Чи має бути інфомедійна грамотність наскрізною в освіті майбутніх журналістів (як основа професії) або ж викладатися окремим предметом? Таке запитання лягло в основу обговорення «Інфомедійна грамотність та журналістська освіта», під час якого ГО «Український інститут медіа та комунікації» та Рада міжнародних наукових досліджень та обмінів (IREX) в Україні провели презентацію нового посібника для викладачів-медійників. 

Він має назву «Конструктор вправ» і став першим посібником нової навчальної платформи на сайті «Академії викладачів журналістики» (розділ «Е-навчання»). Конструктор містить вправи з інфомедійної грамотності. Долучилися до його створення 17 викладачів з різних факультетів журналістики по всій Україні.

Ми записали тези дискусії — про процес створення, які головні виклики стояли перед викладачами, і якою вони бачать свою роботу в майбутньому.

Учасниці дискусії:

  • Діана Дуцик — виконавча директорка ГО «Український інститут медіа та комунікації», модераторка;
  • Марина Дорош — IREX;
  • Олена Тараненко — IREX;
  • Валерія Ковтун — МКІП, Національний проєкт з медіаграмотності «Фільтр»;
  • представниці факультетів журналістики вищих навчальних закладів України.

«Старі методи вже не працюють»

Оксана Почапська (Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка): 

Медіаграмотність — той вірус, який мусить поширюватись швидше, ніж коронавірус. Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка приєднався до проєкту «Вивчай та розрізняй» саме на початку пандемії, і перший виклик, з яким ми стикнулися – це робота в онлайні. Не скажу, що ми до цього були абсолютно не готові. Зрозуміло, що були вже якісь платформи і напрацювання, але все ж для кожного з викладачів це був виклик, що змушував виходити з зони комфорту.

Сьогодні світ настільки динамічний, настільки багато цих інформаційних потоків, що викладач журналістики повинен у цьому орієнтуватися і бути трошки попереду. Тому ті старі методи, коли викладач отримував нову дисципліну, розробляв план, і 5-10 років читав одні й ті ж самі лекції — це варіант сьогодні не проходить. Студенти мають доступ до інформації. І просто переказувати інформацію студентам — абсолютно непродуктивно.

Студентам, які хочуть щось знати, цікаво дискутувати, робити власні проєкти, отримувати практичний досвід, щоб їм не говорили потім на роботі: «Забудьте все, чому вас навчили». Участь в проєкті «Академії викладачів журналістики» змусила по-новому подивитися на процес викладання. На те, що можна не лише увімкнути платформу Zoom чи той самий Google Meet, а можна залучати студентів. Мотивувати їх не просто відсидіти заняття, а відпрацювати його.

Олена Чуранова (Могилянська школа журналістики, фактчекерка проєкту StopFake): 

Ми знаємо, що зараз відбувається на кордонах, наскільки ми в емоційній напрузі, і це наслідки тієї самої інформаційної війни, і, знову ж таки, наслідки того, що ми недостатньо готові критично сприймати інформацію, піддаємося емоціям.

«Всі брешуть і я нікому не можу довіряти» — це мета російської дезінформації, про що ми в «СтопФейку» завжди говоримо. Привести нас до того, щоб ми просто нікому не довіряли: ні владі, ні собі, ні членам родини, чи Фейсбуку, ні журналістам.

І це насправді страшно. Якщо ми не будемо знати, де брати якісну інформацію, ми не збудуємо якісне суспільство.

Тому для нас, викладачів журналістики, важливо розуміти відповідальність формування журналістів, які, власне, будуть потім творцями якісної інформації, будуть пояснювати, що ж відбувається. Говорячи про фактчекінг, дуже багато сьогодні помилок допускають саме журналісти, просто не перевіривши першоджерело.

Неформальна освіта для дорослих

Олеся Мединська (Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка):

В сучасному інформаційному світі ЗМІ виконують головну інформативну функцію, вони є не лише каналом висвітлення, але і також засобом її формування. Також ЗМІ слугують майданчиком для поширення дезінформації, дискримінаційних матеріалів, мови ворожнечі, різних маніпулятивних прийомів. Що призводить до дестабілізації суспільства і викривленої оцінки суспільних явищ. Сьогодні дуже важливо дбати про інформаційну безпеку і перевіряти будь-яку інформацію, яка продукується в медіапросторі.

Ми впроваджуємо медіаграмотність, вона є основною компонентою нашого освітнього процесу не тільки для студентів-журналістів, але і для студентів педагогічних спеціальностей. Ми також здійснюємо неформальну освіту для дорослих. Другий рік поспіль співпрацюємо з Тернопільським регіональним центром перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств. 

Викладацьким складом нашої кафедри прочитано понад 25 занять для держслужбовців. Ми артикулюємо такі теми: сучасні виклики медійного простору України, як розпізнати фейк, мова ворожнечі в медіа, шляхи формування критичного мислення, актуальні проблеми інфомедійної грамотності, ефективна комунікація та управління конфліктами в умовах впровадження змін. 

Завдяки проєкту «Вивчай та розрізняй. Інфомедійна грамотність» ми змогли розкрити медійну грамотність для багатьох верств суспільства».

Діана Дуцик (виконавча директорка ГО «Український інститут медіа та комунікації», модераторка):

Олеся Мединська зачепила таку важливу і цікаву тему, як неформальна освіта для дорослих. Ми нещодавно проводили аналіз сектору медіаграмотності в Україні, і побачили, що питання системного підходу до неформальної освіти дорослих є дуже важливим. У нас немає такої стратегії, яка б дозволяла будувати системну роботу по освіті дорослих. А це дуже важливо в наш час. 

Напевно, саме наші університети, і кафедри журналістики, могли б стати базовими для системного підходу до неформальної освіти. Адже є досвід і є напрацювання. Можна продовжувати в цьому напрямку розробляти нові методики та підходи для роботи з іншими групами не лише студентами факультетів журналістики, але й вихід на інші аудиторії. Це дуже важлива історія, мені здається, це тема для того, щоб обговорювати її з нашими міністерствами десь на державному рівні.

В той же час, володіння новими технологіями — це не все. Тому що основа — це критичне мислення. Те, що ми намагалися подати в рамках «Конструктора вправ» — це якраз критичне мислення. Змусити студентів у процесі роботи з цими вправами відточувати своє критичне мислення в роботі з інформацією, з джерелами інформації, щоб вміти справлятися з навалою фейків, не піддаватися емоціям.

Як легко подати складний матеріал

Наталія Тяпкіна (Запорізький національний університет):

Інфомедійна грамотність — це основа майбутнього журналіста. Перед нами, викладачами, постало складне завдання: просто подати важкий матеріал, часом ще навіть через гру. Робота над цим сайтом переформатувала викладачів журфаку. Навчаємо складному — легко. Всеукраїнські проєкти здружують факультети журналістики. Ми виходимо на міжособистісний рівень спілкування. Я і мої колеги із Запорізького національного університету працювали над темами, пов’язаними з джерелами інформації, контентом, мемами, флешмобами, модальність і фактчекінгом.

Наталія Войтович (Львівський національний університет імені Івана Франка):

Коли ми починали роботу, я собі важко уявляла, як це все виглядатиме. Ця презентація перевершила мої сподівання — це неймовірно, гарно і зручно.

Зараз перед нами стоять дуже великі виклики, як перед викладачами, оскільки маємо покоління людей, які з технікою на «ти». Вони і нас перевершують у швидкості вивчення нових технологій, ми повинні достукатися до них, донести їм інформацію. Напевно техніки, які ми раніше використовували — вже застарілі для них.

Цей конструктор вправ допоможе урізноманітнити наш навчальний процес, пояснити складне дуже просто. Ці вправи допомагають теорію перенести в практичну площину.

У нашої команди Львівського університету є таке гасло: «Зробімо медіасвіт грамотним разом». Тоді в нашому житті не буде фейків, не буде місцям маніпуляціям і дезінформації. Але для того, щоб це було, ми мусимо маленькими кроками це робити».

Які теми викликають найбільші труднощі серед студентів?

Оксана Почапська (Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка):

Найскладніше для студентів: «А як всю вивчену інформацію втілити в практику?». Поєднання навичок, починаючи від виявлення діпфейків, перевірки фоторафій, тощо і як це все комплексно застосувати на практиці? Цей момент потребує найбільшої роботи і зусиль — як з боку викладача, так і з боку студентів. Поєднання усіх тем з інфомедійної грамотності з верифікацією — у практичних завданнях.

Олена Тараненко, IREX: 

Не один рік я спостерігала протиріччя, коли студенти охоче вивчають журналістські стандарти, етичні засади, вдало аналізують приклади. Але до тем медіавласності, редакційної політики накопичується скептичне ставлення. В аудиторії виникає дискусія і запитання від студентів, що дуже добре, що ми так добре навчилися, але «куди нам іти іще, якщо всі медіа абсолютно мають своїх власників?». І ця проблема буде такою, яку буде кожна людина особисто вирішувати.

Діана Дуцик, виконавча директорка ГО «Український інститут медіа та комунікації», модераторка: 

Я завжди своїм студентам кажу в цьому контексті, що вони виходять на складний ринок, який непростий, більшою мірою олігархічний, і так далі… Я їм завжди кажу: Незважаючи на всі моменти, які існують, все залежить від вас. Внутрішня межа — лише ви її визначаєте. Насправді можна багато речей робити і в рамках цих холдингів. Просто треба мати цей морально-етичний стержень навіть у складних умовах.

Коментарі