Після Другої світової війни та Голокосту Генасамблея ООН дала юридичне визначення геноциду у міжнародному праві, а також прийняла у 1948 році Конвенцію про запобігання та покарання за геноцид. Утім, навіть після цього світ неодноразово здригався від нелюдських злочинів, спрямованих на повне або часткове знищення націй, етносів та рас: звірства червоних кхмерів у Камбоджі, різанина у Сребрениці, знищення етнічної меншини тутсі у Руанді та, врешті-решт, масові вбивства українців російськими військами у Бучі, Маріуполі, Бородянці та інших містах і селах України. 

Усі вони мають однакові ознаки: вбивства людей, насильницька передача їхніх дітей іншим групам, створення умов для знищення населення тощо. На жаль, усе це ми сьогодні спостерігаємо в Україні. Водночас, одну із ключових ролей у геноциді відіграє і пропаганда. На прикладі дослідження Девіда Янагідзава-Дротта “Пропаганда і конфлікт: докази геноциду в Руанді” (2014) розповідаємо, як медіа можуть розпалювати ворожнечу та породжувати насильство під час геноциду. 

Що відомо про геноцид у Руанді?

Геноцид у Руанді в 1994 році був направлений на знищення етнічної меншини тутсі етнічною більшістю хуту. У першій половині XX століття Руанда перебувала під владою Німеччини (1907-1916 рр.) та Бельгії (1916-1961 рр.). У цей час тутсі були привілейованою групою, на яку опиралися колоніальні адміністрації. 

Утім, після Другої світової війни Бельгія почала поступово відмовлятися від повної підтримки тутсі та взяла курс на демократизацію країни. Водночас, хуту змогли значно посилити свої позиції, тож вже у 1962 році першим президентом незалежної Руанди став представник етнічної більшості Грегуар Каїбанда. Надалі у країні продовжувалося домінування хуту, між етнічними групами відбувалися численні сутички, а представників тутсі почали демонізувати у засобах масової інформації. 

1993 року в Руанді створили радіостанцію RTLM, серед засновників якої були люди, наближені до тодішнього президента Жувеналя Габ’ярімана, та представники його уряду. На той час у країні вже існувала державна радіостанція “Радіо Руанда”, але RTLM швидко завоювала симпатії слухачів. 6 квітня 1994 року літак, на якому перебував президент Габ’ярімана, збили із ПЗРК, наступного дня вбили прем’єр-міністра Руанди Агату Увілінгіїману. Внаслідок військового перевороту до влади прийшли збройні формування хуту “Інтерахамве” та “Імпузамугамбі”, які й стали одними з головних винуватців геноциду в Руанді. За різними даними, у країні було вбито від 500 тисяч до мільйона тутсі та поміркованих хуту. 

Фото: Alberto Bobbera / Unsplash

Якою була роль радіо RTLM під час геноциду в Руанді?

Дослідник Гарвардського університету Девід Янагідзава-Дротт зазначає, що під час геноциду в Руанді значний ефект на участь населення та збройних формувань у вбивствах мала радіостанція RTLM. Зокрема, на представників станції покладають відповідальність за вплив на 51 тисячу людей, які скоїли майже 10% усіх убивств у той період. 

Автор дослідження робить гіпотезу, що масмедіа можуть поширювати насильство не лише напряму, а й опосередковано. Для цього він аналізує покриття радіостанції RTLM, меседжі, які вона поширювала, та взаємозв’язок між цими повідомленнями та активністю залучення до масових вбивств тутсі в селах Руанди. 

Медіаландшафт Руанди. До 1993 року головною радіостанцією країни була “Радіо Руанда”. Станція була підконтрольна державі й поширювала пропаганду, направлену проти тутсі, ще до геноциду. Утім, новостворена RTLM почала швидко ставати популярною серед населення. Заснована екстремістським рухом “Сила хуту”, вона була чи не головним “козирем” президента Габ’ярімана. Водночас, колишній директор агентства Руанди, відповідального за регуляцію масмедіа, Фердинанд Нахіман допомагав фінансувати радіостанцію і відігравав активну роль у визначенні контенту мовника: писав редакційні настанови і навіть тексти, які потім журналісти зачитували в ефірі. 

Зв’язок між RTLM та топ-урядовцями Руанди було встановлено ще до подій 6 квітня 1994 року. Після вбивства Габ’ярімана члени “Сили хуту” прийшли до влади і радіостанція стала голосом нового уряду. Вона продовжувала мовлення під час геноциду і стала для слухачів надійним джерелом новин, на відміну від “Радіо Руанда”. Останнє надавало замало інформації про події в країні до геноциду і було неактивним на початку масових вбивств тутсі. Приміром, у ранок, коли був збитий президентський літак, “Радіо Руанда” грало класичну музику, а RTLM давало оперативну інформацію про ситуацію. 

Водночас RTLM поширювало найбільш екстремістські повідомлення, спрямовані на розпалювання ворожнечі. Звісно, у Руанді існували альтернативні друковані медіа (на той момент в країні нараховували щонайменше 30 незалежних газет, непідконтрольних жодній партії). Але тираж друкованих видань та їхнє читання у сільських місцевостях було обмежене через відносно низький рівень грамотності населення. Тож радіо RTLM стало головним джерелом новин для більшості людей. 

Фото: Stuart Isaac Harrier / Unsplash

Прямий вплив RTLM на участь населення та збройних формувань у геноциді. Після 6 квітня 1994 року повідомлення на радіостанції стали однозначними: новий уряд не має наміру захищати етнічну меншість тутсі від атак. Навіть більше — RTLM, як і сам уряд, заохочувало до вбивств тутсі. 

В ефірі станції виступали представники нового уряду, зокрема, прем’єр-міністр Жан Камбанда. Вони закликали до знищення тутсі та заявляли, нібито превентивне насильство проти тутсі необхідне для “самозахисту”. Зокрема, найбільш поширеними були повідомлення зі звітами про звірства повстанського руху тутсі РПФ (Руандійський патріотичний фронт) та звинувачення етнічної меншини в участі у змовах та воєнних діях. Серед іншого, на радіо висували звинувачення, що РПФ хоче здобути владу та контроль над хуту. 

Водночас, RTLM активно використовувало прийом дегуманізації ворога. Представників тутсі називали “тарганами”. Медіа також поширювали повідомлення, буцімто у тутсі немає людських або майнових прав. Тому хуту могли “спокійно” їх убивати, грабувати та катувати. 

Серед прямих ефектів на залучення більшої кількості людей до вбивств у Руанді Девід Янагідзава-Дротт визначає: 

  • вплив на переконання отримувача повідомлення;
  • вплив на уподобання отримувача повідомлення. 

У моделі, заснованій на переконаннях, йдеться про те, що слухачі RTLM вважали радіостанцію надійним та релевантним джерелом інформації, на основі якої можна приймати виважене рішення. Люди були впевнені, що тутсі переслідуються урядом і збройними формуваннями Руанди, тож з більшою охотою брали участь в геноциді. Їх мотивувала не тільки етнічна образа, але й можливість грабувати майно тутсі, які залишилися беззахисними. 

Водночас, RTLM ефективно вкраплювало повідомлення на зразок “вбивай або будеш вбитим”, яке змушувало слухачів діяти більш радикально заради свого “самозахисту”. Цей меседж також використовували і як залякування для поміркованих хуту, які не хотіли брати участь у вбивствах. У випадку відмови їх вважали прихильниками “ворога” і знищували. 

У таких умовах хуту мали достатньо причин повністю переглянути свої погляди щодо участі або неучасті у насильстві. Врешті-решт, ці переконання могли кардинально вплинути на їхню поведінку. Водночас, населення у селах без прямого доступу до RTLM, були менш схильними змінювати свої погляди стосовно вбивств тутсі. 

Інша модель базується на уподобаннях слухачів радіостанції. Тут автор дослідження припускає, що неінформативний контент на RTLM також міг вплинути на поведінку людей. Зокрема, апелювання радіостанції до емоцій та використання таких методів як дегуманізація могли посилити вплив справжніх мотивів насильства. 

Результати дослідження свідчать про те, що мовлення RTLM призвело до більшого насильства під час геноциду в Руанді, передовсім у селах, де у населення був доступ до радіостанції. Зокрема, йдеться про те, що через мовлення RTLM кількість вбивств та агресії щодо тутсі зросла загалом на 12-13%. При цьому, розділяють дві категорії причетних до знищення тутсі: 

  • збройні формування — члени та прибічники організованих форм насильства, локальна міліція (77 тисяч людей, яких Міжнародний трибунал зі злочинів у Руанді судив за участь в геноциді);
  • окремі індивіди — люди, які не належали до жодної організованої групи, цивільні громадяни (432 тисячі людей, який Міжнародний трибунал зі злочинів у Руанді судив за участь в геноциді).

Прямий ефект від пропаганди на RTLM підвищив рівень насильства, вчиненого збройними формуваннями на 13-14%. Водночас, цивільне населення було менш сприйнятливе до прямого впливу, тож радіостанція безпосередньо збільшила рівень насильства, вчиненого звичайними громадянами, на 11-12%. 

Фото: Bill Wegener / Unsplash

Непрямий вплив RTLM на участь населення та збройних формувань у геноциді. Окрім прямого ефекту на слухачів, радіостанція також широко використовувала опосередкований вплив. Зокрема, через соціальну взаємодію RTLM поширювала свої повідомлення, використовуючи локальних лідерів думок як посередників між медіа та потенційною аудиторією поза межами покриття радіостанції. 

Подекуди це дозволяло збільшити територію поширення пропагандистських меседжів у 20 разів. Так, якщо середня кількість населення у селі Руанди складала 4850 осіб (за даними перепису 1991 року), то кількість людей у радіусі 10 кілометрів вже становила 96,6 тисяч осіб. 

Це означає, що рівень вбивств тутсі та поміркованих хуту в одному селі залежав від того, чи мало сусіднє село радіоприймач і чи перебувало воно під впливом пропаганди. Один із найпростіших прикладів, коли інформація передавалася із вуст в уста, що переконувало людей поза межами покриття радіостанції долучитися до насильства. Інший приклад — коли люди поза межами дії RTLM спостерігали за участю інших у насильстві та мародерстві й самі почали переглядати свої переконання, керуючись стадною поведінкою. Тобто йдеться про те, що насильство породжувало насильство. 

Водночас, такий ефект був викликаний трьома основними механізмами: 

  • індивіди, яких спонукали до вбивств тутсі, приймали рішення, опираючись на дії інших (“якщо інші погоджувалися на вбивство, то і я можу”);
  • індивіди мали внутрішнє бажання поводитися так, як інші (стадна поведінка або, навпаки, бажання не бути “як усі”);
  • поведінка інших робила інформацію про насильство прийнятною для індивіда (“якщо інші вбивають, отже це нормально”). 

Автор дослідження зазначає, що опосередкований вплив RTLM збільшив насильство у селах, де не було покриття радіостанції до 47,6%. У цьому випадку важливу роль відіграла близькість населеного пункту до села, де є радіоприймач (до 10 км). Водночас, у районах, де було радіопокриття RTLM, кількість насильства, вчиненого цивільним населенням, була на 62-69% вищою, ніж у сусідніх селах.

При цьому, опосередкований вплив на збільшення випадків насильства, вчиненого збройними формуваннями, був значно сильніший, ніж на випадки індивідуального насильства. Хоча індивіди становлять більшу частину фігурантів судових справ щодо геноциду в Руанді (85%), утім саме збройні сили використовували більш розвинене озброєння і завдавали більшого збитку своїм насильством. 

До того ж, серед учасників збройних формувань відбувалася міжособистісна комунікація, під час якої поширювалася певна інформація та переконання. Як наслідок, це призвело до вищої мобілізації серед членів збройних формувань у сусідніх селах. Центральну частину тих, хто здійснював насильство, у такому випадку складали еліти та молодь. Потім вони вербували більшу кількість чоловіків-хуту, які долучалися до облав на тутсі та інших форм “самозахисту”, наприклад, встановлювали блокпости на дорогах. 

У загальному результаті, 9,9% злочинів під час геноциду в Руанді були викликані пропагандою на радіостанції RTLM. Із них: 

  • 6,5% насильства, вчиненого індивідами, було викликано мовленням RTLM;
  • 29% насильства, вчиненого збройними формуваннями, були викликано пропагандою на RTLM (7,7% — прямий вплив і 21,3% — опосередкований).

Особливості встановлення радіопередавачів RTLS. Руанда має дуже горбисту місцевість, у країні практично немає великих рівнинних територій. Тож, як припускає Девід Янагідзава-Дротт, цілком логічним було б розташування передавачів радіостанції з урахуванням максимального охоплення аудиторії — хуту, які б розділяли переконання RTLM. 

Як виявилося, трансмітери були розташовані у регіонах із більш схильним до насильства проти тутсі населенням. Передавачі були встановлені стратегічно, тож відстань до трансмітера найчастіше корелювала із іншими визначальними елементами насильства. 

Фото: The U.S. National Archives

Роль освіти у сприйнятті пропаганди RTLM у Руанді

Освіта та грамотність населення також відіграє важливу роль у сприйнятті індивідами інформації, поширеної масмедіа. Утім, автор дослідження зазначає: у різних ситуаціях освіта може мати різний вплив. 

Так, при авторитарних режимах, таких як контрольований хуту уряд, освіта може бути використана як інструмент поширення переконань та ідеології серед населення. Приміром, на уроках історії пропагували версію минулого, базовану на етнічних стереотипах та підтримці політичної ідеології й риторики хуту у період перед геноцидом. У такому випадку переконання, сформовані у школі, відіграють важливу роль у тому, як люди оброблятимуть інформацію, отриману із масмедіа. Особливо, якщо ця інформація підтверджує їхні переконання. Тобто освічені люди у Руанді могли бути більш потенційно сприйнятливими до пропаганди, направленої проти тутсі, тому що ці меседжі резонували з їхніми поглядами. 

Водночас, інша точка зору передбачає, що більш освічені люди менш схильні сприймати переконання від медіа, оскільки освіта веде до кращого доступу до альтернативних джерел інформації, більшої політичної обізнаності та більш критичного мислення. Відтак, грамотність є ключовим фактором доступу до незалежних газет, що було б необхідним у сільській місцевості. У такому випадку ефект від пропаганди на радіостанції RTLM був би слабшим у селах з вищим рівнем освіти. 

Підсумки

Підсумовуючи дослідження Девіда Янагідзави-Дротта, можна зробити декілька ключових висновків. 

По-перше, RTLM було найбільш ефективним у провокації до насильства в селах, де населення було відносно неосвіченим та неграмотним і де тутсі були відносно малою меншиною. 

По-друге, радіостанція призвела до збільшення насильства в Руанді не лише через прямий вплив на поведінку людей у селах з радіоприймачами, але й опосередковано на сусідні населені пункти, де покриття RTLM не було. При цьому, опосередкований вплив мав більший ефект на збройні формування, ніж прямий. 

Зокрема, у своєму вердикті щодо RTLM Міжнародний трибунал визнав, що насильство, вчинене збройними формуваннями, було викликане або вчинене під впливом радіомовника. Зокрема, загони “Інтерахамве” та міліція Руанди слухали радіостанцію і діяли на основі інформації, яку вона висвітлювала. У свою чергу, RTLM активно закликала вбивати тутсі, невтомно поширюючи меседжі, що вони є “ворогами” і мають бути “знищені раз і назавжди”. 

У результаті, насильство, вчинене збройними формуваннями та цивільними громадянами Руанди призвело до смерті від 500 тисяч до 1 мільйона людей. У цій справі Міжнародний трибунал зі злочинів у Руанді судив понад 500 тисяч осіб (77 тисяч представників збройних формувань і 433 тисячі цивільних), серед підсудних — і представники радіостанції RTLM. 

Головне фото: Alberto Bobbera / Unsplash

Коментарі