Підводимо підсумки минулого року та ділимося досвідом викладачів журналістики із чотирьох українських університетів. 

Ось і позаду 2021 рік. Разом з ним підійшли до завершення різдвяно-новорічні свята, тож нарешті можна викроїти кілька хвилин, аби перевести подих, зосередитися та скласти плани на 2022-й. 

Для когось минулий рік був складним, але сповненим нових можливостей, для інших — уже звичним посткарантинним роком, коли у житті спостерігається трохи більше онлайну та менше особистого спілкування. Утім, яким би він не був, однозначно, кожному він приніс новий досвід. Разом із викладачами журналістики Львівського, Київського, Запорізького та Чернівецького університетів ми спробували розібратися, яким став 2021-й для освітян та як він вплинув на зміни в навчальному процесі. 

Переваги онлайн-навчання для викладання практичних дисциплін

Якщо говорити про 2021 рік в освітній сфері, то неможливо оминути тему пандемії коронавірусу та пов’язаного з нею дистанційного навчання. Другий рік у Zoom та Google Meet приніс чергові виклики у роботі зі студентами, які мотивували освітян до пошуку нових форм та інструментів. Зокрема, для когось навчання в онлайні стало вже звичною справою, а дехто із викладачів навіть розширив власні можливості роботи в дистанційному режимі. 

За словами завідувачки кафедри нових медіа Факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка Наталії Габор, 2021 рік був значно цікавішим і продуктивнішим у плані викладання, ніж 2020-й. 

«Насамперед ми, викладачі, вже не були такими розгубленими перед потребою організувати себе і студентів перед екранами комп’ютерів так, щоб нам було комфортно, а студентам цікаво. Мені цьогорічний онлайн-досвід навчання дав багато цікавих вражень і вмінь: я знову почала активно вчитися і шукати відповіді на питання, як зробити онлайн-подачу матеріалу більш привабливою та інструментальною для студентів. Дуже помічним було те, що наш університет швидко самоорганізувався і запропонував викладачам е-курси із вдосконалення викладацької майстерності, де можна почерпнути необхідні навички. Також я активніше почала використовувати платформу Moodle і вже знаю, що і як мені треба доопрацювати в подачі курсу», — розповідає Наталія Габор. 

Наталя Габор

Утім переваги від онлайн-викладання стосуються здебільшого практичних дисциплін, які і раніше потребували використання різних технічних засобів та інструментів. Що стосується теоретичних предметів, то часто у викладачів виникали складнощі з донесенням матеріалу до студентів. 

«З технічними дисциплінами усе простіше, адже студент уже сидить за комп’ютером. Переважна більшість учнів уже має якісь технічні засоби для виконання завдань, тож не виникає таких труднощів, коли під час очного навчання в аудиторії банально не вистачає розеток, аби усі могли працювати біля комп’ютерів. Натомість в онлайн-режимі я можу увімкнути трансляцію екрану, показати студентам, як що робиться, а потім вони самостійно виконуватимуть завдання. Тож для технічних дисциплін, можливо, стало навіть трошки простіше. Але не варто забувати і про дисципліни теоретичні, наприклад, історію журналістики, теорію журналістики — з цим усе значно складніше. Студенти, які навчаються на контракті, навіть жартують поміж собою, що вони купили подкаст про журналістику. Розумієте, їм дуже складно сприймати великі масиви інформації на слух, особливо на перших 2-3 лекціях. До того ж, разом із переходом в онлайн втрачається викладацька харизма, коли студенти зацікавлено тебе слухають. Хоч ми і намагаємося робити лекційні заняття максимально практичними, все ж дуже-дуже складно зацікавити студентів, адже для них новий викладач — це ще одне обличчя на телефоні або планшеті», — ділиться Данило Філоненко, асистент кафедри мультимедійних технологій та медіадизайну Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Данило Філоненко

Утім з нового семестру все може змінитися і студентів частково планують повернути в аудиторії. Із власного досвіду викладання технічних дисциплін Данило Філоненко зазначає, що найбільш доцільно практичні заняття з деяких предметів залишити в онлайні, а лекції повернути в аудиторії, аби у викладачів був зоровий контакт зі студентами. 

«Мова йде навіть не про зв’язок зі студентами та духовні переживання, а про те, що ми, викладачі, не можемо проконтролювати фідбек. Ми не знаємо, наскільки студент розуміє те, що він робить. Лише на кінець 2021 року це стало прояснюватися — завдяки банально увімкненій камері, завдяки унікальнішим, хай навіть і з більшою кількістю помилок, тестам. Так, я не можу гарантувати, що увімкнена камера — це обов’язково висока залученість студента. Але, із власних спостережень можу сказати, що у випадку увімкненої камери відсоток залученості учнів дійсно більший», — розповідає Данило Філоненко.

Важливість зворотного зв’язку від студентів

Один зі способів зробити студентів більш залученими до навчального процесу — це дати їм можливість впливати на те, яким буде це навчання. Зокрема, через систему зворотного зв’язку. Але тут виникає одразу декілька проблем. По-перше, інколи опитування студентів стосовно їхнього рівня задоволеності курсом чи конкретним заняттям має виключно формальний характер. По-друге, навіть якщо викладачі справді зацікавлені почути думку учнів, то не всі студенти готові відкрито її висловлювати. 

Зокрема, за словами Данила Філоненка, студенти нинішніх 1-2 курсів, які більшість навчального часу провели за екранами комп’ютерів, можуть просто не знати, яким буває інше викладання. 

«Ці учні нас не знають особисто. Вони не можуть сказати, подобається їм те, як ми викладаємо, чи ні, адже не мають з чим порівнювати. Так, якість виконання робіт залишається на такому ж рівні, але віддача студентів, їхня приналежність до університету дещо просіла. Я дуже сподіваюся, що наступний семестр зможе їх повернути чи навернути на нашу сторону. Але поки, боюся, перехід на очне навчання стане для них дуже складним в емоційному плані», — каже викладач. 

Питання відсутності зв’язку зі студентами стосується не тільки майбутніх бакалаврів, але і магістрів. За словами Наталії Габор, через онлайн-спілкування викладачеві важко відчути, що йде не так і чому студенти можуть не сприймати якусь інформацію. Утім викладачці все ж вдалося віднайти плюси навіть у такому форматі навчання. 

«Мені складніше було з магістрами, куди прийшли розумні, вмотивовані молоді люди з різним освітнім, часто нежурналістським досвідом. Мені було важко через онлайн-спілкування відчути, що пішло, як належить, а чого (й особливо чому) якусь інформацію студенти не сприйняли. Проте намагалася з мінусів зробити плюси — запрошувала на онлайн-зустрічі цікавих людей зі сфери медіадосліджень. Можливо, на очному навчанні я б цього і не робила, бо непросто знайти кошти, вибрати час для приїзду фахівців з різних міст України. Інша справа — онлайн-зустрічі, де перед екраном усі рівні, і, що важливо, — ніхто не відмовляється від запрошення! Найкращим результатом для мене стали не тільки цікаві й фахові розмови, але й те, що магістри виявили бажання продовжити співпрацю, почали шукати можливість потрапити на стажування в дослідницькі організації», — ділиться Наталія Габор.

Про труднощі зі зворотнім зв’язком від студентів та про пошук нових інструментів для оптимізації роботи розповідає і Роман Пазюк, тренер JTA та доцент кафедри журналістики Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Він перетворив раніше формальні фідбеки в можливості для студентів змінити процес навчання — якщо не для себе, то для наступних курсів.

«Мої дисципліни дуже практичні і потребують додаткового сучасного методичного супроводу. Власне, тут мені дуже згодилися і добре спрацювали ті знання, які я здобув в JTA у 2021 році, випробував їх на кількох курсах і вже отримав фідбек від студентів. Тож зараз я намагаюся проводити постійний замір результатів, хоча раніше таким не дуже займався — я не розумів, для чого це, окрім якихось формальних звітів. Зараз після кожного модуля чи просто після якихось занять ми зі студентами робимо різного роду анонімні опитування. Так вони розуміють, що мають повну свободу і можуть говорити про все, що їм сподобалося чи не сподобалося, а головне — потім це матиме якийсь вплив на наступні заняття чи модулі. І, як на мене, якщо цей процес вивести з формального підходу в такий, що має вплив на курси та викладання, то студентські фідбеки дуже полегшують і спрощують навчальний процес, — каже Роман Пазюк. 

Роман Пазюк

Можливість отримати правдивий відгук від студентів підштовхує викладачів до пошуку нових інструментів для роботи, а також нових способів взаємодії. Приміром, Роман Пазюк почав чіткіше формулювати технічні завдання для виконання студентами творчих проєктів. Це вимагає більше часу, але в результаті, вони від початку і до кінця розуміють, що мають зробити і яку кількість балів отримають за конкретні елементи. Тож ні у кого, навіть у студентів заочної форми, не виникає запитань, як виконувати те чи інше завдання. 

Окрім того, Роман Пазюк перейшов на більш інтерактивний виклад матеріалу для студентів. Викладач робить акцент на проєктно-орієнтоване навчання, коли до кожного модуля формується конкретний міні-проєкт, який студенти мають виконати під час роботи. Такий спосіб також дозволяє активніше залучати студентів, адже вони виконують більш творчу роботу. 

«Це така діяльність, яка підходить студентам, бо вони чітко розуміють, що роблять. Вони більше часу самостійно опрацьовують загальнодоступний матеріал. Я їх, звичайно, скеровую, даю поради, де можна шукати інформацію. Але ми ставимо на першому місці якусь проблему і далі вчимо студентів, як знайти рішення. І я бачу, що це працює набагато краще. Адже усі мої предмети передбачають вивчення складних технічних програм, онлайн-сервісів та різних інструментів. Утім, з одного боку, неможливо запхати все це в голови студентам в межах одного курсу, а з іншого — рік закінчується і самі інструменти старіють. Якщо студентам дати готове рішення, то після успішної здачі іспиту і опанування конкретних інструментів вони виявляються неготовими до реальної роботи в журналістиці чи дизайні та не вміють самостійно вирішувати проблеми, які перед ними можуть з’явитися», — розповідає викладач.

Саморозвиток і виклики, які до нього підштовхують

Запит на використання нових технологій, фідбек від студентів або ж інші сторонні чинники приводять до того, що у викладачів виникає потреба самовдосконалюватися, здобувати нові вміння та випробовувати їх на практиці. Тож навіть найскладніші виклики стають плацдармом для змін.

Наприклад, доцент кафедри журналістики Запорізького національного університету Павло Мірошниченко зазначає, що 2021 рік став для нього роком повернення до професійної журналістики та відкриття нового й захопливого в медійному менеджменті.  

«По-перше, буквально до Різдва 2021 року я розпочав тісну співпрацю з запорізькою незалежною медійною ініціативою віжн-радіо «На дотик». Як автор і ведучий працюю в команді гарних і професійних людей. Усі ми розуміємо, що поступ у журналістиці, зокрема, конвергентній, — це не просто вимога часу цифрових медій, а нагальна потреба. По-друге, я закінчив змістовний, фаховий і інноваційний курс від UMES «Медіаменеджмент», знання і навички з якого маю змогу використовувати і в роботі, і в викладанні. Поза тим мав змогу випробувати себе в медіатренерстві онлайн. Це, власне, зміцнило мою думку про те, що варто вдосконалювати власні вміння та навички користування електронними інтерактивними інструментами. І буквально за тиждень до Нового року успішно завершив навчальну програму «Тренер для тренера» від Deutsche Welle Akademie! Власне, цей курс забезпечив мене актуальними для медійного тренера знаннями, вміннями та навичками, зокрема в роботі в онлайнових умовах, а також подарував знайомство з чудовими та професійними людьми», — розповідає викладач. 

Павло Мірошниченко

Натомість викладач Чернівецького національного університету імені Івана Федьковича Роман Пазюк, вказує на негативні фактори, які змушують освітян змінювати себе і свій підхід до роботи. Так, перехід в онлайн викладач називає оптимізацією навчального процесу, зокрема в умовах недостатнього фінансування та скорочення годин. 

«Перехід в онлайн спрощує мою роботу як викладача. Я розумію, що переказувати студентам якісь речі, які вони самостійно знайдуть за дві хвилини в Google — це марнування і їхнього, і мого часу. Наприклад, через складну економічну ситуацію в університеті, яка, напевно, прослідковується в багатьох вищих навчальних закладах, вся наша кафедра минулого семестру працювала фактично на півставки. Тому робота в онлайні є чудовою можливістю для викладачів економити свій час, при цьому забезпечувати належну якість викладання. Адже скорочення годин повинно відбуватися не за рахунок студентів і їхніх знань, а через оптимізацію навчального процесу», — ділиться Роман Пазюк. 

Глобальним фактором, який призвів до змін у викладанні, Наталія Габор називає пандемію коронавірусу та карантин. Зокрема, у Львівському національному університеті імені Івана Франка в 2021 році організували лабораторію КіТ (Контент і Технології). Викладачі запрошують на заняття журналістів з новинно-аналітичних сайтів і тих, хто вже запропонував цікаві проекти з імерсивної журналістики, VR-журналістики, журналістики-360. Лабораторія також моніторить медіатексти, в яких пропонується нетрадиційна подача новин через новинні ігри — так звані news games, які вже стали популярними у всьому світі. 

«Працюючи на кафедрі нових медій, ми відчували необхідність орієнтуватися як на сучасні потреби журналістики, так і на випередження цих вимог. Уже нині мені виглядає, що якби карантин не примусив нас довго перебувати в замкнутому просторі житла, не виникало б непереможне бажання більше спілкуватись з колегами й фахівцями в онлайні, залучати їх до освітнього процесу, а ще ми б не так активно опановували сучасні освітні технології на інтернет-платформах, як тепер», — розповідає Наталія Габор. 

Від конкретних прикладів до глобальних тенденцій

Утім якщо на конкретних прикладах можна перейняти досвід викладачів з різних українських університетів, то про загальні тенденції може розповісти засновниця та виконавча директорка «Українського інституту медіа і комунікації» Діана Дуцик. За її словами, у 2021 році викладачів журналістики більше цікавили семінари про боротьбу з професійним вигоранням. Також освітян турбували питання того, як долати опір аудиторії і як справлятися з конфліктами під час занять.

«Український інститут медіа та комунікації» вже другий рік працює з факультетами журналістики в рамках проєкту “Академія викладачів журналістики» (JTA), який підтримує Deutsche Welle Akademie. Ми навчаємо викладачів журналістики сучасним методикам викладання, тому дуже добре розуміємо усі проблеми системи журналістської освіти в цілому і проблеми та потреби самих викладачів. Парадокс цієї системи в тому, що більшість викладачів мають величезне навантаження (одна із учасниць нашої програми розповідала, що читає 10 предметів), і при цьому невеликий рівень заробітної плати. Ми розуміємо, що якість освіти за таких умов буде страждати, оскільки не може один викладач бути фахівцем з 10-ти предметів одночасно. Окрім того, через таке навантаження у викладачів немає часу на розвиток, на наукову роботу. Це призводить до професійного вигорання. В університетах ніхто не надає належну підтримку, ні психологічну, ні методологічну. Тому викладачі полишені самі на себе», — розповідає Діана Дуцик. 

Діана Дуцик

За її словами, системні зрушення у журналістській освіті та викладанні журналістики можливі, якщо вища школа мінятиметься в цілому. Але для цього керівництво університетів повинне бути готовим до впровадження необхідних змін.

«Керівництво університетів живе в старій освітній парадигмі, певною мірою ще радянській, коли викладач — не просто авторитет, він авторитарний. Стара освітня система — це, коли викладач звик читати годинами лекції без залучення аудиторії; коли в журналістській освіті домінують теоретичні дисципліни, які не мають жодного стосунку до того, як розвивається медіагалузь. Але життя не стоїть на місці, сучасна освіта має гнучко підлаштовуватися під зміни на ринку, інакше вона нікому не буде потрібна. У нашій “Академії викладачів журналістики” ми орієнтуємося на студентоцентричний підхід, проблемно- та проєктно-орієнтоване навчання. Але те, що ми робимо — це лише крапля в морі», — ділиться керівниця УІМК. 

Утім, вона додає, що в Україні є дуже прогресивні викладачі. Зокрема, низка факультетів і кафедр журналістики упродовж останніх років суттєво покращили свої навчальні плани, завдяки чому їхні викладачі за рейтингами студентів визнаються одними з найкращих в університетах. Тож зміни і позитивний досвід є. Залишається лише робити їх більш системними. 

Головне фото: Pixabay

Інші фото надані співрозмовниками

Коментарі