Як наукові дослідження можуть сприяти розвитку журналістики та чому вченим варто ділитися своїми напрацюваннями з медійниками — сайт NiemanLab розбирає на прикладі міжнародного видання The Conversation, яке з 2011 року (тобто з року свого заснування) співпрацює з вченими. Редактори видання упаковують суспільно значущі напрацювання науковців у статті, які будуть зрозумілими для широкої аудиторії. Цьогоріч The Conversation почало застосовувати цей підхід і для своїх журналістських розслідувань. Як це відбувалося — далі у тексті.
Професор, PhD із соціології Девід Маймон (David Maimon) очолює в Університеті Джорджії (Georgia State University) дослідницьку групу з кібербезпеки, яка використовує науково обґрунтований підхід, і вивчає даркнет (загальне поняття на означення прихованих, не індексованих пошуковими системами вебсайтів та сервісів, які забезпечують анонімність своїм користувачам, і, як наслідок, часто використовуються для нелегальної діяльності — прим. ред.). Зокрема, Маймон і його колеги уважно стежать за підпільними онлайн-ринками, де продаються нелегальні товари.
На початку 2023-го дослідження професора привернули увагу Курта Ейхенвальда (Kurt Eichenwald), який торік став старшим редактором відділу розслідувань американської філії The Conversation. Девід Маймон вже писав для цього медіа, однак Ейхенвальд побачив у його дослідженнях потенціал для розслідування, більш масштабного матеріалу порівняно з тими, що той робив для The Conversation раніше. Щоб дізнатися більше, Ейхенвальд вирушив до Джорджії. Під час їхньої першої розмови Маймон запропонував найбільш підходящу, на його думку, тему для розслідування — як за допомогою дроп-акаунтів (у цьому випадку — підробні рахунки в банку, створені на основі вкраденої особистої та фінансової інформації реальних людей) шахраї проводять махінації з чеками та грабують у приголомшливих масштабах.
«Він показав мені ці майданчики та відео. Це була вершина зухвалості [з боку правопорушників]», — пригадує Курт Ейхенвальд.
Спільно з Маймоном журналіст занурився у дані, щоб задокументувати та викрити поширеність цих досі непомічених онлайн-крадіжок і «злочинний фінансовий світ», завдяки якому це відбувається. Результатом їхньої співпраці став матеріал «Пограбування на мільярди», який вийшов у червні цього року. До того ж цією публікацією The Conversation ознаменував свій вхід у жанр розслідувань. Таке розширення, на думку керівництва видання, є важливим у той час, коли у медіа, особливо локальних, стає менше можливостей робити подібні (часто дорогі) матеріали.
За словами виконавчої редакторки й генеральної менеджерки The Conversation Бет Дейлі (Beth Daley), вчені що на локальному, що на загальнонаціональному рівнях вивчають широкий спектр тем, для висвітлення яких у сучасних невеликих редакціях бракує людей, і журналісти можуть навіть не знати про напрацювання дослідників. Однак такі матеріали мають значну суспільну цінність. І у той час, як вчені не звикли писати для широкої аудиторії, журналісти-розслідувачі знають, як знайти історію у масиві даних, етично розмовляти з реальними людьми, а також мають платформу та можливості охопити громадськість.
Хоча Курт Ейхенвальд має багаторічний досвід у розслідуваннях, зокрема для The New York Times, він переконаний: модель The Conversation повністю відрізняється від будь-яких структур розслідування, з якими він коли-небудь працював. На його думку, акцент на академічних дослідженнях і тісна співпраця з експертами, які можуть розкласти ці дослідження по поличках, «дає змогу створювати матеріали, які не з’явилися б за інших умов».
За словами Бет Дейлі, ідея для такого проєкту у The Conversation виникла кілька років тому. І видання навіть тестувало цей підхід, але в менших масштабах. Команду надихали схожі кейси в інших медіа, як-от співпраця газети Miami Herald з професоркою Вашингтонського університету (разом вони розслідували обвал житлового будинку в Серфсайді, Флорида). Торік The Conversation отримало 500 тисяч доларів від філантропічної організації Arnold Ventures, що дало їм змогу повноцінно взятися за реалізацію своєї ідеї. Цього року, каже Бет Дейлі, The Conversation також має намір розпочати роботу над розслідуваннями на міжнародному рівні.
Переваги співпраці з науковцями
Відділ розслідувань The Conversation покладається насамперед на фрилансерів, а не на штатних авторів. Це дає змогу медіа охопити якомога більше різноманітних тем. До того ж, за словами Курта Ейхенвальда, через згортання репортажів-розслідувань у журналістиці все більше медійників або стають фрилансерами, або суміщають фриланс з основною роботою.
The Conversation платить незалежним репортерам-розслідувачам за проєкт, а не за кількість слів у матеріалі, і навіть страхує від звинувачень у наклепі, зазначає Ейхенвальд. Водночас для самих науковців, які співпрацюють з медіа, гонорарів поки не передбачено. «… ми покладаємося на вже завершену наукову роботу, яка ще не була оприлюднена. На цьому етапі вона потребує допомоги журналістів. Однак у міру того, як ми зростатимемо, цей підхід, ймовірно, зміниться. Може, науковцю знадобитися додатково попрацювати над проєктом або почати цю роботу разом із журналістом з нуля», — пояснює Бет Дейлі.
Курт Ейхенвальд каже, що ідеї для розслідувань можуть надходити від вченого, репортера, нього самого чи вже сформованої команди науковця і журналіста, що, на його думку, «розкриває набагато більше галузей знань». Деякі команди науковців і репортерів зверталися до нього спільно із готовою пропозицією, а деякі — об’єднувалися уже після того, як окремо одне від одного виявили зацікавленість до певної ідеї.
Відколи вийшло перше розслідування, ідеї проєктів Курту Ейхенвальду пітчили і вчені, і журналісти, але перших було таки більше. «Ці люди [вчені] страшенно хвилюються, адже пропонують вам працю всього свого життя, і це відбувається у форматі, з яким вони раніше не мали справи», — додає Ейхенвальд.
Часто науковці сумніваються, чи підходять їхні ідеї для розслідувань. Деколи небезпідставно, але, за словами Ейхенвальда, приблизно в 50 % випадків у пітчі є нитка розслідування. Коли він повідомляє науковцям про це, то «їх, як правило, охоплює азарт, адже вони не підозрювали, що можуть копати аж так глибоко», каже журналіст.
Розслідування про дроп-акаунти — це приклад ситуації, коли вчений чітко розумів, що його наукові напрацювання дадуть основу для хорошого розслідування. «Коли я рушав до штату Джорджія, я не знав, навіщо їду, адже вони [дослідницька група з кібербезпеки] робили мільйон різних речей. Але це саме Маймон сказав: “Це справжня історія”», — пригадує Ейхенвальд. Журналіст додав до наявного у науковця матеріалу «сполучну тканину, а також елементи розповіді». Чернетку він дав переглянути Маймону, і далі вони продовжили тісну співпрацю до самого виходу матеріалу.
Ше одну перевагу такого партнерства Курт Ейхенвальд усвідомив під час редагування матеріалу. Журналіст пригадує, як Девід Маймон позначив абзац, написаний начебто на основі його цитат, і прокоментував: «Я гадки не маю, про що ви говорите». Журналіст зрозумів, що неправильно трактував ці цитати. Звичайно, він би міг помітити цю помилку під час іншого сеансу редагування, але, як сам зазначає, «це дає вам величезний рівень впевненості — знати, що ваш колега не просто репортер, а справжній експерт у цій галузі».
Для The Conversation охоплення у пріоритеті. Видання працює за ліцензією Creative Commons, тобто інші медіа можуть безплатно републікувати його матеріали, дотримуючись певних умов. Американська філія The Conversation публікує приблизно 9–12 коротких статей на день і отримує приблизно 18 мільйонів прочитань на місяць завдяки републікаціям. А коли потрібно просувати велике розслідування, медіа перепаковує його для різних платформ. Наприклад, вже згадане «Пограбування на мільярди» подали так:
- опублікували повне розслідування з 7000 слів на мікросайті зі складною графікою та на Yahoo News (на останньому ресурсі вийшло днем раніше);
- перепакували у формат історії, типової для The Conversation, скоротивши до тисячі слів (це заплутало читачів видання, тож навряд чи цей формат застосовуватимуть знову для розслідувань, каже Ейхенвальд);
- надіслали скорочену версію (до тисячі слів) партнерським виданням, у яких був запит розповісти про це розслідування (все це було організовано через ліцензію Creative Commons);
- адаптували для національного видання.
«Це щось на кшталт історії, яка ніколи не закінчується, бо ти маєш її редагувати, ще раз редагувати й ще раз», — іронізує Курт Ейхенвальд. Але, за його словами, перепакування історії дає змогу охопити набагато більше людей, аніж публікація на одному сайті: одну лиш версію на Yahoo News прочитали приблизно 500 тисяч разів. У майбутньому Ейхенвальд планує створити додаткові видавничі партнерства з деякими телегрупами, радіопрограмами, подкастами та журналами.
«Ця модель передбачає не просто співпрацю між репортером і вченим. Це співпраця між The Conversation та багатьма іншими, хто може розповсюдити історію максимально далеко й широко», — каже він. А Бет Дейлі сподівається, що модель роботи відділу розслідувань The Conversation може масштабуватися до загальномедійного рівня.
За матеріалом NiemanLab