Чи можливий міжнародний трибунал над російськими пропагандистами, які підтримують війну? Які інші способи притягнення до відповідальності можливі? Як має відбуватися документування діянь пропагандистів? Про це говорили експерти під час сесії «Правові підстави відповідальності за поширення пропаганди та дезінформації» на міжнародній конференції, яку організував Український інститут медіа та комунікації за підтримки ABA Roli. «Академія викладачів журналістики» занотувала основні тези спікерів.
Про встановлення істини
Дезінформація використовує різні методики. Серед них — заклики до насильства, заклики до міжнародних злочинів, приховування вже скоєних злочинів, розповсюдження неправдивої інформації або навмисне створення сумнівів щодо певних фактів. І всі ці пункти призводять до застосування різних міжнародних зобов’язань пояснила Саллі Лонгворт, дослідниця та викладачка міжнародного публічного права Стокгольмського університету, яка нещодавно захистила дисертацію про свободу вираження у збройному конфлікті.
«Поглянемо на конфлікт у М’янмі. Мова ненависті була настільки вплетена в нормальний дискурс, що ми бачимо наступне. Військові операції супроводжувалися надто принизливими умовами. Ми бачимо дискримінаційну риторику, погрози, як щодо військових, так і взагалі до широкого загалу. З точки зору кримінального права, встановлення, що саме той зміст привів до злочину і як вплинуло певне висловлювання — це дуже важке завдання», — розповіла Саллі Лонгворт і додала, що дуже важко встановити кількісне вираження наслідків пропаганди.
Як ще можна переслідувати? За словами Саллі Лонгворт, є широка низка механізмів, які реагують на звірства і дуже серйозні порушення міжнародного права.
«Процес складний, але судове переслідування застосовується поруч з репараціями та іншими юридичними механізмами. Тут встановлення істини — як спосіб реагування — також має право на існування», — запевнила юристка.
Вона нагадала, що нещодавно прокурор Міжнародного кримінального суду й випустив настанови, як потрібно документувати порушення міжнародного гуманітарного права саме з метою притягнення до відповідальності в майбутньому.
Запит суспільства України на покарання надзвичайно високий, додала модераторка і адвокатка Лариса Денисенко.
«У нас у всіх є підстави гніватися, бачити жах у висловлюваннях російських пропагандистів, але тут теж дуже важливо нам навчитися пояснювати, що окрім судових процесів і судового покарання, існують інші види покарань. І це не менш справедливо, ніж кримінальний вирок. Не можна вважати це безкарністю», — зазначила вона.
І ще один важливий момент — розмежування моральності і кримінального злочину. «Дуже часто ми ображаємося, вважаємо несправедливим аморальні, неетичні і жахливі твердження-судження, і дуже важливо пояснювати суспільству, в чому є різниця між кримінальним злочином і аморальною поведінкою. Як би важко нами це не сприймалося», — пояснила Лариса Денисенко.
Адвокатка додала, що кілька правозахисних та медійних організацій випустили звернення стосовно створення окремого трибуналу над російськими пропагандистами (мова про ініціативи «Трибунал для Путіна», «Трибунал проти агресії»).
Про Нюрнберзький процес як орієнтир
Відповідальність російських пропагандистів – це надзвичайно важлива тема, вважає заступник міністра культури та інформаційної політики з питань євроінтеграції Тарас Шевченко, адже «в українських громадян запит на справедливість, запит на покарання винних в тому, що відбувається, надзвичайно великий, так само, як і усвідомлення, що непокаране зло повертається». «Пропагандисти несуть таку ж саму відповідальність [як і ті особи, які віддавали накази про вторгнення в Україну та інші злочини – ред.], оскільки без їхньої діяльності, думаю, ті події, в яких ми живемо щонайменше останній рік, були б неможливими», – додає заступник міністра.
«Президент Зеленський, виступаючи на великому зібранні юристів, сказав, що цю війну будуть закінчувати юристи. У судах, трибуналах, міжнародних інстанціях. Ми бачимо на прикладі Руанди, що навіть через десятки років правосуддя наздоганяє, розглядаються справи, виносяться вироки за геноцид у справах, які стосувалися ще 1994 року. Нам точно не хотілося б чекати десятки років на те, щоб російські пропагандисти були притягнуті до відповідальності. І тут наша домашня робота — збір доказів, обговорення механізмів (як на відкритих майданчиках, так і на закритих зустрічах) із залученням партнерів, є надзвичайно важливою задачою» – сказав Тарас Шевченко.
Заступник міністра культури повідомив, що сьогодні Генеральна прокуратура спільно з іншими державними органами та громадськими організаціями напрацьовують механізми та збирають докази воєнних злочинів, у тому числі й тих, які стосуються діяльності російських пропагандистів. «Важливо в подібних справах пов’язувати логічні причинно-наслідкові зв’язки між певними словами, діями і їх наслідками» – наголосив Тарас Шевченко. На його думку, в юридичній площині можна і потрібно говорити про різні склади злочинів: і про пропаганду війни, і про розпалювання ворожнечі, і про геноцид. Працюючи над справами російських пропагандистів, варто орієнтуватися на ту практику, яка вже є – це Нюрнберзький трибунал, але особливо – трибунал по Руанді. Він переконаний, що наявні приклади можуть пришвидшити і розгляд злочинів щодо України.
Проте Україну стратегічно найбільше цікавить створення спеціального міжнародного трибуналу. «Чи він буде пов’язаний тільки з питаннями пропагандистів, чи загалом з агресією проти України, це не настільки важливо. Але створення такого трибуналу є важливим з точки зору міжнародної оцінки тим злочинам, які відбувалися» – вважає Тарас Шевченко.
«Притягнення до відповідальності [російських пропагандистів – ред.] лише в Україні – це важливо, але недостатньо. З огляду на ту потребу, про яку я говорив на початку, ̶ покарати зло, щоб воно не повернулося. Коли ми говоримо, що Україна бореться не лише за свою свободу, а за свободу вільного світу, то для цього вільного світу потрібно на міжнародному рівні, як після Другої світової війни було зафіксовано на рівні Нюрнберзького трибуналу, зафіксувати ті злочини, які відбулися. Це важливо так само для Росії, щоб ці рішення були прийняті на міжнародному рівні і зафіксовані з конкретними іменами, з конкретними людьми, які будуть притягнуті до відповідальності. Оскільки це має стати частиною історії. Це має бути записано не лише в юридичних, але й в історичних документах. І чим більшими літерами це буде виписано, тим менші шанси, що це повториться» – наголосив заступник міністра культури Тарас Шевченко.
Доцент кафедри міжнародного та європейського права НаУКМА Дмитро Коваль має певні застереження щодо очікувань суспільства стосовно можливості притягнення пропагандистів до відповідальності.
«Справді, в міжнародній практиці були особи, які притягуватися за участь у пропаганді або у поширенні матеріалів, що згодом сприяли вчиненню злочину. Але треба пам’ятати: якщо, наприклад, ми говоримо про Нюрнберг, то до двох осіб там висувалися обвинувачення у пропаганді. Це були Юліус Штрайхер та Ханс Фріче. Але в обох випадках звинувачення стосовно їхньої участі у змові задля скоєння злочину проти миру були відкинуті Нюрнберзьким трибуналом. Тобто у єдиному випадку Юліуса Штрайхера справді визнали винним, але лише у пропаганді, що сприяла скоєнню злочину проти людяності. Тобто злочину на території самої нацистської Німеччини. Навіть враховуючи, що у Нюрнбергу діяв легший стандарт злочину проти миру (могли бути звинуваченими усі, хто брав участь у формуванні та наданні форми політиці нацистської Німеччини щодо зазіхань на чужі території), навіть у тому спрощеному форматі не вдалося донести суттєвий внесок Юліуса Штрайхера в злочин проти миру», — нагадав Дмитро Коваль.
Відповідно, треба бути обережними у сподіваннях на міжнародне притягнення пропагандистів саме в контексті злочину проти агресії, зазначив експерт.
«Злочин проти агресії — це злочин лідерський. Лише певна кількість російського вищого керівництва може бути притягнута до відповідальності за цей злочин. Також може братися до уваги, чи робили такі особи публічні заяви щодо легітимності, адекватності збройних дій проти України і захоплення українських територій», — додав Дмитро Коваль.
З іншими злочинами, такими як злочини проти людяності чи геноцид — ситуація інша.«Коли ми говоримо про саме підбурювання до злочину проти людяності чи геноциду, в нас шанси на міжнародній арені значно вищі. Коли йдеться про злочин геноциду, нам важливо не лише документувати, хто що говорить, але і супроводжувати це документування відповідними роз’ясненнями, які дозволяли б зберегти сенс, який ми чуємо, який розуміємо в заявах російських пропагандистів чи політиків. Далеко не кожне їхнє слово, очевидно, людиноненависницьке для експертів з заходу», — сказав Дмитро Коваль.
Для підтвердження своєї думки він навів приклад з використанням терміну «нацисти». Мовляв, термін не є настільки кричущим чи дегуманізуючим для західних експертів, як для українців, які розуміють контекст. Відповідно, документування подібних речей повинно супроводжуватися роз’ясненнями чи контекстуалізацією таких заяв.
Про пропаганду війни
У кожному правовому полі буде своя модель відповідальності, впевнена Тетяна Авдєєва, юристка ГО «Лабораторія цифрової безпеки». «Якщо це гуманітарне право — варто пам’ятати про першу статтю Женевської конвенції, яка покладає на державу зобов’язання дотримуватися гуманітарного права. Якщо в нас будуть заклики до порушення норм гуманітарного права, їх можна розглядати крізь призму того, що вони закликають до порушення першої статті Женевської конвенції і далі за списком. Це буде питання відповідальності держав», — розповіла вона.
Вона також нагадала, що історично у подібних трибуналах, які розглядали злочини підбурювання до вчинення злочинів проти людяності, воєнних злочинів, геноциду, були окремі статути.«Ці статути діяли винятково для конкретного кримінального трибуналу. Якщо ми будемо говорити про створення такого трибуналу для України — це абсолютно окей. Напрацьовувати окремі норми для цього статуту — це окей. Якщо ми намагаємося вписати ситуацію України в існуючий правовий фреймінг — це буде інше питання, це буде набагато тяжче зробити. Норми, які наразі застосовані і існують, є дуже обмеженими», — застерегла вона.
За словами Тетяни Авдєєвої, остання доповідь спеціального репортера ООН щодо дезінформації і свободи вираження думки під час збройних конфліктів вказує на те, що міжнародна спільнота не дуже сприйнятлива до кваліфікації конкретного висловлювання «пропаганда війни». Тому що в цьому документі «пропаганда війни» згадується лише 4 рази, і говориться про те, що підхід до інтерпретації цього висловлювання має бути дуже обмеженим.
«Як на мене, підхід має бути жорсткішим, з огляду на те, що пропаганда війни була винесена навіть в Міжнародному пакті про громадянські політичні права в окрему статтю. І державам не просто дається право заборонити такий контент, а покладається зобов’язання заборонити пропаганду війни на законодавчому рівні», — додала експертка.
Об’єктивна дійсність така, що трибунал буде створюватися після перемоги, після закінчення конфлікту, додала Тетяна Авдєєва.«Коли це станеться — це питання тривалого часу. Збройна агресія триває, інформаційна агресія так само. Тому паралельно з напрацюванням статуту кримінального трибуналу повинні існувати альтернативні засоби обмеження інформаційної агресії. Наразі одними з них є санкції. Це більше політичний інструмент, але водночас вони повинні мати правові підстави», — впевнена експертка.
На національному рівні держави мають право обмежувати висловлювання, які є пропагандою війни, а тому це є підставою для ініціювання кримінальних проваджень на рівні конкретних держав, вважає Тетяна Авдєєва.
«І ось тут важливо пам’ятати, що такі кримінальні провадження можуть бути ініційовані ще до появи кримінального трибуналу. І друге — що кримінальний трибунал все-таки буде спрямований на притягнення до відповідальності головнокомандувачів, ключових осіб, які зіграли головну роль в тому, щоб розпалювати ворожнечу, підбурювати до насильницької агресивної війни. Соцмережі вже борються з такими явищами. В них є такий феномен як “координована неавтентична поведінка”, коли на осіб, які мають конкретний тип поведінки, щодо яких існує чіткий патерн, накладаються обмеження», — підсумувала експертка.
Про Руандійський прецедент
Важливими є наукові дослідження пропаганди та її впливів, вважає Людмила Опришко — адвокатка, старша наукова співробітниця Інституту інформаційного, телекомунікаційного та медіаправа (Вестфальський університет ім. Вільгельма, Мюнстер), медіаюристка ГО «Платформа прав людини».
«Чи є такі дослідження, які би Україна могла покласти в основу доповідей спеціальних представників? Тут є велика прогалина з нашого боку. Українська наука не є настільки активною, щоб просувати і показувати проблеми, які сьогодні були озвучені. Тому кооперація з міжнародними інститутами, спільні дослідження, просування наших напрацювань у західних ЗМІ, започаткування цього обговорення — це дуже важливо для того, щоб притягнути пропагандистів до відповідальності в тому числі», — запевнила вона.
Перед українцями також постає проблема, яким чином продемонструвати міжнародним суддям те, що для нас є саме собою зрозумілим. «Є декілька підходів дискурс-аналізу, і є цілі школи дискурс-аналізу, які дозволяють встановлювати провідні наративи, аналізувати їх, і цей метод можна використовувати в процесі доказування. В нас є фахівці, які знають цю методику, і вона, з моєї точки зору, є дуже важливою. Навіть для того, щоб ми вже почали готуватись до подібних процесів. Щоб ми вже могли відповідним чином подавати інформацію, зокрема на заході», — додала Людмила Опришко.
Доведення причинно-наслідкових зв’язків також є одним з викликів.«Не завжди можна прослідкувати прямий зв’язок між тим, що сказано, і тим, що відбулося насправді. В цьому контексті я, все ж таки, повернусь до Руандійської справи. На мій погляд, вона має велике значення як прецедент. Там також постало питання про те, чи є причинно-наслідковий зв’язок між діяльністю руандійського «Радіо тисячі пагорбів» і тими актами знищення великої частини етносу. Коли міжнародний трибунал розглядав це питання, дійшов висновку що, оскільки саме цей акт геноциду відбувся — це вже вказує на те, що радіо мало вплив. Суд сказав, що насправді навіть прихований зміст має значення. Смішки, які собі дозволяли журналісти, коли розповідали про тутсі, коли говорили про них в принизливій манері — це все мало вплив», — підсумувала адвокатка.
Чотири стовпи боротьби з пропагандою
Джеймс Бейкер, директор Інституту безпекової політики та права Сиракузького університету (раніше — головний суддя Апеляційного суду збройних сил США) скептично ставиться до думки про можливість міжнародного трибуналу щодо російсько-української війни. «Через вето Ради безпеки ООН. Через те, що держави, і в тому числі США (і тут я говорю від себе як від приватної особи), без оптимізму дивляться на створення міжнародного трибуналу. Це не означає, що ми або ви не повинні намагатися його створити. Але, звісно, нашу спробу добитися справедливості не потрібно зводити до намагання створити трибунал», — заявив він.
Джеймс Бейкер звів свої поради до чотирьох пунктів:
- Необхідність модерації контенту. Російська пропаганда не припиняється, вона повторювана. І наша реакція має бути такою ж: охоплювати багато аспектів, не припинятися, бути настирною. Має бути модерація контенту платформ. Саморегуляція медіа різними платформами не буде такою, як хотілося б. Я б на неї не розраховував, але і не виключав би її. Потрібно створити приводи, стимули для саморегуляції (податки, судове переслідування, ліцензування), а також законодавчу базу
- Посилення державної політики.Тут є непогані результати в міжнародній спільноті. Використали інструменти-попередження. Міжнародна спільнота, широкий загал знають, що Росія вдається до дезінформації, вона готова до цього. Але нам потрібно щоденно, з дня на день повторювати про це.
- Зосередження на праві і переслідуванні в судовому порядку.Я закликаю уряди всіх європейських країн, ЄС та в усьому світі ввести санкції (а багато країн вже їх ввели) проти пропагандистів, накладати штрафи.
- Фокус на медіаграмотності.Важливою є робота з користувачами. З тими, на кого виливається ця пропаганда. Для цього потрібне критичне мислення.
При цьому Джеймс Бейкер не радить покладатися на США в боротьбі з усіма формами пропаганди, застерігаючи, що американське суспільство надто поляризоване і виною цьому може бути якраз пропаганда.«Я покладався би на Євросоюз. Відповідні законопроєкти і закон про електронні сервіси зможуть допомогти у боротьбі проти пропаганди. Хтось має стати лідером у цій сфері, я думаю, що ЄС наразі в цьому займає найбільш проактивну позицію», — додав він.
У виступах спікерів простежується одноголосне бажання боротися з пропагандистами шляхом притягнення їх до відповідальності. Водночас експерти застерігають, що міжнародний трибунал не може бути єдиним варіантом цього процесу. Вони радять не забувати і про реалістичніші шляхи, зокрема санкції, репарації, притягнення до відповідальності в рамках національного законодавства.
Повний відеозапис конференції можна переглянути тут: https://www.facebook.com/umci.ngo/videos/451349227068715
Онлайн-конференцію організував Український інститут медіа та комунікації у партнерстві з Центром демократії та верховенства права, Лабораторією цифрової безпеки та Платформою прав людини за підтримки Американської асоціації юристів Ініціативи з верховенства права ABA ROLI Ukraine в межах програми «Сприяння Інтернет свободі в Україні».