Найчастіше учасники дослідження вважали недостовірною або оманливою інформацію, в якій йшлося про фінанси, шоубізнес або надзвичайні події.
Медіадослідники вивчають поширення місінформації (несвідомі помилки та подання неточних або перекручених фактів без злого умислу — ред.), яка здебільшого пов’язана з темами здоров’я, науки та політики. Частково ця тенденція — відображення структурних проблем, як-от цикли висвітлення в медіа, редакційні пріоритети в умовах обмеженості ресурсів. Хоча згадані дослідження дають змогу відстежувати важливі суспільні проблеми, перекіс у темах все ж має негативні наслідки: менша занепокоєність місінформацією в інших актуальних сферах, як-от фінанси та культура, та ігнорування зв’язків між інформаційним середовищем, у якому перебувають люди, і їхнім розумінням суспільних тем.
Окрім того, місінформацію зазвичай досліджують абстрактно, без прив’язки до інформаційної рутини людей. Тому групі австралійських дослідників стало цікаво, як люди взаємодіють з контентом різної якості у повсякденні й чому ту чи іншу інформацію вважають більш або менш достовірною. Для дослідження науковці відібрали 55 учасників, 71 % із них регулярно користуються понад шістьма соцмережами. Кожного дослідники попросили вести сім днів цифровий щоденник:
- перший день: учасник записував відео, в якому описував свою звичну онлайн-активність та розповідав, де, на його думку, можна знайти найнадійнішу та найменш варту довіри інформацію (дослідники навмисне не використовували термін «місінформація», аби взаємодія учасників з контентом була невимушеною й органічною);
- з другого до шостого дня: учасник мав щодня 1) фіксувати через скриншоти, записи екрана або фото зразки інформації, яку бачив в інтернеті; 2) робити наприкінці дня один або кілька записів екрана, щоб показати кожен збережений зразок та обдумати, наскільки надійним/ненадійним був кожен із них;
- сьомий день: учасник записував відео, в якому осмислював свою онлайн-активність за останній тиждень та джерела матеріалів, які вважає найнадійнішими/найменш вартими довіри.
За час дослідження було зафіксовано 1564 зразки контенту. З цього масиву дослідники виокремили ту інформацію, яку учасники вважали хибною, оманливою або недостовірною. У результаті науковці сформували підвибірку з 322 зразків, аби проаналізувати їхню тематику, формати та джерела.
Дослідження проводилося у середині 2024-го.
Результати
Теми місінформації
Найбільша частка матеріалів, які, на думку учасників, були недостовірними або оманливими, припала на три тематики:
- Економіка та бізнес (18 %). У матеріалах йшлося про проблеми як на макрорівні (наприклад, витрати уряду), так і на мікрорівні (наприклад, закриття місцевого бізнесу). Учасники розмірковували, як автори, користуючись невизначеністю людей щодо національного економічного клімату, поширювали або просували інформацію, яка могла грати на руку шахраям. Кілька учасників, наприклад, зауважували, що матеріали із заголовками в дусі «як менше платити податків» продавали ненадійні фінансові послуги або просто накручували перегляди для сайту, який прагне заробити на показах реклами.
- Знаменитості (16 %). Ці матеріали висвітлювали особисте життя, стосунки та вчинки відомих акторів та співаків. На думку учасників, контент містив узагальнення, стереотипи, упередження та клікбейт. Схожим чином учасники характеризували оманливу, на їхню думку, інформацію у розважальній та спортивній тематиках (8 % та 6 % відповідно).
- Кримінал та кризи (16 %). До цієї категорії увійшов контент про надзвичайні події, розслідування та судові процеси. У деяких матеріалах йшлося про інциденти, які активно висвітлювалися в національних та міжнародних медіа на момент дослідження, в тому числі про загибель людини на борту літака компанії Singapore Airlines, який зазнав сильної турбулентності, та смерть двох австралійських братів у Мексиці. Учасники, які прагнули знати більше про хід резонансних справ, критикували авторів матеріалів за їхній підхід до збору та викладу інформації.
Формати місінформації
Найбільше оманлива чи неправдива інформація траплялася учасникам у текстах (68 %), найчастіше у заголовках новин, які показували стрічки соцмереж (53 %), та у новинних матеріалах (29 %). Багатьох учасників розчаровувало, коли інформація у матеріалі суперечила або відрізнялася від заголовка.
На другому місці — мультимедійний контент (18 %). Деякі учасники, бачивши на зображенні знайомі аудіовізуальні елементи, наприклад, державний герб, автоматично починали вважати інформацію надійною і, зрештою, переходили за посиланням. За словами дослідників, використання символів авторитетних установ у місінформації посилює у користувачів відчуття невизначеності, оскільки їм може бути важко йти проти своїх когнітивних упереджень.
В 11 % випадках учасники висловлювали претензії до відео, відзначаючи їхню явну нереалістичність. Дехто зауважував, що за допомогою нейромережі тепер будь-хто може створити та поширити що завгодно. Дослідників непокоїть, що через поширення синтетичного контенту, наприклад, дипфейків і легкість його створення, люди можуть почати ставитися насторожено до всього відеоконтенту.
Джерела місінформації
62% матеріалів, які учасники вважали недостовірними, ненадійними або оманливими, були опубліковані на мейнстрімних та альтернативних новинних ресурсах, здебільшого вітчизняних (82%). Більшість із цих публікацій підготували медіа, які належать трьом медіаконгломератам: News Corp Australia (25 %), Seven West Media (17 %) та Nine Entertainment Co (15 %).
Учасники описували, як ці джерела не дотримувалися принципів якісної журналістики, в тому числі новинної цінності. Особливо критикували сайти новин, як-от news.com.au, за «маніпулятивні» та оманливі методи із залучення аудиторії.
Інші учасники менше довіряли певним медіа через їхню політичну позицію, ідеологічні погляди та джерела фінансування.
У 19% випадків джерелами недостовірної або оманливої інформації учасники називали профілі та групи в соціальних мережах. У 35% випадків йшлося про Facebook.
Учасники загалом зі скепсисом ставилися до інформації, яка поширюється у соцмережах. Дехто зауважував, що платформи уможливлюють поширення суб’єктивної, неофіційної інформації. Учасники розмірковували над тим, як вони або ігноруватимуть контент з невідомих їм акаунтів, або читатимуть його з певною долею скептицизму. Для декого така тактика від початку знизила ризик стикнутися з місінформацією, однак, на думку дослідників, цей підхід може заважати взаємодії людей з професійними медіа, які відіграють неоціненну соціальну, громадянську та інформаційну роль.
Висновки
Оскільки місінформація вплітається і у повсякденні теми, як-от фінанси та розваги, дослідники вважають, що важливо розвивати у громадян ті знання та навички, які б допомагали розпізнавати та реагувати на місінформацію в різних контекстах. Такий підхід вимагає залучення різноманітних зацікавлених сторін, у тому числі шкіл, бібліотек та урядових установ.
На думку авторів дослідження, найбільша кількість претензій учасників до мейнстрімних та альтернативних медіа серед різних джерел підкреслює наслідки структурної переорієнтації новинних індустрій. У сучасному конкурентному фрагментованому середовищі традиційні медіа змушені підлаштовуватися під алгоритми платформи, які частіше показують те, що вже активно коментують користувачі. І, як правило, це емоційно заряджений контент. Однак, як зазначали учасники, ці соціотехнічні зміни дедалі частіше призводять до інформаційного перевантаження, втоми від новин та посилення скептицизму щодо онлайн-контенту.
Також дослідження показує, що місінформацією люди можуть вважати той контент, який містить упередження (окремого журналіста або редакції). На думку дослідників, медіа мають бути більш прозорими у своїй роботі та більше інвестувати у спільне розуміння достовірності інформації (наприклад, визнати негативні наслідки та довгострокову шкоду для репутації від клікбейту).
Не мають бути осторонь і цифрові платформи. Від них чекають кроків з протидії місінформації і створення таких умов, за яких користувачам буде легше ухвалювати обґрунтовані рішення щодо того, кому і чому довіряти в інтернеті.
«Майстерня інформаційної стійкості» створена в межах проєкту з медіаграмотності для людей старшого віку (60+), який реалізує Український інститут медіа та комунікації в партнерстві з DW Akademie за фінансової підтримки Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини (BMZ).
Головне зображення: ROBIN WORRALL / Unsplash