Висновки Міжнародного кримінального трибуналу щодо злочинів в Руанді у справі «Про засоби масової інформації».

Початок широкомасштабного російського вторгнення в Україну у лютому 2022 року відбувався під гаслом денацифікації, яка, на думку одного з відомих російських пропагандистів Тимофія Сергейцева повинна стосуватись більшої частини населення України, яке підтримує політику своєї держави. Масові вбивства цивільного населення України російськими військовими в Бучі, Бородянці, Маріуполі та інших містах, селах та селищах України чітко вказують на те, що зазначені ідеологічні установки отримали свою практичну реалізацію. 

У зв’язку з цим все частіше дії російської влади стосовно українців називають геноцидом, злочинами проти людяності тощо.

Оскільки російська збройна агресія щодо України активно супроводжується масштабними інформаційними пропагандистськими та дезінформаційними кампаніями із залученням різноманітних засобів масової інформації, роль останніх у розпалюванні ненависті до українців є провідною. З огляду на це, все частіше російські ЗМІ згадуються в контексті підбурювання до геноциду, вчиненого свого часу засновниками та журналістами руандійської радіостанції RTLM (Radio Television Libre des Milles Collines, S.A. або Вільне радіо і телебачення тисячі пагорбів).

Відомим є факт, що зазначених осіб було визнано винними і засуджено за вчинення низки злочинів геноциду. З огляду на це, висновки, зроблені Міжнародним кримінальним трибуналом щодо злочинів в Руанді (МКТР) у «Справі про засоби масової інформації» можуть бути корисними і для України. То ж варто їх нагадати.

Що таке геноцид

Спершу звернімось до визначення геноциду. Конвенція про запобігання злочину геноциду та покарання за нього під геноцидом розуміє дії, що вчиняються з метою знищити, повністю або частково, будь-яку національну, етнічну, расову чи релігійну групу, як таку, а саме:

а) вбивство членів такої групи;

б) заподіяння серйозних тілесних ушкоджень чи розумового розладу членам такої групи;

в) умисне створення для групи таких життєвих умов, які розраховані на повне чи часткове її фізичне знищення;

г) заходи, розраховані на запобігання дітонародження в середовищі такої групи;

ґ) насильницька передача дітей з однієї людської групи в іншу.

Конвенція передбачає встановлення відповідальності за: а) геноцид; б) змову з метою вчинення геноциду; в) пряме та публічне підбурювання до геноциду; г) замах на геноцид; ґ) співучасть у геноциді.

«Справа про засоби масової інформації»

3 грудня 2003 року МКТР ухвалив вирок у справі «Прокурор проти Фердінанда Нахімани, Жана–Боско Бараягвіа та Гасана Нгезе», справа № ICTR-99-52-T. 

Стосовно Фердинанда Нахімани зазначалось, що у 1992 році він, будучи членом провладної партії Mouvement Révolutionnaire National pour le Développement (MRND), разом з іншими заснував ініціативний комітет зі створення компанії, відомої як Radio Télévision Libre des Mille Collines, SA. Його звинувачували за семи пунктами: змова з метою вчинення геноциду, геноцид, пряме та публічне підбурювання до геноциду, співучасть у геноциді та злочини проти людства (переслідування, винищення та вбивства). Обвинувачення головним чином ґрунтувалось на його зв’язку з радіостанцією Radio Télévision Libre des Mille Collines (RTLM).

Жан-Боско Бараягвіза також був членом ініціативного комітету, який організував заснування компанії Radio Télévision Libre des Mille Collines , SA. В той час він обіймав посаду директора з політичних питань у Міністерстві закордонних справ. Його звинувачували за дев’ятьма пунктами, як то: змова з метою вчинення геноциду, геноцид, пряме та публічне підбурювання до геноциду, співучасть у геноциді та у кількох злочинах проти людяності. Висунуті обвинувачення головним чином стосувались діяльності радіостанції RTLM і партії CDR, засновником та лідером якої він був.

У цій справі МКТР ретельно дослідив історичний контекст, роль радіо в житті руандійського суспільства, участь держави у просуванні цього виду ЗМІ, зміст численних радіопередач, які передували та які транслювались під час наймасштабнішого винищення етнічної групи тутсі в цій країні. У вироку наведено численні покази свідків, експертів та цитати з радіопередач, на підставі яких зроблено висновки.

Висновки МКТР

Висновки загального характеру

Трибунал насамперед зауважив, що у багатьох трансляціях RTLM існував складний взаємозв’язок між етнічними та політичними мотивами, оскільки в цій країні розподіл влади історично відбувався за етнічним принципом. За таких умов публічні обговорення дискримінації при розподілі влади були необхідними.

Водночас, Суд наголосив, що RTLM не вважалось і фактично не було відкритим форумом для вираження різних точок зору. Багато передач RTLM прямо ідентифікували ворога як тутсі або ототожнювали інкотаньї – солдатів РПФ (Руандійського патріотичного фронту) та ін’єнці (тарганів) з народом тутсі в цілому. На цьому тлі заклики до громадськості підняти зброю проти інкотаньї чи ін’єнці сприймалися як заклики підняти зброю проти тутсі.

МКТР констатував, що після 6 квітня 1994 року, коли з ПЗРК було збито літак з президентом Руанди Жувеналем Габ’яріманою на борту, лють та інтенсивність мовлення RTLM зросла, особливо щодо закликів до населення діяти проти ворога, тобто тутсі. При цьому визначення ворога охоплювало й цивільне населення тутсі.

Суд окремо розглянув питання про те, якою мірою трансляції RTLM із закликами до слухачів вжити заходів проти ворога тутсі, становили собою спосіб програмування. 

Він не залишив осторонь той факт, що деякі з радіотрансляцій просили слухачів не вбивати тутсі без розбору та докладали очевидних зусиль, щоб відрізнити ворога від усього населення тутсі. Втім, зауважив Суд, більшість цих передач відображала занепокоєння міжнародної спільноти щодо подій у Руанді та, як наслідок, наголошувала на необхідності приховувати докази вбивства, про що прямо йдеться майже в усіх радіопередачах. Зміст програм RTLM, прослуханих МКТР, та показів численних свідків стали підґрунтям для висновку: згадані кілька трансляцій були незначним відхиленням від усталеної моделі, відповідно до якої  RTLM активно сприяла вбивству ворога – тутсі. Надалі спостерігалось лише посилення етнічної ворожнечі та прискорення закликів до насильства проти населення тутсі. 

Не залишилась поза увагою Трибуналу і тривалість інформаційного впливу радіостанції. Створена для обговорення питань етнічної приналежності, RTLM поступово перетворилась на, здавалося б, безперервний заклик до винищення тутсі.

Міжнародний кримінальний трибунал щодо злочинів в Руанді резюмував:

  • передачі RTLM містять етнічні стереотипи, які поширювались в спосіб, що пропагує презирство та ненависть до населення тутсі. Передачі RTLM закликали слухачів шукати ворога зі зброєю в руках. Ворога ідентифіковано як RPF, «Inkotanyi», «Inyenzi та їхні поплічники», яких у трансляціях фактично прирівнювали до етнічної групи тутсі. Після 6 квітня 1994 року зросли жорстокість та інтенсивність передач RTLM, які пропагували етнічну ворожнечу та закликали до насильства. Ці передачі прямо закликали до винищення етнічної групи тутсі;
  • як до, так і після 6 квітня 1994 року RTLM транслювала імена тутсі та їхніх сімей, а також політичних опонентів хуту. У деяких випадках ці люди були згодом убиті, і Трибунал зробив висновок, що в тій чи іншій мірі їх смерть була у причинно-наслідковому зв’язку із оприлюдненням їхніх імен. RTLM також транслювала повідомлення, які заохочували цивільних тутсі вийти з укриттів і повернутися додому або піти на блокпости, де їх згодом вбивали відповідно до вказівок, що звучали в подальших трансляціях RTLM, які відстежували їхні пересування. 
  • радіо було найдоступнішим засобом масової інформації в Руанді. Багато людей мали радіо та слухали RTLM – вдома, у барах, на вулицях і на блокпостах. Трансляції RTLM використовували історію привілеїв тутсі та несприятливого становища хуту, а також страх збройного повстання, щоб мобілізувати населення, підштовхнувши його до божевілля ненависті та насильства, спрямованого переважно проти етнічної групи тутсі. Інтерахамве та інші ополченці слухали RTLM і діяли на основі інформації, яку транслював RTLM. RLTM активно заохочував їх вбивати, невпинно посилаючи повідомлення про те, що тутсі були ворогом і їх потрібно знищити раз і назавжди.

Юридичні висновки

Трибунал насамперед нагадав, що Резолюція Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй, прийнята в 1946 році, проголошує, що свобода інформації, як фундаментальне право людини, «неодмінно вимагає від тих, хто користується її привілеями, бажання та здатності не зловживати ними. Це вимагає дотримання морального обов’язку дивитися на факти без упередження та поширювати знання без злих намірів».

Далі Суд зауважив, що ця справа піднімає важливі принципи щодо ролі ЗМІ, які не розглядалися на рівні міжнародного кримінального правосуддя з Нюрнберга. Влада ЗМІ створювати та руйнувати фундаментальні людські цінності пов’язана з великою відповідальністю. Ті, хто контролює такі медіа, відповідають за їх наслідки.

Геноцид

Трибунал наголосив, що природа засобів масової інформації є такою, що причинна зумовленість вбивств та інших актів геноциду для їх здійснення вимагатиме крім самого повідомлення ще й іншу безпосередню причину. Втім, це не применшує впливу тієї причини, яка пов’язана із діяльністю ЗМІ, та не знижує кримінальну відповідальність осіб, відповідальних за зміст повідомлення.

На аргумент захисту про те, що збиття президентського літака та смерть президента Габ’ярімани прискорили вбивство невинних цивільних тутсі, МКТР зауважив, що цей момент дійсно послужив поштовхом для подальших подій. Але якщо збиття літака було спусковим гачком, то RTLM була кулями в пістолеті. Спусковий гачок мав такий смертельний удар тому, що рушниця була заряджена. Відповідно, вбивство цивільних тутсі стало наслідком, принаймні частково, повідомлення про етнічні напади з метою смерті, яке чітко й ефективно поширювалося через RTLM до та після 6 квітня 1994 року.

Намір вчинити геноцид

МКТР наголосив, що демонізуючи тутсі як таких, що мають вроджені злі якості, ототожнюючи етнічну групу з «ворогом» і зображуючи їхніх жінок як спокусливих ворожих агентів, ЗМІ закликали до винищення етнічної групи тутсі у відповідь на політичну загрозу, яку вони асоціювали з приналежністю до групи тутсі. 

Редакційна політика, про яку свідчать трансляції RTLM, є переконливим доказом намірів вчинити геноцид. Крім того, кожен з обвинувачених окремо зробив заяви, які додатково підтверджують існування у нього таких намірів. 

МКТР визнав поза розумним сумнівом, що Фердинанд Нахімана, Жан-Боско Бараягвіза та Хасан Нгезе діяли з наміром знищити, повністю або частково, етнічну групу тутсі. Він вважав, що асоціація етнічної групи тутсі з політичною програмою, яка фактично поєднує етнічну та політичну ідентичність, не заперечує наміру вчинити геноцид, який складав мотивацію дій обвинувачених. Навпаки, ідентифікація тутсі як ворогів держави, пов’язаних із політичною опозицією, просто через їхню етнічну приналежність до тутсі підкреслює той факт, що їхнє членство в етнічній групі як таке було єдиною підставою, яка робила їх мішенню.

Пряме та публічне підбурювання до вчинення геноциду

Юридичні аспекти

У цій справі розглянуто роль ЗМІ в геноциді, який стався в Руанді в 1994 році, і пов’язане з цим юридичне питання про те, що таке індивідуальна кримінальна відповідальність за пряме та публічне підбурювання до вчинення геноциду. 

Суд зауважив, що обвинувачені систематично використовували пресу та радіо не лише для оприлюднення своїх власних слів, але й для передачі слів багатьох інших, а також для нав’язування певних ідей усім слухачам та для масової мобілізації населення. Розглядаючи роль засобів масової інформації, МКТР врахував не лише зміст окремих передач і статей, але й ширше застосування цих принципів до підготовки програм, що транслюються засобами масової інформації, а також обов’язки, притаманні власності та інституційному контролю над ЗМІ.

МКТР зауважив, що прямий елемент підбурювання слід розглядати в світлі його культурного та мовного змісту. Дійсно, конкретна промова може сприйматися як «пряма» в одній країні, і не вважатись такою в іншій, залежно від аудиторії. Підбурювання може бути прямим і, тим не менш, неявним.

З огляду на це, Трибунал вирішував, чи можна, зважаючи на культуру Руанди та конкретні обставини цієї справи, вважати акти підбурювання прямими чи ні, зосереджуючись головним чином на питанні про те, чи одразу зрозуміли особи, для яких було призначене повідомлення, його зміст. 

Трибунал також нагадав, що у справі Akayesu поняття mens rea (суб’єктивної сторони) злочину визначено таким чином:  

«Мens rea прямого та публічного підбурювання до вчинення геноциду полягає в намірі безпосередньо спонукати іншу людину вчинити геноцид або спровокувати її до цього. Це передбачає бажання з боку злочинця створити своїми діями особливий психічний стан у свідомості особи (осіб), до яких він звертається, необхідний для вчинення такого злочину. Тобто особа, яка підбурює до вчинення геноциду, повинна сама мати конкретний намір вчинити геноцид, а саме знищити, повністю або частково, національну, етнічну, расову чи релігійну групу як таку».

Висновки щодо фактичних обставин справи

Трибунал розглянув аргумент захисту про існування необхідності у виявленні пильності стосовно ворога – небезпечних озброєних сил РПФ, які атакували населення хуту, боролися за знищення демократії та повернення влади в Руанді. Він визнав, що засоби масової інформації відіграють важливу роль у захисті демократії та, де це необхідно, мобілізації цивільної оборони для захисту держави та її народу. RTLM відрізнялось від ініціатив із зазначеною метою тим, що воно у своїх передачах послідовно ототожнювало ворога як населення тутсі. Слухачів не спрямовували проти осіб, які були чітко визначені як озброєні та небезпечні. Натомість об’єктом нападу, який становить загрозу, зображалось цивільне населення тутсі і фактично населення тутсі загалом.

Що стосується причинно-наслідкового зв’язку, Трибунал нагадав, що підбурювання є злочином незалежно від того, чи мало воно бажані наслідки. Встановлюючи, чи мали передачі намір спричинити геноцид і, відповідно, чи було в них підбурювання, Суд наголосив: геноцид дійсно мав місце. Про те, що медіа мали намір справити саме такий ефект, частково свідчить той факт, що зазначений ефект було досягнуто.

Передачі RTLM звучали як барабанний бій, який закликав слухачів вжити заходів проти ворога та ворожих поплічників, які прирівнювались до населення тутсі. Фраза «підігрівати голови» точно відображає процес підбурювання, який систематично здійснювало RTLM, після 6 квітня 1994 року відоме також як «Радіо Мачете». Характер радіопередач, як і широта їх охоплення, зробили RTLM особливо небезпечним і шкідливим. На відміну від друкованих ЗМІ, радіо безпосередньо та негайно впливає на слухачів. Сила людського голосу, почутого членами Трибуналу під час відтворення записів передач мовою кіньяруанда, додає переданому повідомленню додаткові якість і вимір, які неможливо висловити. У цій обстановці радіо посилювало відчуття страху, небезпеки та напруженості, викликаючи у слухачів потребу в діях. Приниження тутсі посилювалося презирством, що неслось радіохвилями – глузливим сміхом і бридкою насмішкою. Це значно посилило вплив передач RTLM.

Таким чином, Суд встановив поза розумним сумнівом, що Фердинанд Нахімана та Жан-Боско Бараягвіза діяли з наміром геноциду.

Злочини проти людства (винищення)

Трибунал зазначив, що деякі передачі RTLM передували широкомасштабним та систематичним нападам, що мали місце після вбивства президента Габ’ярімани 6 квітня 1994 року. Він встановив, що систематичні напади на тутсі мали місце і до 6 квітня 1994 року. Проте він зауважив, що передачі RTLM до нападів, які почалися 6 квітня 1994 року, були невід’ємною частиною цих широкомасштабних та систематичних нападів, а також попередніх систематичних нападів на населення тутсі. 

МКТР погодився, що для того, щоб визнати особу винною у злочині винищення, обвинувачений повинен брати участь у вбивствах цивільних осіб у великих масштабах, проте заважив, що кількість жертв не є визначальною. Різниця між винищенням і вбивством є концептуальною і стосується жертв злочину та способу обрання їх об’єктами нападу.

Висновок Трибуналу був однозначним: RTLM підбурювало до масових вбивств. Природа медіа, зокрема радіо, така, що вплив повідомлень охоплює значну аудиторію, що зазвичай збільшує шкоду, яку вони завдають.

Злочини проти людяності (переслідування)

Обвинуваченим Нахімані, Бараягвізі та Нгезе були висунуті звинувачення у вчиненні злочинів проти людяності, а саме у переслідуванні за політичними чи расовими мотивами, які є частиною широкомасштабних та систематичних нападів на цивільне населення, вчинених з політичних, етнічних чи расових мотивів. 

Визнаючи їх винними у вчиненні зазначених діянь, Трибунал зауважив, що на відміну від інших злочинів проти людяності, перелічених у Статуті Трибуналу, злочин переслідування вимагає встановлення наявності дискримінаційного наміру, пов’язаного з расовими, релігійними чи політичними мотивами. Він зазначив, що ця вимога була широко витлумачена Міжнародним кримінальним трибуналом для колишньої Югославії (МТКЮ) і включає дискримінаційні дії, спрямовані проти всіх тих, хто не належить до певної групи, тобто несербів. 

Як свідчили докази, в Руанді об’єктами нападу були члени етнічної групи тутсі та так звані «помірковані» політичні опоненти хуту, які підтримували етнічну групу тутсі. МКТР зробив висновок, що групу, проти якої було вчинено дискримінаційні напади, можна визначити як за її політичною, так і за етнічною складовою. RTLM, як видно із свідчень, по суті об’єднувало політичну та етнічну ідентичність, визначаючи свою політичну мішень на основі етнічної приналежності та політичних поглядів, пов’язаних з етнічністю. За таких обставин Трибунал вирішив, що дискримінаційний намір обвинувачених підпадає під категорію злочину проти людяності (переслідування) за політичними мотивами етнічного характеру. 

На відміну від злочину підбурювання, який визначається виходячи з наміру, злочин переслідування визначається також з врахуванням його впливу. Це не провокація для заподіяння шкоди. Це шкода сама по собі. Відповідно, у повідомленнях, які становлять переслідування, не обов’язково повинні бути заклики до дій. З тієї ж причини не обов’язково повинен існувати зв’язок між переслідуванням та актами насильства. 

Трибунал зазначив, що свобода вираження поглядів і свобода від дискримінації не є несумісними принципами права. Мова ворожнечі не захищена міжнародним правом. Насправді уряди зобов’язані згідно з Міжнародним пактом про громадянські та політичні права забороняти будь-яку пропаганду національної, расової чи релігійної ненависті, яка є підбурюванням до дискримінації, ворожнечі чи насильства. Подібним чином Конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації вимагає заборони пропаганди, яка заохочує та підбурює до расової ненависті.

Велика кількість країн світу, включно з Руандою, мають внутрішні закони, які забороняють пропаганду дискримінаційної ненависті, визнаючи небезпеку, яку вона несе, і шкоду, яку завдає. 

МКТР наголосив, що зважаючи на усталені принципи міжнародного та внутрішнього права, а також судову практику, виступи, які розпалюють ворожнечу, в яких відображено етнічні та інші форми дискримінації, порушують норми міжнародного звичаєвого права, які забороняють дискримінацію. З огляду на цю норму звичаєвого права заборона пропаганди дискримінації та підбурювання до насильства стає все більш важливою, оскільки все більше визнається здатність ЗМІ завдавати шкоди.

Суд також зважив на те, що жертвами переслідувань стали, зокрема, жінки тутсі. Зображення жінки тутсі як фатальної жінки та повідомлення про те, що жінки тутсі були спокусливими агентами ворога, неодноразово передавалися RTLM. В передачі «Десять заповідей», яка транслювалась на цьому радіо, ганьбили жінок тутсі, що наражало їх на небезпеку; один із свідків дав покази про те, як жінку тутсі вбили члени CDR, які врятували життя її чоловіка, сказавши йому: «Не хвилюйся, ми йдемо знайти іншу дружину, хуту для вас». Визначаючи таким чином жінку тутсі як ворога, RTLM створювало умови, за яких сексуальний напад на жінок тутсі став передбачуваним наслідком ролі, яку їм приписували.

МКТР зазначив, що переслідування, коли воно приймає форму вбивств, є усіченим складом злочину винищення.

Таким чином, вирок Міжнародного кримінального трибуналу щодо злочинів в Руанді дає нам приклад того, як працюють норми міжнародного права у випадках використання засобів масової інформації для розпалювання ворожнечі, підбурювання до насильства та дискримінації. Наслідком порушення цих норм стало справедливе покарання засновників та журналістів руандійської компанії RTLM за злочини геноциду та злочини проти людяності, пов’язані з використанням згаданого ЗМІ. 

Людмила Опришко – адвокатеса, медіа-юристка ГО «Платформа прав людини». 

Читайте також на цю тему: «Роль радіо під час геноциду в Руанді: як медіа можуть породжувати насильство». 

Фото: Kigali Wire (Flickr), ліцензія (CC BY-NC 2.0). Зображена будівля, з якої Radio Télévision Libre des Mille Collines мовило у 1994 році

Коментарі