Підвищення медіаграмотності аудиторії вже давно на порядку денному в Україні, Латвії, Грузії, Молдові. Про головні виклики у цій сфері та можливі шляхи покращення ситуації говорили парламентарі з чотирьох згаданих країн під час однієї з панелей конференції Baltic Centre for Media Excellence, що відбулася 10 грудня 2021 року. «Академія викладачів журналістики» занотувала основні тези, які можуть бути цікавими для українських викладачів, громадських організацій та політиків. 

Латвія: «Медіаспоживання повністю змінилося»

Голова Комітету з освіти, культури і науки Парламенту Латвійської Республіки Арвілс Ашераденс, виступаючи з доповіддю про свою країну, розповів, що вбачає медіаграмотність та політику щодо неї однією з ключових проблем цього століття, а диджиталізацію — справжнім викликом для держав.

Що латвійці побачили з дослідження їхнього медіасередовища стосовно медіаграмотності у 2020:

Медіаспоживання повністю змінилося. У 2020 90% молодої аудиторії (15-24 роки) споживають цифрові медіа і лише 4% — аналогові типи медіа. Якщо подивитись на вікову групу (65-74 роки), то картина тотально інша. Лише 10% є споживачами цифрових медіа та 97% — аналогових.

Ставлення до медіаграмотності як проблеми — також змінилося. У 2007 році 3% латвійського населення сказали: «Окей, у нас є певні проблеми з тим, щоб бачити різницю між інформацією та дезінформацією». А вже через три роки близько 50% людей сказали: «Так, ми бачимо, що це проблема».

Усі члени суспільства, незалежно від віку чи гендеру, повинні мати рівні можливості бути почутими у публічному просторі – держави мають це розуміти. Також потрібно переглядати політичні рамки, дискутувати про те, як підтримувати саморегуляцію медіа, етику, рятувати професійну журналістику.

Арвілс Ашераденс упевнений, що його країні зараз не вистачає підвищення рівня прозорості, довіри, відповідальності медіа. Також є запит на активне залучення громадських організацій, збільшення їхньої ролі в захисті свободи самовираження.

У 2016 році відповідальним за процеси за впровадження політик з медіаграмотності населення в Латвії стало Міністерство культури, але є й інші структури, залучені до їхньої реалізації. Держава тримає у фокусі медіарізноманіття, якість та відповідальність медіа, професійну освіту, надійність медійного середовища. 

Щодо медіаграмотності держава втілює 6 напрямків:

  • розуміння медіаграмотності в суспільстві
  • покращення знання суспільства щодо медіаграмотності,
  • збільшення контенту щодо розуміння медіаграмотності,
  • залучення проблем з медіаграмотності в освітній контекст,
  • навчання вчителів медіаграмотності,
  • розвиток вчителів, що викладають медіаграмотність.

Грузія: «Довготермінова проблема, яка загрожує демократії»

Голова Комітету з освіти і науки парламенту Грузії Шалва Папуашвілі впевнений, що через перенасичення інформацією та нестачу знань, як обирати та аналізувати джерела інформації, люди при прийнятті рішень спираються на різні історії.

І тут є така проблема: коли хтось сприймає історію, тоді вже важко розбити цей наратив. Люди схильні блокувати та ігнорувати факти, які підтверджують версію, що суперечить їхнім уявленням.

Інтернет, що зараз є основним джерелом інформації, також дає споживачеві змогу обирати джерела інформації. Тож люди так само схильні обирати ті джерела інформації, які підтверджують факти, які вже існують в уяві споживачів.

Наша ціль — інформувати громадян, і головна складність — у сучасному світі, в інтернеті та соцмережах, люди схильні створювати історії та інформаційні бульбашки, а також лишатися в цих бульбашках. Це довготермінова проблема, яка загрожує демократії та національній безпеці. Медіа — це інструмент у безпековій ситуації (як в Грузії чи інших країнах), особливо, якщо ми говоримо про Росію. В цій ситуації країни, інституції знають, що це слабкість плюралізму. Слабкість, яку можна використовувати як зброю і яка є загрозою для національної безпеки.

Інколи ринок не може регулювати все, так само як і споживач. І це не лише про перемикання з каналу на канал, отримання всієї інформації чи спробу зрозуміти все об’єктивно. За моїми спостереженнями, це про те, що наприкінці ми отримуємо громадян, які просто створюють свої історії, свої сприйняття, залишаючись у своїй бульбашці і просто годуючи цю бульбашку додатковою інформацією.

Треба дивитися на два виміри медіаграмотності: запускати свої дослідження і аналізувати інформацію, яку отримуємо, а також розглядати інформацію як зброю.

І тут ми маємо не лише традиційну журналістику, а також соцмережі. Кожен користувач у соцмережах, більшою чи меншою мірою, репрезентує медіа і створює інформацію. Етична журналістика і етичне розповсюдження інформації має бути на порядку денному.

Молдова: «Маємо нестачу вчителів з медіаграмотності по всій країні» 

Голова Комітету з питань культури, освіти, досліджень, молоді, спорту та медіа Парламенту Республіки Молдова Ліліана Ніколаеску-Онофрей розповіла, що медіаграмотність — це передусім про освіту користувачів. І роль школи тут дуже важлива.

Молдова має в цьому хороший старт: втілення розроблено моделі  медіаосвіти, що імплементується на державному рівні, від молодшої до старшої школи. Ця програма і тренінги для вчителів, а також навчальні матеріали — це все заслуга незалежної журналістики, внеску донорів, а також відповідальність Міністерства освіти та досліджень.

У молдовських школах з’явився предмет з медіаграмотності. І сьогодні там тренують вчителів, при цьому кількість залучених шкіл все ще зростає. Учні отримують навички для оцінки інформації, яку вони знаходять в медіа, вивчають, як приймати поінформовані та етичні рішення, як використовувати інформацію. 

За словами, Ліліани Ніколаеску-Онофрей, Молдова по всій країні має нестачу вчителів, які можуть використовувати ці матеріали та промотувати медіаграмотність у школах.

Є важливі аспекти, які міністерство має проаналізувати, щоб зробити спроби протидії дезінформації сталими, а саме: придумати підходи до впровадження медіаграмотності для всіх.

У Молдові вже тривалий час є спеціальне навчання майже всіх у країні вчителів. Ці програми специфічно сфокусовані на розвитку навичок критичного мислення. Але покоління вчителів змінюється, і латвійці зараз спостерігають різну ситуацію в різних групах. Прийшло розуміння, що навчання з медіаграмотності має бути адресоване не лише професійним групам. Можливо, іронічно, але масмедіа мали б відіграти важливу роль саме у медіаграмотності для всіх.

Україна: «Перевірка інформації має стати патерном як миття рук»

Голова Комітету з гуманітарної та інформаційної політики Верховної Ради України Микита Потураєв не дуже оптимістичний стосовно результатів роботи з медіаграмотністю в цілому в країні. Тому що, по факту, люди не можуть складно мислити кожну хвилину свого життя (такою є думка нобелівських лауреатів Деніела Канемана і Річарда Талера).

Микита Потураєв вірить в цілісні підходи з медіаграмотності, які повинні починатися, мабуть, навіть не зі школи, а з дитячого садка. А також вірить в прості патерни поведінки.

Усі знають, що повинні мити руки перед їжею. Про те, що треба робити вакцинацію — на жаль, не всі розуміють.

Треба імплементувати дуже прості моделі роботи з інформацією. Наприклад, про те, що «якщо ми бачимо щось у Фейсбуці, і перевіряємо це ще в якихось медіа, яким довіряєш — це як миття рук».

Зараз в Україні проблема — нестача автоматичних патернів у людей. Друга проблема: нестача довіри (між людьми та медіа, між людьми та людьми).

Якщо людина бачить щось в соцмережах, вона повинна кудись піти це перевірити. Але тоді ми маємо дати відповідь: де людина має перевіряти? Це дійсно медіа, яке варте довіри?

Микита Потураєв не вірить, що якась держава, чи закон може виправити цю ситуацію. Але він справді вірить, що допомогти може саморегуляція медіа та співрегулювання. В Україні вже є законопроєкт, у якому багато уваги приділяється саморегуляції медіа.

У той же час, Микита Потураєв стверджує, що цей законопроєкт проблемний,  тому що розважлива частина українських медіа не хоче жодної регуляції взагалі. І це можна зрозуміти, звичайно.

Українські міністерство освіти та науки, а також Міністерство культури та інформаційної політики працюють разом для створення програм з медіаграмотності для шкіл та університетів. Вони вже запустили додаткову програму для вчителів у школах та викладачів в університетах.

Більше 70 % демократично орієнтованого населення підтримують існування в Україні суспільного мовника, але коли ти їх запитуєш: «Чи ви дивитесь його?», відповідь: «Ні». І це проблема.

IREX: «Головна ціль — змінити поведінку споживачів»

Представник IREX Каспарс Рукліс підсумовує виступи висновком, що медіаграмотність — це критична «м’яка» навичка XXI століття, дуже потрібна кожному. Це важко — зупинити дезінформацію, коли демократія постійно асоціюється зі свободою слова. Це також неможливо для виробників контенту — контролювати дезінформацію.

Але що ми можемо зробити — це впевнитись, що аудиторія, яка отримує цю дезінформацію, озброєна базовим критичним мисленням, фактчекінгом, верифікаційними навичками. А також, що дуже важливо — емоційною стійкістю при взаємодії з цією інформацією. Єдиний спосіб — робити це в стратегічній, обдуманій манері.

IREX вірить в орієнтацію на людей у захисті від дезінформації. На думку організації, це завдання кожного індивідуума — боротися з дезінформацією.

Коли IREX почав працювати з медіаграмотністю в Україні, швидко стало зрозуміло, що, щоб бути ефективними, треба вийти за межі лише однієї медіаграмотності й додати в програми широке коло знань, усвідомленості та навичок.

Читайте також про результати дослідження з картування медіаграмоності у Латвії, Україна, Грузії та Молдові.

Коментарі