Надя Віссерс — директорка Європейської асоціації з підготовки журналістів (EJTA). Сьогодні ця організація налічує понад 80 журналістських університетів, шкіл та центрів підготовки кадрів із понад 30 країн Європи. EJTA створює платформу для обміну знаннями та дискусій щодо того, якою має бути сучасна журналістська освіта та журналістика в цілому. 

В інтерв’ю для Академії викладачів журналістики Надя розповіла, з якими основними проблемами стикаються європейські викладачі та яке майбутнє у журналістики.

«Єдиний спосіб зберегти якісну журналістику — це забезпечити фахову підготовку та надихати один одного у процесі навчання»

EJTA заснували 1990 року. Яке головне досягнення асоціації за цей час?

Наше головне досягнення дорівнює нашій меті — заохочувати та мотивувати якомога більше навчальних закладів у Європі та за її межами викладати журналістику на якісному рівні. Я сподіваюся, що, зустрічаючись і обговорюючи різні можливості викладання, ми творимо кращу, більш якісну журналістику. Ми повинні забезпечити фахову підготовку та надихати одне одного у процесі навчання, адже це єдиний спосіб зберегти якість журналістики на високому рівні. 

З якими основними проблемами чи запитами звертаються викладачі журналістики, які приєдналися до вашої асоціації?

Ми дуже стараємося мотивувати співпрацю на міжнародному рівні, адже помічаємо, що всі журналістські інститути, університети, коледжі та центри підготовки кадрів стикаються з однаковими проблемами. Суспільство змінює медіа, змінюється медіаландшафт. Сьогодні зовсім інший підхід до використання медіа, який відрізняється від того, що був 10 років тому. Викладачі журналістики повинні бути в курсі цього та тримати руку на пульсі. Вони мають бути обережними, навчаючи свої учнів правильним компетенціям і справді важливим речам.

Ми щороку проводимо дві офлайн-конференції, а кожні два-три місяці маємо онлайн EJTAlks. Ці онлайн-розмови присвячені загальним темам, які важливі для всіх. Ми вчимося одне в одного, як вирішувати ці проблеми, як мотивувати студентів. Наприклад, одна з останніх конференцій була присвячена журналістиці даних. У часи неправдивих новин дуже важливо навчити студентів розуміти, як знаходити достовірні дані, а також де і як їх використовувати у своїх історіях. Тож журналістика даних є прикладом того, як ми об’єднуємо багато різних шкіл із різних країн. 

Чи відстежуєте ви прогрес журналістських навчальних закладів, які приєдналися до EJTA?

Ні, ми не відстежуємо прогрес наших учасників. Але є деякі проєкти, наприклад, фактчекінговий проєкт EUfactcheck, де ми чітко бачимо покращення. Люди, які лише починали долучатися до цього проєкту, не мали навчального блоку з фактчекінгу, а тепер мають його у своїй програмі. У них у програмі є навчальний блок або модуль з фактчекінгу, а також вони співпрацюють з нашим проєктом, перевіряють факти і публікують матеріали на нашому веб-сайті. Таким чином, можна побачити, що справді є розвиток. 

Чи можуть, на вашу думку, члени EJTA змінити журналістську освіту у своїх країнах? Адже 80 університетів, шкіл та центрів підготовки кадрів із усієї Європи — це лише частина великої системи журналістської освіти, що налічує значно більше навчальних закладів. 

Так, ви маєте рацію, стверджуючи, що це не всі школи в усіх країнах. Але, наприклад, у Нідерландах та Бельгії це майже усі інститути журналістики. Також у Франції ми потроху ростемо і розширюємо свою мережу, у нас багато учасників з Великобританії. Тому, я вважаю, вони все ж мають вплив на журналістську освіту у своїх країнах. І дуже конкретний вплив, адже ми маємо перелік обов’язкових для журналістів вмінь та навичок, наведений у нашій Тартуській декларації. Тож кожна школа, яка долучається до нашої асоціації, приймає ці компетенції. Ми помітили, що на національних рівнях прийняття і використання цього документу з набором умінь є своєрідним європейським еталоном. Зокрема, багато журналістських шкіл використовують наш перелік компетенцій, аби показати, чого насправді потрібно досягати журналістам, до чого варто прагнути. Тому я цілком впевнена, що ми маємо вплив на те, як журналістські навчальні заклади формують власні компетенції на національному рівні і як вони впливають на систему освіти у своїх країнах загалом. 

«Журналістська освіта інколи повинна брати роль лідера та впроваджувати інновації, нові структури, комунікацію з аудиторією»

Якщо говорити про навчальні програми в різних журналістських інститутах, університетах і центрах, то чи має вона бути універсальною? Або, можливо, навчальні програми потрібно адаптувати відповідно до потреб аудиторії в кожній окремій країні?

Я не прихильниця ідеї про одну загальну навчальну програму для всієї Європи чи одного континенту. Це неможливо. Навпаки, різноманітність робить усе цікавішим. Наведу приклад із практики. У нас є проєкт EUfactcheck, до якого залучені студенти різних університетів різних європейських країн. Ми помітили, що спосіб, у який польські студенти пишуть свої тексти для фактчекінгу, суттєво відрізняється від того, як це роблять іспанські студенти. Так, у нас є загальний формат, але ми все ж бачимо відмінності в тому, як польські викладачі навчають своїх учнів, а іспанські — своїх. 

Я також викладаю журналістику, працюю в Антверпені і залучена до міжнародного радіопроєкту. І там також можна побачити, як студенти із Фінляндії чи Болгарії по-різному створюють продукт для радіо. Вони використовують абсолютно різні підходи, але мета залишається незмінною. Вони хочуть донести аудиторії новини або розповісти цікаву й актуальну історію на радіо. І, насправді, дуже добре, що у них різні підходи, адже ми не повинні робити усе однаково. Просто ми повинні вчитися одне у одного, обмінюватися досвідом і знаннями.

А як щодо базових компетенцій? 

Звісно, повинні бути і якісь базові компетенції. Наприклад, навички дослідника, аби кожен знав, як перевірити свої джерела. Або навички інтерв’ювання, бо журналісти завжди повинні мати достатньо емпатії, щоб вислухати свого співрозмовника, зрозуміти його і знайти спільну мову. Це також етичні компетенції, коли ми повинні усвідомлювати, що і як робимо, чи не порушує це етичні стандарти. Усі ці компетенції можна знайти у нашій Тартуській декларації. Так, деякі вміння, наведені там, здаються очевидними, але кожні шість років ми оновлюємо цей набір. Для цього збираємо групу із 10-12 осіб з усього континенту. Це справді важке завдання, адже іноді мова йде про коми та літери, які ми міняємо місцями. Але виходить дійсно цікаво, коли всі ми доходимо до спільного переліку журналістських компетенцій. 

Як ви вирішуєте, якими навичками повинні володіти сучасні журналісти, а якими — ні? 

Кожні п’ять-шість років ми переглядаємо список компетенцій. Цього разу було шість років через пандемію коронавірусу. Ми збираємо людей з усіх регіонів, щоб обговорити, що змінилося за останній час і які компетенції стали більш важливими для роботи журналістів.

Під час оновлення списку ми завжди керуємося існуючими переліками, а потім обговорюємо їх з фахівцями із шкіл, педагогами із журналістських інститутів, також використовуємо дослідження учасників EJTA, щоб зрозуміти, як еволюціонують медіа і як розвиваються самі журналісти. Наприклад, під час обговорення нової Тартуської декларації 2021 року ми помітили, що сьогодні надійність стала набагато важливішою. Також зараз для журналістів значно важливіше вміти працювати незалежно, без будь-якого тиску. 

Як щодо журналістської освіти? Вона повинна бути більш орієнтованою на ринок чи все-таки інноваційною та креативною? 

Я думаю, що не варто зациклюватися лише на навичках, які є затребуваними на медіаринку. Журналістські університети та школи не повинні просто готувати людей для ринку, які далі будуть виконувати роль маленьких рабів у медіа і робитимуть те, чого хочуть старі платформи. Натомість журналістська освіта повинна бути більш інноваційною. Іноді вона має брати на себе роль лідера і впроваджувати інновації, нові структури, нові способи комунікації медіа з аудиторією. 

Я вважаю, що потрібно тиснути на те, аби журналістська освіта займала більш провідну роль, а не лише слідувала вимогам ринку та роботодавців. Не потрібно щороку пристосовувати навчальні програми з журналістики до того, що вимагає ринок, адже певні тенденції тривають недовго, лише рік чи навіть півроку, а потім зникають. Набагато важливіше дати студентам міцну основу знань, яка допоможе майбутнім журналістам зрозуміти, як спілкуватися з аудиторією, як достукатися до неї, як ефективно використовувати соціальні мережі і тому подібне. Я думаю, це значно важливіше, аніж навчати студентів працювати на найновішій платформі чи використовувати найсучаснішу камеру.

«Оновлення, репрезентація, актуальність та надійність — це основа, на якій ґрунтується майбутнє журналістики та журналістської освіти»

На вашу думку, як змінилася роль та місія журналістики за останні роки? Ми знаємо, що пандемія коронавірусу суттєво вплинула на роботу журналістів.

Безперечно, журналістика змінюється. Як я вже казала, надійність стає набагато важливішою, ніж в минулі роки. За останні 10 років ЗМІ кардинально змінилися. Сьогодні люди мають двосторонню комунікацію з медіа, вони впливають на те, які новини відображаються у них в Facebook, Instagram чи Twitter. А ще люди сьогодні дуже вузько мислять, перебуваючи у своїх інформаційних і новинних бульбашках. Тому для журналістів дуже важливо показати, що вони все ще виконують роботу, яка заслуговує на довіру. Важливо, аби аудиторія бачила, що журналісти використовують надійні джерела, що у ЗМІ люди можуть знайти справді нейтральні та конструктивні новини. Новини широкого спектру, а не лише ті, що потрапляють до їхньої бульбашки. 

Підсумовуючи усе це, яке майбутнє у журналістики? 

Перш за все, ми повинні більше зосередитися на відображенні різноманітності суспільства, з яким ми працюємо. У Європі все ще більшість журналістів мають білий колір шкіри і переважно чоловіки. Але в суспільстві картина зовсім інша. Тож я вважаю, що ми повинні значно більше представляти суспільство у медіа. Завдання журналістики та журналістської освіти сьогодні — краще комунікувати з аудиторією, представляючи її у медіа. Люди будуть краще себе впізнавати у текстах чи сюжетах, якщо будуть представлені у медіа чи серед журналістів. Це, безумовно, дуже важлива роль, яку ми повинні прийняти у майбутньому. І я впевнена, що деякі зміни вже відбуваються. 

Також не варто забувати про актуальність. Ми помітили, що сьогодні багато чого у ЗМІ сказано без посилання на достовірні дані. Тож на вирішенні цієї проблеми повинні більше зосередитися журналістські школи та університети. Зокрема, на достовірних даних, фактах і, звичайно, на фактчекінгу. А також на тому, аби створювати нові підходи до генерування контенту, а не тільки впроваджувати більш технологічні інструменти. Загалом, це чотири фактори: оновлення, репрезентація, актуальність і надійність. Я думаю, що саме за ними майбутнє журналістики та журналістської освіти. 

Фото надане Надею Віссерс

Коментарі