Які уроки можна винести з року дистанційної та онлайн-освіти, чи є ці форми ефективними та які структурні зміни необхідні, щоб зробити їх дієвими моделями журналістської освіти? Чи готові університети радикально змінюватися, щоб підлаштуватися до змін, що відбуваються у медійній сфері?

Про це говорили учасники дискусії «Чи допоможе пандемія трансформувати традиційні моделі вищої журналістської освіти?», яку 10 лютого провів Український інститут медіа та комунікації у співпраці з Deutsche Welle Akademie. У ній взяли участь медіаексперти, аналітики та представники факультетів журналістики. Серед них – представники університетів, що долучилися до «Академії викладачів журналістики» (JTA) – Донецького, Черкаського, Чернівецького, Львівського та Запорізького. Проєкт JTA, що стартував у 2020-му році, має на меті впровадити зміни у журналістській освіті. Обмін думками стосувався як підсумків року пандемії та дистанційного навчання, так і перших результатів JTA. Захід відбувся онлайн. Пропонуємо вашій увазі головні тези виступів спікерів.

«Переосмислити освіту»

«У журналістській освіті є дві важливі речі. По-перше, це орієнтація на здобуття практичних навичок, навіть якщо йдеться про університетську освіту. По-друге, це дидактична і методична грамотність викладачів – щоб процес передачі знань і здобуття навичок був ефективним»,

– такими словами розпочав дискусію керівник проєктів Deutsche Welle Akademie в Україні Кирило Савін.

Як перед тренерами, так і для викладачів журналістики, які вчилися в JTA стояв виклик переосмислити підхід до освіти. Зрозуміти нове покоління студентів і знайти до нього підхід, вважає Діана Дуцик, виконавча директорка Українського інституту медіа і комунікації. За її словами, інколи неможливість впровадити зміни пояснюють бюрократією, ліцензійними умовами та іншими формальними речами. «До початку програми я була скептично налаштована щодо трансформацій у журналістській освіті. Але коли ми почали працювати з ДонНУ, я побачила великий потенціал і мотивацію. Є багато проблем, але не все так погано, як ми іноді думаємо. Головне намалювати план і крок за кроком іти до змін. З мого досвіду викладання, нинішнє покоління відмінне від тих, які були 10 чи навіть 5 років тому. І воно вимагає нових підходів від викладачів», – зазначила Діана Дуцик.

Українським журфакам варто слідкувати за світовими трендами і оновлювати навчальні програми, вважає Ніна Кур’ята, тренерка JTA та ексредакторка української служби BBC. Вона звернула увагу на ті зміни, які сталися в журналістській професії в 2020-му році і переконана, що освіта мусить на них відреагувати. Йдеться зокрема про збільшення відповідальності журналіста, який повинен був стати трохи «експертом», щоби вміти розказати аудиторії новини про Covid-19.

«Внаслідок пандемії у медіа змінилося все – спосіб роботи, управління редакціями, тематичний спектр. Змінилися жанри, змінилися технології, з’явилося багато фейків (які раніше переважно стосувалися політики, а тепер – коронавірусу).

Пандемія показала, що журналісти потребують кращих знань. Вони не мають замінити спеціалістів і експертів, але мають вміти ставити правильні запитання. Це все потрібно враховувати у системі журналістської освіти. Навчати медіаграмотності, критичного мислення. У програмі має бути відображено, що студента треба готувати до різних тем, до нового робочого етикету, навчати перевіряти факти і працювати з новими онлайновими форматами», – каже Ніна Кур’ята.

2020 – рік дистанційного навчання

В липні 2020-го року соціологічна служба Центру Разумкова спільно з Фондом «Демократичні ініціативи ім. Ілька Кучеріва» провели опитування «Освіта і пандемія: що українці думають про дистанційне навчання та як оцінюють ЗНО». Одне з питань звучало так: «Як Ви ставитеся до проведення дистанційного навчання у школах у зв’язку з пандемією COVІD-19 (коронавірусу) у березні-травні 2020 р.?».  

49,7% опитаних обрали варіанти «скоріше не підтримую» або «категорично не підтримую». Аналітикиня Фонду Поліна Бондаренко, яка брала участь у дискусії, уточнила, що тоді йшлося більше про середню освіту, втім, припустила, що можна провести паралелі з вищою.

Згідно з опитуванням, найбільші проблеми, з якими зіштовхнулися українці у зв’язку з переходом на дистанційне навчання: 1) зниження рівня успішності дітей (26%); 2) брак уваги учителів до потреб дітей під час навчання (22%); 3) технічні проблеми: погана якість Інтернету (21%); 4) відсутність пристроїв для онлайн-навчання (19%). У рамках дослідження опитали 2022 респондентів, теоретична похибка вибірки не перевищує 2,3%. 

За словами Бондаренко, молоді люди 18 – 29 років – найбільші апологети дистанційної освіти: за таке навчання – 38%. Найменше цю форму освіти підтримують ті, в кого є діти, якраз через зниження рівня успішності, формальний підхід з боку вчителів до викладання, поганий інтернет-зв’язок тощо.

Кирил Савін, реагуючи на ці дані та виступ аналітикині Фонду, сказав, що за дистанційної форми навчання школа не відіграє повною мірою своєї ролі. Вона мала би не тільки навчати, але й виховувати та соціалізувати дітей. Водночас для студентів «дистанційка» або змішана форма може бути ефективною. Але для викладача це ще більший виклик. «Коли викладач читає нудну лекцію, а студенти, в кращому випадку, сидять і слухають, а в гіршому – займаються своїми справами або ж навіть сплять… То в онлайні все в рази гірше. Студенти просто вимикають камери, і нібито вони на місці, але ніхто не знає, чим вони займаються. І якщо викладач не розуміє, що викладання – це не просто читати лекції, а це залучення аудиторії, інтерактивність, така форма освіти нікому нічого не дає», – зауважує Кирил Савін.

Навчання чи імітація?

Викладачі та керівники кафедр бачать плюси в дистанційній освіті, але загалом критично ставляться до такої форми.

За 2020-й рік освіта стрімко стала більш технологічною та конвергентною, вважає Жеоржета Степанов, декан факультету журналістики та комунікаційних наук Молдовського державного університету (МДУ).

На її думку, це відкрило можливості, але й оголило проблеми. Зокрема – це відсутність технічних навичок, що ускладнювало роботу як викладачів, так і студентів. «Парадоксально, але студенти, які зазвичай багато сидять у соцмережах, з труднощами переходили на онлайн-формат. Їм було важко сконцентруватися під час занять», – говорить Жеоржета Степанов.

Вона звертає увагу на ряд інших неприємних наслідків. По-перше, за півроку після початку пандемії з кафедри журналістики МДУ звільнилося 5 викладачів з 25 через велике навантаження. По-друге, студентам стало важко працювати в команді під час онлайн-занять. Вони не встигають познайомитися одне з одним. По-третє, студенти займаються своїми справами під час пар. По-четверте, викладачі концентруються на формі подачі інформації, а не суті. І тому, за словами Жеоржети Степанов, драматично змінюється роль викладача: «Він чи вона більше не є джерелом знань. Викладач тепер просто дає посилання на матеріали. Втрачається духовний зв’язок між ним і студентами, викладач перестає бути прикладом для них», – зауважила керівниця кафедри.

«У студентів, коли вони у соцмережах, інтернет працює добре, а на парах чомусь виникають проблеми», – теж відзначила цей «парадокс» Тетяна Бондаренко, завідувачка кафедри журналістики Черкаського національного університету. За її спостереженнями, є й об’єктивні причини: не у всіх викладачів і студентів була технічна можливість брати участь в навчанні. «Навчальний процес перетворювався в імітацію як з боку викладачів, так і з боку студентів», – резюмувала Тетяна Бондаренко.

Крім цього, вона зачепила тему здоров’я викладачів і студентів. «Це стосується в першу чергу погіршення зору через години проведені перед монітором, але й психологічного здоров’я. Адже студенти потребують соціалізації та інтерактиву».

Уроки пандемії

Керівник факультету журналістики Донецького національного університету Сергій Бондаренко виділив 5 уроків 2020-го в контексті пандемії, а також навчання у JTA:

Швидкість. Динаміка змін у медіа пришвидшується, а пандемія ще прискорила цей процес. Рік тому ніхто не міг подумати, що ми будемо працювати то онлайн, то офлайн. Що потрібно буде постійно і швидко змінюватися. 

Адаптивність. Йдеться не про те, щоб підлаштовуватися, а саме адаптуватися до викликів та загроз. Зберегти стержень, філософію навчальних програм. Саме здатність до адаптації допомогла достатньо швидко зорієнтуватися, що робити в умовах пандемії. 

Гнучкість. «Гойдалки» минулого року, коли онлайн навчання змінювалося на офлайн, змушували підлаштовуватися під моменти, які пов’язані з цими змінами.

Технологічність. Завдяки JTA, ми опанували ряд інструментів, які полегшили організацію дистанційного навчання під час пандемії. Про частину інструментів ми навіть не знали. 

Інтерактивність. Викладання в офлайн вимагає одних принципів роботи, в онлайн – зовсім інших. Вміння залучати студентів до процесу навчання – це мистецтво, яке потрібно опанувати, бо це вимоги часу. 

Навчальний процес під час пандемії – це також про адаптивність, вважає Любов Василик, завідувачка кафедри журналістики Чернівецького національного університету. Наприклад, щоб студенти, які працюють, могли відвідувати і пари, кафедра ставила заняття на другу половину дня. 

«Нам доводилося змінювати розклад, часові рамки, щоб вийти із ситуації, що склалася. Восени було складніше, бо постійно змінювалися карантинні обмеження і зони. У нас навчаються студенти з усієї України. Нам доводилося поєднувати онлайн і офлайн, коли частина студентів могли бути в аудиторії, а інші – віддалено». На цій кафедрі з 8 лютого 2021 року пари для студентів першого курсу проходять в аудиторіях, а для решти – дистанційно.

Любов Василик зазначає, що під час пандемії кафедра відмовилася від деяких загальних предметів, таких як цивільна оборона, релігієзнавство, фізичне виховання, на користь спеціалізованих.

З вересня 2020 року кафедра ЧНУ почала працювати за новою освітньою програмою DESTIN (Erasmus+ KA2). «Ми побачили, що студенти дуже перевантажені. 20% дисциплін пропонував університет, нам довелося відмовитися від деяких із них і надати перевагу нашим фаховим дисциплінам» – каже завідувачка кафедри. Любов Василик зазначає, що під час пандемії кафедра була змушена піти на «конфліктну комунікацію» з університетом, щоб відмовитися від деяких загальних предметів. Йдеться про цивільну оборону, релігієзнавство, фізичне виховання. Натомість кафедра отримала змогу зосередитися на спеціалізованих курсах. 

«Ми зрозуміли, що студентоцентризм – це центральне слово», – зауважила Катерина Сіріньок-Долгарьова, заступниця декана з міжнародної діяльності факультету журналістики Запорізького національного університету.

Цей університет теж долучився до DESTIN (Erasmus+ KA2). На думку Катерини Сіріньок-Долгарьової, те, що ряд внз змінюють свої навчальні програми, полегшує комунікацію з керівництвом університетів, щоб відстоювати необхідність робити навчання більш орієнтованим на практику.

Заступниця декана зауважує, що на початку пандемії університет зіткнувся з серйозним викликом: «На початку карантину ми зробили ряд опитувань, і виявили, що зі студентоцентризмом у нас якраз проблеми. На початку пандемії студенти були радикально не задоволені дистанційним навчанням, казали, що це не те, на що вони розраховували. Однак останні опитування показали, що більшість хочуть продовжувати навчання в онлайн-форматі».

Із презентації Запорізького національного університету

Зрештою, на журфаку ЗНУ дійшли висновку, що змішаний формат навчання найкращий. «Це і є той самий студентоцентризм», – підсумувала Катерина Сіріньок-Долгарьова.

Заступник декана факультету журналістики Львівського національного університету ім.І.Франка Андрій Яценко звернув увагу на те, що попри складності пандемічного року, були і здобутки. «Викладачі активніше стали створювати курси на платформі Moodle.

В цьому допоміг університет: були запропоновані курси викладацької майстерності, в тому числі стосовно наповнення онлайн-платформ. Також позитивом є активніше залучення запрошених спікерів, як з України, так і з-за кордону».

Дистанційна освіта стала поштовхом для відкриття нових лабораторій. ЛНУ створить лабораторію цифрових медіа-технологій і лабораторію віртуальних комунікацій. Викладачі активніше почали працювати над електронними посібниками, відмовляючись від паперових. Також Андрій Яценко звернув увагу на те, що факультет став активніше залучати стейкхолдерів до обговорення освітніх програм. 

Щодо мінусів, то заступник декана відзнавчив проблеми в групових та інтерактивних формах навчання. За словами Андрія Яценка, факультет зупинився на змішаній формі навчання і готовий до подальших змін у навчальному процесі.

Що далі?

Викладачі та керівники кафедр бачать майбутнє у змішаній формі навчання. «Ми відвоювали можливість працювати в аудиторії», – згадує Жеоржета Степанов. Зараз кафедра журналістики МДУ працює так: теорія і семінари проходять онлайн. При цьому обов’язкова умова – це включені камери того, хто говорить. «Ти не маєш права брати участь в дискусії з вимкненою камерою», – пояснює декан. Практичні заняття реалізуються в аудиторіях.

Тетяна Бондаренко згадує, що навантаження на викладачів було дуже сильне: «Спочатку 6 академічних годин тривають пари, потім перевірка студентських робіт, потім підготовка до наступних пар…». Вона бачить вихід в тому, щоб в системі освіти переглянули години навантажень або виділили додаткові кошти на цю роботу. «Це був би плюс для розвитку дистанційної форми», – зауважує Тетяна Бондаренко. І додає, що відмовлятися від дистанційного навчання не варто. Але воно не може замінити навчання в аудиторіях. «Ми налаштовані на синтез двох форм навчання. Я проти дистанційного навчання, але за вдосконалення знань і навичок», – підсумовує завідувачка кафедри.

Її колега з ДонНУ Сергій Бондаренко зазначає, що перед освітянами відкрилися серйозні проблеми, пов’язані зі змістом навчальних програм. Онлайн-навчання вимагає від викладача більшої залученості і ресурсозатратності. «Онлайн-освіта не замінить офлайн. З іншого – ми не можемо впливати на санітарно-епідеміологічні норми. Та через ефективне використання онлайн-інструментів ці проблеми можна красиво і ефективно мінімізувати», – переконаний Сергій Бондаренко.

Він говорить, що в ході навчання у Академії викладачів журналістики на кафедрі змінюється філософія підходу до навчання: «Це було складно, бо викладачі – люди з досвідом, своїми поглядами. Але зміни відбулися. Навесні будемо детальніше думати про імплементацію того, про що дізналися під час навчання в JTА, у навчальний процес. Ми розуміємо, що зміни потрібні. Проблема в тому, наскільки самі викладачі готові ув’язатися в цю боротьбу і рухатися вперед».

Усю дискусію можна переглянути у відео:

Коментарі