Швидкий поступ журналістики занурення з використанням віртуальної реальності почався у 2010-х. The New York Times, Bloomberg, CNN випустили свої перші історії зняті за технологією 360°. Хвилю підхопили деякі українські медіа, зокрема Радіо Свобода та «Громадське». Західні університети активно пропонують студентам навчальні курси з VR та immersive journalism (журналістики занурення). Українські поки що роблять перші кроки у цьому напрямку.
Журналістика занурення: в чому суть?
Щоб зрозуміти, що таке журналістика занурення, варто подивитися матеріал The New York Times «Переміщені». Він показує життя дітей, які були змушені тікати від війни. На відео немає «начитки» чи журналістських стендапів. Натомість є живі звуки, можна обертати відео на 360 градусів. Для повного занурення автори радять дивитися відео у Google Cardboard viewer. 3D технології та технології віртуальної реальності створюють ефект присутності.
Одна з піонерок immersive journalism – репортерка Нонні Де Ла Пенья (Nonny de la Peña). У 2012 році вона створила серію репортажів у рамках проєкту «Сирія». Глядач у 3D-окулярах ходить по спокійній вулиці, потім опиняється в епіцентрі бомбардування, потім потрапляє в табір для біженців.
Інший її проєкт «Голод у Лос-Анджелесі» наближає аудиторію до проблеми бідності в західному світі. «Журналістика занурення – майбутнє новин, ставить вас всередину історії», – говорить титр на початку проєкту.
«Нас показали на фестивалі “Sundance” у Лос-Анджелесі, ми не знали, як люди будуть реагувати. Але вони плакали. Я можу сказати, що це був найбільш емоційний момент, який я коли-небудь бачила», – говорила Де Ла Пенья в інтерв’ю Wired.
Журналістика занурення в Україні
В українському медіапросторі є свої приклади. Це «проєкт «Рани» «Громадського» та американського фотографа й документаліста Йосипа Сивенького. Це три історії українських військових, які отримали поранення на Донбасі. «Глядачі мали змогу “побувати” в палаті з пораненим Романом Кубишкіним, який майже втратив ліву половину мозку, побачити які успіхи в спорті робить Сергій Романовський, якому ампутували праву ногу та відчути силу духу Вадима Ушакова, який крізь біль намагається знову ходити та говорити після поранення», – розказує hromadske.ua.
Двоє фотожурналістів Олексій Фурман та Сергій Полежака, а також графічний дизайнер Кирило Жилінський заснували New Cave Media. Ця студія спеціалізується на віртуальному сторітелінгу. Її перший документальний проєкт з ефектом присутності – Aftermath VR:Euromaidan – розповідає історію Революції гідності 2014 року.
Українська служба Радіо Свобода та New Cave Media створили проєкт «Шахта-360. Очима гірника». Це історія про роботу шахтарів під землею, про те, як влаштований видобуток вугілля на сучасній українській шахті. Для цього оператори разом із гірниками пройшли по всьому ланцюгу видобутку та переробки вугілля із камерою-360.
Загалом редакції українських медіа не часто використовують журналістику занурення. У своїй науковій статті Оксана Кирилова з Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончар перераховує причини цього:
- Брак фінансування на такі проєкти;
- Недостатній рівень технічних навичок;
- Неоптимальний підхід до процесу створення захопливих історій;
- Невелика зацікавленість з боку аудиторії.
Як і де навчають журналістиці занурення
Західні, передусім американські університети пропонують різноманітні курси та програми з журналістики занурення.
Приміром, Drexel Westphal University (Пенсильванія, США) має двадцятирічну історію досліджень, викладання та досвіду в розробці та виробництві іммерсивних медіа. Це включає в себе анімацію, візуальні ефекти, ігровий дизайн, виробництво та інтерактивні цифрові медіа. Університет публікує доробки студентів. На бакалаврській програмі «Віртуальна реальність та іммерсивні медіа» студенти отримують детальні інструкції та розуміння теорій, технологій, методів та навичок, що використовуються у розробці та виробництві іммерсивного медіаконтенту. Студенти вивчають принципи розповіді, анімації та дизайну, а також ефективні способи використовувати їх за допомогою новітніх технологій. Йдеться про 3D-моделювання та використання інтерактивних ігрових механізмів із застосуванням найновішого обладнання та програмного забезпечення для VR.
University Of East London (Великобританія) пропонує курс, який знайомить студента з графікою, анімацією, відео, VR, AR.
The University of Adelaide (Австралія) пропонує дворічну магістерську програму «Імерсивні медіатехнології». Вона обіцяє всебічне розуміння глобальної медіа-індустрії та її майбутніх ринків, глибокі знання іммерсивної теорії дизайну та можливостей ігрових механізмів, технічні навички у 3D-моделюванні, звукорежисурі та програмуванні.
В Україні знайомство з VR пропонує Харківський національний університет ім. Каразіна. На кафедрі Медіакомунікацій і центру аудіовізуальних досліджень в рамках дисципліни «Аудіовізуальна журналістика» VR присвячено 4 години. Факультети журналістики, наприклад, УКУ запрошують для виступів спеціалістів з VR-технології.
Що кажуть викладачі
Викладачі наголошують, що, коли журналісти мають справу з VR, то стикаються з іще більшою відповідальністю перед аудиторією, ніж у класичних форматах. Багато викладачів цієї дисципліни в минулому були журналістами.
Наприклад, Роберт Ернандес (Robert Hernandez), викладач Школи журналістики Анненберга Університета Південної Каліфорнії, передає свої знання через максимально близьку співпрацю зі студентами. Вони є співтворцями VR-проєктів. Ернандес стверджує, що головний результат курсу – це об’єднання творчих зусиль, навичок і поглядів різних студентів. Імерсивна журналістика, за його словами, це поле для експериментів, але з відповідальністю. Він зі студентами створюють VR-проєкти під брендом JOVRNALISM.
Денні Піментель (Danny Pimentel), асистент професора кафедри психології імерсивних медіа Університету Орегону (США), акцентує увагу на впливі, який мають VR-медіа на аудиторію. «Нещодавні дослідження показали, що досвід віртуальної реальності, порівняно із традиційним досвідом ЗМІ, стає частиною нашої автобіографічної асоціативної мережі, – зауважує Піментель. – Таким чином, віртуальні події не обробляються як просто рухомі зображення, а натомість зберігаються у пам’яті радше як події, що насправді сталися з нами». Це накладає додаткову відповідальність на виробників такого контенту.
Про відповідальність та маніпуляції говорить і пулітцерівська лауреатка, а нині викладачка в Університеті Мічигану, Джуді Вальгрен (Judy Walgren): «Завдяки фотографії ви маніпулюєте через свою точку зору та вибір об’єктива. В журналістиці занурення є безліч інших способів маніпулювання: доповнення зображення текстом чи перетягування на зображення клікабельних кнопок».
На її переконання, етика дуже важлива. Адже якщо VR-технологія опиниться не в тих руках, то розповідь, наприклад, про маргіналізовані спільноти може спонукати не до співпереживання, а матиме небезпечні наслідки. «Ми хочемо переконатись, що якщо ми розповідаємо історії, співпрацюємо з громадами або з людьми, то ці історії насправді викликають правильні почуття чи реакцію».
Фото: Pixabay/tmeier1964