося з редакторами та журналістами Радіо Семи пагорбів. Має бути створений Міжнародний трибунал і на лаві підсудних там мають бути і російські пропагандисти.