Як російська пропаганда маскується під «альтернативну інформацію» в італійському медіапросторі та чому так складно з цим боротися — в огляді Анастасії Сімашової.
Російсько-українська війна уже четвертий рік не сходить із головних новин італійських медіа. І якщо більшість друкованих та електронних видань одразу ж зайняла проукраїнську позицію, то телебачення, яке в Італії досі є найпопулярнішим видом медіа, виявилось неготовим до висвітлення цього складного геополітичного конфлікту. За три роки телебаченню довелось пройти шлях від запрошення до прямих ефірів російських пропагандистів як представників однієї із сторін конфлікту до розуміння малоприємного факту, що сама Італія є мішенню гібридної війни, розв’язаною РФ.
Про авторку: Анастасія Сімашова — кандидатка наук із соціальних комунікацій, багаторічна дослідниця італійських мас-медіа, старша викладачка кафедри журналістики Кам’янець-Подільського національного університету ім. І. Огієнка. Упродовж 2017–2020 років навчалася на магістратурі з комунікацій в Університеті Модени та Реджо Емілії (Università degli Studi di Modena e Reggio Emilia) в Італії.
Перед ніж перейти до цього тексту, радимо прочитати огляд Анастасії про італійський медіаринок.
Висвітлення російсько-української війни у пресі
Більшість італійських друкованих видань ставиться прихильно до України. Інші або демонструють нейтральні позиції (Il Sole 24 ore), або закликають до миру (християнське видання Avvenire), або не приховують антиукраїнських настроїв (Il Fatto Quotidiano).
La Repubblica
З перших днів повномасштабної війни у редакційних матеріалах видання La Repubblica простежується проукраїнська позиція. Від початку російського вторгнення на сайті La Repubblica щодня виходить дайджест «Війна Україна-Росія, новини за такий-то день» (Guerra Ucraina — Russia, le news del [data]), у якому переповідають про ситуацію на фронті, заяви впливових політиків щодо війни, фінансову допомогу Україні тощо. У дні, насичені подіями, у дайджесті може вийти понад сто інформаційних повідомлень з посиланням на різні джерела: міжнародні видання та інформаційні агентства, у тому числі й на російські ТАСС та Інтерфакс, соцмережі політиків тощо. Ці та інші публікації про перебіг війни зберігаються в підрубриці «Війна в Україні», що входить до розділу міжнародних новин.
У фокусі останніх матеріалів — як воєнні дії на лінії фронту, успіхи України у виробництві нового військового озброєння (приміром, стаття про розробку ракети «Фламінго», яка могла б стати серйозним аргументом у переговорах), так і злочини російської окупаційної влади, зокрема викрадення українських дітей (до прикладу, публікація за особистим листом Меланії Трамп до Путіна з коментарем українських правозахисників).
La Repubblica ще до початку повномасштабного вторгнення відправило кількох кореспондентів до України й залучило низку журналістів-фрілансерів. Серед них — Фабіо Тоначчі (Fabio Tonacci), Паоло Брера (Paolo Brera), Джанлука Ді Фео (Gianluca Di Feo), Коррадо Дзуніно (Corrado Zunino), Габріелла Коларуссо (Gabriella Colarusso), Тоня Мастробуоні (Tonia Mastrobuoni). Вони подавали інформацію безпосередньо з місця подій: Києва, Харкова, Маріуполя, показуючи як наступ росіян, так і опір українців. Станом на вересень 2025-го із шести згаданих кореспондентів війну в Україні продовжують висвітлювати троє: Брера, Ді Фео та Мастробуоні, решта зараз сфокусована або на ситуації в Газі, або на інших темах. До речі, до матеріалів Брери виникають питання, як-от до його інтерв’ю з українським письменником Андрієм Курковим, що вийшло у серпні 2025-го. У заголовок винесли цитату героя про умови можливого перемир’я України та Росії: «Це буде несправедлива угода, але в Києві ми більше так не можемо». Курков сказав, що такого не говорив. Брера теж відхрестився від фрази: її, мовляв, придумали в редакції. Центр стратегічних комунікацій звернув увагу, що журналіста вже не вперше звинувачують у перекрученнях. Наприклад, влітку 2025-го Брера написав текст, де, зокрема, змішав протести на підтримку НАБУ з нападом на ТЦК у Вінниці, щоб створити враження про масові протести проти мобілізації в Україні.
Власкори La Repubblica, як-от Розальба Кастеллетті (Rosalba Castelletti), донині працюють і в Росії: ймовірно, видання вважає, що так вдасться забезпечити баланс думок. На початку великої війни з першої лінії фронту, але з російського боку, репортажі для La Repubblica писав журналіст-фрілансер Лука Штейнман (Luca Steinmann). Об’єктивність такої журналістики здавалася сумнівною, однак сам він відкидав ці звинувачення і стверджував, що «можна працювати на російському фронті у вільній і незалежній манері та без того, щоб робити якусь пропаганду». Про цей період роботи Штейнман випустив книгу під назвою «Російський фронт» у 2023-му в італійському видавництві Rizzoli.
Corriere della Sera
У найпопулярнішому виданні Італії Corriere della Sera з березня 2022-го функціонує рубрика «Напад на Україну» (Attacco all’Ucraina): там публікують матеріали не лише про перебіг війни, а й про пов’язані із нею проблеми європейських країн — від труднощів з газопостачанням до Італії, економічних питань до суперечок щодо впливу російської культури. Улітку 2025-го на фестивалі в Королівському палаці Казерти, що поблизу Неаполя, мав відбутися симфонічний концерт за участі одіозного російського диригента Валерія Гергієва. В італійському суспільстві та політикумі виникла неабияка полеміка: хоча урядовці, наприклад, міністр культури Італії Алессандро Джулі та віцепрезидентка Європарламенту Піна Пічерно виступили із гострою критикою, губернатор регіону Неаполя Де Лука до останнього не вважав за потрібне скасувати концерт. Corriere della Sera висвітлювало цей конфлікт об’єктивно, із позицій усіх сторін, утім, опубліковане досьє на Гергієва із підтвердженими фактами його політичних зв’язків з Путіним додало важливий для розуміння контекст.
У більшості статей власних кореспондентів простежується солідарність з українцями. Багато уваги Corriere della Sera приділяє людським історіям, зокрема про українських добровольців. Часто публікують матеріали на тему дезінформації й пропаганди: автори обмірковують подачу інформації про війну, фейки, спекуляції на теми війни тощо.
Велика кількість власних кореспондентів в Україні на початку великої війни — по декілька від кожного видання — була зумовлена не тільки й не стільки значущістю російсько-української війни, скільки недовірою редакцій та аудиторії до українських джерел. Тому для італійської аудиторії було дуже важливо, щоб саме їхні співвітчизники-кореспонденти бачили війну на власні очі.
Il Fatto Quotidiano
На противагу згаданим виданням у щоденній газеті Il Fatto Quotidiano, наближеної до популістської партії «Рух 5 зірок», російсько-українську війну сприймають як щось недотичне до Європи, радше як війну між США та Росією на території України. Видання акцентує на попередньому конфлікті між українськими військами та «русофілами» — сепаратистами на території Донецької та Луганської області як на причині, або, щонайменше, на передумові повномасштабного вторгнення Росії.
Видання схвалювало непостачання зброї Україні: мовляв, «відправляючи зброю, ми лише затягуємо війну, смерті та [наплив] біженців», натомість краще шукати дипломатичні шляхи. Видання часто виправдовує дії Путіна, насамперед через критику Заходу за попередні війни у Перській затоці, Іраці, Лівії: не Заходу, мовляв, судити російського президента. У публікаціях часто порушується питання дезінформації та пропаганди, до того ж припускається, що на цій війні брешуть всі. Наприклад, у колонці головного редактора Марка Травальйо (Marco Travaglio) звучить ідея, що «перша жертва війни — правда» (порівняймо з кремлівським наративом «всієї правди ми не дізнаємось»). Це згодом повторює у своїй статті для видання італійський сенатор від «Руху 5 зірок»: «Ми нічого не знаємо про цю далеку країну, тому не можна одразу ставати на чийсь бік».
Внаслідок вільного циркулювання російських наративів в італійському медіапросторі значна частина італійської аудиторії переконана: існує дві пропаганди — російська та українська. І тому навіть сумнівається у фотографіях, які фіксують воєнні злочини. Наприклад, журналіст Коррадо Дзуніно, цитуючи Лаврова, запитав в українського фотографа Євгенія Малолєтки під час інтерв’ю, чи справді в маріупольській лікарні в момент обстрілу перебували українські військові, зокрема бійці Азову. На що Євген відповів, як вже доводилось не раз: там були тільки мами з дітьми. Але журналіст продовжує сумніватись: мовляв, фото з вагітною — це постановка? Євгеній мусив вкотре повторити, що не було нічого заздалегідь спланованого у кадрі з жінкою.
Висвітлення на телебаченні
2 березня 2022-го ЄС ввів санкції проти Russia Today і Sputnik, припинивши їхнє мовлення на території ЄС. Італійська медіаспільнота загалом сприйняла це рішення позитивно, утім, дехто в країні розцінив це як утиски свободи слова, введення цензури та заборону «альтернативної» інформації на користь «однобокого», «проукраїнського» погляду на події (низка воєнних кореспондентів навіть опублікувала відкритого листа). Відтак, з огляду на стандарт балансу думок та італійську норму par condicio — надавати рівні умови всім політичним силам, італійські телевізійники, висвітлюючи події в Україні, озвучують і офіційну російську позицію.
У серпні 2024-го у РФ відкрили кримінальне провадження проти воєнної кореспондентки італійського суспільного мовника Rai Стефанії Баттістіні (Stefania Battistini) та оператора Сімоне Трайні (Simone Traini), які знімали репортаж із Курської області. Їх звинуватили у незаконному перетині кордону. Rai відкликав журналістів з України задля їхньої безпеки.
Водночас Rai досі має представництво у Москві, до речі, єдине на пострадянському просторі. Постійна кореспондентка з Москви Ліана Містретта (Liana Mistretta) у своїх прямих включеннях зазвичай обмежується цитуванням офіційної позиції Кремля щодо головних подій дня. Часто новини звучать в дусі: «Україна звинувачує Росію, Росія це заперечує».
«Український конфлікт» як тема для ток-шоу
Чи не у кожного італійського телеканалу є своє політичне ток-шоу. Зазвичай воно розпочинається одразу після вечірнього випуску новин і триває від пів години до кількох годин. Ці ток-шоу більше нагадують відкритий мікрофон. У журналіста-ведучого там здебільшого одна роль — модераторська, відтак розставляють акценти, формують позиції та прогнози гості студії: експерти, політики, журналісти. Не всі із них говорять про російсько-українську війну як про невиправдану агресію однієї країни проти іншої. Залежно від політичних вподобань та світогляду спікери можуть трактувати війну, наприклад, як частину «широкого конфлікту» між НАТО та Росією, де Європа не є суб’єктною. А що вже говорити про «колишню радянську республіку» Україну…
Чи це лише результат впливу російської пропаганди останніх років? Ні, тут не обійшлося без низки чинників, зокрема багаторічного протистояння ідей капіталізму та соціалізму в італійському суспільстві, сильного впливу християнських цінностей, зокрема пацифізму та жертовності, багаторічного впливу російської «м’якої сили» та міцних економічних зв’язків між Італією та Росією.
На початку повномасштабної війни до ток-шоу коментувати події «з іншої сторони» запрошували російських «журналістів» з наближених до влади чи армії видань, або ж навіть пропагандистів кремлівського режиму. Прямі включення робили, зокрема, з «журналісткою» каналу Збройних Сил РФ «Звезда» Наданою Фрідріхсон, кореспондентом російського видання New Day News Italia Всеволодом Гнетієм. Для обговорення ракетного удару по Краматорську у квітні 2022 року в одне із рейтингових політичних ток-шоу покликали Володимира Соловйова. Очікувано, що пропагандист не втратив такого шансу поширити російську дезінформацію на італійську аудиторію. До іншого телеефіру у травні 2022 року запросили на інтерв’ю Сергія Лаврова. Ведучий не поставив жодного критичного запитання міністру, не зупинив його, коли той поширював дезінформацію й антисемітські вислови. За це ведучого розкритикували ключові італійські політики, зокрема тодішній прем’єр Маріо Драгі: мовляв, чи це робота журналіста — бути рупором для російської пропаганди? Водночас президент італійського Ордену журналістів регіону Ломбардії виступив на захист колеги, оскільки вважав можливість вільно проводити інтерв’ю з одіозними політиками, хай і відвертими опозиціонерами демократії, показником свободи слова і «силою демократій».
У травні 2022 року провідні італійські експерти з міжнародних відносин та мимовільні учасники таких «об’єктивних» ефірів Наталі Точчі, Нона Мікелідзе, Андреа Джіллі поширили відкритого листа, в якому висловили свою відмову виступати в телеефірах, якщо там братимуть участь російські пропагандисти.
На запит італійських депутатів у травні 2022-го Парламентська комісія з національної безпеки провела перевірку, а Комісії суспільного мовника влаштувала слухання щодо участі деяких російських «журналістів» як запрошених гостей на ТБ.
Речник ЄС від 2 травня 2022 року заявив, що важливо контекстуалізувати цих журналістів: «Журналісти, які “працювали” на такі медіа, не потрапляють під санкції, але є пункт про заборону обходу, і цей пункт про заборону також стосується журналістів. Тож свобода вираження поглядів не може бути використана іншими ЗМІ для обходу санкцій».
Після цього кількість російських «журналістів» на італійському ТБ суттєво зменшилась.
Італійці зрідка залучають до обговорень у телестудіях чи беруть коментарі для аналітичних програм в українських експертів з італійсько-українських відносин. Серед них — Катерина Зарембо, аналітикиня Центру «Нова Європа», Вікторія Вдовиченко, cпівдиректорка програми «Майбутнє України», Центр геополітики Кембридзького університету, Владислав Майструк, журналіст, продюсер українського бюро NV. Частіше говорити від імені українців та України до телеефірів запрошують представників української діаспори в Італії (в країні є досить численна і активна українська громада: станом на 1 січня 2021 року тут проживало офіційно понад 235 тисяч громадян України, також станом на лютий 2025-го нараховувалося 163 тисячі українців, які мали тимчасовий статус захисту), зокрема Олеся Городецького, голову «Християнського товариства українців в Італії».
У ток-шоу, які стосуються України, італійці запрошують говорити майже завжди інших італійців: журналістів, політиків, блогерів, чия експертність в російсько-українських відносинах є досить сумнівною або відверто заангажованою.
«Альтернативні» журналісти, таємні співробітники Кремля чи «просто» симпатики Путіна?
До ток-шоу також запрошують прихильників «альтернативної інформації» на противагу так званому «єдинодумству» про Україну-жертву та Росію-агресорку, до якого начебто схиляють провладні італійські політики, у тому числі правляча партія Джоржі Мелоні, та більшість видань. «Альтернативна» ж позиція закликає оцінювати ситуацію «не так однозначно», адже Україна — «бідна, корумпована країна», «не зовсім» демократична, правова держава, де опозиція взагалі заборонена, де сильні націоналістичні настрої й «процвітає нацизм»; «Україна спровокувала Росію до війни», бо планувала вступати до НАТО, порушуючи «домовленості про сфери впливу» тощо. Помітно, що «альтернативна інформація» збігається з риторикою кремлівської пропаганди. Проте на італійському телебаченні певні експерти подають її на рівні з іншими думками, а ведучі-журналісти й не спростовують, відтак вона вільно циркулює в італійському суспільстві, яке мало знає про Україну і яким легко маніпулювати.
Парламентська комісія з безпеки Республіки Італія у 2022 році провела розслідування «про форми дезінформації та іноземного втручання, у тому числі щодо гібридних та кіберзагроз». Il Corriere della Sera, отримавши деякі дані з цього розслідування, у червні 2022-го опублікувало список італійських журналістів, блогерів та експертів різного рівня, які задіяні у пропаганді для Кремля, та, ймовірно, отримують за це гроші з Росії. Публікація набула неабиякого розголосу в суспільстві. Однак спеціально створеній парламентській Комісії не вдалось довести, що хоч один із «альтернативних» журналістів має контакти із російським урядом. Комісія обмежилась декларацією серйозної загрози гібридної війни та пропонувала внести зміни на законодавчому рівні щодо дезінформації та інформаційних впливів ззовні. Однак з 2022 року жодних законодавчих актів так і не було ухвалено, ніхто із списку «пропутінських» журналістів не був притягнений до відповідальності за поширену дезінформацію.
Одним з апологетів «альтернативного» погляду на режим Путіна і дії України, ЄС та США є Алессандро Орсіні, експерт із тероризму, науковець і викладач міланського університету LUISS. Він послідовно виступає проти надання зброї Україні, введення миротворчих військ, вступу України до ЄС і НАТО тощо. Ба більше, Орсіні прирівнює дії Зеленського та Путіна, обох називаючи «воєнними злочинцями». Вчений переконаний, що війна неминуче завершиться перемогою Росії і розпадом України, а Європа, якщо продовжуватиме підтримувати Україну, залишиться у програші. Залякувати італійців «легендою» про російську військову міць теж у його стилі. Наприклад, в одному із нещодавніх виступів на телебаченні Орсіні заявив, що Путіну нічого не вартує знищити Італію «за одну мить», адже в країні нема жодних ППО для захисту, а від російських гіперзвукових ракет і поготів, тому, мовляв, з Путіним треба бути обережними.
Такі «альтернативні» думки професор Орсіні поширює і в своїх книгах, як-от «Україна. Критика інтернаціональної політики» (2022), «Україна-Палестина» (2025).
Поділяють «альтернативний» погляд та критикують дії ЄС також:
- вже згаданий Марко Травальйо;
- Андреа Сканці, блогер із понад двома мільйонами підписників на Facebook, постійний гість інформаційно-аналітичних програм та політичних ток-шоу;
- Лучо Караччоло, експерт з міжнародних відносин, головний редактор видання з геополітики Limes;
- Джан Міккалесін, журналіст;
- Дієго Фуссаро, філософ і публіцист.
Російські медіа стежать за діяльністю цих людей, і коли тих критикують на батьківщині, подають це як «цензуру Заходу». Наприклад, коли воєнний журналіст Тоні Капуоццо висловив сумніви щодо правдивості злочинів російських військ у Бучі, італійці хотіли позбавити його престижної журналістської премії. А от російська інформагенція ТАСС публічно похвалила його за те, що він був «одним з небагатьох, хто намагався викрити шахрайство та фейки, зокрема й ті, що стосуються Бучі».
За останні три з половиною роки італійські медіа навчились краще працювати з джерелами та більше зважати на контекст. Якщо раніше при висвітленні чергового злочину росіян ставили у заголовок позиції двох сторін, то зараз такого трапляється вже значно менше, українська позиція превалює. Італійські медіа усе сміливіше заявляють про факти російських воєнних злочинів та терор проти цивільних (зокрема, нещодавнє розслідування про смерть Вікторії Рощиної у полоні перепублікували багато італійських медіа, і той небачений рівень садизму, з яким було здійснене вбивство молодої журналістки, а потім понівечене її тіло, шокувало італійське суспільство), а тому голоси прокремлівськи налаштованих експертів та наративи російської пропаганди, які вони поширюють, поступово слабшають під вагою фактів.
Додаткові джерела
- Di Pasquale M., Germani L.S. Dezinformacija e misure attive: le narrazioni strategiche filo-cremlino in Italia sulla guerra in Ucraina. Roma: Istituto Gino Germani di Scienze Sociali e Studi Strategici, 2023, 42 p.
- Lami, G., Sahota, S. «The Russian invasion of Ukraine: Some readings from Italian newspapers (20 February–5 March 2022)». Modern Italy, 27(3), 2022. pp. 199–206. doi:10.1017/mit.2022.21
- Сімашова А. Російське вторгнення в Україну у дзеркалі європейської преси (за матеріалами італійської «La Repubblica»). Образ, 2024. Вип.2 (45). С. 36–47.https://doi.org/10.21272/Obraz.2024.2(45)-36–47
- Сімашова А. І. Висвітлення війни в Україні італійськими мас-медіа: плюралізм, дезінформація та прокремлівські наративи. Інновації та особливості функціонування ЗМІ в демократичному суспільстві: збірник матеріалів VI Міжнародної науково-практичної конференції. Львів: Видавництво Львівської політехніки, 2023. 108 c. C.104–107.
- Simashova A. The price of war, the price of peace: the Russo-Ukrainian war coverage in the European newspapers. Communications, Media and Education in the Paradigm of New Technologies and Artificial Intelligence. 5th Conference, 24–25 October 2024, Sofia, Bulgaria.
Головне зображення згенероване за допомогою ChatGPT